Лист №2 (до головного тренера)

Шановний добродію! Пишу Вам я, Марія - проста україньска дівчина, яка волею долі стала жінкою вболівальника. Пишу я Вам з такої причини: в нас більше немає дома, бо мій чоловік, який завжди тримає своє слово, спалив його (про ймовірність, я писала Вашому керівнику раніше). Доречі, в деяких сусідів теж його немає, бо вони зникли в полум'ї і в цьому є і Ваша провина. Втримати чоловіка після ганебної поразки вже не було ніяких сил і я зрозуміла, що настав час змін, які бажано зробити вже в найближчий час. Якщо клуб не може здобути результат, якщо він не спроможний давати позитивні емоції, то навіщо такий клуб потрібний на найвищому рівні?

Коли клуб грав за наше село, за сільску раду, за усіх тих, хто був в полі або на фермі, ми не будували якісь хмарні замки, ми розуміли йому ціну й пишалися тим, що в нас є клуб. Але з тих пір він виріс, зробився великим й дуже неповоротким і футбол виглядає як жахливоа потвора. В мого чоловіка вже немає ніякого бажання дивитись цей непотріб, алеж любов до цього спорту досі живе в його серці і любов до рідного краю, де він виріс. Він не будет вболівальником грандів, бо в його серці не може бути більше одного клубу.

Тому, я звертаюся до Вас, мій любий друже! Ми й досі віримо в Ваш талант і хочемо й далі довіряти Вашому професіоналізму, але результат - то є мірило Вашої роботи. Нам би кортіло, з чоловіком, щоб Новий рік подарував нам усім більше глузду, більше сили, більше жаги до перемоги й розуміння мети до якої ми усі крокуємо.

Поки ми будемо влаштовувати новий дім в новому місті, я прошу Вас, шановний добродію - не підведіть нас усіх, бо вже у наступному сезоні, ми усі можемо опинитись там, де не бажає опинитись ніхто.

З повагою до Вас, з коханням у серці до команди, ваша Марія!