Tribuna/Футбол/Блоги/Beograd – gori!/Вештальнопрогулянкове з Харкова

Вештальнопрогулянкове з Харкова

Андрій Ярмоленко в метро, сліди шефа соцреадкції у харківському середмісті та що насправді значить оксимиронівське слово «мерчик»

Блог — Beograd – gori!
Автор — Ігор87
22 ноября 2019, 16:47
30
Вештальнопрогулянкове з Харкова

Після посту про прогулянку Полтавою, спільнота підпискників цього блігва зменшилася з 98 людей до 97. Вочевидь фанати "Ворскли" на Трибуні оголосили своє вагоме бойкотне слово. Ну, таке.

***

Ранок почався своєрідно -- над головою нарізає кола голодне та вочевидь в пень змерзле за ніч вороння. Жодне ані каркне, чутно лише сухий шурхіт сотень крил. Візуально все виглядало майже як на картині Бала Джакомо, отієї що з ластівками. Моя криворукість як фотографа зненацька породила кадр з претензією на неофутуризм.

Електричка зпоквола відчалює. У вікнах пливуть до міліметра знайомі пейзажі: поля, безсоромного роздягенні осінні посадки, невеликі степові річки. За годину поїздки перетинаємо межу області. Потрапляємо до дистрикту, у якому проживає голова соціальної редакції Трибуни. Укрзалізниця про всяк випадок турботливо пропонує пасажирам помолитися.

Пересадка на харківську електричку, місто Красноград (Ні, не Червоноград). Це вже Харківська область.

Після прибуття нашого поїзду, з оперативністю якій позаздрили б вишколені спецпризначенці морської піхоти США, поруч розгортається жвавий місцевий базарчик. Печінка 40 гривень, м'ясо  по 120. Молоко -- полтос за три літри. Це околилця, саме ж місто далі. Проте на вокзалі теж все все рівненьке, акуратне та доглянуте.

Нудно і надто мило, подумалося. Потрібен теесенівський шок-контент, щоб повернути в лоно свого блогу загубленого підписника. Маю хвилин десять до пересадки, тому вирушаю баражирувати околицями.

На цьому місці чомусь згадалося, як я з Біг Смоуком та Світом свого часу втікав верхи на bmx до дому на Гроустріт під обстрілом клятих баласів. Мало хто зрозуміє, не всі пригадають. Були часи.

Пастельна замальовка місцевого пейзажу: напірозвалений привокзальний туалет (на території вокзалу є цілком пристойний), реклама спайсів на сусідньому паркані та свастика на задній стіні нужника. Остання намальована любителями давньоіндійської симовліки навиворіт. Художники вочевидь старалися як могли, зробили навіть другу спробу після хиби на першій, та вочевидь неякісні скломийні засоби добряче дезорієнтують в просторі навіть істинних арійців.

Лунін та Мудрик -- рвіть землю по своїх орендах, пробивайтеся до основи "Реалу" та "Шахтаря". Покажіть всьому світу, що отака парканна худоба в Краснограді це лише убогий недолік природи.

Промовистий натяк на те, за кого вболівають вже на кордоні Харківської області -- за "Металіст", звісно. Помаранчево-чорний.

Кількагодинна дорога Харківщиною. Абсолютно прекрасні пейзажі, загадкові пейзажі закутані в туман. Пагорби, загублені в полях села до яких і доріг не видно. Сумніваюся, що вони там є взагалі, ті дороги. Стежки, які йдуть невідомо куди за абсолютно чудернацькими траекторіями. Одним словом -- містична ідилія. Якби не придбані біляші в Краснограді, остаточно впав би в паофос і почав уявляти себе манірним Джоні Депом з "Сонної лощини".

До речі, про сон. Прийти за десять хилин до призначеного часу, це нормально. Це правильно. Але ж ні, треба спати до останнього, щоб потім з язиком за плечима бігти до поїзда з дебелим лантухом на кравчучці волаючи на всю Водологу, щоб тебе почекали. Машиніст таки побачив, пожалів. Геппі енд.

 Нарешті він -- Харків.

Місцина де готують кадрованих бібліотекарів, я не міг отак просто пройти повз.

 Іван Сірко на варті.

Був заскочений місцевим музеєм. Востаннє був у Харкові дуууже давно, років 9 тому. З тих пір центр конкретно так перебудували зробивши з нього справжню цукерочку. Але музей, де поділася ота крива хатка з риплячими дверима. Стоп. Чекайте. Вони справді побудували окремий купол, щоб накрити ним цілий будинок? Мажори шолі???

Всі знають, що Харків славиться своїми університетами -- ХНУ, другий (після Львівського) за віком виш держави. Славиться оперним -- першим стаціонарним театром такого профілю в Україні. Відомий Майданом Свободи -- найбільшою площею Європи.

Але є в Харкові ще одна перлина, про яку знає надто мало людей...

Дід мого однокласника свого часу служив у В'єтнамі. Ну як служив -- у перший день після прибуття захотів погодувати бананом мавпу, а вона візьми та й вкуси його за палець. Протримавши чоловіка зо два тижні у місцевому госпіталі та вручивши йому якийсь орден, того відправили назад додому. Тож ще не відомо як би склалася доля Джона Рембо і чи повернувся б він взагалі до свого рідного Хоупу на Вашингтонщині, не трапся та прикра халаепа.

Не зважаючи на швидкоплинну кар'єру військовика на тропічних стежках Індокитаю, дід вивчив зо два десятки в'єтнамських слів. Вони завжди стають йому в нагоді під час чергового вояжу на Барабашку, центральний ринок всея східної України -- вдячні в'єти завжди респектують героєві війни знижками на свій товар. Всім xin chào.

Храм моди, Ватикан стилю -- в просторіччі просто "Яма". Пульс моди б'ється не в отих ваших оушенплаізвських "Вайкікі", а саме тут.

Слідкування за останніми трендами моди  це, звісно, справа потрібна і богоугодна. Але реклама баскетбольного матчу за участю пані Ягупової та компанії прямо поруч з власним робочим місцем -- браво, браво. Скидаю капелюха свою нонлу.

Про баскетбол, до речі, ще в центрі міста є.

Дві цікаві ресторації. Знаходяться вони поруч, практично стінка до стінки. Ось перша. Шарм та елегантність назви видають спеціалізацію меню та ціновий діапазон. Ну, то вже таке. Мова вивіски -- російська. Пряма і проста як олівець російська, але ж промовиста і дотепна.

Друга ресторація. Відстань від попередньої, якісь метри але вивіска вже українською. Бурлескною, живою українською. Ну правда, якби назва була "Калина" чи "Верба", то ефет був би зовсім інший. Ніякий.

Між ними, "рестораціями" два метри. Проте уживаються ж. І органічно співіснують. Чомусь згадалося з ТНМК:

"Я рахую – а усього по два.

Два брудних моря, дві мови

Там, де я живу, грає два шансони. 

З двох кольорів прапор,

два футбольних клуби.

Два хреста цілують губи"

В пісні це подається з депресією та надривом але тут, на вулиці, все це виглядало досить органічно.

Їсти я все одно пішов у сусідній Макдональдс, вибачте.

Харківське метро вартує окремої згадки. Порівнюю його з власним сприйняттям київської підземки, тож не претендую на об'єктивність. По перше -- тут відсутні жетони. Взагалі. Вхід суто за паперовим чеками з автоматів. Згадуючи кілометрові ранкові вервечки людей за #одинЖетонНаОдніРуки в Києві, стало трошки сумно. Тут черг -- нуль. По друге, в середині все здається меншим, як станції так і вагони. В останніх купа реклами, розклеєна вона архіхаточино. Ото хіба на стелі нічого немає. В підсумку вагон нагадує затишну квартирку з картатими шпалерами -- коли заходиш до середини мимоволі починаєш шукати поглядом вільні капці. В Києві реклама чітко локалізована в окремих блоках. Ще в харківських вагонах бракує карт з зображенням маршруту зі станціями. Вони є, але їх мало і вони тонуть у хаотичній рекламі. 

Остаточно, і це вже по-третє,  підкорила мене реклама на дверях при виході: "Підтримуй двері, тренере". Ну крутота ж!

Центр міста -- увесь у церквах. Краса.

Знаходжу перші ознаки побутування пана Клименка в місті. Всі оголошення про конкурси Трибуни завжди супроводжуються зображеннями котів. Кіт навіть на аватарці ватажка соцредакції. І ось, на зупинці: керівник якогось там відділу, коти, елітні оголошення на парканах... Співпадіння?

Найпринциповішим суперником "Металіста" є полтавська "Ворскла". Полтава теж відповіє люб'язностями. Одні кажуть на інших "колхоз", "пєрвая больніца" -- відповідають інші. Власне, їх так називає вся Україна, але я не проце. В чому взагалі корені протистояння фанатів з сусідніх областей. Половина мого класу після школи вчилася у Харкові, і там же потім лишилася. Так це тільки один з райцентрів. Певен, що відсотків так 30 харків'ян точно мають родичів в Полтавській області або ж самі там народився. Тож звідки взялася логіка ненависті? Нема її.

Так чи інакше -- кілька полтавських маркерів у місті все ж є, що не може не радувати галушкову душу.

Річка Лопань. Несподівано вигулькує з-за рогу, і ти вже стоїш посеред мосту. Саме те що треба для похмурого осіннього променаду.

Зловив себе на думці, що після расистського скандалу з "любителями сов" на останньому дербі, написи "161" на вивісках харківських магазинів де продають сушену курагу та ізюм, підсвідомо сприймаєш не як вандалізм, а як слова підтримки їхнім власникам.

Ви ніколи не запитували себе, що значить лого Трибуни? Крім справжнього значення, символу масонів. А може це відбиток осердя цього пам'ятника з набережної Лопані?

Кафедральний собор.

Мало хто знає, але пригоди кубка Ліги Чемпіонів сторісами доньки пана Павелка та компанією сумнівних персонажів не завершилися. Кажуть, після матчу він поїхав до Харкова, де зараз Клименко зберігає в ньому цибулю на своєму балконі. Чекає поки "Металіст" вийде до Ліги Чемпіонів.

Бо ж не Нарніями єдиними багаті наші шафи, там купа ще всього різного є!

Ярославський в Харкові таки тільки один.

Щемно. Чекаю з надією та натхненням.

Сфоткав, типу я апасний тіп який не боїться заглядати небезпеці прямо в обличчя.

Досить вже про Клименка. Мало в Харкові Дім, чи що ? Просто якийсь легінь зізнався своїй кобєті у коханні. Мене завжди дивувало інше. От ти йдеш на побачення з дівчиною. Прекрасно. Нахіба ти на побачення в центрі міста береш з собою тесак?

Тут думаю можна обійтися без коментарів. Вони зайві. "Місто Харків твій девіз" (с).

Вечірній вокзал у Харкові це, звісно, потужно. Особливо враховуючи, що це не сам вокзал, а лише його адміністрація :)

p.s. "Мерчик" це, виявляється, не пестливий термін для позначення рекламної продукції, і навіть не прізвисько, яким могла б зневажливо називати Віталія Кличка його дружина. Мерчик -- це залізнична станція десь в Харківській області. Ось.

Дякую всім за увагу!

Лучшее в блогах
Больше интересных постов

Другие посты блога

Регбі проти апартеїду
1 января 2022, 14:40
19
Контейнер для сміття
25 декабря 2021, 16:05
22
Все посты