Українські легіонери в Ісландії (з часів незалежності)
Нещодавно, до УПЛ приєднався відомий ісландський футболіст – захисник національної збірної – Рагнар Сігурдссон.
Отож, після підписання львівським “Рухом” – ісландського гравця, журналіст проекту Віктор Гарапко, вирішив підготувати матеріал про українців, які свого часу пограли у чемпіонаті Ісландії.
Ігор Наконечний (1993, “IBV”)
Першим українським футболістом, чия нога ступила на ісландську землю став Ігор Наконечний – легенда одеського “Чорноморця”.
Ігор – ексклюзивно для #LegionersUa, розповів про свій футбольний досвід та життя в Ісландії :
“В 90-их ще не було офіційних контрактів з іноземними клубами, раніше викликали до клубу по туристичній візі, якщо треба було, то візу продовжували, а не треба – припиняли. У 1992-му перейшов у ролі граючого тренера до “СКА” Одеса. В кінці першого кола, грали у кубку, в Луцьку, здається, і на розминці я отримав пошкодження меніску.
І так вийшло, що на початку наступного сезону я вже не грав в Одесі. Я тренувався самостійно – бігав у аеробному режимі. На початку літа, колишній президент “Чорноморця” Лещук В’ячеслав Михайлович запропонував мені поїхати на роботу до Ісландії. В нас в Одесі була фірма спортивного екіпірування, і через цю фірму я потрапив до Ісландії.
Тоді був важкий час, за команду я не грав, тільки допомагав тренувати, а Ви ж розумієте 90-ті роки, 2-оє дітей, потрібно було заробляти гроші. Я поїхав, залишив у Одесі дітей та дружину. Тоді, поїхати в Ісландію, здавалось чимось нереальним. У команді провів пів сезону, зіграв 6-7 ігор. Як тільки “IBV” зрозуміли, що клуб не залишиться у вищій лізі, вони сказали, що більше не можуть тримати мене у команді.
Можливо, думали, що до них приїхав якийсь Марадона, який витягне їх нагору. Гравці у Ісландії тоді вважались любителями, але вони не працювали, ситуація була схожа до тієї яка була в нас за радянських часів, були колективи фізкультури і спортсмени зараховувались на роботу, в цехах тощо. Вони приходили до обіду, просто з’являлись, а потім йшли.
В Ісландії було інакше, футболісти теж працювали, стригли газон, на заводі могли працювати у пів зміни, але сильно гравці не працювали. Ісландія у футбольному плані багато чого запозичила в Англії. Тоді був атлетичний футбол, з фланговими форвардами. Мені сподобався професіоналізм ісландців, у них не було такого, що вийшов на тренування, і “дурня клеїш”, як у нас деколи бувало.
На тренуваннях ісландці б’ються, коли вони виходять на гру, то грають дуже жорстко. Мені на той час було вже 33 роки, підготовку до сезону проводив самостійно, і без роботи з м’ячем, тому що нога в мене ще повністю не відновилась. А я в Ісландію приїхав, і мене відразу кинули в ту м’ясорубку. Також було тяжко, бо в нас у радянських командах було так, готуєшся до гри, за 2 дні на базу, готуєшся на базі, а в Ісландії я був наданий сам собі.
В Ісландії зібрались, пообідали, і через 2-3 години гра, ось і вся підготовка. Хотів залишитись у команді, але команда не могла мене утримувати. Про місце де я грав (Вестманнові острови) люди там переважно працюють у портах і на рибних заводах. Я жив у домі моряка. Також, там є діючий вулкан, і все опалення, з гарячою водою йде від того вулкану”.
Денис Ситнік (2010/2011, “IBV”)
Другим, й поки що, крайнім українцем на ісландській землі – був Денис Ситнік, який провів у тій ж самій команді “IBV” 2 сезони. Денис охоче розповів про свій досвід гри та життя у Ісландії.
Ісландській клімат, Який він ? Чи Підходить для українського гравця ?
– Моє покоління народилося ще в той час, коли морози були 3 місяці – такі як сьогодні за вікном.
Ми грали у -20, в гумових кедах з шипами й іноді було снігу по коліна, який спочатку потрібно було втоптати. Хіба для нас може бути поганий клімат для гри в футбол після такого ?
Але, насправді, клімат для гри в футбол (в сезон) просто ідеальний. На вулиці 10-17 градусів, іноді моросить дощ, м’яч відмінно стелиться по газону, тому погода, як на мене, просто ідеальна для футболу.
Для життя, звичайно, потрібно звикати, так як ми звикли, що влітку має бути тепло, а там влітку не спекотно і потім осінь, зима і весна теж в холоді.
Останні 2 сезони, що я там був, мені пощастило, що після закінчення сезону я полетів на Мальту грати, так як там сезон тільки починався і погода ще була + 30-35.
Ви були другим в історії українцем у “IBV” та в Ісландії загалом, цікаво, що у інших клубах, й у лізі – українців (окрім вас, та Ігоря Наконечного) ще не було. Відповідно до Ваших інтерв’ю, які були опубліковані у 2016-му, Ваш перехід у “IBV” – був незапланованим, чи перепитували-консультувались у Вас, коли-небудь щодо українських гравців ?
– Не можу сказати, що він був незапланований. Так, я не планував і не мріяв в дитинстві грати в Ісландії, бо все, що я знав про Ісландію в той час і до того, як я підписав контракт, що Рейк’явік – столиця Ісландії. Це були всі мої пізнання про Ісландію й ісландський футбол. Але, їхав до Ісландії – цілеспрямовано.
Я питав у агента, що там за футбол, що за поля і т.д, Він сказав, що мені сподобається. Так воно і було, для розвитку молодого футболіста там суперові умови.
Відмінні тренувальні поля (трав’яні), ігрове поле ідеальне, потім “IBV” побудували манеж, щоб комфортно займатися в зимовий період часу. Взимку там не холодно, зазвичай + – пару градусів вище або нижче 0, але, дуже сильний вітер.
Я до речі дуже добре спілкуюся з Ігорем Наконечним-молодшим, але, ніколи не обговорювали цю тему, з приводу того, що ми грали в Ісландії в одній і тій ж команді.
Як відомо, деякі гравці збірної Ісландії поєднували футбол з роботою, чи були такі випадки на той час у “IBV” ?
– Так, в Ісландії всі місцеві працюють. Легіонерам теж пропонують роботу, якщо вони хочуть, але я – не хотів більше грошей і працювати, я хотів більше тренуватися. У мене завжди було ранкове тренування з сербським тренером.
Воно було необов’язковим, а тільки для тих, хто може і хоче. Іноді я був один, іноді нас було 5-6. Як на мене, то це саме те, що потрібно молодим футболістам.
По-перше, ти працюєш з тренером, який знає твої проблеми і ви працюєте над ними. По-друге, ти сам можеш сказати, над чим би тобі хотілося попрацювати. Єдине, над чим я терпіти не міг працювати, то це над силою і витривалістю. Молодим футболістам рекомендував би приділяти цьому увагу так само, як і роботі з м’ячем.
Згадав 2 випадки, коли всі футболісти повинні були працювати.
Перший – це був фестиваль на острові, найбільший в Ісландії і клуб на цьому заробляв гроші – нам на зарплату, тому, всі футболісти повинні були брати участь в його підготовці. Я цукерки і напої продавав.
Другий – це перед зборами в Іспанії, всі повинні були показати жест спонсору, це була компанія з риболовлі у океані. Вся команда допомагала з розвантаженням корабля з рибою.
Хтось діставав 25-ти кілограмові пачки з рибою і клав їх на піддон, хтось корабель мив, хтось ще щось , у мене робота виявилася не надто клопітка, потрібно було обгортати піддон з пачками риби. Щоб упакувати, потрібно було взяти стрейчеву плівку, притримати її і натиснути на кнопку, аби піддон почав крутитися.
В інтерв’ю #SportArena, у 2016-му, Ви говорили, що легіонера беруть у команду тільки за умови, що футболіст вищий від місцевого гравця за рівнем гри, чи були у Вас якісь привілеї, через те, що Ви були легіонером у команді ?
– Ні звичайно, привілеїв ніяких не було. Навпаки, там кожен матч як останній, був у мене. Тренер (Хеймір Хадльгрімссон, який успішно тренував збірну Ісландії) не дуже хотів мене підписувати, бо як для нападника – я був низький, не грав у відборі.
Але, коли приїхав на перегляд, то в кожному товариському матчі забивав по 3-4 голи і керівництво на нього тиснуло, що ти хотів нападника, ми тобі привезли й дивись скільки він забиває.
У чемпіонаті при найменшій помилці стабільно знав, що наступного матчу буду на заміні. Але, потім виходив на заміну і доводив, що я заслуговую місце у старті.
Можливо, є ще якісь цікаві історії пов’язані з Ісландією, які раніше не з’являлись у пресі ?
– Цікава історія трапилася на перегляді. Як я вже говорив раніше, тренера не влаштовував мій зріст, але, їм потрібен був нападник, який буде забивати.
Я щойно прилетів в Рейк’явіка, вночі, а наступного дня вже була товариська гра з командою першої ліги, я забив тоді 4. На жаль, був тільки асистент тренера, головний тренер не зміг виїхати з острова, бо була погана погода й скасували рейси і корабель. Тоді ще тренер не знав про мій зріст. Коли мене побачив, то дуже здивувався, тому що керівництво йому сказало, що я 185 см.
І з цього моменту почалися невеликі проблеми. Але, я в кожній товариській грі я забивав 3-4 голи. У підсумку, тренер сказав, що подивимося як він пробіжить тест Купера і тоді вирішимо. Для мене тест Купера – це завжди було чимось страшним, за всю кар’єру жодного разу не пробіг 3200 м.
Ось, біжу я одне з кіл і розумію, що вже все, ноги ледь біжать, голова вже просить зупинитися, якби зупинився, то впевнений, що б поїхав додому. А договір був такий, якщо підходжу, то вони мені квитки оплачують, якщо ні, то за свій рахунок.
На той момент перельоти в Ісландію були дуже дорогі – 1500$ в обидві сторони. Я біжу і розумію, що треба зупинятися, тому що не можу вже навіть йти, не те що бігти. У підсумку, сказав собі, що якщо не можу, то доведеться кидати футбол і йти працювати, отже, я ні на що не здатний.
Після цієї думки, я не знаю звідки, у мене взялися сили на ривок, на 2 повних кола, на максимальній швидкості. У підсумку, пробіг 3050 м, але, тренер побачив. Те, як я змусив себе бігти – зіграло свою роль в тому, що я підписав контракт.
І наостанок, чому Все таки покинули “IBV” ?
– Мені потрібно було йти після 1-го сезону, в мене були хороші пропозиції з Норвегії та Швеції. Я хотів, але, агент рекомендував залишитися ще на 1 сезон, бо у мене контракт був на 2 роки, щоб потім я був вільним агентом й можна було б “вибити” дуже хороші умови по зарплаті.
У підсумку, 2-ий сезон, я по-суті й не грав, бо були проблеми на особистому й голова “помутніла”, потім отримав травму коліна (на фестивалі знову допомагали будувати огорожу, я ніс бетонний блок з гірки вниз, послизнувся й пошкодив коліно).
Контракт закінчився, вони не захотіли продовжувати його, агент теж пропав після закінчення сезону. Ось так власне й покинув “IBV”.
З Хейміром досі спілкуємося, закінчиться вся ця історія з коронавірусом, то поїду до нього в гості в Катар на стажування”.
Наразі, в Ісландії виступало усього 2-оє українців, що цікаво в одній і тій ж команді. Як Ви гадаєте, чи побачимо ми ще коли-небудь в Ісландії українських футболістів ?
