Лист №1 (до президента команди)

Доброго дня, шановний пане президенте!

Я хочу представитись, мене звати Марія, а мого чоловіка Федір.

Ми не закінчували университетів, не маємо вищої освіти, але весь наш досвід - це праця в маленькому селі де ми народилися і де живемо увесь час. Але зараз, наше майбутнє у небезпеці, бо мій чоловік зробив клятву на Священому Хресті, що спалить нашу домівку з усіма жителями, якщо команда, за яку він вболіває, продовжить ганьбити своє ім'я і псувати настрій її вболівальникам. Так, це не просто слова, бо він завжди відповідає за свої слова. Його побоюється й голова сільради, бо, незважаючи на те, що мій чоловік працює за сімох, що дозволяє нам й далі жити в нашій домівці, він може стати "несповним розуму" і все це - це реакція на успіхи команди Вашого міста. Вже було кілька прецедентів, його закривали в одному з будиночків, тримали восьмером, вели перемовини та просили більше нічого поганого не робити, але ж футбол...

Ви не уявляєте, які це "мужні" дівчата, що йдуть на шлюб з чоловіками футбольними вболівальниками. Спочатку й я побоювалась за своє життя, але... Він пригорнув мене до себе й сказав, що мені нічого не погрожує, бо ця енергія має кудись піти. І я йому довірилась.

Знаєте, пане президенте, до останнього, я не розбиралася в усіх цих правилах, не дивилася футбол, сподіваючись, що життя цього не варте, щоб втрачати голову. Я слухала чоловіка, який розповідав, що коїться на полі, питалася уявити собі: навіщо усі ці високі й кремезні дядьки бігають, як школяри, за тією шкіряною кулькою. Але ситуація змінилася, я справді занепокоєна тим, що відбувається й мені знадобилося декілька годин, щоб розібратися в грі, за якою, у вихідні, спостерігає мій чоловік. Й знаєте що я можу Вам сказати, шановний пане президенте - це справжня ганьба! Бо не мають чоловіки, які займаються цим з дитинства, так грати у футбол, плюндрувати імена попередників й знищувати все те, що було збудовано до них. Всі ці Ваші футболісти - це лайно (ой лишенько, я перепрошую), яке не має право виходити на ці святі землі й гамселити м'яча куди завгодно без будь-якої думки - це неподобство. Я б й сама повідривала (в переносному значенні, ну, Ви мене зрозуміли) їм ноги, бо якщо вони не можуть, ані подати, ані вдарити по м'ячу, то вони їм просто непотрібні. Нехай йдуть працювати продавцями цукерок для дітей зі своїми зірковими іменами - це буду краща реклама, яку вони зможуть собі дозволити.

І, хочу наголосити, що я не кровожерлива, але тут виступаю в підтримку свого чоловіка, бо немає право команда, в якої немає "яєць" (що це коїться), виходити на поле, на цей святий, для багатьох, майданчик і робити те, що вони роблять.

Ми з чоловіком сподіваємось, що Ви зможете щось зробити з тим, що відбувається, інакше, коли згорить село, ми переїдемо до міста, де Ви будете ще ближче, а мій чоловік зможе приходити на матчі першості без будь-яких вагань, бо він - футбольний фанат.

Дякую, завжди відданий Вам, новий член (о, Господи) клубу вболівальників!