Блог На всі 33

Мандри гуллівера

Після колапсу дітища Шуфричів, великий футбол жителі Закарпаття мали змогу спостерігати лише у вигляді інформаційно-аналітичної (ну звісно ж) програми по всім відомому телеканалу. Відверто кажучи, це була трагедія не меншого масштабу ніж зникнення Металіста чи Дніпра. Закарпаття - футбольний край і неприпустимо обмежувати тамтешніх глядачів одним лише чемпіонатом області. Хай і яскравим. 

Професійні контракти і запис “футболіст” в трудову книгу повернули “митники” з лисицею на емблемі. Запросивши місцевих легенд, а з ними і вболівальників на трибуни – привселюдно опустили всіх на обласному і аматорському левелах. Вихід в Другу Лігу дозволив підписати ще й Ігоря Ощіпко, хоча останній говорив, мовляв просто невдало перевозив контрабас і потрапив в тутешнє рабство. А 31 жовтня футбол повернувся остаточно - повна арена Минаю бачила чергове талановите покоління ВКДК і навіть квитки за 400 гривень не стали перешкодою.             

Обласному центру в тіні села знаходитись доволі таки ганебно, тому ФК Ужгород, що користується інфраструктурою померлої Говерли, вже цього сезону і собі пішов на підвищення. Команда заявилася на аматорський чемпіонат, де в західній зоні виступає доволі таки слабенько. 7 місце. Там немає стільки грошей і гучних імен як в Минаю, і навіть в Севлюші.

Що за Севлюш? За відсутності двох головним команд краю в чемпіонаті області, треба було визначити нового претендента на золоті медалі сезону 2018-ть. Основними фаворитами вважалися: Середнє, старий-добрий ФК Ужгород, що обкатує в цьому турнірі свою молодь, і, власне, сам Севлюш з міста Виноградів. Останній вбив сподівання теоретичних конкурентів завдяки своїй трансферній компанії. У Виноградові зібралася одна з найсильніших банд в історії вищого дивізіону краю, хоча вони бачили Мукачево 2007-2008, Берегвідейк 2010-11 і нещодавню версію Миная.

Гроші на футбол у Виноградові є, адже команда відверто декларувала чемпіонську амбіції навіть за присутності грандів, яке нахабство, чи не так? Вони поступилися лише Ужгороду в сезоні 2016 і Минаю з Середнім  в 2017. Це бук крок назад і справжнє “бомбалейло” для керівництва. Після нього більшість доріг вже безповоротно повела до Виноградова. Професійні ветерани слідували за Беном Франкліном.

Як гадаєте, скільки треба було заплатити екс-гравцю Говерли Миколі Гібалюку, щоб він покинув тренерську роботу в Минаї і поновив свою ігрову кар’єру на болотах закарпатських регіонів? Певно, дуже багато. Але точно не менше ніж Адріану Пуканичу. Можливо тут певна доля патріотизму заграла свою мелодію, адже гірник з невеликим досвідом гри за збірну є уродженцем Виноградова  і повернувся він, фактично, додому.                  

Валентин Слюсар був чудовим опорником, котрого забракували в Динамо, але змусили знову творити дива в Металісті. Його тандем з Рикуном був справді казковим. Догравати Валентин їхав у Виноградів, а догравши – подався в коучі. Керівництво зробило правильно, взявши керувати такою компанією  - не людину з вулиці збитих фізруків - а справжнього професіонала, котрого буде слухатися навіть Пуканич.

І не тільки він. Вже декілька років в Виноградові намагається реанімувати кар’єру Юрій Чонка, що свого часу з Берегова їхав одразу до Маркевича, де провів лише одну гру… проти Берегова в Кубку України. Зараз реанімувати буде вже простіше, з такими то партнерами і конкуренцією сумувати колишня зірка не буде. А конкурувати треба з тим же Михайлом Чедриком. Це гравець-ліфт, якщо хочете. Він яскраво проявить себе на області і піде на підвищення в головну команду краю, де не грає навіть в дублі. Двічі так було – в 2012 з Говерлою і в 2016 з Минаєм, також заглядав Михайло на вогник в третю лігу Словакії, заробити трохи євро таки треба. 

Така лінія нападу від душі від тішила публіку, і певне занепокоєння за оборонні редути конкурентів викликали вже рахунки передсезонних турнірів. Так на зимньому Кубку Закарпаття, Севлюш обіграв команду з Великого Бичкова 14-1. У виправдання останніх можна сказати лише те, що команда вже геть аматорська навіть на фоні аматорів, і в вищій обласній лізі не виступає. Але шоу продовжилося і в офіційних поєдинках.

Найбільше діставалося команда двох сусідніх районів – Тячіва і хустській Оболоні. Севлюш обіграв їх по 11-0. А в матчі другого кола футболісти все того ж Тячіва відчули певного роду дежавю, адже виноградівські опустили їх 7-0. За сумою двох матчів вийшло 18-0, так Австралія в відбірковій зоні Океанії розважалася. Також 7-0 дісталося Бужорі з Іршави, 6-0 Карпатам з Рахова. В підсумку, за весь сезон колектив Слюсара втратив лише 4 очки – в 1 турі мирова 2-2 з Поляною (та сама Поляна, котрій давай грошей Михайло Ланьо), і вже більш солідні 2-2 в турі номер 18. Це була виїзна бійня в Ужгороді, проти молодих талантів однойменної команди.  

Севлюш виграв лігу. Набрав 56 очок в 20 матчах. Накидав 86 м’ячів в 20 поєдинках. Пуканич особисто – 25, а Чедрик -22. Один з найбільш вбивчих дуетів в історії дивізіону мав місце. 

В обороні теж не було прохідного двору і близько. Лише 9 разів за сезон місцевий вихованець Василь Козар витягав круглого з сітки воріт. На підступах до його володінь було чутно мудрі настанови від Павла Оржеховського, котрий ще на зламі століть намагався закріпитися в Вінниці. Поруч з ним – Андріан Бабич, вихованець школи Ужгорода і екс-футболіст  Тернополя. Бабич класно грав, насправді. В цій команді він був на кшталт Ракицького, бо вправно починав атаки довгими і точними передачами.

Трохи вище - в ролі опорного - діяв Пилип Кольцун. Гравець виявився непотрібним першоліговій Зірці (навіть в час довіри до молодих) і обрав хороші преміальні та статус фаворита в чемпіонаті Закарпаття. Також виділявся в півзахисті досвідчений Михайло Реплюк. В сезоні 14-15 він понюхав пороху УПЛ з Говерлою, а то був останній більш-менш адекватний сезон УПЛ по цей час.

В яскравому сезоні не обійшлося без негараздів,либонь навіть провалів. Як фіналіст останнього Кубку Закарпаття Севлюш отримав право на участь в аматорському. Та замість продовження феєрії вже на всеукраїнському рівні, Пуканич і ко показали свою цілковиту неготовність до підвищення в класі, і за сумую двох матчів програли Рочину з Соснівки 1-4. Так, Рочин лідер західної зони ам-ліги, але дуже вже різким вийшов контраст між виступами на область і на аматори. 

Також не вдалося навіть потрапити в фінал обласного капа. Жереб звів Севлюш в півфіналі з Минаєм. Перша гра закінчилася 0-0, а ось через два тижні дубль Роберта Гегедоша вивів у фінал саме його колег.  Можливо, ці невдачі дали зрозуміти масштаб проекту. Він обмежиться домінацією на обласному рівні, по прикладу Берегвідейка. Взимку це підтвердилося -  Севлюш частково розсипався. Закінчився ентузіазм у Гібалюка і той покинув Виноградів. В Угорщину почимчикував Василь Вашкеба, а Пуканича чекало підвищення – тепер він в обоймі фк Ужгород.

Попри швидкоплинність перебування яскравої плеяди в Виноградові, всім хто причетний до її створення - варто лише поаплодувати. Поки в провінцію приїжджають такі майстри як Пуканич, Гібалюк, Слюсар і збираються на них глянути повні стадіони – футбол лише розвиватиметься.

Автор

Комментарии

Возможно, ваш комментарий – оскорбительный. Будьте вежливы и соблюдайте правила
  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Loading...