Заглядаючи за лаштунки «Трибуни» 2.0

Він сидів посеред редакції на табуреті у позі Бонапарта після Ватерлоо. Після нового року його чекали кардинальні зміни у житті та він особливо про них ще не думав. Його досі хилитало від південноапенінської піци, в живу споглянутого розгрому «Шахтаря» у Лізі Чемпіонів та отриманих під високим небом Неаполя побоїв.

Остання оказія трапилася суто випадково, але це не робило її менш болісною. З приводу візиту на узбережжя Тирренського моря главред вирішив придбати сережки дружині. Так-так, він не тільки мав схильність до галюцинацій у вигляді марень про бронзу львівських "Карпат" в УПЛ, але й був до невиправданного сениментальним. Тож щойно шассі його чартерного кукурузника м’яко торкнулися злітки «Aeroporto di Napoli Capodichino» він вирушив до однієї з тамтешніх ювелірок попередньо вивчивши слово «сережки» італійською – «ореккіні» (orecchini). Проте відсутність практики говоріння мовою Тотті та Буфона зіграла з ним злий жарт.

Загадково підморгуючи (набутий нервовий тремор при згадуванні всього італійського після спільної роботи з Мар’янком, за свідоцтвом про народження записаним як Дон Віто Карлеоне) продавцеві-лівійцю сказав, що шукає «орекйоне» (orecchione). Звідки главреду було знати, що це вже значитиме «порося» котрих не надто люблять мусульмани. Поліція викликана ображеним ювеліром не надто довго лупцювала главреда найкращого українського спортивного сайту ногами – правоохоронці Неаполя того вечора перебували у доброму гуморі, поспішали на матч Ліги Чемпіонів та не мали бажання довго затримуватися на роботі.

Главред зрозумів що остаточно втомився, тож вирішив відійти від справ. Як завжди інтелігентний Гапоненко у фейсбуці висловив йому свої респекти за працю, Миленко у фірмовій для себе соціопатичній манері там же напутствено його обсміяв та послав до пресс-служби білоцерківського "Арсеналу". Лишалося найважливіше - наостанок окинути зором свою вотчину і спробувати уявити як  колеги справлятимуться без нього.

Трійця соціальної редакції давно жила власним життям. Сумнівним, химерним та балансуючим на межі кримінального кодексу України життям, не надто звертаючи увагу на будь-які зауваження ззовні. Пунктуальний містер Матвієнко єдиним ставив пости з підбиттям підсумків  активності юзерів за місяць у максимально зручний для аудиторії час доби, а саме на початку робочого дня. Тому будь-хто міг поєднати свій ранковий кавовий чи чайний моціон з приємним чтивом. Інша справа в тому, що доручали йому це робити ще частіше ніж Зінченко виходить в основі "Манчестер Сіті". Пан Хлепітько все менше нагадував самого себе річної давнини у статусі зубастого, працьовитого та креативного блогера і день від дня все більше ставав на слизьку доріжку незворотньо починаючи нагадувати мосьє Клименка.

Середньостатистичний робочий день останнього виглядав так: о четвертій ранку він з поплічниками йшов громити МАФи, вдень відвідував дитячі дні народження у макдональдсах у пошуках безоплатної їжі. І лише посеред глупої ночі, коли черговий цікавий та насичений день лишався позаду, Клименко сідав верстати та заливати пости в адмінблозі (з кількаденним при чому запізненням. друге грудня на календарі - crap , знову до опівночі четвертого числа чекати. Та у "Волині" зарплату пунктуальніше платять). Одним словом, вів повнокровне соціально активне життя – аби кого головою соціальної редакції Трибуни не призначать.

Відділу маркенгу брав реадкцію у формену облогу – на їхню думку на сайті розміщувалося кричуще мало реклами. Вони пропонували забрати з Трибуни спортивні новини, блоги та  статуси. Натомість постити рекламу турів до елітного курорту «Червоний Мак» під Жашковом, нового альбому Віктора Павліка (нічого особистого – ящик коньяку на дорозі не валяється) та графіки проведення чорних мес сатаністів. Реклама - рушій прогресу, і нам все одно що ви про це думаєте, - казали вони.

Фон Болотніков мав не більше уявлення ким призначити свого наспутника ніж знав про єврокубкові перспективи львівських "Карпат", але спадкоємця назвати все ж мусив. Обирати доводилося з поміж двох заступників, сірих кардиналів Щербакова та Сажко. Ці двоє немов передчували знатну бійку, тож плели один проти одного інтриги не гірше Денисов проти Циганика.

Вогнева перевага явно була на боці одного - в'юхи з Рігондо це, звісно, круто, але це ніщо коли за тебе топлять всі лудомани околотку. Його передвиборна програма називалася «Ні обіцянок ні пробачень» - тоталітарні замашки потроху давали про себе знати. На зустрічі з виборцями 1 грудня 2017-го він відверто сказав - антимінусування не забере як би не просили, що «с вами бесполезно спорить» та «к сожалению, у нас для бана технические возможности ограничены». І, просто крик душі: "нет технической возможности, чтобы запретить создавать акки".

Що ж, цей розділ, схоже, прочитано, час братися за наступний. Цікавий, невідомий, лякаючий. Дай Боже сил

"...Один, — он был везде, холодный, неизменный

Отец седых дружин, любимый сын молвы,

В степях египетских, у стен покорной Вены,

В снегах пылающей Москвы!

А вы что делали, скажите, в это время?

Когда в полях чужих он гордо погибал,

Вы потрясали власть избранную, как бремя,

Точили в темноте кинжал?

Среди последних битв, отчаянных усилий,

В испуге не поняв позора своего,

Как женщина, ему вы изменили

И, как рабы, вы предали его!

Лишенный прав и места гражданина,

Разбитый свой венец он снял и бросил сам..."

Юрій Михайлович Лермонтов

Заглядаючи за лаштунки «Трибуни»