Сезон Морозу. Як Кривбас ледь не потрапив до Ліги Чемпіонів

Після серії успішних євросезонів Динамо, Україна вривалася в нове футбольне століття з можливістю делегувати одразу дві команди до Ліги Чемпіонів. Ця нагода сприймалася для кожного індивідуально – когось вона манила й зачаровувала, як шафа в домі професора Керка з “Хроніки Нарнії”, комусь подавала марні сподівання, а когось взагалі жодним чином не збуджувала.

Більшість команд в чемпіонаті України, зрештою, відносилися саме до останньої системи координат, адже мало хто сумнівався в намірах Ріната Ахметова застовпити за Донецьком статус “футбольної столиці”. Але Шахтар провалював 1999 рік і в Кривому Розі блискавично зреагували на запах смаженого.

Хороший бекграунд за плечима

Весна 1999 року була насичена на історичні миттєвості, тому непоміченою могла залишитися одна подія – вперше в історії вітчизняного футболу, медалі Вищої ліги взяла команда не з обласного центру. Криворізький Кривбас справді дивував на всіх фронтах.

Тренерське тріо: Олег Таран – Геннадій Литовченко – Сергій Башкіров, почало роботу в команді в 1997 році (після сезону де Кривбас ледь не гепнувся в першу лігу). Спочатку вони закріпили Кривий Ріг в середині таблиці, а з другої спроби виграли боротьбу за бронзу у Карпат. Це був колосальний успіх, за яким стояли сотні переглянутих записів з нарізками дій футболістів, та зрештою сотні цих самих футболістів, що пройшли тренувальні табори.

Клуб був забезпечений стабільним фінансуванням, яке не йшло в комплекті з втручанням керівництва в тренерські справи. Олег Таран досі згадує в інтерв’ю, що президент Сергій Поліщук ніколи не вказував йому на трансфери чи комплектацію складу. Велися також серйозні роботи над покращенням інфраструктури, не шкодували і валюти в конвертах. Це дозволяло діяти на трансферному ринку з позиції сили і розрахувати в новому сезоні на черговий комплект медалей.

Селекція серйозного рівня. Запрошували збірників з Дніпра та Карпат

9 жовтня 1999 року – одна з найважливіших дат для нашого футболу. Матч Україна-Росія в боротьбі за вихід на Євро, підходив до завершення, коли його долю вирішив випадковий епізод. Сергій Мізін грамотно підставляється під росіянина Смертіна та заробляє штрафний, з якого Шевченко заб’є пам’ятний гол. Через два місяці Мізін приєднається до солідного списку футболістів, які змінили Карпати на Кривбас.

Та сама гра. За декілька хвилин ще один знаковий момент, одначе вже не з таким щасливим кінцем – Геннадій Мороз втікає в контратаку, під гострим кутом виходить майже сам на сам з Філімоновим, але не витримує колосального напруження й виконує незграбну пародію на завершення атаки. Його влучні дії могли стати квитком на Євро, але фортуна вирішила, що дивовижного порятунку з нас досить.

Вищезгадані епізоди не врізалися в пам’ять так потужно, на фоні загального нерву матчу та оксамитового дотику Шевченка, однак вони дають змогу зрозуміти важливе – в сезоні 99-00 за Кривбас виступали футболісти, яким було довірено зіграти у матчі століття для збірної України.

Добре грали в першому колі, дали виїзний бій Пармі

Початок сезону розвіяв негативні прогнози про те, що бронзовий Кривбас провалиться в цьому статусі як Карпати минулого року. В стартовій грі вони розписали мирову з Динамо, та навіть були ближчими до перемоги, адже кияни відігралися за три хвилини до фінального свистка. Після рядових звитяг, наступне випробування відбулося в четвертому турі – вдома Кривбас приймав Шахтар і втілив тотальне домінування в гол на 95 хвилині – це з сорока метрів гарматою забив захисник Олександр Грановський. Саме після цього матчу Грановським всерйоз зацікавилися в московському Спартаку.

Першої поразки Кривбас зазнав аж в одинадцятому турі - на виїзді від одеського Чорноморця. Тоді ж було втрачене сподівання про перше місце, на якому традиційно закріпилося Динамо. Паралельно почалися виступи в Кубку УЄФА. Вони отримали характеристику “довгоочікувані”, а тому пріоритетні. В кваліфікації в Кривому Розі не помітили спротиву зі сторони азербайджанського Шамкіра, а ось в 1/64 було значно цікавіше, бо на стадіон “Металург” завітала Парма.

Діючий володар Кубку УЄФА, з Буффоном, Тюрамом та Креспо, ледь дотиснув Кривбас на домашньому полі – 3-2. Це пояснювали важким психологічним становищем італійців після вильоту з ЛЧ від Рейнджерс. На переповненому “Металурзі” вони все ж оговталися і не залишили господарям жодних шансів - 3-0. Ту гру прийнято згадувати в контексті “неочікуваного” аншлагу в Кривому Розі, однак він зовсім і не є дивиною – Кривбас був у топ-2 по відвідуваності в сезонах 98-99 та 99-00 і збирав по 15 тисяч навіть на аутсайдерах.

Поразка від Парми хоча і була прогнозована, але мала негативний психологічний наслідок, то ж трохи підкосила справи в лізі – в останньому турі перед зимовою паузою, Кривбас у принциповому матчі програв Дніпру на “Метеорі”. Відірватися від групи переслідувачів у вигляді Ворскли і Шахтаря не вдалося - підопічні Тарана мали 31 очко, гірники і полтавчани 27 та 26 відповідно.

Зимова кампанія – збори в хороших умовах, чергове “пограбування” Карпат

Взимку було отримано сто тисяч доларів від УЄФА – це преміальні за прохід одного раунду в єврокубках. Гроші пішли по призначенню і Кривбас остаточно зненавиділи у львівських Карпатах. Слідом за літнім переходом Паляниці, взимку зі Львову до Кривого Рогу переїхали Сергій Мізін та бомбардир Іван Гецко. Також варто відмітити оренду 23-річного Єзерського з Динамо (так, колись він був молодим) та прихід талановитого литовського хавбека Андрюса Йокшаса. Легіонери в Кривбасі - це щось ексклюзивне.

Зимових зборів було три – почалося з втягуючого в Ялті, а потім двотижневі виїзді в Іспанію та Австрію. Хороші поля, хороші спаринги – Кривбас наче всім своїм виглядом натякав, що у них є гроші. В лютому місяці тренерський штаб зібрав прес-конференцію, де підводив проміжні підсумки і поділився планами на весну. Наставником вперше було публічно озвучено про наміри вийти до Ліги Чемпіонів і відбулося це на фоні іншого інтерв’ю – в Донецьку, розгніваний Рінат Ахметов кричав про провальне перше коло і про те, що жоден матч Шахтаря в 1999 році йому не сподобався.

Таран говорив багато і красиво, розхвалював керівництво, згадував Кубок УЄФА. Однак резюмував все ж чітко і переконливо - головна перемога клубу в зимове міжсезоння - збереження в складі лідера Геннадія Мороза.

Мороз – геніальний десятий номер

Коли в 1999 році до ювілейних святкувань “Кривбасу-40” було підготовлено пам’ятні довідники-календарі, то на фотографію до них нанесли саме десятого номера з фамілією Мороз. Це багато про що говорить, запевняють люди, які пам’ятають той час в свідомому віці. Геннадій став символом команди - десяткою на всі покоління. Плеймейкер, котрого в 1997 році переманили з Дніпра (кращими умовами), вмів багато чого, але найкраще йому вдавалося приймати нестандартні рішення в стандартних ситуаціях.

Мороз забивав, асистував, заробляв на собі небезпечні стандарти. Він міг би стати навіть ідеальним джокером для Кривбасу, але не випускати такого гравця з перших хвилин у старті – це щось із розряду дауншифтингу. В сезоні 98-99 Геннадій наколотив п’ять голів, наступного вже вдвічі більше. Його обсяг виконаної роботи можна було оцінити й без підбиття статистичним даних. Його вплив на команду зростав прямо пропорційно до уваги від більш статусних команд. Влітку 2000 року Мороз таки піде до Динамо за Лігою Чемпіонів, але залишить на “Металурзі” тільки чудові спогади та повагу фанатів.

Весна 2000. Ротація, прагматизм, миттєва користь від новачків

Зібравши топовий для української ліги склад, Таран зіштовхнувся з необхідністю ротації. В клубі рахувалося багато чудових виконавців і ті не збиралися сидіти на лаві запасних. Довелося давати шанс свіжим легіонерам Йокшасу і Кайдарашвілі, грамотно вставляти у перевірену лінію захисту молодих Єзерського і Русола, в пару до Мороза в півзахист відправити Мізіна, а Гецко-Паляниця отримали шанс знову зігратися в нападі, та вже не під львівськими знаменами.

Кривбас продовжив робити ставку на фактор домашнього поля (жодної поразки за сезон на “Металурзі”) та додав у прагматичності. Перемоги над ЦСКА, Прикарпаттям чи іншого роду андердогами, здобувалися переважно на класі та зі скрипом, що починало потроху дратувати. Артем Франков, лютуючи, навіть писав у своїй колонці в журналі Футбол, що він не бачить жодного суперника в Лізі Чемпіонів, який був би по силам команді Тарана. Але це була певно гіпербола, бо ж здобувалося найголовніше – результат.

Мізін на Гецко залетіли у Кривбас, як до львівського пабу, одразу здобувши прихильність фортуни та фанатів. Гецко за десять зіграних турів наколотить дев’ять голів і програє бомбардирські перегони лише Максиму Шацьких. Мізін більше забиватиме в кубку, де Кривбас отримає геть не складну турнірні сітку і проб’ється до фіналу. Травень Кривий Ріг проводжатиме на колосальному піднесенні – Кривбас на другому місці в лізі, а також готується до виїзду в Київ на фінал Кубку, де глядачі вже розібрали 45 000 квитків.

Втратили все, програвши ключові матчі Динамо та Шахтарю

Якщо б ситуація перед грою вимагала зробити провокаційний заголовок, то можна було б написати, що до фіналу Кубку України вийшли двоє найсильніших клубів сезону 99-00. 27 травня Таран виводив команду на гру, з бажанням якщо не диктувати темп, то хоча б встигати за ним і не дати киянам притиснути себе до воріт. Це зробили не вдалося. Долю гри вирішив один гол, та індивідуальна помилка.

Олександр Лавренцов, який був чи не кращим з гравців в тому сезоні, на 44 хвилині відверто проспав не надто потужний удар Хацкевича. Провину воротар ділив разом з опорною зоною, яка дивилася футбол, а не грала в нього. 1-0 і Лобановському цього цілком достатньо, щоб підтвердити статус гегемона та взяти черговий трофей. Кривбас задовільнився сріблом, але прагнув зовсім скоро поповнити колекцію ще одним.

4 червня відбувся срібний матч з Шахтарем. Кривбас приїхав в Донецьк з хорошими шансами – команди мали по 54 бали, але у підопічних Тарана була гра в запасі. Це був яскравий двобій, де мали місце безглузді індивідуальні помилки, карколомні новаторські дії та в підсумку шалена радість. Але лише для одних. Мороз і компанія посипалися аналогічно кубковому фіналу. Спочатку високо підняли лінію оборони і не встежили за проходом Андрія Воробея, а згодом, через помилку 18-річного ліберо Монахова, у ворота Кривбасу призначили ще й пенальті. Подальший обмін голами кардинально на ситуацію не вплинув. Табло переповненого РСК “Олімпійський” висвічувало результат 3-1.

Це було велике розчарування. Кривбас не просто поставив під великий сумнів вихід до Ліги Чемпіонів, а й не підтвердив статус гранда. Чудово граючи з Динамо та Шахтарем в рядових матчах останніх двох сезонів, у вирішальних іграх їх чекала невдача.

Непотрапляння в ЛЧ вдарило по клубу та породило теорії змови

Деморалізована невдачами та травмами (зламалися Гецко та Мороз) команда, не зуміла зібратися на заключні два тури, та здобула в них три бали. Боротьба за Лігу Чемпіонів була програна. Керівництву це не сподобалося і фінансова ситуація в Кривому Розі потроху поверталася на “доТаранний” рівень, включаючи у себе продаж лідерів та відхід самого Олега Анатолійовича. Через рік Кривбас вже програватиме Динамо 7-0.

Пояснень для провалу кінцівки сезону було чимало. І мафіозна теорія про продаж Сергієм Поліщуком місця в ЛЧ для Ріната Ахметова, адже останньому було потрібніше. І версія, що Ахметов сам порішав собі путівку й тому арбітр Онуфер призначив 100% пенальті на Ателькіні в срібному матчі... Зрештою, гомін від цих розмов був гучний і лунав ще довго. Та лунав на фоні перетворення Кривбасу в звичайнісінького середняка ліги, залишаючи сезон 1999-2000 лише у вигляді яскравого спогаду.