Блог Beograd – gori!

«El Matador»

Історія словака Йозефа Місо, чимось нагадує долю чеха Павела Недведа. Майже однолітки (перший народився у 1973-му, а другий роком раніше), громадяни колись однієї країни та практично синхронно покинули рідні пенати. І остання, але найпромовистіша подібність: вирушивши підкорювати світ кожен назавжди пов'яжє усе своє подальше життя з новою Батьківщиною. Недвед 7 вересня 1996 року вийде на поле за римський «Лаціо», а Місо 29 жовтня 1995 року одягне футболку загадкового для наших країв «Алахуе…», але стоп. Про все по порядку. Оскільки про Недведа й так знає увесь світ, а про Місо навіть Вікіпедія особливо нічого говорить, то ця історія буде саме про останнього.

Словаччина, 1995 рік. Країна вже два роки жила після «Оксамитового розлучення» з Чехією. Розлучення якого як не дивно не хотіли ні словаки, ні чехи (pro rozdělení 22 % obyvatel, proti rozdělení 60 %, a 18 % nevědělo nebo zaujalo neutrální postoj), але яке таки відбулося. Словаччина йшла своєю стежкою. Звивистою і вузенькою стежкою посеред високих Татр, з постійною небезпекою навернутися до прірви як той Ліндеманн із Рамшів. І далеко не факт, що за нею хтось сумно співав би «Ohne dich».

Частини ЦГВ, ясна річ, вже давно покинули країну полишивши по собі лише порожні казарми. Економіку кидало то в жар то в холод. Люди потроху потягнулися на заробітки за кордон, бо словацькі політики не надто вселяли віру в покращення чи життя по-новому. Олдскульний народ меланхолійно слухав під сливовіцу записи Карла Гота і Гелени Вондрачкової. Можливо, навіть згадуючи при цьому як їхній «Слован» у фіналі Кубку володарів Кубків помножив на нуль саму «Барселону» у 69-му. Коротше кажучи населення тихенько офігівало від дійсності і абсолютної туманності будь-яких подальших перспектив.

Серед усього цього не надто веселого гармидеру у Словаччині розпочинається одне турне. Турне всесвітньо відомої і знаменитої футбольної команди «Алахуеленсе» з Коста–Рики. Можна зрозуміти чому мадридський «Реал» їздить з гастролями по США, лондонський «Арсенал» по В’єтнаму, а донецький «Шахтар» однієї зими вештався нетрями бразильських джунглів. Всього дедуктивного генія Шерлока Холмса замало щоб зрозуміти, якого біса костариканська «Алахуеленсе» того року організувала турне саме депресивною Словаччиною.

Тренер костариканців Вальдер «Badú» Вієра (до слова сказати, того року його визнають кращим іноземним тренером країни) у матчі з трнавським «Спартаком» звернув увагу на талановитого нападника Йозефа Місо і зробив тому пропозицію перейти до його команди. Знову ж, ще більш складно пояснити чи особливо сподівався на успіх своєї пропозиції бразилець, але словак несподівано погодився.

                     josef miso

29 жовтня 1995 року Йозеф Місо стане під знамена «Алахуеленсе» у матчі з «Відьмаками» з Десампарадоса. «Відьмаки», до речі, виявляться не особливо схильними до довголіття. Переживши лихі часи реорганізації і взявши чемпіонство у 2010-му, роком потому вони наказали всім довго жити. Але, як говорить Мирон Богданович, то вже таке.

Латиноамериканська історія ж словака навпаки, тільки починалася. Через деякий час після дебюту Йозеф стає незамінним гравцем стартового складу «Алахуеленсе». В ньому поєднувалась швидкість, відмінне читання гри і здатність вдало віддавати пас не вимахуючись зловживаннями індивідуальними канделябрами. Забиваючи з близьких, середніх та дальніх дистанцій він рідко святкував взяття воріт суперника переважно залишаючись абсолютно спокійним. Така холоднокровність не минула повз: незабаром вся Коста-Рика зватиме словацького форварда «El Matador».

Місо стає частиною великого (за костариканськими мірками, звісно) «Алахуеленсе», команди яка чотири рази підряд вигравала чемпіонат. Приїхавши бозна звідки у країну майже під боком у котрої є чемпіонати Бразилії та Мексики які буквально кишать талановитими нападниками, саме йому вдасться забити найбільше серед бомбардирів-іноземців «Алахуеленсе». Більше того, «El Matador» з 88 голами стане найрезультативнішим легіонером за всю історію футбольної першості країни. Всього з цим клубом словак здобуде шість золотих медалей і два кубки UNCAF паралельно з купою індивідуальних нагород – кращого бомбардира сезону, кращого легіонера, кращого форварда клубного кубку UNCAF.

Очевидно, піддавшись «зоряній» хворобі «El Matador» у 2003 році починає потроху ремстувати. Конфлікти в середині команди, проблеми з керівництвом клубу. Йому все ж терпляче пропонують продовжити контракт на рік, але він демонстративно відмовляється. Починається кількарічна безталанна одіссея країною. Спочатку, за іронією долі, були «Відьмаки» у матчі проти котрих Йозеф дебютував за Атлантикою. Потім бліді сезони у «Кармеліті» та «Сантосі». Шанс на повернення на Олімп з’явився після підписання контракту з «Ередіано», третім за титулами і статусом клубом країни. Місо завойовує місце у старті, забиває кілька важливих голів, проте в 2006 році робить несподівану спробу повернутися до Європи.

Друголіговий норвезький «Саннефьорд» якраз шукав підсилення, окрилений потраплянням у фінал кубка Норвегії у тому ж таки 2006 році. Клуб з містечка китобоїв мріяв про грандіозні нові тріумфи, проте мрії ці вочевидь нагадували рожеві чаяння ошуканих Остапом Бендером васюкінців. Реальність виявилася прозаїчною і «Саннефьорд» зрештою банально не потягнув відступних за «El Matadorа» прописані у його контракті. Тому, через 6 місяців словак повертається назад до «Ередіано»…

…де на нього вже ніхто не чекав. Новий тренер не бачив його в команді, нові гравці без пієтету ставилися до іменитого конкурента. Останньою гаванню Йозефа як гравця став скромний навіть за костариканськими мірками Asociación Deportiva Municipal Grecia Fútbol Club. Команда грала в другому дивізіоні проте завзято билася за путівку до еліти. «El Matador» грав як у перші свої роки в Коста-Риці, немов відчуваючи, що після цього сезону бутси доведеться повісити на пальму. Фанати шаленіли. Вони ходили подивитися швидше на словака ніж на команду, а власники останньої задоволено підрахували прибутки – відвідуваність підскочила як долар в 2014-му. Проте у фіналі, за підсумками якого мало відбутися оте омріяне підвищення в класі, «греки» програли.

Хоча свою кар’єру він по суті зробив лише в одному клубі, Йозеф Місо є одним з найулюбленіших гравців у всій Коста–Риці. Принаймні тутешні в унісон так кажуть чи пишуть на футбольних форумах. У пісні присвяченій йому йдеться і про 12 сезонів у цій країні, і вічну пам'ять, і про серця, і про «El Matadorа». Дванадцять років у абсолютно чужій країні на протилежному кінці світу, з чужою мовою, чужими звичаями і чужим кліматом. І за цей час зуміти зріднитися з усім цим і змусити всіх себе полюбити. Уявляється складно, але ж так воно, вочевидь, і сталося.

Nos dio el tricampeonato y el goleo

Miso es el matador del mundo entero

por eso la 12 pide a todos de corazón

que nunca se les olvide lo que nos dio

¡¡¡¡MISO MATADOOOOR!!!! ¡¡¡MISO MATADOOOOR!!!

                              

 

Автор

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Loading...