«На Трибуні заборонено писати клікбейтні заголовки». Ірина Козюпа про Петракова, Шевченка, Ремарка і статуси

Ірина Козюпа - промінь добра і позитиву на Трибуні. Поки Макс Березинський скасовує статуси, Барановський і Клименко проводять конкурси, які за інтригою значно випереджають серіал "Гру у кальмара", а Сергійчук і Юрчук грубіянять користувачам, Іра займається прямими обов'язками: робить спорт краще. Наприклад, рятує трибунівського блоггера від провалу і дає згоду записати з нею інтерв'ю, коли до дедлайну залишаються лічені години.

"У мене було 10 хвилин з Андрієм Шевченком, хіба цього часу достатньо?"

- Ми записуємо це інтерв'ю в неділю після обіду, а домовились про нього зранку. Чи були в твоїй кар'єрі схожі випадки, коли відомий спортсмен давав згоду на інтерв'ю так же швидко?

- Почнемо з того, що в журналістів не буває вихідних. Мені буває складно пояснити друзям, що субота та неділя - це найбільш ударні дні у спортивному світі, тому я не можу планувати якийсь відпочинок на вихідні. Навпаки, мені іноді доводиться зупиняти себе, щоб не почати домовлятись з кимось про інтерв'ю на вихідних.

- Ти розповідала, що про інтерв’ю з Арні Вільхамссоном ти домовилась за рік, але ви все ніяк не могли зустрітись через завантаженість ісландця. Який твій рекорд по часу від домовленості з героєм до інтерв’ю та публікації?

- Так це зазвичай і відбувається. Ти домовляєшся з персонажем про інтерв'ю, але точної дати можуть не дати. "Передзвоніть у квітні" або "Давайте за пів року". З Арні було схожим чином: ми обмінялись контактами, домовились поговорити, і на тому все. Він потім дав інтерв'ю іншому виданню і ти розумієш, що треба почекати, щоб зявились нові теми для розмови.

- Чи є якісь неписані правила щодо паузи, яку треба витримати, перш ніж брати інтерв'ю в героя, про якого нещодавно писали?

- Все індивідуально. Залежить від героя, ваших домовленостей, тем, які можна обговорити з ним. Наприклад, коли Жан Беленюк виграв золоту медаль на Олімпіаді, до нього стояла кілометрова черга з журналістів. Але варто віддати йому належне, Жан нікому не відмовив і всім дав коментар.

- Кого було найважче розговорити? З ким ти довго домовлялась про інтерв'ю, не один місяць чекала, а потім, коли воно врешті відбулось, думала "Господи, я не витягну з цього нічого путнього"?

- У мене таких інтерв'ю не було, я можу розговорити навіть дерево (сміється). Перед кожним інтерв'ю у тебе є якісь очікування, позитивні чи негативні, і по ходу інтерв'ю буває так, що ці очікування абсолютно не збігаються з реальністю. Буває, сидиш і думаєш "Ми проговорили дві години, але це все повна маячня, купа води і нічого конкретного". Ось такі моменти засмучують.

- Назвеш когось конкретного? Я тебе провокую, тому що мені потрібен хороший заголовок.

- Я розумію, так. Але все ж не готова поки що розкривати імен. Тут штука у тому, що ніхто не публікуватиме погане інтерв'ю. Якщо воно не вдалось - не проблема, якщо воно не вийде. Те ж саме і з матеріалом. Якщо він не якісний - редактор його не випустить. Наведу приклад. Я дуже хочу записати велике і круте інтерв'ю з Андрієм Шевченком. Поки що мені цього не вдалося. Я мала з ним коротку розмову, під час якої він постійно зиркав на годинник. Якщо у тебе є тільки десять хвилин, то будь ти хоч Юрою Дудем, тобі банально не вистачить часу для чогось серйозного. Питання - відповідь, та й усе. Я дуже не люблю, коли інтерв'ю перетворюється на допит. Ми приходимо до героя почути історію, а не допитати, як у відділку поліції. Петраков каже "Я не люблю давати вам, журналістам, інтерв'ю". Але ж ви даєте інтерв'ю не нам, журналістам, а вболівальникам. Якщо немає бажання, інтерв'ю не відбудеться.

- У продажах є термін "прогрівання ринку". Коли ти дзвониш клієнту 5-6 разів, а на сьомий він набере тебе сам. Можна порівняти з інтерв'ю, коли ти намагаєшся домовитись з героєм декілька разів, чуєш регулярну відмову, але не опускаєш рук, бо для тебе важливо поговорити з цим співрозмовником?

- Так, щось схоже є. Але так буває, коли співрозмовник думає, що ти хочеш взяти у нього інтерв'ю прямо зараз. Тоді просто заспокоюєш героя і кажеш, що можна домовитись, коли він матиме вільний час. У мене так було з Майклом Щуром, ми домовились про розмову, але він постійно переносив дати. Нічого - врешті зустрілись і поговорили.

Чи, наприклад, Фоззі. Ми домовились про інтерв'ю, але точної дати не обрали. Аж тут виходить просто бомбічне інтерв'ю в рамках нашого блогерського конкурсу. І це чудово - інтерв'ю класне, а мені буде менше роботи (посміхається).

Для мене головне, щоб була взаємоповага. Якщо персонаж відмовився від інтерв'ю - це абсолютно нормально і чесно, але якщо дав згоду - дотримайся її.

- Скільки часу займає підготовка до інтерв'ю і як вона взагалі відбувається? Дудь у своїй статті-шпаргалці писав, що до інтерв'ю обовязково треба готуватись, як мінімум - користуватись хештегами. Що використовує професійний журналіст окрім хештегів?

- Я нещодавно вивела для себе ідеальну формулу підготовки до інтерв'ю: треба завжди бути у тренді, в інформаційному потоці. Інколи буває так, що на фактичну підготовку у тебе може не бути часу. Ми домовились про інтерв'ю з Борисом Колесниковим, аж раптом дзвінок: за годину можемо записати. Перша думка: чи добре я виглядаю? (сміється). Збираєшся на інтерв'ю і думаєш - в таксі щось почитаю. Ти все одно у темі, базово готуєшся до розмови. Важливо - постійно бути у фокусі, єдиному інформаційному полі, тоді розумієш, які питання задавати і які теми обговорювати.

Це - глобальна підготовка. А є підготовка до конкретного героя, коли ти читаєш хештеги на Трибуні, попередні інтерв'ю, які виходили з ним на Трибуні, радишся з колегами. Ну і соцільні мережі, звісно, зараз це - обов'язкове джерело інформації.

- Поради колег - це частина підготовки?

- Так, але тут важливо не переборщити, тому що я не люблю, коли перед інтерв'ю у мене є чужі уявлення про героя. Дуже радію, коли уявлення не збігаються з реальністю. Ти готуєшся до пафосу і висикомірності від героя, а на ділі - це абсолютно звичайна людина. І ти кажеш про це герою, на що чуєш "Ну так, ось тобі пощастило побачити мене, смертного".

Була історія з Миколою Балакіним. У нас всі звикли, що судді - небожителі українського футболу. А я просто написала йому у Фейсбук, особливо ні на що не сподіваючись. А він взяв і погодився. І от напередодні інтерв'ю він судив матч УПЛ, зараз не згадаю який, і суддівство було, м'яко кажучи, не безгрішним, після матчу його не критикував тільки лінивий. І ось я пишу йому уточнити, чи все в силі. А Балакін відповідає "Так, звичайно, як і домовлялись". Я до останнього не вірила, що він прийде на зустріч, але ми побачились, записали двогодинне інтерв'ю, під час якого він був щирим і відкритим. Можна по-різному ставитись до арбітрів і їх суддівства, але сам факт того, що він погодився і дав інтерв'ю, викликає респект, це сильно.

- Як ти прокачуєш свої професійні навички? Що ти використовуєш для того, щоб покращувати свої журналістські здібності?

- У мене є один метод. Я дуже люблю польську мову і у вільний час намагаюсь дивитись польські спортивні передачі і Ютюб проекти. Я навіть виписую питання, які мені сподобались. Переглядаю Бомбардир і Трендець, щоб бути в темі, навіть Вацка. І люблю читати Ремарка, але це більше допомагає при написанні репортажів. Описати подію простими словами, але так, щоб читач залишився враженим - аплодую цьому вмінню.

- Погодишся з тим, що чим простіше написано репортаж, тим сильнішою буде емоція?

- Тут залежить від самої події, від твого настрою і ставлення до неї. Я домовлялась про розмову з відомою боксеркою Іванною Крупенею, вона мене попередила, що буде на роботі. Ну, робота і робота, нехай. Але я навіть уявити не могла, що вона стоятиме в оточенні під час мітингу ФОПів. Декілька шеренг поліції, мітингувальники, Іванна у повному екіпіруванні, а ми з нею розмовляємо, як подружки, які зустрілись під час прогулянки. А коли мітингувальники почали штурмувати Верховну раду - це були шалені емоції, такого не сплануєш завчасно і тому репортаж вийшов таким живим і багатим на події. Натомість, топові матчі Ліги Чемпіонів, які на папері виглядають класними, вже не несуть такої емоційної напруги, принаймні для мене.

В цьому плані я захоплююсь Сашею Сажком: він після перегляду звичайного матчу УПЛ може фонтанувати емоціями і видати сильний текст одразу. Мені ж потрібен всплеск емоцій і вражень, щоб зробити хороший матеріал. Я дуже радію, що Євген Коноплянка перейшов у "Краковію" - дуже хочу потрапити на краківське дербі і вважаю що це подія, з якої можна витягнути класний текст. Якщо, звісно, не буде війни.

- Зібрала тривожну валізку? Панічні настрої сильно відчувається, ти налякана?

- Знаєш, ні. Україна за останні роки пережила стільки, що панічних настроїв особисто у мене немає. Я сиджу у кафе, навколо багато людей, не скажу, що навколо - паніка і страх. В моєму житті були складні періоди, але я вивчила урок: піддаватись паніці, як і ставитись до всього з пофігізмом, не можна. Треба тримати руку на пульсі, але ні в якому разі не піддаватись страху чи переживанням. У цьому, як раз, дуже допомагає гумор і позитивний настрій.

"Клікбейтні заголовки - це як допінг у спорті, справжнє чітерство"

- Ти - найпозитивніша і найдобріша журналістка Трибуни. Я не згадаю, щоб ти комусь хамила, вступала в суперечки чи бодай відповідала без смайлику. Ти свідомо обрала такий рівень спілкування чи стримуєш себе? 

- Я в житті така (сміється). Мене складно вивести з себе, тому що я по натурі дуже позитивна і добра людина. Здебільшого, залежить від настрою, в якому ти перебуваєш в моменті. Одне і те ж питання може застати тебе у різних станах і відповідь буде різною. Наприклад, зауваження "О, Козюпа знову написала російською" - ну камон, я ж не професійний перекладач. Тут претензії до героїв, які дають інтерв'ю російською, а не до авторів.

Зараз тенденція, що більшість героїв дають інтерв'ю українською. І це класно. Той же Беленюк почав давати коментар російською, а потім такий - так, ладно, всі закони і постанови українською, давай нею.

- Який формат інтерв'ю для тебе більш прийнятний: текстовий чи відео?

- Я скоріше старовір, тому за друкований формат (сміється). Для мене інтервю - інтимний процес, розмова двох людей, яку потім приємно оформити у хороший текст. Але шифрування інтервю - це, звісно, жах.

Макс Березинський постійно пропонує запустити власний проект на Ютюб, але не хочеться стати черговим Трендецем чи Бомбардиром, тому що ринок, на якому ми працюємо - невеликий. Не хочеться когось копіювати, бо повтор завжди гірший, ніж оригінал.

- Так, але жіночого контенту не так і багато. Ти в одній з колонок писала про те, що не робитимеш відеопроект, бо хочеш, щоб оцінювали якісь твоїх текстів, а не зовнішні характеристики. Чи змінилась ця думка? Тому що в одному зі статусів ти писала, що хотіла б спробувати себе в ролі модератора в якомусь проекті і Сашою Сажком в ролі постійного експерта...

- Вау, не можу не оцінити підготовку до інтерв'ю (голосно сміється). Все залежить від формату. Якщо це буде щось нове, проривне і свіже, то чому б ні. Але всьому свій час. Зараз я зосереджена на текстових інтерв'ю, я ще не сказала тут всього, що хотіла.

- У твоїх інтерв'ю прослідковуться певна компліментарність. Ти не розпікаєш спортсменів, не намагаєшся вивести їх на чисту воду, скомпрометувати. Це свідома тактика, ти не хочеш псувати з ними стосунки?

- Слухай, у мене немає з ними стосунків. Ми всі робимо свою роботу і у мене немає на меті зберегти з кимось стосунки. Можливо, це дійсно через мою "мімішність". Я просто не люблю, коли інтерв'ю перетворюється на допит. Інтерв'ю - це про твій стан. Якщо ти у настрої - інтерв'ю буде вогонь. У нас, як у футболістів: якщо ти не в формі, можеш провести невдалий матч. Всі ми люди.

Я раніше докоряла собі після інтерв'ю, що не поставила якесь гостре питання, а воно напрошувалось, засмучувалась через це. Але зараз такого вже немає.

- Журналіст повинен бути хижим до сенсацій? Ганятись за сенсаціями, хайпом..

- Ох, глибоке питання... Так, звісно повинен. Журналістика - це пошук і донесення інформації. Мені здається, що ми на Трибуні робимо справжню журналістику. Комусь це може подобатись, комусь ні, але навіть наше гасло "Робимо спорт краще". Вважаю, що Трибуна - це і є справжня журналістика.

- Отже, клікбейтні заголовки або інтерв'ю, які розбиваються на двадцять новин - це справжня журналістика? Тобі не образливо, як журналісту, що твою цілісну роботу розривають на шматки?

- Ого, не дивилась на це з такої точки зору (посміхається). Не кожен знайде час, щоб прочитати велике інтерв'ю, а не новину на декілька абзаців. Буває, здаєш інтерв'ю і думаєш - так, його шматуватимуть безбожно. Але якщо читач захоче, то з новини перейде на повну версію, це не проблема.

Щодо клікбейтних заголовків... Вважаю це чітерством в журналістиці, як допінг у спортсменів. Але не думаю, що на Трибуні клікбейтні заголовки. Більше скажу - головний редактор забороняє нам їх робити (голосно сміється). Поглянь на інші ресурси. Заголовок "Циганков відлупцював свою наречену", заходиш в новину - а там фото з Інстраграму, де вони б'ються на джедайських мечах. Ми розбалували читачів, якщо трибунівські заголовки сприймаються, як клікбейтні (голосно сміється). На Трибуні немає клікбейтних заголовків, а ще ми не даємо інформацію з анонімних телеграм-каналів, це теж табу.

- Ти вивела для себе якусь універсальну формулу, щоб твої матеріали завжди дочитували? Як бути завжди цікавим?

- Ну, я ж дипломований журналіст (сміється). Є принцип перевернутої піраміди, коли найцікавіше подається спочатку. Мені завжди було шкода вирізати нецікаві шматки, але якщо це нецікаво тобі, то як це буде цікаво читачеві? Якщо ти бачиш, що це не викликає інтересу - спокійно викидай це з матеріалу. Ти ж працюватимеш над розшифруванням нашого інтерв'ю, залишай тільки найсмачніше.

- Ти працюєш переважно вдома, не виникає відчуття самотності? Не хотілось би приїжджати в офіс, обмінюватись новинами офлайн за кавою?

- У всьому має бути баланс. Я за будь-яку двіжуху. В доковідні часи ми регулярно збирались на офлайн летучки і я кайфувала від кожної з них. Не знаю, як народ, а я на кожен понеділок чекаю з радістю, тому що моя натура екстраверта дуже потребує спілкування. Якщо у нас з'явиться київський офіс - я буду тільки рада. Але не відмовилась би від міксованого режиму роботи, коли можна працювати як в офісі, так і вдома.

Готова виставити Ешлі Коулу каву або квитки на футбол, якщо він почувається ображеним

- Те, що ти за будь-яку двіжуху - це очевидно. Ти вриваєшся у статуси, перша зголосилась брати участь у гіпотетичному проекті ТСН, відсудила один етап блогерського конкурсу. Ти уважно слідкуєш за "ЛБУ-2021", можливо у тебе є свої фаворити?

- Знаєш, на цьому етапі читаю всі роботи. Кожне інтерв'ю - бомба. Читаєш і думаєш: так, розслаблятись не можна, треба постійно бути у тонусі. Інтерв'ю з президентом клубу, з Фоззі - рівень співрозмовників просто божевільний!

- Та що там Фоззі... Я домовився з Ірою Козюпою, ось де рівень!

- Так, дякую (сміється). Матеріали, які ви писали на етапі, який я судила, теж фантастичні. Ми списувались з Дімою і Сергієм, реально що не робота - під виніс на головну сторінку.

Мені було дуже важко оцінювати матеріали. Для мене - це робота, а ви, конкурсанти, витрачаєте на це власний час, у всіх є основна робота, навчання, я дуже боялась недооцінити когось, бо розумію, як важко втілити круту ідею y такий же крутий матеріал. До того ж, я більшість конкурсантів знаю, хоч і не особисто, але орієнтуюсь, хто яким спортом цікавиться або хто пише про Сербію.

- Ти сприймаєш блогерський конкурс виключно як роботу з комюніті чи це можливість знайти свіжу кров у редакцію? Не боїшся конкуренції з боку блогерів?

- Конкуренція - це завжди на краще. Свого часу, Victoria Secrets не мала конкурентів і це не пішло їм на користь. Коли більшість компаній почали робити щось нове, створювати тренди, VS довелось їх наздоганяти, вони втратили лідерські позиції. Ми на Трибуні намагаємось не рухатись за трендами, а самостійно їх створювати. Тому конкурс - крута можливість для журналістів-початківців, усіх охочих змінити своє життя. Є цікавий формат, чіткі рамки, дедлайни. Вони мотивують і дисциплінують. Дедлайн - дуже класна штука (сміється).

- Жахлива шутка...

- Жахлива, але класна. Ніщо так не мотивує закнічити роботу, як чіткий дедлайн. Багатьох членів редакції ми знайшли за допомогою таких конкурсів, тому це хороша можливість пошуку талановитих авторів.

- Назвеш своїх фаворитів у конкурсі?

- Нііі, це питання нижче поясу. Я б хотіла, щоб переміг той, для кого це дуже принципово і дійсно важливо. Мені здається, що ви берете участь у конкурсі заради самого процесу. Тому бажаю перемоги тому, хто дійсно хоче саме перемогти.

- Розвій "статусний" міф. Ешлі Коул неодноразово звинувачував тебе у плагіаті його ідей. Це навіть стало локальним мемом всередині комюніті. Тебе злять ці звинувачення чи навпаки смішать?

- Я взагалі весь час думала, що це виключно жарт (голосно сміється). Навіть з тим шотландцем я зробила матеріал, а Ешлі пише "Я вже писав про це в статусах". Думаю, генії мислять однаково (сміється). Я чесно не бачила цього. Ми шукаємо теми для матеріалів, обговорюємо на планерках, але я точно не йду в статуси в пошуках цікавих ідей. Мені подобається, що це - своєрідний фольклор, внутрішні жарти, але якщо Ешлі ображається - готова виставити йому каву, вино чи квитки на футбол в якості сатисфакції.

- Запропонуємо користувачам написати у коментарях, якої сатисфакції заслуговує Ешлі...

- Так, давай. Я люблю ком'юніті Трибуни, ви робите божевільні речі. Я шкодую, що так пізно відкрила для себе статуси...

- ...тому що цікавих матеріалів в блозі "Апельсинова кава" було б значно більше...

- Точно (сміється)! В статусах дійсно живе дух ком'юніті і я шкодую, що на новій платформ ми мусимо відмовитись від них.

"У нас всі сприймають термін "фізрук" як щось негативне. Але ж фізрук може бути хорошим, правда?"

- Розвій ще один міф про тебе і Олександра Петракова... Тут варто зазначити, що Іра дуже голосно засміялась і ледь не облилась кавою... Ти домовлялась. ним про фуршет, постійно захищаєш у матеріалах, ледь не регулярно їздиш з ним у метро. Ти розділяєш Петракова-тренера і Петракова-особистість?

- Я дуже люблю тренерів, які можуть відповісти на питання не банально. Не "Ми бились-боролись, гра була рівна", а дати вогню, створити інформаційний привід. Історія з метро - це суцільна випадковість. Я стараюсь розділяти особисте і професійне. Є багато класних тренерів, від яких не дочекаєшся якогось вогню на прес-конференціях. Але вони не стають гіршими тренерами від цього.

- Назвеш такого?

- Той же Шевченко або Сергій Ребров. Це легендарні особи, розумні тренери, які ставлять цікавий і тактично-грамотний футбол. Але їх конференції складно назвати цікавими чи хайповими, як у того ж Петракова. Він же створює цікаві речі, його реально цікаво слухати! Історія з 37 слвами - це ж бомба. Коли є такі постаті, які розкачують інформаційний простір - від цього виграють усі: і журналісти, бо нам є, про що питати, і читачі, бо є що читати і обговорювати.

- Добре, тоді коротке питання: Петраков - фізрук?

(Довга пауза, а потім сміх) Ні, Петраков не фізрук. У нас всі сприймають термін "фізрук" як щось негативне, але фізрук може хорошим фізруком, правда?

- Звісно, може. Але Петраков не фізрук?

- Ні.

- Історія з костюмом Зорро і Фонсекою. Тобі прилетіла якась подяка від прес-служби "Шахтаря", адже ці світлини розлетілись по всій Європі?

- Ні, там інша історія. Я довго домовлялась про інтервю з Фонсекою, але постійно отримувала відмову. Я зробила інтервю, мабуть, з усіма його помічниками, але все ніяк не вдавалось з Пауло. Я жартувала, що ми з ним стільки всього пережили, але все ніяк не можемо записати розмову. І ось, після того матчу у Харкові і легендарної прес-конеренції, я довго не могла заснути. Емоції, адреналін, енергія. І ось мені десь о третій ночі пише голова прес-служби Шахтаря: "Ну що, таки досягла свого, буде інтервю." Ось це було найкращою подякою.

- Ну що, бліц. Інтервю з Селезньовим чи Поворознюком?

- Ох, навіть не знаю... Дуже складно... Ладно, нехай буде Папа, да.

- Якщо не капуоранж, то що?

- Не повіриш, кожен мій ранок починається з кави зі згущеним молоком. Якщо у мене вдома закінчується згущене молоко - тікайте.

- Яка з відвіданих країн сподобалась найбільше?

- Ох, складі питання... Слухай, мені Шотландія дуже сподобалась, але я не можу обрати між нею та Ісландією. Тому нехай буде ці дві на вибір.

- Кросівки чи підбори? Розумію, що обереш кросівки, але якщо підбори, то куди?

- В театр. Але я б їх взяла з собою, щоб зробити фото. Підбори - дуже незручна штука, ви б тільки знали!

- Футбольний симулятор чи Sims? Чи може взагалі книга?

- Зараз точно книга. Але я не проти зарубатись в компютерну гру. Ми пробували грати з похресником в Контр-страйк, але він сказав "Ні, ти стріляти не вмієш" (сміється)

- Вихід України на Чемпіонат світу чи стажування в The Athletic?

- Вихід збірної, звісно! Стажування - це добре, але хто сказав, що у нас гірше журналістика, ніж за кордоном? Інша справа, що вони пишуть про АПЛ, а ми - про український футбол...

- Добре, а такий вибір: вихід України на ЧС чи інтерв'ю зі Златаном?

- Оооуч, це дуже провокативне питання, заборонений прийом, ні-ні-ні (сміється). Ох, звісно, вихід на ЧС, але дуже сподіваюсь, що інтерв'ю зі Златаном таки відбудеться, бо це дуже спокусливий варіант!

- Даша Савіна чи Влада Седан?

- Влада.

- Яке б питання журналістка Ірина Козюпа поставила сама собі?

- (Довга пауза). Коли ти нарешті запишеш інтерв'ю з Луческу? (Сміється). Ми намагаємось робити інтерв'ю з топовими спікерами, робити найкращий контент. Але не завжди вдається робити інтерв'ю з тим, з ким хочеш. Але я в таких випадках завжди кажу собі: зберись, все попереду, не здавайся!

- Тепер останнє питання. Ми пишемо інтерв'ю 20 лютого, в річницю Майдану. Що ти побажаєш українцям, собі, у цей непростий для України час? Які слова ти можеш знайти, щоб піднти зараз наш бойовий дух, бо Ірина Козюпа - це про величезний бойовий дух і добро?

- Кілька років тому у мене був важкий період, серйозні проблеми. Але саме тоді стались найкращі події в моєму житті. Це круто бути поруч і допомагати один одному (у Іри з'являються сльози на очах). Мені дуже подобаються відео "сила у єдності", це найголовніше. Мені свого часу дуже допомогла Трибуна, Олег Щербаков дуже підтримав мене, за що йому дуже дякую. Головне - бути одною командою.

Ми всі хочемо жити в нормальній правовій країні, де виконуються закони, є впевненість у завтрашньому дні. В країні, де ранок починається не з моніторингу новин, чи не почалась війна, а з перевірки рахунку, як зіграла улюблена команда. Хочеться, щоб я не гуглила, що там на фронті. Хочу побажати пам'ятати свою історію, історію нашої країни. Бажаю не панікувати і не бути пофігістом. Кожен з нас - маленька комашка, але разом - ми зграя. Мені щастить на хороших людей. Як писав Ремарк "Всі думають, що ми житимемо вічність, що все життя попереду. Цінуйте кожен день життя, невідомо, чи буде другий шанс. Колись все може закінчитись." Бережіть себе і своїх рідних. Всіх обіймаю.

Все буде добре!