Tribuna/Футбол/Блоги/VAR VAR/«Коли вперше прочитав «Степаненко - півот», подумав, що це образлива кричалка динамівських фанатів»

«Коли вперше прочитав «Степаненко - півот», подумав, що це образлива кричалка динамівських фанатів»

Найнесподіваніше інтерв’ю в рамках конкурсу «Найкращий блогер України-2019»!

Блог — VAR VAR
Автор — metronamars
8 августа 2019, 23:50
50
«Коли вперше прочитав «Степаненко - півот», подумав, що це образлива кричалка динамівських фанатів»

"Шукайте історії в героях, а не героїв в історіях" - порадив Андрій Сеньків, а ще додав, що треба знайти чітке усвідомлення того, чим може бути цікавий співрозмовник і для чого з ним розмовляти. Не один і не два дні я витратив на те, щоб обрати вдалу кандидатуру, а потім мені несподівано сяйнула химерна думка: а чи зможу я знайти історію в людині, про яку знаю абсолютно все? Чи вдасться розговорити того, з ким пророзмовляв тисячі годин? Чи можна зробити цікаве інтерв'ю... з самим собою?

"Що це за самозакоханий ган*он, який думає, що може всіх перехитрити?"

- Це перше інтерв'ю в твоєму житті, чи не правда?

- Розмова, в якій інтерв'юер ставить мені питання, а я розгорнуто відповідаю - саме так, перша. Але у мене був досвід спілкування з журналістом телеканалу новин. Був сюжет про те, чи потрібне ЗНО в Україні, чи можливо краще повернутись до вступних іспитів. І я, на той час першокурсник Національного авіаційного універститету, давав свою "експертну" оцінку. Випереджу твоє питання: висловив цілковиту підтримку зовнішньому незалежному оцінюванню.

- Цей репортаж десь зберігся? Чи відчув себе знаменитим після того ролика?

- Та ну, яка знаменитість, ти що. Був "шухер локального характеру": мама подзвонила всім рідним і сказала увімкнути канал, репортаж крутили кожні півгодини, тому рідня отримала змогу помилуватися мною, красенем, який в -13 на вулиці був без шапки(сміється). Відео можна знайти на теренах однієї дуже схожої на Facebook соціальної мережі, яка зараз заблокована на території неньки.

- Після цього в "ящику" не вигулькував?

- Вигулькував до цього і міг гіпотетично після. Ще школярем їздив на зйомки "Найрозумнішого" в Москву, але участі в шоу не брав, сидів на "лавці для запасних". Таким тісним контактом, як у Мілевського, похизуватись не можу, але фото завалялось. Смішна історія: у мене у бабусі стоять фото всіх внуків(а їх, на секундочку, аж шестеро!), найменший кузен вчив імена по цих фотографіях, і коли доходив до моєї, то заодно називав і "тьотю Тіну". Сама поїздка, до речі, найбільше запам'яталась розчаруванням від Москви. Дуже хмуре, важке місто. Можливо, далось взнаки, що тоді постійно дощило, але зараз в спогадах єдина поїздка в Росію викликає ті, сірі спогади.

А що стосується після, то проходив кастинг для однієї розважальної передачі на Новому каналі. Все серйозно: спочатку анкетування, потім декілька відео-етапів. Дівчинка-адміністратор була зі мною на телефоні, ось-ось беремо, фінальна співбесіда і все-таке. Врешті, проект так і не запустили, а мені потім дзвонили і запрошували взяти участь в якомусь шоу про гіпноз. Я ввічливо попрощався.

- З телевізійною кар'єрою не склалось і тому ти вирішив пробувати сили у найбільшому блогерському конкурсі в Україні? Які у тебе мотиви для участі в конкурсі?

- Я вже прочитав декілька(насправді всі) інтерв'ю інших конкурсантів, у кожному звучить думка, що грошова винагорода - найменший стимул, який мотивує змагатись. Не буду оригінальним. Я йшов з однією конктретною метою: знову почати писати. У мене був досить довгий застій, коли я закинув своє графоманство у велику темну шухляду, замкнув на ключ і викинув шухляду на звалище. Але все одно починаєш сумувати за писанням. Є багато ідей, які хочеться конвертувати у творчість. І, хвала Златану, блоги Трибуни - ідеальний майданчик для того, щоб творити без обмежень.

- Закинуте графомантство? Тобто до Трибуни ти вже публікувався?

- Я декілька років регулярно вів жежешку(livejournal.com), але скоріше для себе. Це були невеликі замітки без початку і кінця, саморефлексія підлітка, який намагається розібратись, що з цим світом так, а що - ні. Якби зараз до них був доступ, то можна було б досхочу насміятись. Ще трошки займався поезією, але історія така ж, як і з прозою: людям зі слабкими нервами і здоровим глуздом краще не читати.

А от про спорт, а саме про футбол, почав більш-менш регулярно писати вже на Трибуні. У мене немає якогось чіткого стилю, бо, будемо відверті, я не розумію футбол на якомусь хорошу рівні футбольних експертів. Мені не стати новим Лукомським, я не можу по гарячих слідах розібрати футбольний матч, як, наприклад, Сажко. Імпонує стиль Дмитра Литвинова, у якого все на метафорах, порівняннях, з художніми чи історичними відсилками. Треба бути дуже ерудованим, щоб писати просто про складні речі.

- Як, на твою думку, можна досягти успіху в журналістиці?

- Сумніваюсь, що це питання за адресою. Але не думаю, що помилюсь, якщо скажу, що рецепт простий: працювати. Нещодавно у нас на роботі був тренинг, де коуч озвучив популярну думку: щоб стати майстром своєї справи, треба присвятити їй 10 000 годин свого життя. І стосується це будь-якої справи, зокрема і журналістики. Ніколи і нічого не буває просто так. Ти або важко працюєш і досягаєш бажаного резуьтату, або топчешся на місці і бубниш про несправедливий Всесвіт і про те, що щастить лише дурням.

- Як ти думаєш, взяти інтерв'ю у самого себе - це фундаментальний труд?

- Це великий ризик, насправді. Досі не розумію, як у мене вистачило нахабства і хоробрості зважитись на таке. Впевнений, що більшість з тих, хто читатиме це інтерв'ю, подумають "Що це за самозакоханий ган*он, який думає всіх перехиртити?" Але якщо буде реакція, якщо з'явиться обговорення - значить все зроблено правильно. Умови етапу дуже прості: взяти інтерв'ю в активного користувача Трибуни. Неважко було передбачити, що всі цілитимуться в найактивніших топікспікерів: за гумором підуть до Барановського, за епатажем і свіжим блогерським поглядом - до Дунаєнка, а за цікавими байками, обрамленими цинічним стилем з подвійним дном - до Оксимирона до Божевільного бібліотекаря. У мене з'явилась думка, думка виросла в ідею, залишалось тільки її реалізувати.

- Тобі це не здається нарцисизмом? Того ж Дунаєнка розкритикували за матеріал, в якому він писав про фанатів, з якими йому довелось познайомитись під час своїх виїздів.

- Ні, бо все вирішують правильно розставлені акценти. Я не ухиляюсь і не намагаюсь нікого обдурити. Не порушую ніяких правил, бо якщо це не заборонено, то чому б і ні? Якщо це інтерв'ю з самим собою, то я так його і анонсую. А читач вже вирішить - треба воно йому чи ні.

"Коли грало "Динамо" - батько з дядьком виганяли в іншу кімнату"

- Розкажи про те, як футбол з'явився в твоєму житті.

- Класична родинна історія, коли батько передає любов до футболу синові. В першому матчі, який я дивився на стадіоні, "Динамо" перемогло "Дніпро", програючи після першого тайму 0:1. Після перерви забили "дніпрянам" двічі і перемогли. Здавалось би, зразкова історія, після якої "Одна любов, одне життя...", але фаном "киян" я так і не став. Та і мені здається, що футболом я тоді взагалі не перейнявся. Вже будучи підлітком навіть сторонився найпопулярнішої гри у світі.

- Чому? Не подобалась гра чи були альтернативи серед інших видів спорту?

- Думаю, це пов'язано з тим, що мені не дуже вдавалось грати самому. В дитинстві я був, м'яко кажучи, не дуже спортивним, мене не тягнуло до фізіичної активності взагалі. Був більше по книжках: детективи, фентезі, художня література. Міг "ковтнунти" книгу за пару днів. Мама не вірила, що так швидко читаю і звинувачувала, що я читаю через сторінку і пропускаю описи природи.

- Давай свій топ-3 улюблених книг з дитинства?

- "Поттеріана" Роулінг, ріс одночасно з героями, батько купував мені сьому книгу в день прем'єри українського перекладу, а самі "Реліквії" у мене забирали на ніч, щоб не псував зір. Врізалась в пам'ять фантастична повість німецького письменника Джеймса Крюса "Тім Талер, або проданий сміх": угода маленького хлопчика з дияволом, мандри і все-таке. А ще назву "Тореодорів з Васюківки" Нестайка, бо... Бо це класика, а класику треба знати, "загаза чогтова".

- Повернімось до футболу. Як все-таки сталось, що ти почав цікавитись футболом?

- Через діда. Він велику частину свого життя працював шахтарем, розповідав потім багато історій і байок з роботи. Жив в Єнакієво і відвідував матчі, а після переїзду в Київську область не пропускав трансляцій по телевізору. І мене пройняло, я знайшов в цьому символізм: мій дід - справжній гірник, я можу продовжувати історію, вболіваючи за "Шахтар". І кольори у них були симпатичні, мені завжди подобався мікс помаранчевого і чорного.

- Батько, певно, не дуже сприйняв цю твою любов...

- О так, уяви собі трагедію: в сім'ї, де чоловік вболіває за клуб з 1965-ого року, відвідує всі домашні поєдинки "Динамо", підтягує двох синів, з'являюсь я, нещасний внук, з помаранчевим шаликом на шиї. Ну хоч не "Спартак", слава богу, мене тоді точно б вигнали з дому, клянусь!

Потім, звісно, було важкувато дивитись матчі, коли збирались "бобри" і я. Грають "Металіст" з "Динамо", ситуативно топлю за "хорьків", чим дратую батька і його брата. Доходить до того, що мене виганяють з кімнати і відправляють до матері дивитись з нею серіал, а не футбол. Несправедливо? Звісно. Образливо? Можливо. Але так гартувався донецький характер!

- Зараз конфлікт досі є?

- Ні, зараз я дуже кайфую, коли проводжу з батьком вільний час і є змога подивитись футбол. Адже окрім клубної історії є матчі Національної команди, де ми вболіваємо за одну команду. До того ж я ніколи не був категорично проти киян. Так, це найпринциповіший суперник, футбольний ворог, перемога над яким приносить купу позитивних емоцій і радості, а поразка - гіркоту розчарування і сум. Але зараз приємніше привітати батька з перемогою і порадіти від того, що радіє він.

Більше того, живучи в Києві, я відвідав, мабуть, більше матчів "Динамо", ніж "Шахтаря". І у єврокубках завжди вболіваю саме за київський клуб, хоча багато побратимів-"кротів" не розділяють моїх поглядів. Коли поруч сидить і переживає батько, вболіває, вигукує, закликає їх грати, як можна бути настільки жорстоким, щоб підтримувати суперника?

- Це в єврокубках, а в УПЛ...

- ...щиро радію, коли Юра Коломієць кладе "киянам" два, а М'якушко реалізовує штрафний удар, вгативши бозна-звідки. Підсумкову таблицю ніхто не відміняв(сміється)!

- Окрім "Шахтаря" у тебе в профілі в улюблених клубах "Реал" і "Ювентус".

- З "Реалом" дуже проста історія: перша футбольна джерсі, яку мені подарували, була з раулівською "сімкою". Це стало моїм і благословенням, і прокляттям. Мене прирекли вболівати за другий найкращий клуб у світі після "гірників", але дали прізвисько "Рагуль", яке незмінно нагадувало про себе, варто було мені вдягнути футболку на фізкультуру. До речі, Рауль Гонсалес Бланко і зараз є одним з моїх улюбленців. бажаю йому успіхів на чолі "Кастільї".

Чому "Ювентус"? Знову спрацювала юнацька впертість: всі фанатіли за "Міланом", бо там був Шева, знаменитий стамбульський фінал, дрім-тім і все-таке. А мені дуже подобались Дель Пієро, Трезеге, Недвед, Давідс у своїх смішних окулярах, ДіДжі у воротах. Скандал з кальчапоне тільки підсилив інтерес. Особливо пишаюсь періодом в середині 2010-их, коли залишався з "Юве", навіть незважаючи на місце в середині турнірної таблиці і гегемонію Інтера. Все недарма.

- Чим тобі подобається Ібрагімович?

- Він - божество у футболі. Найхаризматічніший покидьок усіх часів, особистість і справжній лідер. Якби не батьки, Ібра народив би сам себе. Тільки йому можна пробачити гру за "барсюків" і "Мілан". Навіть "ПСЖ" з Іброю у складі не дратував так сильно, як дратує зараз. Найгеніальніший.

"На врученні диплому питали, чи не переплутав я порядок церемоній, бо дизайнерів вже нагородили"

- Довге волосся, з яким тебе прийнято асоціювати принаймні тут, на Трибуні, це своєрідний респект до Златана?

- І так, і ні. Я з дитинства експериментував з волоссям: носив страхітливі "хвостики", коли відпускаєш волосся тільки ззаду, був у мене і класичний неформальний чубчик, я грався з різновидами "полубоксу". Після закінчення бакалаврату проходив військові збори у Мирогороді. Перед зборами з однокурсниками вирішили позбутись всього зайвого на головах, ледь не колективно сходили в перукарню. Після того походу знайомі питали, чи бува не проходжу я хіміотерапію(сміється), виглядало дуже стрхітливо в поєднанні з моїм гострим худим обличчям і синяками під очима. А після зборів нарешті з'явилась можливість зробити те, до чого давно не доходили руки(і терпіння): відпустив волосся і те, що у звичайних чоловіків називається вусами і бородою.

- Були якісь смішні історії, окрім випадку у харківському транспорті?

- Так, довге волосся допомогло скласти один залік в університеті. Завідуючий кафедрою правознавства, побачивши мене, поринув у ностальгійні спогади. Розповідав, що в молодості теж носив довге волосся, влаштувався на завод і працював слюсарем. Одного разу різко махнув головою, видно хотів прибрати волосся, бо лізло в очі, але забув, що позаду нього важкий металевий станок і з усієї сили гахнувся об нього головою. Після цього побіг в перукарню і зрізав "патли".

На врученні диплому про здобуття вищої освіти директор інституту питав, чи не переплутав я чергу церемоній. Мене, кваліфікованого інженера з обслуговування повітряних суден і авіадвигунів, перпплутали з, прошу вибачення, дизайнером. Але я не образився, мені так хотілось скоріше розпрощатись з університетом, що я не був би проти й дизайнерського диплому.

- За спеціальністю ти, вочевидь, не працюєш?

- Мені ніколи не подобалась авіація. В цьому плані я вкотре розчарував батька, який покладав на мені великі сподівання. Я, фактично, закінчив його факультет, був шанс розпочати авіаційну династію. Не зрослось.

- Логічне запитання: навіщо тоді йшов вчитись на технічну спеціальність, якщо не твоє?

- В 15 років не дуже розумієш, чим би хотів займатись в цьому житті. Були думки про журналістику, акторську справу, видавничу справу. Але я досить поганенько склав ЗНО(яка іронія долі!), "запасна" математика дозволила вступити на бюджет в НАУ, на сімейній нараді вирішили, що буде добре мати "нормальну" спеціальність, а потім ніхто не заважатиме отримати другу вищу освіту, до якої у мене вже лежатиме душа.

На першу я витратив шість років свого життя і повертатись до університету в найближчий час точно не планую. Важливість отримання вищої освіти суттєво переоцінене, добре, що зараз все більше людей розуміє це. Ніхто не заважає тобі займатись самоосвітою, ніхто не забороняє пройти курси тієї справи, яка тобі подобається, отримати мінімально потрібні теоретичні навички, а практичні здобувати уже безпосередньо на роботі.

- Чим ти заробляєш на життя?

- Люблю відповідати, що працюю у туристичному бізнесі. У мене найкраща робота у світі: я менеджер з продажів.

- Тобто ти та нехороша людина, яка дзвонить о 8 ранку в неділю і намагається щось впарити?

- Ну, у мене робочий день починається з дев'ятої і працюю я тільки з "теплою" базою. В мої обов'язки входить консультація клієнтів, обробка запитів, комунікація з суміжними відділами і центральним офісом, заповнення звітів. А ще виконую супервайзерські обов'язки: навчаю нових працівників, складаю розклад, займаюсь написанням скриптів, слідкую за виконанням плану.

- Звучить не дуже заманливо...

- А виглядає ще гірше(сміється). Насправді, я не блефую, коли кажу, що це найкраща професія. Якщо ти вмієш виявляти потреби, вдало оперуєш перевагами і вмієш проводити роботу із запереченнями - ти знайдеш себе у будь-якій сфері. Все своє життя ми щось комусь продаємо або щось у когось купуємо. І якщо ти знаєш, як зробити так, щоб вдало закрити угоду - не пропадеш.

- Які твої плани на найближче майбутнє?

- Розвиватись і далі в своїй професії, бо у нас фактично неможливо досягти стелі. Можливо, хотів би спробувати себе на керівній посаді, але для цього теж треба здобувати нові знанняі і відточувати вже здобуті скіли. І хотілось би запустити повноцінний творчий проект, який у перспективі вдалось би монетизувати. Коли робота - це хоббі, хіба є щось крутіше?

"Найбожевільніша ідея - майже завжди найкраща"

- Давай "вдуднемо" і влаштуємо бліц. Жіночий теніс чи чоловічий?

- Починав з чоловічого, бо сам в підлітковому віці трошки займався тенісом. Дуже вболівав і вболіваю за Рафу Надаля, бо він теж шульга і "бланкос". Зараз частіше дивлюсь жіночий.

- Ястремська чи Світоліна?

- Ястремська, а пані Евеліну залишимо Дімі Клименку, впевнений, що він її дочекається навіть з монфісовського вояжу.

- Баскетбол чи Формула1?

- Ні те, ні інше. Цікавіше дізнатись, як там відстрілялись наші у біатлоні і почитати, як гейтять Столярчука, коли він пропонує випити спортсменам з Росії бояришника.

- Як ставишся до переходу українських футболістів до РПЛ?

- Різко негативно. Кожен трансфер "гірника", який їде грати в Росію - це як черговий тупий удар в живіт. Незрозуміло. Викликає кріндж і несприйняття. Розчарування.

- Мессі чи Роналду?

- Златан. Але якщо серед них двох, то Кріштіану. Ненавидів його, коли він грав за "МЮ", але гегемонію "Барси" я не люблю більше. Тим більше, з них двох лише Мессі з іншої планети, а Рон - приклад того, як людська воля може бути міцнішою, ніж сталь.

- MARVEL чи DC?

- "Ніяких компромісів. Навіть перед обличчям Армагедону".

- Топ-3 найкращих серіалів.

- "Справжній детектив", "Гострі козирьки", ну і нехай будуть "Друзі".

- В чому ти шукаєш натхення?

- В коханій жінці. В нових місцях. В книгах. В історіях. В персонажах. В родині.

- Найбільше річ, яка тебе дратує у футболі?

- Дратують пасажири, які не досиджують матч до кінця, коли команда програє. Завжди дивувався, як можна так не поважати улюблений клуб. Так, "Челсі" забиває "киянам" четвертий і вболівальники масово починається залишати стадіон. Алло, чуваки, а попередні три вас не збентежили?

А ще не люблю футбольні тактичні терміни. Коли вперше прочитав "Степаненко - півот", подумав, що це новий образливий чант від київських вболівальників.

- Про що ти шкодуєш?

- Нещодавно не стало батька мого тата. Ми дуже давно планували зводити діда на "Олімпійський" після реконструкції, так і не вдалось...

А ще я так і не потрапив на "Донбас Арену". Сподіваюсь, що це футбольне розчарування я колись зможу задовольнити.

- Повернімось до початку нашого інтерв'ю: опинившись перед суперником по 1/8 фіналу конкурсу, тобі б не було соромно заглянути йому у вічі?

- Зовсім ні. Найбожевільніша ідея - майже завжди найкраща. Думаю, він оцінить мій хід.

-

Лучшее в блогахБольше интересных постов

Другие посты блога

Все посты