На максимальних обертах

Миршавий чоловічок бігає технічною зоною, сміховинно розмахуючи руками й активно роздаючи в різні сторони настанови своїм гравцям. Зморшкувате обличчя, з якого якимось дивом у всій цій метушні не спадають окуляри в роговій оправі, щосекунди змінюється новими яскравими гримасами, додаючи ще більших барв його трагікомічному образові. В такі моменти відчуваєш те соромливе зніяковіння, коли знайома людина в пориві щирості привселюдно виплескує свої емоції. Цю людину звуть Хуан Антоніо Анкела – він головний тренер футбольного клубу “Ов’єдо”.

Скромна минулорічна “Уеска” здивувала своїм потраплянням до першої шістки Сеґунди, обійшовши деякі значно краще укомплектовані команди. Протистояння в півфіналі плей-офф з “Хетафе” Пепе Бордалса вийшло видовищним, але безуспішним для араґонців. Після домашньої нічиєї 2:2 на “Ель Алькорасі”, в матчі-відповіді “асульґранас” не зуміли впоратися з більш індивідуально майстерними суперниками, поступившись з рахунком 0:3. Зараз же “Уеска” і за грою, і за результатами – головний претендент на вихід до Прімери, і невдача минулого сезону вже сприймається її уболівальниками лише як пройдений етап на шляху до максимальної категорії.

Залишивши “Уеску”, Анкела прийняв пропозицію “Ов’єдо”, який після невдалих спроб зачепитися за місце в плей-офф вирішив не продовжувати контракт з Фернандо Єрро. Новий тренер своїм непоказним виглядом, іноді “прикрашеним” спортивним костюмом, та схильністю до істерик на бровці поля викликав разючий дисонанс з поважним, переважно стриманим та завжди строго костюмованим екс-капітаном збірної Іспанії. Хоча звично невдоволений вираз обличчя уродженця провінції Хаен набагато краще поєднується з традиційно сірим небом над трибунами “Карлоса Тартієре”.

Анкела відноситься до тієї широкої когорти тренерів, які всю свою кар’єру працюють у нетрях нижчих дивізіонів, при цьому десятки разів починаючи все з нуля, в черговий раз намагаючись довести власну кваліфікацію своєю роботою, а не хорошими агентами чи зв’язками в керівництві якогось клубу. Його єдиний досвід у Прімері був доволі коротким і невдалим, тому поки що футбольний світ знає Анкелу виключно як того тренера, що керував “Алькорконом”, на той час клубом із Сеґунди Б, який восени 2009 року вибив з Кубка короля “Мадрід” на стадії 1/16 фіналу з загальним рахунком 4:1.

Розпочавши цей сезон досить посередньо, “Ов’єдо” ближче до середини чемпіонату видав десятиматчеву безпрограшну серію, що для приблизно рівної за підбором учасників Сеґунди є неабияким показником. На початку лютого команда Анкели в астурійському дербі приймала на власному полі хіхонський “Спортінґ”. У першому колі гра завершилася нічиєю 1:1. До цього ці команди не зустрічалися аж з 2003 року, постійно перебуваючи в різних дивізіонах. З того моменту пройшло вже безліч часу, а їхні вболівальники навіть встигли пересваритися через Давіда Вілью, якого колись не прийняли в кантеру “Ов’єдо”, після чого майбутній “Ель Ґуахе” переїхав до Хіхона і згодом став найкращим нападником в історії Іспанії. Пропустивши першими в дербі, господарі зуміли відігратися, а потім і вибороти перемогу в команди “Піпо” Барахи завдяки двом точним ударам лівого латераля Мосси.

Тактика в роботі Анкели відіграє дуже важливе значення. Він хоче контролювати всі деталі, всі рухи футболіста на полі. Кожен крок гравця повинен приносити користь. Якщо якась дія не дає результату, вона повинна бути негайно виключена з користування як марна. Така футбольна “меркантильність” дозволяє тримати на високому рівні командну дисципліну під час матчів, що в Сеґунді, де часто на перше місце виходить результат, а не гра, є неоціненно важливим фактором. Було б надто неточно сказати, що “Ов’єдо” показує красивий футбол. Прагматик і закоренілий нижчоліговий практик Анкела чудово розуміє, на що саме чекає керівництво, тому працює виключно в напрямку досягнення поставленої мети, тобто на здобуття чергових трьох очок. Зрештою він просто хороший найманий спеціаліст, а нинішнє місце роботи – ще один етап кар’єри, який обов’язково закінчиться, як і будь-який інший.

В “Ов’єдо” Анкела почав використовувати модель гри з трьома центральними захисниками та двома латералями, які в такій схемі відіграють ледь не головну роль у командних побудовах. Ісландець Дьєґі Йоханнессон, мабуть, входить до трійки-п’ятірки найшвидших гравців у дивізіоні. Його рейди з м’ячем правим флангом нерідко стають головоломками для оборони суперників, змушуючи кидати на їхнє розв’язання додаткові сили, що залишає без нагляду інші ділянки біля власного штрафного майданчику. Йоханнессон та його партнер з протилежного флангу Мосса – це ті ключові виконавці, з допомогою яких “Ов’єдо” намагається тримати контроль за усією шириною поля.

Влітку астурійців покинули капітан Йон Ерісе, який після закінчення контракту перейшов до “Альбасете”, та орендований Лукас Торро – два важливі центральні півзахисники. Анкелі був потрібен виконавець, який міг би робити те, що добре виходило в Ґонсало Мелеро в “Уесці” – розвивати атаки в потрібному напрямку та знаходити пасами вільні зони. Маловідомий каталонець Рамон Фольк, який перейшов з сенсаційного “Реуса”, практично одразу вписався в командну гру, де зайняв вакантне місце восьмого номера.

Дещо іронічно-саркастичне прізвисько Анкелотті змушує до певних аналогій. Крім суто тактичних прийомів, Хуан Антоніо практично не застосовує ротації. В його команді є чітко окреслена основа, яка час від часу доповнюється двома-трьома гравцями найближчого резерву. В якійсь мірі така тенденція продиктована і короткою лавою запасних, яка в “Ов’єдо” одна з найбідніших серед лідерів Сеґунди. Анкела прагне мати в своєму розпорядженні нехай і невеликий, проте максимально згуртований колектив, у якому кожній особистості можна довіряти як самому собі, надаючи перевагу якості перед кількістю, але при цьому вимагаючи від кожного з них якомога більшої віддачі. Також у його роботі спостерігається ставка на готових, досвідчених виконавців. Серед гравців стартової одинадцятки лише воротар Альфонсо Ерреро та Дьєґі Йоханнессон за своїм віком можуть ще суттєво прогресувати в майбутньому.

Років п’ять тому “Ов’єдо” ледь не став черговою жертвою керівництва “мехор ліги дель мундо” та деяких клубів, які свою “легендарність” здобувають завдяки зубожінню інших. Тоді клуб вдалося врятувати завдяки вболівальникам, які розкупили різко здешевлені акції та деяким відомим футболістам, зокрема місцевим вихованцям Хуану Маті, Санті Касорлі та Мічу. Ця історія привернула увагу спонсорів, завдяки яким зараз астурійці перебувають у дещо кращому фінансовому становищі, ніж тоді. В цій ситуації вихід до Прімери став би для них дуже вагомим кроком на шляху до видужання.

В останньому турі Сеґунди “Ов’єдо” приїхав на “Рамон де Карранса” до свого поки що головного конкурента за другу сходинку, яка дає пряму путівку до максимальної категорії. В середині першого тайму арбітр матчу дав пряму червону картку півзахиснику гостей Давіду Рочі за фол, який тягнув максимум на жовту. Після перерви астурійці в меншості зуміли вийти вперед, завдяки голу потилицею Міґеля Лінареса. Цей м’яч змусив “Кадіс” кинути всі сили в атаку, розриваючи знекровлену оборону суперників разючими проходами своїх крайніх нападників Альваро та Сальві. В підсумку команда Альваро Сервери в більшості і за невгамовної підтримки трибун зуміла двічі забити після навісів з флангів та відірватися в таблиці від переслідувачів на три очки. В ситуації, що склалася, “Ов’єдо” міг втримати перемогу в цьому матчі, відігравши півтора тайми в неповному складі, хіба що в результаті виняткового везіння. Та Хуан Антоніо Анкела чомусь не справляє враження тренера, який звик покладатися на такі нематеріальні явища, які неможливо пояснити з наукової точки зору.

Той поєдинок Лінарес догравав з підбитим носом, Мосса – з травмою руки, а центральний захисник Карлос Ернандес – з зашитою і набряклою щокою. Важко сказати, чим закінчиться цей сезон, але вже зараз можна сказати з впевненістю, що співпраця Анкели та “Ов’єдо” – це історія про наполегливість, силу волі та професіоналізм, нехай і в своїй найпрагматичнішій іпостасі.