Славний маріупольський «Металург» 2001-го: рубалися з «Шахтарем» за фінал Кубка, били росіян на зборах, збирали аншлаги
Історія про дуже яскраву і харизматичну команду, що зупинилася за крок від Кубку УЄФА
Від редакції: ви знаходитесь в «Жосткому Блозі». Його автор написав цей текст у рамках флешмобу на підтримку України. Підтримайте його плюсами та коментарями!
***
Суворий маріупольський футбол 90-х
Треш з 90-х
В 1997 році маріупольський «Металург» залетів до Вищої ліги. За два сезони команда завоювала вже друге поспіль підвищення у класі, що спричинило певний дисбаланс – темпи загального розвитку не встигали за результатами на полі. Маріуполь страждав від відсутності тренувальної бази і полів, дефіциту гравців відповідного рівня, ріжучих око пустот у сейфі, підписаному як «бюджет на суддів». До цього варто додати ще й ментальні проблеми деяких керівників, що полюбляли вирішувати питання традиційними для 90-х, але печерними в цілому методами.
Шокуюча історія 1997 ледь не викликала руйнівний ефект. Тренер «металургів» Юрій Погребняк по-звірячому побив суддів матчу з «Ворсклою», через що маріупольці були близькі до виключення зі складу учасників Вищої ліги. Ситуацію дивом вдалося заспокоїти (втрутився Суркіс, який був зацікавлений у «Металурзі» як у потенційному фарм-клубі), і покарання обмежилося фінансовим стягом та потужним репутаційним ударом.
Газета «Команда» навіть оголосила маріупольцям бойкот і відмовилася висвітлювати їх поєдинки. Змінили своє рішення в редакції лише після особистого прохання від Миколи Павлова – нового тренера «Металурга». Призначенням авторитетного в 90-ті екс-наставника «Дніпра» і збірної України лобіював особисто керівник команди Ігор Бєланов. Володар «Золотого м’яча» хоч і не мав серйозного досвіду адміністративних посад, але чітко усвідомлював критичність ситуації, в якій опинився клуб.
Павлов виграв епічну боротьбу за виживання, «зашив» Шуховцева і знайшов підхід до Рикуна
Нічого особливого, просто боротьба за виживання 1998 року
Микола Петрович прийняв команду, яка за стартові три тури пропустила 15 м’ячів, і отримав чітке завдання – зберегти прописку в еліті. Нашвидкуруч сформований під тренера колектив, несподівано дав результат. «Металург» у скаженій боротьбі вигриз рятівну позицію, організувавши необхідний плацдарм для подальшого закріплення в еліті.
В 1998 році клуб покинув Ігор Бєланов, що значно збільшило владу Павлова. Тепер його вплив поширювався не лише на налагодження жорсткої дисципліни поміж гравців, а й на досягнення повної синергії з керівництвом, в обличчі Павла Розумного і Володимира Бойка. В Маріуполі почали реконструкцію стадіону, побудову бази і тренувальних полів. Роботи йшли повільно, до 2001 року «металурги» готувалися до матчів в Ялті.
Враховуючи «ремонти», фінанси на комплектування стали обмеженими. В клубі до цього швидко пристосувалися – винайшли власний «метод Павлова». Футболістів знаходили серед «бєспрєдєльщіков», підписували на скромну зарплату, налаштовували підхід і отримували результат.
Так склад поповнив Ігор Шуховцев, який до 1997 року випив «стільки, скільки люди в магазині не бачили». Після бесіди з Павловим, голкіпер кинув пити і тримається вже 25 років. Олександр Рикун порушував дисципліну в «Дніпрі», звідки його погнали в середині 90-х. Хлопця запросили до Маріуполя, де він засяяв в центрі поля. А щоб складний характер часом не вибухав, Павлов дозволяв йому випускати пар і відпускав після матчів бухати в Дніпропетровськ.
Користуючись з’язками з «Дніпром», Павлов запросив міцного захисника Сергія Дірявку, що став лідером команди. Також з «Дніпра» прийшов форвард Костянтин Бабич. Проблемні позиції не цуралися закривати власною молоддю – місце в четвірці захисників займав Сергій Таран, а поруч з зірковим Олександром Гайдашем (6-й бомбардир в історії вищого дивізіону) бігав дуже перспективний Степан Молокуцко.
За наступні два сезони «Металург» набрав рівно сто балів, закріпивши за собою статус середняка.
Сезон 2000/01. Перше коло було провальне, але вийшли до півфіналу Кубка
Молодий талант Молокуцко перетворювався в головний скарб Павлова
Попри зіграність колективу і цілком стабільну ситуацію навколо, «металурги» розпочали чемпіонат слабше, ніж попередні два. Маріуполь без шансів поступався «Динамо», «Шахтарю» та «Дніпру», зводив мирові з середняками, а перемогами розживався строго в домашніх матчах з командами нижнього ешелону.
Атакуюча схема і гра в три форварди себе не виправдала, зимувати «металурги» пішли з хавбеком Рикуном в статусі головного бомбардира. Попри низьку результативність, форвард Степан Молокуцко на постійній основі став викликатися до молодіжної збірної України, яка починала відбір на Євро-2002. Ця кампанія виявиться найуспішнішою на той час, і не обійдеться без голів Молокуцко. На молодій зірці в Маріуполі всерйоз розраховували заробити непогану порцію капусти, а Леонід Буряк згодом триматиме його в списку кандидатів до національної команди.
В Кубку України «металурги» протопчуть собі шлях, подолавши в епічному стилі «Волинь», золочівський «Сокіл» та донецький «Металург». Перемога над останніми (3:0) виявилася найбільш ефектною, ставши найкращим матчем в першій частині сезону. Виїзд у Львівську область теж був атмосферним. Фанати із Золочева заполонили розвалений стадіон «Сокіл», вмістившись там в кількості трьох тисяч. Під акомпанемент осіннього вітру, на фоні падаючого жовтого листя, прогнилих дерев’яних лавок і легкого, чисто львівського дощу, їх команда тримала оборону до 75 хвилини, поки не впала під тиском Гайдаша і Бабича.
«Металург» несподівано дістався півфіналу кубку, де на них вже чекав донецький «Шахтар».
Зима виявилася спекотною: Рикун напився пива, гравці били росіян в товариському матчі, Гайдаш ледь не помер
Рикун пояснює ідіотизм росіян
Зимові збори «Металург» проводив в хороших умовах, регулярно чимчикуючи по маршруту Ялта-Туреччина. Попри непоганий виступ в чемпіонаті, атмосфера була напружена. Вже на перших зборах почалися проблеми з дисципліною, коли в Туреччині дозволили собі зайві бокали пива Олександр Рикун і Андрій Котюк. Павлов запросив їх в готельний номер і провів профілактичну бесіду. Її деталі достовірно невідомі, але коли через декілька років Рикун згадає про це в інтерв’ю, то зауважить, що найбільш безболісним виходом тоді було просто викинутися з вікна.
Не обходилося без скандалів навіть в товариських матчах. В січні «Металург» спокійно катав з «Зенітом», поки в одному з епізодів пітерці не травмували Рикуна. У відповідь гравці «Металурга» почали косити росіян, через що ті відмовилися продовжувати спаринг, начебто через серйозні побоювання за своє здоров’я. Можна відзначити зі 100% впевненістю – маріупольці били москалів ще до того, як це стало мейнстрімом.
Головною звитягою на зборах стало збереження основної обійми: Гайдаш, Рикун, Дірявка та Шуховцев – всіх лідерів вдалося сховати від посягання конкурентів. Але не вдалося від іншої біди. 9 березня Олександр Гайдаш разом з дружиною повертався з кримських зборів до Маріуполя, по дорозі вони потрапили в масштабну ДТП. Її наслідки були критичні – у Гайдаша стався струс мозку та перелом ключиці, забій значної частини тіла. Перший прогноз був не дуже оптимістичним – поза футболом від дев’яти місяців до одного року.
Весною «Металург» писав історію з рекордів відвідуваності і переможних серій
Аншлаг на «Азовсталі» тоді не був дивиною. Наче аншлаг на «Сігнал Ідуна Парк»
Втративши ключового форварда, Павлов перейшов на схему 4-4-2. Це розв’язало руки Рикуну, але найбільше підштовхнуло до прогресу Степана Молокуцко, який стане головним бомбардиром в другому колі. Поновлення першості припало на матч з «Динамо» 11 березня. «Азовсталь» прийняла 15 000 глядачів і це досі є рекордом відвідуваності. В тому сезоні домашня арена «Металургу» забула, що таке менше 8 000 проданих квитків.
Перші тури були втягуючі до нової тактичної побудови, однак з квітня місяця «Металург» перетворився у справжнє військо. Вони виграли сім останніх матчів сезону, з загальним рахунком 18:1 (звитяга у Запоріжжі в останньому турі, щоправда, була технічною 3:0). Ця переможна серія досі є найдовшою для азовської команди за час виступів в еліті. Починаючи її в безперспективному болоті середини таблиці, «металурги» вирвали в останньому турі четверте місце.
Відчайдушно билися з «Шахтарем», але мрії про Кубок УЄФА зруйнував матч… ЦСКА – «Дніпро»
Шуховцев вчить життю Агахову. Жостко
Отримавши в суперники «Шахтар», Павлов охрестив кубковий двобій найважливішим в історії клубу. Левова частина гравців вже відсвяткувала свій 30-річний ювілей, позаяк для них це чи не остання нагода взяти трофей такого ґатунку. В іншому півфіналі київський ЦСКА приймав надпотужний «Дніпро», який йшов третім у Вищій лізі. Переможці обох протистоянь цілком читалися.
Теплий весняний вечір, на «Азовсталі» 13 000 вболівальників. Результат гри був доволі передбачуваним, і прогнози підтвердилися однополярним першим таймом. «Шахтар» повністю виграв боротьбу в центрі поля, закривши Рикуна, а разом з тим і весь креатив «металургів». Шуховцев працював як скажений, і тільки ціною його титанічних зусиль, після першого тайму на табло світилося лише 0:1 на користь гостей.
На 57-й хвилині вибухнуло знову. Воробей подвоїв перевагу, відгукнувшись на передачу, яка першочергово слідувала на Агахову – Джуліус знаходився ледь не в п’ятиметровому офсайді. Пасивне положення поза грою зафіксоване не було. Шуховцев, разом з іншими «дідами», оточили арбітра Ярменчука. Ледь не збожеволів і Микола Павлов, котрий повів свій тренерський штаб в «хрестовий похід» на бокового суддю. Один з його помічників навіть вдався до рукоприкладства і спровокував штовханину. В повітрі чулися відлуння з 1997. Вляглися емоції лише після втручання лави «Шахтаря» та інспектора матчу.
«Металург», тим не менш, продовжив тиснути і несподівано зустрів кінцівку в кращому фізичному тонусі. Згодом Молокуцко відгукнувся на передачу Рикуна і відродив інтригу. 1:2. На фінальний штурм сил вже не вистачало.
Господарі дали гідний бій, з чим погодився на прес-конференції і Віктор Прокопенко. Задоволеним виглядав і Павлов, чий настрій зіпсувався лише після закінчення паралельного матчу ЦСКА – «Дніпро». Кияни дотиснули дніпрян у додатковий час 3:1 і несподівано стали другими фіналістами. Путівка в Кубок УЄФА перейшла до них, а четверте місце чемпіонату стало не прохідним.
Павлов більше не досягав високих результатів в Маріуполі. Через рік Молокуцко загинув в автокатастрофі
По закінченню сезону Микола Павлов затвердився в ролі якісного кризового наставника, але попри низку пропозицій, таки залишився в Маріуполі. Він цінував свій авторитет і вплив, що був закладений в основі керування клубом, напевно цінував і поганяло «малий Сталін».
Сезон 2000/01 прогнозовано став вершиною кар’єри для більшості гравців тієї команди. Дехто згодом піде на пенсію, дехто зіграє за збірну України і доведе до істерики Блохіна, дехто пуститься берега. А найтрагічнішою виявилася доля Степан Молокуцко – восени 2002 року він потрапив в смертельне ДТП в Донецькій області.
У Маріуполя будуть нові бомбардири, ще пару півфіналів Кубка, навіть виступ в Кубку УЄФА і Лізі Європи. Буде ще і четверте місце. Але та команда Павлова зробила, напевно, трохи більше за всі наступні. Вони змусили Маріуполь вболівати за себе, а не святкувати під час оголошень диктора про гол «Шахтаря», в якомусь там паралельному матчі.
***
Стаття присвячена всім жителям міста Маріуполь. І тим, хто за нього помер.
Фото: «Команда»
