Панацея для збірної України

Фінал ЧС 2014 року. Передматчеве фото Меркель та Кіршнер. Друга до хрусту стиснула руку колеги, Ангела у маскувальному френчі все одно посміхається - Швайні отримав шанс нарешті завоювати золото.

айн райх, айн фольк, айн клуб

Більшість тієї німецької збірної делегувала«Баварія». Немає нічого поганого коли ударний кулак сформовано з однієї команди, Йогі менше клопотався з тактичними схемами та налагодженням взаємопорозуміння. Та чи реально Україні знайти у своєму чемпіонаті подібний моноклуб. Якщо такого просто не існує. Є очевидний лідер першості. Часом їх навіть два, коли в декого не провисає середня вісь. Але обидва регулярно пропускають на останніх хвилинах у єврокубках, можуть програти всі матчі ЛЧ або пропустити сім голів за гру. Такі пошуки панацеї перетворяться на полювання у темній кімнаті за чорною кішкою при категоричній відсутності останньої.

ляйтер

Льов пройшов усима щаблями до вершини. Фраза більш звична для автобіографії успішного директора м’ясокомбінату але все сталося саме так: молодіжка «Вінтертура», асистенство в «Штутгарті», час першого успіху на чолі «швабів» і, нарешті, бундесманншафт. Тренер має мати досвід роботи. Хоч якийсь досвід, Миколайовичу. Тренеру потрібен час. Результат не приходить відразу - Льов працює більше десятиліття. В Україні довгожителі ті, хто носив бейдж тренера 4 роки. Не маючи над головою Дамоклового меча звільнення, Йоахім ставить в основу Клозе у 36 років. Інші такої роскоші не мають - тебе ладні зжерти коли випускаєш Толіка якому ледь 37. Чи варто надто вірити в те, що збірна країни де цивілізованим нормам відповідають 3,5 стадіони, де чемпіонат складає 12 команд (чверть яких ходячі мерці), де реально граючі за кордоном гравці вміщаються в один десяток, здатна вийти на Чемпіонат світу без плей-оффів ? На що ж здатна зондеркоманда породжена посеред такого гріха. Це плювок в душу але це так.

націоналізація

Натуралізовувати іноземців чи ні, питання до практикуючих расистів. Всі люди однакові і хто це піддає сумніву, звісно, поц. Німеччина звикла до Гнабрі у футболці національної команди, звикла до турків та поляків. Дишленковіч, Девіч, Едмар – все. Справа йде кволо, хоч імітація процессу перманентно демонcтрується. Та Тайсон лиш за примарного шансу зіграти за Бразилію враз забуває численні розмови про «євробарбадосців». Якщо протиставити трьом неофітам усіх, хто відмовився від громадянства (і їхніх дітей) все виглядатиме печально. Футбольне громадянство змінюють якщо планують осісти тут по завершенні кар’єри. У нас люті зими, погані труби водогонів і навіть мости падають від втоми. А ще, ті хто торгують паспорт, вимагають грати на постійній основі. Не забагато, перепрошую, масла ?

У діаспорі українців мільйонів десять. Чому б не започаткувати чемпіонат для пошуків талантів там ? Першу команду розбити так, щоб за кожну діаспору грав «ліцензований» збірник – Ярмоленко за «американців», Зозуля за «росіян», Кобін за Парагвай.

діти підземелля

Чи можливий друголіговий Дрезден в Україні ? Треба бути реалістом і визнати - у нас подібний ажіотаж не викликають навіть команди УПЛ. Футбол не зупинить танення льодовиків та його соціальний потенціал величезний. Приміром, грає аматорська команда Макіївки проти Рахова. Організовуємо виїзд школярів. Окрім відвідин гри ті: почують щось нове на краєзнавчих екскурсіях, нароблять селфі для фейсбуків, нажруться з місцевими бренді-коли у найближчому дворі але вже знатимуть - на тому кінці живуть не чорти з рогами. Суть не в спортивному ефекті. Німці зклеїли сотню своїх ворогуючих князівств у єдину країну, чому б нам не йти до подібного через футбол. До такої от 40 мільйонної національної команди. Не шукати панацею для збірної, а зробити збірну панацеєю. Згоден, надто пафосно це все.

Ми не гратимемо краще німців, та чекатимемо на це як Хатіко. З абсурдною але фанатичною вірою. Мало слави у двох перемогах над переляканими арабами і виході в ¼, просто хтось краще складає годинники ніж пробиває пенальті. Програємо Ісландії, а з хорватами як діти радітимемо нічиїй. Наша мета - 2022. Чи ... ?