На всі 33
Блог

Якось у казці

Починаючи з листопаду 1954-го року, в Алжирі почалось повстання, що переросло у повномасштабну національну визвольну війну проти Франції і всього французького. Створений Фронт Національного Звільнення (ФНЗ), твердо розраховував лише на себе і був налаштований на досягненні свободи через вбивство кольорових французів. Пік жорсткості намірів ФНЗ припав на осінь 1956-го. Щоб привернути до своїх намірів увагу міжнародного співтовариства, хунта влаштувала в місті Алжир серію кривавих терактів. На вулицях столиці і прилягаючих до неї комун, щодня підриваються десятки вибухівок і десятки комрадів.

Попри загострене політичне становище, місцева федерація футболу навіть і не думає припиняти розіграш чотирьох дивізіонів чемпіонату(!!!) і кубка Алжиру. Це прогнозовано призводить до десятків жертв серед спортсменів, футбол перестає бути схожим на якусь розвагу. Поле бою стає таким буквально.

Насправді, звинувачувати в халатності футбольних чиновників Алжиру не варто. Алжир на той час вважався повноцінною частиною Франції, а остання дуже боляче споглядала за розвернутим повстанням і зовсім не збиралася робити вигляд співчуття і тим більше бити на сполох. ФФФ не зупинила спортивні змагання, ба більше - з нетерпінням чекала алжирського представника в розіграші Кубку Франції 1956-'1957.

З 1956-го року навряд чи щось серйозно змінилося в плані ставлення до цього турніру. Кубок у Франції люблять, не втомлюючи складати пісень про його магію. По цим параметрам з ним може зрівнятися лише вдосталь піарена англійська чашка. Однак попри те, що розіграш проводиться аж з 1917-го року, лише через тридцять сім літ ФФФ запросила до себе на вогник дружнє африканське тріо: Марокко, Алжир, Туніс. Запросила саме в період загострення військової ситуації в одній з цих країн, саме коли спортсменам було непогано відвідати щось відносно цивілізоване, відволіктися від реалій війни, зіграти на гарних стадіонах (можливо навіть з зеленою поляною).

У кваліфікаційний етап було допущено абсолютно всі алжирські колективи, що під акомпанемент вибухів і пострілів вирішували - кому ж поїхати підкорювати умовну Аквітанію? Найцікавішим виявився відбір якраз кризового 1956-го року. Достовірно все невідомо - адже повна статистика захована в найпотаємніших місцях редакції so foot - але перемігши у вирішальному матчі африканської кваліфікації Алжир Монпельє, до 1/32 фіналу Кубка Франції пробився майже столичний Ель-Біяр. Представник другої ліги, на хвилиночку..

Ясна річ, про будь-який подальший рух годі було й зарікатися. В суперники на цій стадії алжирці отримали представника Ліги 2 Екс-ан-Прованс. Багатообіцяюча поїздка замайоріла на радарі, Прованс, все таке шикарне.

Одначе, чудовий вояж був скасований федерацією, що задля популяції футболу в колоніях, змусила Прованс самим перебувати в ролі гостей. Делегація Екс-ан-Прованс прибула до Алжиру 13 січня 1957-го року, коли мало місце чергове загострення ситуації - в проблемну столицю французами була введена парашутна дивізія, що почала справжнє полювання на представників ФНЗ. Тортури з однієї сторони, постійні теракти з іншої – повний хаос і дурня. Тому якось пояснити рішення ФФФ стосовно проведення матчу в Алжирі, особисто я, не беруся.

Але, але... Чи то так катастрофа навколо вплинула на провансальців, чи то стан поля (за словами очевидців, матчі тих часів у Алжирі проводилися буквально на грунті та піску), але 13 січня (в присутності 3500 вболівальників!!!) Екс-ан-Прованс не зміг переграти арабів-любителів, гра закінчилася 1-1 і змусила французів ще трохи погостювати. Погостювати фактично на лінії фронту. Перегравання відбулося 16 числа і принесло чергову сенсацію, на цей раз мотивований Ель-Біяр вирвав мінімальну перемогу і відправив переляканих французів додому, і добре що хоча б живими та відносно здоровими.

Отакої, да. Якщо б той матч обговорював Сергій Морозов, він напевно зробив би експертні висновки про перевагу алжирського футболу над французьким.

Жеребкування 1/16 фіналу дало Ель-Біяр максимум: а) вони таки поїдуть до Франції, б) вони зіграють з клубним віце-чемпіоном Європи - Реймсом. Насправді, алжирці знову виступали в ролі господарів, але ризикувати Фонтеном і ко. ФФФ зовсім не планувала, тому на третє лютого таки запросила цінних арабів до Тулузи. На нейтральне поле, так би мовити.

Як такої різниці для "спортсменів" з передмістя столиці вже не було. Єдина проблема - як взяти вихідний на роботі. Лідер, а паралельно граючий тренер колективу - Гай Буффар - перед матчем дав дуже цікаве інтерв'ю. За його словами, головною проблемою Ель-Біяру буде пристосування до гри на траві, адже в рідному чемпіонаті такої розкоші не побачиш. Також Буффар зазначив, що є членом алжирського фан клубу “Go Reims”, шанувальником таланту Альбера Батте і дуже сподівається на хороший урок від професіоналів.

Точно не міг розраховувати Буффар на урок від Жюст Фонтена. Вбивчий бомбардир пропускав ту гру через дискваліфікацію. У всьому іншому, Реймс представляла основа - тоді ще не ходила мода на резервні склади в кубку і тому подібне.

На тулузькому стадіоні лише декілька сотень вболівальників (десяток з Алжиру), не привітна погода і гнітюча атмосфера. В центральному колі пліч-о-пліч вишикувалися фіналісти першого Кубку Чемпіонів - Робер Жонке, Мішель Ідальго, голкіпер Робер Жан-Жаке, Леон Гловацкі, Мішель Леблон, Рене Бліяр, Роберт Сятка. Сім!!! Сім клубних віце-чемпіонів Європи. Трохи правіше стоять перелякані алжирці - редактор радіо-новин Бенуа, продавець косметичних товарів Флорі, поліцейський Шакруа, електрик Тебернер та військовий Альмодовар. З капітанською пов'язкою нервово розмахує руками Буффар, що цінує кожну хвилину цієї гри. Буффар, до речі, теж був військовим. У віці 17 років мобілізований під прапори Ред Стар Алжир і пройшов другу світову в компаніях Італії та Франції.

Перед грою збувається перша мрія Буффара, він спілкується з Альбером Батте. Спілкується досить довго. Як пізніше скаже для “екіпу” останній, коуч Ель-Біяр спитав у нього декілька порад на майбутнє, а також попросив уповільнити темп гри, якщо Реймс заб'є швидкий гол.

Швидкий гол такий був забитий, але забитий самим Буффаром. На 4 хвилині він ідеально виконує штрафний удар і виводить Алжир вперед. Тепер то можна і темп гри уповільнити. Уповільнити до 14 хвилини, коли військовий Альмоводар результативно втікає від опіки найкращого центрального захисника Франції Робера Жонке. 2-0.

Сказати, що Реймс від такого перебігу подій здивувався? Так, здивувався. Та настільки здивувався, що до кінця тайму так і не створив нічого толкового та небезпечного. Поль Бенуа, голкіпер алжирців, зберіг сили на другу половину гри. Там вони йому ой як знадобилися.

Як скаже після матчу Буффар - його підопічним було вельми важко втриматися від спокуси і не відкоркувати шампанське в перерві. Так, у гостьовій роздягальні знаходилася пляшка недешевого ігристого від президенту Реймса Анрі Жермена. Харизматичний дядечко, щоправда, планував почастувати гостей перед грою - так сказати, для сміливості.

Та зрештою, пляшка була розпита після фінального свистка. В другому таймі Венсан, Гловацкі, П'янтоні, завдали на трьох з два десятки ударів в площину алжирських воріт. Та Поль Бенуа не міг просто так подарувати їм путівку в наступний раунд. Піймавши кураж, голкіпер так і не дав рахунку змінитися. 2-0, любительський Ель-Біяр вибиває великий Реймс.

03/02/1957 року, ті пару сотень людей на стадіоні в Тулузі, побачили без перебільшення найбільшу сенсацію в історії Кубку Франції. Так, турнір згодом ще бачив багацько - не треба далеко шастати по вікіпедії щоб знайти історії про Кале та Кевійї, є хороший сюжет на ютюбі про успішну компанію Конакрно в 2015-му... Але ось ця перемога Ель-Біяру.. вона стала національним святом страждаючого Алжиру. Чимось значно більшим ніж просто “кубковий успіх”.

Жодного логічного пояснення представники Реймсу цьому результату так і не дали. Президент Жермен, котрому негайно треба було щось міцніше за шампанське, був лаконічний - "Я в шоці". Важко не погодитися. Тренер з алжирського фан-клубу “Go Reims” знищив надії золотого покоління Реймсу на такий потрібний трофей.

P.S. В наступному раунді казка Ель-Біяру таки закінчилася розгромною поразкою від друголігового Лілля. А той кубок, свій єдиний кубок за всю історію, зрештою взяла Тулуза. Як тут не знаходити певного роду символізм, враховуючи, що на лопатки великий Реймс було покладено саме на тулузькому стадіоні.)

Комментарии

Возможно, ваш комментарий – оскорбительный. Будьте вежливы и соблюдайте правила
  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Loading...