Воєводина - «вічно треті» з Сербії

Цей клуб представляє друге за розміром місто країни. Маючи славну історію тривалий час перебував у занепаді, допоки його не очолив харизматичний президент. Клуб шість разів завойовував бронзові медалі чемпіонату, отримавши іронічне прізвисько "вічно треті". Здавалося, гегемонію двох місцевих грандів скоро буде подолано але клуб впав, і не відомо чи колись поверне попередні позиції. Ні, ця історія не про харківський "Металіст". Знайомтеся – ФК "Воєводина" з Нового Саду.

Новий Сад – чим тут займалися до того, як створити футбольний клуб

На протилежному від сербського купецького поселення березі Дунаю Габсбурги в 17 столітті заснували Петроварадинську фортецю – щоб убезпечити свої кордони від турків. Твердиню прозвали "Дунайським Гібралтаром". Через тридцять років після введення новобудови в експлуатацію османи зробили спробу захопити її, але втративши 6 тисяч вбитими повернулися ні з чим. Не чужа нам зі шкільних підручників історії Марія Терезія в 1748 році назвала тутешню околицю Neoplanta, що в перекладі означає "новий сад".

Коли кордон відсунувся на південь, фортеця втратила стратегічне значення, залишившись лише німим нагадуванням нащадкам про славні часи. В майбутньому, один з керівників ФК "Воєводина" буде причетним до варварського зпаплюження цієї пам’ятки архітектури але про все по породяку. "Новий сад" звільнених від османів земель Воєводини австрійці заселяли в тому числі і українцями. Після зруйнування Запорізької Січі тут дозволили осісти козакам. Вимоги до новобранців були ще паскуднішими ніж у Тайлера Дьордена з його "чорна сорочка, чорні штани та сто доларів на похорони". Сайт посольства України в Сербії говорить: "Козаки були зобов’язані самі озброюватись та забезпечуватись кіньми, служити під командуванням німецьких офіцерів, носити тільки свою народну козацьку форму, не мали права одружуватись, їхнє пересування було обмеженим, нагорода за військову службу була мінімальною і так далі". Згідно останнього перепису їх там зараз живе15 тисяч. Звуться панонські русини.

Коли в 1918 році Австро-Угощина сипалася на друзки, кожен з її шматочків почав судити та рядити, що робити далі. На воєводському вічі пропозицію приєднатися до Сербії першим висловив греко-католицький Іван Хранилович. Ну і на останок, перед тим, як перейти до історії власне ФК "Воєводина": Новий Сад є побратимом міста Львів. ФК "Львів" незабаром гратиме з ними спаринг у Сербії – Садовий все ніяк не вгамується, і розсилає львівське сміття куди тільки може.

Заснування клубу та його становлення

Австрійці забороняли організовувати у Воєводині будь-які спортивні об’єднання для молоді, тож клуб створили підпільно. Сталося це 6 березня 1914 року на місцевій ткацькій фабриці. Засновниками стали дванадцять сербських студентів які повернулися додому з навчання у Празі. Назвалися ФК "Воєводина", щоб максимально підкреслити власну сербську ідентичність. В народі команду прозвали спрощено-ласкаво – "Воши" (не в нашому сенсі "воші", так тутешені скорочено називають жителів краю Воєводина). Пізніше, коли "Воєводина" стане одним з найстаріших клубів країни, її охрестять більш поважно – "Стара Дама". Новостворена команда встигла зіграти аж один матч проти сусіднього з Новим Садом села. Перемогли 5:0. Потім спалахнула Перша світова, і на Балканах стало не до футболу – Сербія у тій війні втратить третину населення.

Після війни клуб відновився, клопотами все тих же "пражан", та на тій же ткацькій фабриці. Частина студентів-гравців "Воєводини" перебувала в членстві футбольного клубу "Славія". В 1920 році вони облаштували трансфер партії червоних та білих футболок з Праги. "Воши" вирішують взяти за основу форми червоно-білі кольори, та на додачу запозичили герб "Славії". Червону зірку чехів замінили на синю, щоб на емблемі були присутні всі кольори прапора Сербії.

З середини двадцятих, і протягом всіх тридцятих років, команда регулярно виграє чемпіонати міста та Воєводини. Дебютний сезон у вищій лізі Югославії починають більш ніж добре, навіть борються за чемпіонство. Проте починається Друга світова. Від різні у Новому Саді в 1942 році здригнулася уся країна. За три дні було вбито 1246 місцевих жителів, а їхні тіла викинуто до Дунаю. Загальне число загиблих склало 4 тисячі, серед них практично увесь склад "Воєводини".

Терни югославської першості

Довго відновлюючись після лихоліть війни, "Воєводина" заявила про себе в 1955 році. В фіналі кубку вона грала проти "Хайдука" зі Спліта – десятилітня гегемонія "Великої четвірки" ("Velika četvorka" – "Црвена Звезда", "Партизан", "Хайдук" та "Динамо" Загреб), які вигравала все у внутрішніх турнірах з часів закінчення Другої світової, була розбита. "Воши" програли 2:0, але хорватських фанатів так шокувала їхння гра, що після матчу ті носили гравців суперника на руках.

В п’ятдесятих команда остаточно завойовує за собою титул п’ятої сили сербського футболу: спочатку стають четвертими, потім виграють бронзу, срібло, доходять до фіналу кубка Мітропи. Тодор Веселінович сяє – стає кращим нападником ліги в 1956, 1957, 1958 і 1961 роках.

В 60-х до команди прийшов Вуядін Бошков. Народився в околицях Нового Саду, був вихованцем клубу – дебютувавши у п’ятнадцять років відіграв за першу команду більше 500 матчів. Проте всі ці матчі припали на безпросвітні 1946-50 роки, коли команда на "вбогім сумнім перелозі сіяла барвисті квітки" спроб пробитися до югославської ліги. У складі збірної взяв срібну медаль Олімпійських ігор у Гельсінкі – програти фінал "араньчапат" на чолі Пушкарем то не сором. В тридцять років домігся права поїхати на заробітки за кордон, і в 1961 році перейде до "Сампдорії". Розкритися завадила травма. Закінчивши кар’єру гравця в улюбленому швейцарському клубі "Шахтаря" та "Динамо" в кваліфікації Ліги Чемпіонів, повертається до "Воєводини" у якості спортивного директора.

З подачі Бошкова в клубі починається міні-революція – вдосконалюється інфраструктура, збудовано новий спортивний центр, проведено реформу скаутської служби. Особливістю стилю Бошкова було керування командою без тиранії. Від обкладав команду матюками лише після перемог, але завжди тільки підбадьорював її в час поразок. "Тренер має бути для гравця другом, вчителем та поліцейським" – його слова.

Результати не змусили себе чекати: "Воєводина" завойовує срібло і, нарешті, в 1966 році – бере своє перше в історії чемпіонство. Команда дебютує у Кубку європейських чемпіонів. В першому колі була пройдена австрійська "Адміра". Далі чекав мадридський "Атлетико". Вдома серби комфортно перемогли 3-1, проте в Мадриді згоріли 2:0. В обох матчах сербам забивав Луіс Арагонес. Той самий. Оскільки за підсумком двох матчів результат склав нічийні 3:3, за правилами того часу необхідно було грати втретє. Іспанці не надто палали бажанням пхатися на край світу до Югославії, тож запропонували сербам зіграти в Мадриді за компенсацію: 50 тисяч $ клубу та по тисячі $ кожному гравцеві. Плюс готель і квитки додому за рахунок "матрацників".

Бошков погодився. Хоча й відразу отримав на горіхи від партійних чинів. Основний час закінчилася 2:2. В доданому, Сильвестр Такач, кращий бомбардир команди у тому розіграші еврокубку, на 102 хвилині вивів "Воєводину" до наступного раунду. Гроші від "Атлетико", схоже, зіграли з Бошковим злий жарт. Йому захотілося ще. В зимове трансферне вікно Вуядін продає головну ударну силу команди, героя третьої гри проти "матрацників" Такача. Русина (так-так, за етнічним походженням він був саме русином), який відіграв 426 матчів за "Стару Даму" та забив 245 голів, підписав французький "Рен".

Клуб отримав свої гроші. Але з ними, грошима, завжди як мізками – їх в принципі ніколи не буває забагато, проте інколи гостро відчувається їхній дефіцит.

Навесні "Воєводину" чекав "Селтік". Не сучасне одоробло, яке псує фанатам Різдво програючи вдома "Рейнджерсу", з косоногим Болі Болінголі-Мбомбо та вічно зарюмсаним Фрімпонгом у складі. То були наглухо відморожені "лісабонські леви" Джона Стейна, 14 з 15 членів команди якого народилися не далі ніж за 10 миль від домашньої арени "кельтів" – стадіону "Селтік парк". Протиставити їм щось посутнісне "Воєводина" не змогла. Вдома вимучили мінімальну перемогу але на виїзді були биті 2:0. Коли шотландці в фіналі здолають "Інтер", то (за версією сербської вікіпедії, звісно ж) говоритимуть – найтяжче в турнірі їм було пройти саме сербів.

Історія не знає поняття "аби". Значить, той зимовий трансфер був потрібен. "Футбол є футбол", як любив говорити пан Бошков. Людина, яка явить футбольному світу Джанлуку Пальюку, Франческо Тотті, Роберто Мначні, Джанлуку Віалі не могла помилятися. Та свій "гріх" перед українцями, бо ж той гіпотетично не дав Такачу шансу виграти єврокубок з "Воєводиною", Бошков зповна відквитає через Петра Верховода –  сина радянського військовополеного який втік з німецького концтабору і кошмарив італійських фашистів у партизанському загоні на півночі Італії під час Другої світової. Під орудою серба українець виграє Кубок кубків у "Сампдорії".

Перший єврокубок та друге чемпіонство

В 1972 році "Стара Дама" посіла четверте місце в чемпіонаті. Проте далі з успіхами не складалося. Два роки потому команду прийняв Тодор Веселінович. Той самий, що в якості гравця "Воєводини" кілька разів ставав кращим бомбардиром. За плечима той мав певний тренерський досвід, хоча дещо специфічний – ставав чемпіоном Колумбії. Цього вистачило, щоб виграти срібло чемпіонату Югославії. Єврокубки наступного сезону виявилися більш ніж успішними – через двадцять років після програного фіналу, "Стара Дама" забирає Кубок Мітропи до дому.

Вісімдесяті "Воєводина" пережила мов на "американських гірках". Спочатку закінчили чемпіонат останніми і вилетіли до другої ліги. Повернулися наступного ж сезону. Через рік після повернення, під орудою Любко Петровича збирається нова комада. Звісно ж, про висоти в таблиці не йшлося. Та сюжет сезону складався так, що стадіон "Караджордж" (Названий на честь національного героя Сербії Георгія Петровича Карагеоргія, ватажка Першого сербського повстання проти Османської імперії. Повстання було потоплене турками в крові, і він з родиною змушений був втекти до Хотина) став неприступною фортецею, де трощі зазнали вся югославська "четвірка": "Партизан" 3:2, "Динамо" Загреб 4:1, "Хайдук" 2:0 і "Црвена Звезда" 2:0. На гру після якої "Воєводина" гіпотетично могла офіційно оформити чемпіонство прийшло 27 тисяч людей. І це, трясця, сталося. Новий Сад того вечора збожеволів – на повернення золота тут чекали довгі 23 роки.

В дев’яності, не зважаючи на війну та повоєнну  розруху, "Воєводина" прогресує. Команда шість разів стає "бронзовою", її навіть іронічно починають називати "вічно третьою". Можливо, причиною цього було те, що від "великої четвірки" відійшли хорватські клуби, і "Воєводина" просто зайняла вакантне місце. Проте для Нового Саду який лежав в руїнах після бомбардувань НАТО, це було не таким уже й простим завданням.

Через санкції ООН югославські команди не мали права грати у єврокубках. Та це все ж не завадило "Воєводині" зіграти проти Аяксу (на хвилиноньку, переможець Ліги Чемпіонів) в Амстердамі. Серби перемогли 3:2. В офіційних турнірах програють відразу два фінали – в кубку Сербії та кубку Інтертото. Початок нового тисячоліття теж видався кепськими, "Воєводина" боролася за виживання. Гра не приходила, тренери та президенти курсували на вхід-вихід пачками, а клуб стрімко котився до низу. Продажі лідерів ситуації не порятували – в 2005 році клуб опиняється на межі банкрутства. Саме в цей час на горизонті з'являється Радко Буторовіч.

Радко Буторовіч

Радко народився у чорногорському Нікшичі, дитинство провів у Новому Саді. Становлення героя і його перші "університети" відбувалися у Відні. Ні, він не був завсідником тамтешньої опери. Журналісти стверджують, що в цей буремний період Буторович стає активним поплічником сербської мафії, забезпечуючи її бойовиків цигарками, бензином та фальшивими паспортами. В середині вісімдесятих повернувся до Нового Саду. В 1987 році відкриває першу в Югославії приватну мережу аптек "Кан-Кан", ця назва стане частиною його прізвиська – "Бата Кан Кан". Потім відкриває "Париж магазин" – величезний торгівельний центр у Новому Саді. Будуючи перший у місті п’ятизірковий готель "Леопольд І" (імператор Священної Римської імперії, король Угорщини, Богемії і Галичини та Володимирії) за його наказом знесли одну стіну Петроварадинської фортеці. Тієї самої, з котрої почалася історія міста. На думку Буторовіча та загороджувала постояльцям краєвид на Дунай. Поліція хотіла порушити справу, але інцидент спустили на гальмах.

До "Воєводини" Буторовіч прийшов у 2006 році. Він відразу розпочинає інфраструктурний стрибок клубу: відремонтовано тренувальний центр який не оновлювали ще з 60-х – той стає одним з кращих на Балканах. Відкрито дитячу академію імені Бошкова. Ратко робить реальну ставку на останню – він відразу заявив, що ні за які гроші не продасть жодного вихованця клубу до "Партизана" чи "Црвени Звезди". На стадіоні "Караджордж" розпочинається масштабна реконструкція.

Коли команда задовго йшла п’ятою в чемпіонаті він звільнив керівництво, і оголосив відкритий конкурс на заміщення посад. Перед однією з ігор проти "Црвени Звезди", якій передувала ця серія невдач, він попередив своїх гравців: "Ящо ви переможете, премії не чекайте. Якщо програєте – начувайтесь". Пам'ятаючи про бандитське минуле Буторовіча та кілька вбивств безпосередньо з ним пов'язаних, про можливе покарання можна хіба здогадуватися.

Аль Капоне вдалося арештували лише за несплату податків. Дивна логіка Феміди, адже ганстер робив речі в рази страшніші – бійня в день Святого Валентина, рекет, альянс з українськими самогонщиками Канади в період "Сухого закону". Так само й Буторовіч, біографія якого яскраво майорить різними кримінальними оборудками, реальний тюремний строк міг отримати за футбольні справи.

В перший же рік правління "Воши" зустрічаються з старими приятелями – "Атлетико". Іспанці цього разу грошей не пропонували. Фалькао, Агуеро і Максі Родрігес – сказали "Дамі" до побачення. 5:1 за сумою вдох матчів. Проте Буторовіч не сумував, і продовжував рухати клуб. Усіма можливими способами. За підозрою у підкупі судді футбольного матчу проти "Младості" за 4 тисячі євро, його заарештували, і він навіть провів 30 днів за гратами. На суді ніяково сказав: "Вибачте, це було так давно, що вже я нічого про це не пам’ятаю". В цей час за вікнами суду кілька сотень ультрас горлали "Бата, маестро, веде нас до чемпіонства!". Кан-Кана відпускають.

На цьому епатаж не закінчився. 11 травня 2011 року. Фінал кубка Сербії у Белгарді проти "Партизана". З Нового Саду приїхало 7000 тисяч фанатів. Буторовіч був на трибунах. Партизан забиває першим, Воєводина зрівнює. На 72 хвилині суддя ставить пенальті. Його забиває екс-гравець донецького "Шахтаря" Звонімір Вукіч  – 1:2. "Воєводіна" зрівнює рахунок, але суддя відміняє гол через буцімто офсайд. В кінці матчу Тейку ціпляє когось з "Вошей" у власному штрафному майданчику, але суддя не ставить пенальті і дає жовту картку за симуляцію. Грати лишалося ще сім хвилин, але Буторовіч забирає команду з поля – технічна поразка 3-0.

Сучасність

Після смерті Буторовіча клуб пірнув до ополонки чвар, корупційних скандалів та інтриг. Це незабаром почало дзеркалити на результати. Мова про битву з "Црвеною Звездою" чи "Партизаном" йде все рідше. Клуб стає сировинним додатком, живучи суто з продажів гравців. Можна глянути хоча б статистику останніх сезонів, клуб продає футболістів буквально кожного року.

Сезон 2015/16: Mijat Gacinovic до "Айнтрахту" – 1,25 млн. євро, Srdjan Babic до "Реал Сосєдаду" – 1,25 млн. євро, Mirko Ivanic до БАТЕ – 1 млн. євро, Aleksandar Stanisavljevic до "Астерасу" з Тріполі – 140 тис. євро;

Сезон 2016/17: Lazar Rosic до "Браги" – 750 тис. євро; Radovan Pankov – "Урал" – 300 тис. євро;

Сезон 2017/18: Filip Malbasic до "Тенеріфе" – 500 тис. євро, Bogdan Planic до ФКСБ – 300 тис. євро, Dejan Meleg до "Кайсеріспор" – 300 тис. євро, Aleksandar Palocevic до "Ароуки" – 250 тис. євро.

Сезон 18/19 Aleksandar Radovanovic до "Лансу" – 650 тис. євро, Marko Putincanin до "Олімпії" з Люблячи – 50 тис. євро.

Проте є два показові моменти, котрі характерні як суто для "Воєводини", так і для всього сербського футболу загалом. Перший, Воєводина лише продає. Вона не ставить перед собою турнірних завдань, для чого потрібно мати на меті зберігати кістяк команди протягом кількох сезонів. Продаючи свої таланти за сотні тисяч, ті потім починають коштувати мільйони. Показовою є ситуація з трансфером головної надії сербського футболу Сергія Мілінковіча-Савіча. За мільйон євро він переходить до "Гента", бельгійці  перепродадуть гравця до "Лаціо" вже за 4 мільйони. Зараз трансфмаркет оцінює захисника у 70 мільйонів.

Друга проблема – страшенна корупція та махінації з трансферними грішми. 50% від трансфера Мілінковіча-Савіча належало зовнішній приватній компанії Драгослава Вуковіча, віце-президента клубу. Згідно договору, за перехід до Бельгії останній мав перерахувати 360 тисяч євро на рахунок "Воєводіни". Згідно офіційної заяви кубу він цього не зробив, хоча отримав від бельгійців 425 тисяч. Коли серб перейшов до "Лаціо", Вуковіч зажадав ще грошей. Він пише гнівні листи до Бельгії та Італії з праведними вимогами своєї частки – на його думку це 2 мільйони. Зрозуміло, що його посилають йти лісом. Ображений Вуковіч вирішує компенсувати недостачу з клубної казни. Спочатку переводить на власний рахунок 200 тисяч євро, а потім ще 750. Це знекровило бюджет "Воєводини" в пень. Після програшу в кваліфікації Ліги Європи розлючені фанати вриваються до роздягальні і лупцюють футболістів. Тренер після такого йде у відставку, потім туди ж вирушає і керівництво. Проте сентиментальний Вуковіч на пам'ять про рідну команду встигає прихопити з казни клубу ще 850 тисяч, оформивши їх як кредит…

П.С

Не без геппі енду – зараз, здається, "Воші" очуняли. На зимову перерву пішли третіми. Золота вже не видіти, але Петроварадинська фортеця має шанс побачити срібло.