Beograd – gori!
Блог
Блоги

Найкривавіше дербі Європи: через конфлікт батька та сина, вбивали у барах, на стадіоні, не шкодували дітей

Від редакції: ви знаходитеся в блозі Beograd – gori! Його автор пише про сербський футбол. І робить це цікаво. Підтримайте його підпискою, плюсами і коментарями.

***

Починаючи писати історію про спорт у Сербії, неодмінно занурюєшся в історичні процеси. Без цього ніяк. Життя, смерть, спорт, війна, політика, харизматична виконавиця етнічних пісень Цеца – усе це важливо для усвідомлення контексту та нерозривно пов’язано. Щоб хоча б спробувати зрозуміти, що таке Сербія сьогодні.

Після звільнення Белграда у 1945 році, у столиці Югославії організовують два футбольних клуби: «Партизан» та «Црвену Звезду». Саме їм судитиметься писати ключові розділи історії сербського футболу. На двох вони виграли 57 чемпіонств. 27 у «Партизана», 30 у «Црвени Звезди» – з’ясовувати чиє зверху їм понині доводиться у розбірках між собою. Ці матчі звуться «Вічним дербі», і вони визначальні в сезоні. Похід на таку гру – мабуть, найкращий способ часопроводження у Белграді. За винятком сьорбання пивця в джазовому «Muha Bar» на вулиці Краля Петра.

Головним фанатом «Партизана» був диктатор Тіто

Син хорвата та словенки, а за сумісництвом диктатор Югославії Йозеф Броз Тіто, від самого початку не приховував особистого покровительства над «Партизаном». Маючи добру військову кар’єру (серед якої значиться як взяття в полон 80 вояків російської армії на просторах Галичини під час Першої світової, так і його ж власний полон під Митковом у Чернівецькій області) він з політичних мотивів зайвий раз хотів підкреслити славне партизанське минуле в часи Другої світової.

Тож «Партизан» в перші роки свого існування нагадував «Шальке» часів Гітлера, «Лаціо» періоду правління Мусоліні чи «Реал» зразка диктаторства Франко.

12

Кістяк команди склали молоді офіцери ЮНА – Югославської Народної Армії. Перші організовані групи шанувальників клубу почали з’являтися вже в кінці 50-х. Варто зазначити, що вболівальників «Партизана» у всі часи було менше, ніж у їхнього головного опонента. В кращі роки прірва була не такою великою, як зараз, але все ж. До речi, згідно останньої соціології 51% футбольних фанатів Сербії підтримує «Црвену Звезду», і лише 30% – «Партизан».

Природа початку послідовної ненависті до кінця так і не зрозуміла. Яскравого соціального підтексту вона не мала. По обидва боки – армійське походження. І там, і там приблизно однаковий рівень життя. В обох таборах – серби, без жодних етнічних вкраплень. Сучасники роблять припущення, що оскільки за «Партизан» вболівали прибічники Тіто, то вочевидь «Црвену Звезду» підтримувала опозиція. Версія логічна, але реально нічим не аргументована.

Чорно-білу форму їм подарував «Ювентус». За це вони отримали прізвисько «Гробарі»

В 1959 році «Партизан» поїхав у турне далекою Південною Америкою. Дивна річ, але поворотним для життя клубу став не матч з умовними місцевими умовним «Ботофого» чи «Сан-Паулу». На полях Південної Америки серби зустрілися з туринським «Ювентусом». В фіналі представницького турніру італійців було помножено на нуль. Сеньйор Аньєлі так здивувався грою белградців, що негайно презентував їм чорно-білий комплект форми свого клубу. У ті часи всі югославські команди одягалися виключно в шати кольору національного прапора – червоне, біле або синє. І тут таке.

Саме через біло-чорні кольори форми прихильники «Партизану» отримали прізвисько «гробарі». Саме такого кольору уніформу мали могильники Белграда. Живучість імені додатково підкріпив той факт, що стадіон «Партизана» базується на Хумській вулиці. В перекладі з архаїчної сербської «хумка» значить «могила». Прізвисько задумане як принизливе, фанати «Партизана» почали носити з гордощами. Похмуре ім’я вселяло в суперника страх, особливо в унісон зі стилізованою атрибутикою та загрозливим девізом «Поховаємо усіх ворогів».

У 1960-х фани «Партизана» розгромили Брюссель. Але потім взяли приклад з уболівальників «Реала»

1966 рік, 11 травня. Брюсель, сучасна столиця злученої Європи. Пафосний Гроте-марк, ще новенький і сяючий металом Атомім, фонтан з Пісяючим хлопчиком – всі оці відомі кожному з нас з туристистичних буклетиків речі. «Партизан» щойно програв фінал Кубка європейських чемпіонів «Реалу» 1:2. Сербів тренував мусульманин, єдиний гол за них забив чорногорець. Тоді нікому було не важливо, чи їси ти сало або ж маєш город з гарбузами на березі Адріатики – всі стояли один за одно.

«Гробарі» перебували у бентежній розпуці, і того вечора вперше показали себе у справі. Горіли крісла «Ейзелю», розліталися на друзки вітрини магазинів центру міста. Подейкували, що Брюсель не бачив такого погрому навіть в часи за війни. Дивина для Європи – звична справа для Белграду.

Програний фінал у Бельгії не минув для «гробарів» даремно – серби побачили, як вболівають «мадридисти». Відсидівши своє по буцигарнях за влаштовану бучу, вони остаточно вирішують перейняти європейський стиль вболівання. Спів, банери, барабани, піротехніка. Для соціалістичної Югославії – неймовірна річ. Про бійки, ясна річ, теж ніхто не забував.

Їхні виїзди на матчі єврокубків називали «карательними експедиціями». За стилем підтримки починають орієнтуються на англійський стиль вболівання – 90 хвилин суцільного співу. До цих пір, «гробарі» – одні з лідерів Старого світу за своїми піснями. Не за версією їхніх мам – в 2013 році іспанська Marca розмістила гімн «Да волимо црно-беле» на п’яте місце кращих футбольних пісень усіх часів.

Лідером фанатів «Црвени Звєзди» став син військового. Батько вболівав за «Партизан»

У вісімдесятих комуністичний режим Югославії почав давати тріщину. Фанатські угрупування «Црвени Звезди» потроху починають заявляти про себе. «Гробарі» тоді гастролювали Європою та бачили більшими ворогами для себе хорватів та боснійців, тож не надто звертали увагу на зростання сусідів. Звісно, на трибунах регулярно з’являлися банери з написом «Вбий цигу» («цигани» – зневажливе прізвисько антагоністів з «Вічного дербі»), але робилося це більше з ввічливості.

В цей час до лав їхнього головного ворога приходить людина, яка переверне все з ніг на голову у сербському навколофутболі. Це був Желько Ражнатович.

3243

Його батько, Велько Ражнатович, був кадровим військовим. Сина виховував жорстко, десь навіть жорстоко. Намагався вберегти того від криміналу, талант до якого дитя виявляло ще з юності. Проте примусове заслання 15-річного Желько до Чорногорії ефекту не дало. Родина згодом розпалася, батьки розлучилися. Розбірки в родині Ражнатовичів цікаві в межах цієї розповіді тим, що Велько, як офіцер ЮНА, був канонічним шанувальником «Партизана». Син на зло батьку почав демонстративно підтримувати «Црвену Звезду». В 1989 році Желько об’єднає розрізнені ворогуючі моби «циган» у потужне угрупування «Деліє» («Герої»). Перше бойове хрещення новоствореного альянсу відбулося на «Вічному дербі» того ж року.

«Црвена Звезда» забила переможний м’яч аж на наприкінці гри. 250 «героїв» прорвали очеплення та кинулося вітати футболістів своєї команди. Дорогою вони не полінувалися накидати копняків гравцям суперників. «Гробарі» не стали цього терпіти – за мить на полі почалася бійка за участю пів тисячі людей. Один з фанатів «Црвени Звезди» був убитий, поранення зазнали 17 поліцейських та 25 стюардів. «Веселощі» не обмежилися стадіоном. Того вечора було в пень розтрощено Аутокоманду – район Белграда, де знаходяться арени «Црвени Звезди» та «Партизана». На горіхи перепало навіть випадковим перехожим, які жодного стосунку до футболу не мали.

Члени «Деліє» на могилі товариша поклялися помститися. Вже на наступному дербі одного з «гробарів» було вбито сигнальною ракетою. Як довелося читати у одного з літописців європейського навколофутболля «віднині протистояння «Деліє» та «гробарів» почали писати кров’ю». Донині пабліки різних фанатських угрупувань «Партизана» рясніють світлинами того, як вони палять файєри та співають пісень на цвинтарях біля могил почилих колежан. Смерть не привід залишатися осторонь своєї команди.

Життя – дивна річ. Великою мірою через конфлікт батька та сина Балкани отримали найгарячіше навколофутбольне протистояння. Роль Желько Ражнатовіча для фанатського руху «Деліє» справді важко недооцінити. Проте на цьому вигадки життя не закінчилися. Воян, син Желько від першого шлюбу, відплатить батьку за зраду матері, і стане шанувальником «Партизана».

Кривавий напад «гробарів» після перемоги «Црвени Звєзди» в Лізі чемпіонів

Бари Белграду – це окрема історія про яку можна розказувати годинами. Та немає сенсу – то треба бачити, чути, пити. Це окрема традиція. Говорять, що навіть шахова партія у Белграді має всі шанси закінчитися в барі. Останній зануда почне танцювати на столі, на всю пельку волаючи «Живелі!» («Будьмо!»).

В 1991 році країна потроху котилася шкереберть, перспектива війни промальовувалася чимраз чіткіше. УЄФА від гріха подалі скасувало всі офіційні матчі в країні, та це не завадило «Црвені Звезді» виграти Лігу Чемпіонів. «Гробарі» вирішили гідно привітати сусідів. Одного погожого вечора тисяча «гробарів» атакувала бар «Сербія» – головну штаб-квартиру «Деліє». Нечисленні «герої» які на той момент перебували в середині, забарикадували меблями вікна й двері та викликали підмогу. Безуспішна облога тривала довго, та поліція сором’язливо вирішила не втручатися.

Сотні «звездашів» прибували на метро та автобусах з усього міста, і без зайвих слів одразу кидалися в бій. За якийсь час лави «гробарів» здригнулися, вони почали відступати вуличками в глиб Аутокоманди. За офіційною статистикою того вечора загинуло від 3 до 10 людей. «Сербія» згоріла в щент, централю «Деліє» відбудують лише після війни.

Під час югославської війни Ражнатович проводив чистки з метою пошуку «гробарів». Ті у відповідь вбили 10-річних фанів «Црвени»

Війна в Югославії породила спалах націоналізму. Желько Ражнатович бере собі псевдонiм Аркан. Він створює Сербську добровольчу гвардію, більш відому як «Тигри Аркана». Хребет підрозділу склали члени «Деліє» – з двадцяти перших добровольців, які дали клятву у монастирі Покайніци, їхнє число незабаром зросте до 10 тисяч бійців.

Підрозділ пройшов війну в Хорватії та Боснії. В Сербії їх почали сприймати як національних героїв. «Герої» стали героями. Хоча часом, і це було заявлено Міжнародним трибуналом у справах колишньої Югославії при ООН, вони чинили речі далекі не геройські.

Не зважаючи на те, що існувало чимало прецедентів, коли окремі «гробарі» йшли воювати до лав «Тигрів Аркана», кривава баня югославських воєн принципово не вплинула на картину стосунки учасників «Вічного дербі». Ходили чутки, що під час війни Ражнатович проводив в Белграді спеціальні чистки з метою пошуку «гробарів». Що робили з ними потім, в умовах воєнного часу з його знеціненням людського життя, можна лише здогадуватися. Подейкували, що «гробарі» відповідали ще більш мерзотною взаємністю – в той же час у місті знайшли тіла двох десятилітних фанатів «Деліє». Мало хто сумнівався чиїх рук це була справа.

В підсумку війна у колишній Югославії відчутно підкосила позиції «гробарів». «Деліє» починають обожнювати ще з 1992 року, коли вони піднімали на трибунах трофейні дороговкази з дороги на Вуковар, на який наступали «Тигри». Вістів додало також те, що кілька вихованців «Црвени Звезди» повернулися на батьківщину з своїх закордонних клубів щоб служити у війську. Що там казати, навіть сер Алекс Фергюсон у своїй біографії описує, як «звездаш» Неманья Відіч хотів покинути «Манчесетр Юнайтед», та поїхати воювати в Косово. І лише САФ особисто відмовив його.

Фанати «Партизана» переходять на режим життя в своєрідному андеграунді. Ні, їхня команда виграватиме чемпіонства та кубки Сербії не рідше головних суперників. Та співвідношення відсотків популярності в країні все одно буде не на їхню користь – любов трибун коливатиметься в межах вже згадуваних 30% проти 51%. «Гробарі» перетворюються на фанатів умовних «Евертона» чи «Торіно» в своїх містах, коли від самого початку ти завжди в меншості.

У першому дербі після смерті Ражнатовича прямо на стадіоні вбили 3-х фанатів «Партизана»

Довгоочікуваний мир в Сербії не приніс миру на футбольні трибуни Белграда. В чемпіонаті вже не було сильних хорватських команд, а також боснійців та словенців. «Друзів» залишилося лише двоє, тож єдине, що лишалося, – з’ясовувати стосунки між собою.

Перше дербі мирного часу. Матч не встиг розпочатися, а одвічні вороги вже лупцювали одне одного прямо на полі. Десятихвилинна кривава буча, і «Деліє» відступають з позицій, виносячи на руках побратима з проломленим черепом. За кілька годин по тому хлопець помре в одному зі шпиталів Белграда, так і не прийшовши до свідомості.

В 2000 році Желько Ражнатовича застрелять прямо в готелі. Чи то за політику, чи через кримінальні розбірки. Це безумовно стало потужним ударом по позиціях фанатського руху «Црвени Звезди». На перше ж після похорону «Вічне дербі» особисто прийшла Цеца – вдова Аркана, найпопулярніша співачка Сербії, і пожиттєвий президент «Деліє».

На її очах блищали сльози, а в руках вона тримала гучномовець. Цеца довго розповідала про загибель чоловіка та його чин на ниві служіння Сербії. Потім вигукнула якийсь «антипартизанський» заряд. Цього було цілком достатньо. Осатанілі «Деліє» перебігли через усе поле і накинулися на сектор фанатів «Партизана». Трьох «гробарів» вбили на місці. Все могло закінчитися ще гірше, але втрутилися поліція.

В середині нульових фани «Партизана» бойкотували матчі своєї команди. Вороги з «Црвени» підтримали їх

В 2005 році, «гробарі» розпочали тотальний бойкот матчів своєї команди. Їх розлютили виліт «Партизана» в третьому колі кваліфікації ЛЧ (програли по пенальті братиславській «Петржалці»), виліт з першого раунду Кубку УЄФА («Маккабі»), поразка в кубку Сербії від команди третього дивізіону та кепські позиції команди в чемпіонаті. На додачу фанати публічно звинуватили спортивного директора та секретаря клубу у фінансових махінаціях.

В підсумку «Партизан» поставив абсолютний антирекорд з відвідуваності матчів. На трибуни приходило менше тисячі людей. Стадіон стояв пусткою навіть на «Вічному дербі» – не зважаючи на ненависть та пролиту кров, «звєздаші» підтримали своїх опонентів, і теж бойкотували матчі проти «Партизана».

Після певних поступок з боку керівництва клубу «гробарі» повертаються на трибуни в 2007 році. Проте фанати не заспокоїлися і продовжували співати матюки в адресу ненависної їм парочки з адміністрації. Зрештою, секретар та гендир звільняться. На Хумській вулиці запанували мир та спокій.

Ясна річ, наскільки взагалі можливо говорити про спокій у Сербії.

«Сербія до Токіо» – найвідоміше сербське гасло, яке з’явилося завдяки футболу

Фото: AFP, Balkan Hooligans, Star Sport

Комментарии

Возможно, ваш комментарий – оскорбительный. Будьте вежливы и соблюдайте правила
  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
Loading...