Купляли сидіння в Ахметова, пекли торт для «Зорі», а власник підтримав сепаратистів. Трагікомедія клубу зі Слов'янська

Про «Словхліб» і його місто

Купляли сидіння в Ахметова, пекли торт для «Зорі», а власник підтримав сепаратистів. Трагікомедія клубу зі Слов'янська

Уявіть сіру донбаську осінь 2010 року. Холодний вітер, що по-зрадницьки розганяє в обличчя набридливі краплі дощу, непристойно ранню темряву, котра вкриває терикони, а з ними стрімголов наближається і до переповненого стадіону. Уявіть солідного мужчину років 50, який робить коло пошани під звук тисячі оплесків. Гадаєте, мова йде про Ріната Ахметова і дебютний вихід «Шахтаря» в плей-офф Ліги Чемпіонів? Якби не так. Це картина з Слов’янську і стадіону «Хімік», де місцевий «Словхліб» щойно гарантував собі вихід до фіналу аматорського Кубку України. Майже в центральному колі стоїть тутешній «ідол» Юрій Скіданов, що приймає вітання в ролі своєрідного «батька футболу».

Сьогодні розповім історію піднесення і загибелі одного з найкращих аматорських колективів в історії українського футболу, який вмів красиво жити навіть на рівні чемпіонату області.

Приватизація 90-их принесла в Слов’янськ футбол. Раніше «мейн івентами» тут вважалися радянські концерти і чемпіонат содового заводу

Хоча стадіон у Слов’янську було побудовано ще в 1953 році, єдиною знаковою подією, що відбулась тут в 20 столітті, став концерт Валерія Леонтьева. І це явно не гіпербола, бо ж окрім виступів радянських селебрітіс, на арені відбувалися хіба змагання між цехами місцевого заводу «Хімпром». Згодом «лідери» кожного цеху вирішили об’єднатися і виставили на фізкультурні турніри вже централізований колектив «Хімік», однак нічого серйозного не досягли.

Після розвалу СРСР, на переважній більшості території України почалася жорстка боротьба за приватизацію колишнього державного майна, яке залишилося без нагляду внаслідок переходу з планової до ринкової економіки. В Слов’янську найбільшого успіху в цих справах досяг колишній футболіст вищезгаданого «Хіміка» - Юрій Скіданов. Він вправно прибрав до рук хлібопекарню і кондитерську нішу, заснувавши підприємство «ХЛІБ», а згодом і відповідну мережу магазинів «Паляниця».

«Хліб» виявився більш успішним бізнес-проектом, ніж можна було навіть уявити, і контролюватиме весь потік випічки в місті аж до початку АТО. Прибуток було вирішено вкладати в справу молодості – футбол. Скіданов швидко обріс новими зв’язками, і в 1999 році заснував футбольний клуб «Словхліб».

В Слов’янську зосередилися на аматорському футболі і швидко стали локальним грандом

На зорі існування «Словхліб» брав участь в футзальних турнірах, але вже в 2001 перейшов у футбол. Скіданов передав бюрократію і керування в руки дружини, взявши під контроль сугубо спортивну складову. Зокрема, з пошуком тренера той вирішив особливо не напружуватися, і ще до часів Михайла Фоменка в збірній, вивів в маси просте та водночас геніальне рішення – знайти і призначити самого себе.

До честі Скіданова, питань до його роботи не виникало. З перших сезонів на обласному рівні «Словхліб» затвердився в статусі гранда. Сталося це завдяки відмові економити на преміальних і зарплатах, що дозволило запрошувати гравців вкрай високого рівня. Наприклад, в 2004 році в Слов’янську пограв Сергій Кравченко. Майбутній лідер «Дніпра» знаходився в пошуках клубу і відгукнувся на пропозицію з «Хімка», додавши в скарбницю клубу чергові трофеї, в свою скарбницю кєш. До того ж, за словами самого Сергія, такої інтенсивності різноманітних матчів і турнірів, як під час виступу за «Словхліб», він більше ніде не зустрічав.

Вагома ставка робилася на молодь, при чому як власну так і селекцію. Саме в Слов’янську вперше себе зарекомендував голкіпер Віталій Неділько, і після фіналу Кубку Донецької області (2001), за нього розгорнулася боротьба між «Волинню» і «Металістом». В підсумку кіпер обрав Кварцяного. Вистрілювали часом і власні вихованці - так в 2005 році київське «Динамо» не пошкодувало грошей на квиток Слов’янськ-Київ для перспективного тоді Євгена Трояновського.

Подібні імена і подібний статус клубу, який зростав щосезону, принесли і належны результати. З 2001 по 2009 рік «Словхліб» зібрав майже всі комплекти кубок/чемпіонат Донеччини, а в 2004 року став віце-чемпіоном вже аматорської ліги України.

Розквіт клубу: збірник в складі, закупівля сидінь з РСК-Олімпійський і вихід в Кубок України

Штампуючи чашку за чашкою, разом з тим, клуб потребував належного вигляду інфраструктури. Стадіон «Хімік», після банкрутства содового заводу, був списаний у комунальну власність міста, а доля таких арен сумнозвісна. Однак Скіданову пощастило, і під руки підвернулася цікава афера. Поки Ахметов виношував плани по побудові «Донбас-Арени», грав «Шахтар» на «РСК-Олімпійський», що після реконструкції 2001 року зустрічав глядачів біло-блакитними сидіннями. Вписувалися вони хіба в символіку «Партії регіонів», але аж ніяк не «гірників», тому згодом була проведена заміна. Зняті сидіння продавалися по 10 гривень за штуку і донбаські підприємці влаштували за ними гонитву. Слов’янськ ґав не ловив, і стадіон «Хімік» змінив прогнилі дерев’яні лавки на 2000 пластикових крісел.

Станом на 2009 рік «Словхіб» рахувався вже непристойно потужним для рівня обласних турнірів. На вогник до команди заглядали такі гравці як Євген Бредун, перед тим як вирушити в «Севастополь». Грав тут колишній представник «Зорі» Володимир Яксманицький, що свого часу навіть отримував виклик до Збірної України. Запросили також і голкіпера Лазарчука, який був запасним у «Кривбасі», коли ті боролися з «Шахтарем» за Лігу Чемпіонів.

Водночас на Скіданова тиснули фанати клубу і натякали на необхідності переходити в професіонали. Той опирався, бо пам’ятав досвід «Динамо Слов’янськ», яке в 1995 році заявилося в Другу Лігу і одразу ж збанкрутувало. Щоб вгамувати апетити, «Словхліб» вийшов з обласних на змагання національного ґатунку. В 2009 було здобуто бронзу аматорського чемпіонату, а через рік команда подалася в похід за кубком.

І похід вийшов справді карколомним. «Словхліб» отримував складний жереб на кожній із стадій турніру, але протоптав собі шлях до фіналу: пройшовши в донбаському дербі «Попасну», здолавши потужний куп’янський «Локомотив», «Нове Життя», і «Мир» з Горностаївки. Таким собі героєм турніру несподівано став нігерійський форвард Годвін Чігібо, який підкорював Україну ще з 2003, коли приїхав спробувати себе в «Металісті». В Харкові у нього не вийшло, зате вийшло у Слов’янську – майже сценарій путінських терористів весною 2014 року.

«Словхліб» дістався фіналу, де потрапив на Закарпатський «Берегвідейк». В битві кращої «адаптації» до дальніх подорожей (між точкою А І Б було 1600 кілометрів), взяли верх закарпатці, вигравши за сумою двох матчів 4-2. Хоча, статися могло й інакше, бо гості з Берегова зіткнулися з певними труднощами, коли їхали на виїзний матч і довго орієнтувалися по карті в пошуках Слов’янська. Команда Скіданова задовільнилася дуже прикрим сріблом, однак разом з тим отримала перепустку до Кубку України.

В Кубку «Словхлібу» щастило. Спочатку пройшли житомирський «клуб Шредінгера» , а згодом відскочили проти «Одеси»

Після виходу в фінал, «Словхліб» зганьбився в обласній першості, залишившись там без медалей (до слова, в турнірі брав участь краматорський Авангард, тому шансів на золото було обмаль). В новому сезоні фанати вимагали реабілітації, і як найкраще для цього підходив історичний дебют в Кубку.

В кваліфікаційному раунді «Словхліб «отримав в суперники такий собі «клуб-фантом» з Житомира. Тамтешні «Житичі» зникли з футбольної карти в 2006, проте влітку 2011 пішли розмови про їх воскресіння і заявку в Другу Лігу. Команда навіть була посіяна в Кубок України, однак в період між жеребкуванням і датою матчу «померла» вдруге. Таким ось способом «Словхліб» дістався в 1/32 фіналу.

Вже там жереб звів їх з учасником першої ліги, щойно діставшим ребрединг клубом «Одеса» (старий Дністер). Шансів було, відверто кажучи, обмаль, враховуючи присутність у складі останніх таких «кудєсніков» як Олександр Косирін і Валентин Полтавець. Але здаватися в Слов’янську не збиралися, і команда навіть вийшла на трансферний ринок, надибавши там пару гравців з «Шахтаря-3». Спеціально був організований окремий тренувальний збір, де зокрема вдалося провести контрольну гру з харківським «Металістом». Набуті там навички «автобусу» дуже знадобилися вже зовсім скоро.

«Словхліб» весь матч відбивався від навали одеситів (один лише Полтавець не реалізував кілька виходів сам-на-сам), та зрештою сталева оборона дала результат, і шанс господарі знайшли під час стандарту на 90 хвилині. Нелогічний гол форварда Фоміча означав вихід в 1/16 фіналу, де вже можна було надибати команду УПЛ.

В Одесі невдачу сприйняли вкрай болюче, в звіті матчу на їх сайті йшлося про абсурдну поразку «пекарям». Слов’янськ, в свою чергу, почав готуватися до прийому луганської «Зорі».

Матч проти «Зорі» став вершиною популярності «Словхліба», незабаром клуб «помер»

Ще рік тому «Словхліб» в аматорському кубку протистояв в клубу з луганщини «Попасна», а сьогодні доріс до матчу вже національних змагань, проти луганської «Зорі». Шлях дійсно вражаючий.

До «битви» було місяць часу і в Слов’янську його не гаяли. Зацікавилася футболом навіть Неля Штепа, яка раптово вирішила знайти 300 тисяч гривень на черговий ремонт «Хіміка». Паралельно Скіданов збагнув, що може вже заслужено позувати під сяйвом софітів, і тому призначив нового тренера спеціально на період підготовки до «Зорі». Ним став екс-наставник луганського клубу Олександр Косевич, який, за версією Скіданова, повинен був знати слабкі сторони суперника. Той факт, що так швидко він не встигне дізнатися сильні сторони самого» Словхліба», пана Юрія, вочевидь, не хвилював.

Хоча Юрій Вернидуб приїде в Луганськ лише через півтора місяці після тієї кубкової гри, було зрозуміло, що впораються і без нього. Особливо, коли «Зоря» завітала до Слов’янська в повній бойовій обоймі. На Хомченовського, Ліпартію, Максима Білого, зібралося глянути 5000 глядачів, що було лише певним відсотком із всіх бажаючих. Попри колосальне свято футболу, другої «Одеси» не вийшло, і не допоміг навіть тренерський досвід Косевича. Команда Анатолія Чанцева забила по голу в кожному з таймів і виборола путівку далі. «Словхліб» отримав важливий досвід гри на топ-рівні, що певно знадобився б з переходом у другу лігу.

А передумови для цього мали місце. Після Євро-2012 ФФУ чекали вибори нового президента, і за всіма прогнозами, найбільші шанси на посаду були у Анатолій Конькова - одного з близьких друзів Скіданова. З цього випливала цікава річ – проблем з атестацією ПФЛ у «Словхліба» не виникло б, навіть якби проблеми були. Однак Скіданов знову відмовився від підвищення, вже відверто зізнавшись, що фінансово не витягне. А щоб не бути багатослівним - підтвердив це діями, і в грудні 2012 року розпустив основну команду, зосередивши Слов’янськ на вихованні молоді і участі в юнацьких турнірах.

В 2014-му Скіданов голосував за сепаратистські закони і потрапив в список «Миротворця», але вже в 2020-му (посмертно) названий в його честь стадіон ремонтували за кошти «Великого будівництва»

Можливо, ідея розвивати молодіжний футбол у Слов’янську і дійшла б до чогось логічного, та зрештою вперлася у одне вагоме «але», родом з весни 2014 року. Саме Слов’янську тоді довелося бути епіцентром бойових дій, а захоплення відділу міліції 12 квітня стало казус-беллі . Місто було швидко відбито завдяки повзучому наступу ЗСУ, однак дороги назад не було вже в Юрія Скіданова. На окупаційному з’їзді депутатів він голосував за узаконення сепаратистських формувань (так званої «народної дружини») і підготовку до проведення референдуму за незалежність днр.

Скіданов був внесений до списку Миротворця і, щоб не повторити долю Нелі Штепи, втік спочатку в Крим, а потім і в Італію. Конкуренти скористалися слабкістю родини в «булочній війні» і поступово почали посувати продукцію ПрАТ «Хліб» зі статусу монополіста. В таких умовах Скіданову було вже не до фінансування футболу. «Словхліб» ще декілька разів заявився на регіональні турніри поділеної війною Донецької області, та навіть здобував там певні кубки. Однак про колишні перформанси мова вже не йшла.

Разом з клубом незабаром помер і Скіданов, в 2017 році. Восени того ж року в його честь назвали місцевий стадіон, чомусь не завадила цьому навіть причетність до сепаратистських злочинів. Не похитнула вона і на статус «культу особистості» Скіданова в Слов’янську. На сайтах і форумах міста досі можна знайти з десяток компліментарних матеріалів, з феєричними епітетами, які не використовує у адресу Олександра Ярославського навіть сам Олександр Ярославський.

В 2020 році «стадіон імені Юрія Скіданова» отримав нову дозу реконструкції, потрапивши під програму «Великого будівництва». 30 мільйонів гривень було витрачено, щоб привести до ладу арену, названу іменем прихильника незалежності ДНР. Або ж іменем засновника славного аматорського клуб України.

Тут вже кожен вирішить сам.

Лучшие
Новые
Старые
дещо туманно пам’ятаю, як в певний момент мене бісив цей "словхліб", адже наші в ті часи не те, що не виступали ані в другій, ані в першій лізі, але не могли навіть першість області взяти, бо з тим "словхлібом" це було нереально..
Ответить
2
ол райт
ответил на комментарий пользователя анатолій постовий
але коли в Краматорську з’явилися гроші, то ви вже через 2 роки були в першій лізі, боролися за топ-5. а в Слов’янську, нажаль, далі чемпіоната області не пішли навіть попри значні фінанси. Ну Кравченко там точно за 10 доларів грав.
Ответить
2

Другие посты блога

16 декабря 2021, 11:31