Блог Те, що показує Кобін

«Йоргенсен, удар у тебе, звісно, хороший щойно був, але іди нах*й»

Про спонтанний єврокубковий виїзд у першу столицю, особливості вживання алкоголю місцевими безхатьками і про те, як мені поступились місцем у транспорті.

Теплий вересень 2017-ого року, національна команда в самому розпалі боротьби за місця під сочинським сонцем(патріот детектед), ми з батьком планомірно готуємось до одного з вирішальних домашніх матчів відбору. За місяць до матчу купуються квитки, з введенням особистих паспортних даних, подальшою добовою перевіркою, за допомоги одного відомого сервісу бронюється готель, ще за допомоги одного відомого сервісу підшукуються варіанти поїздки, будуються маршрути, прасуються жовті фартові футболки з ЄВРО-2012 і знімаються зі стіни звичні жовто-сині "рози" і такий необхідних на стадіоні великий жовто-синій стяг. Такому плануванню заздрять навіть у Мюнхені, такої уваги до деталей немає навіть у Пепа. Година ікс настає, дійство закінчується хеппі-ендом, ще один "хрестик" на фартовій "розі"...

...Останній день жовтня добігає кінця. Втомлений, вкладаюсь спати, заходжу почитати статуси на Трибуні, натрапляю на пост Діми про шарові квитки. Прикидую в голові варіанти, питаю, чи ще залишились бажані пропуски. Отримую заперечну відповідь і засмучений лягаю спати замислююсь: а чому б все-таки не мотнутись до Харкова, якщо зірки наполегливо миготять "Це твій момент, лови!" Видзвонюю друга(такого ж авантюриста і шукача пригод), майже миттєво отримую згоду. Бронюю квитки, бронюю авто і вкладаюсь спати. За шість годин почнеться один з моїх найцікавіших виїздів на футбол.

Коли мандруєш блаблакаром, завжди є вірогідність, що або тебе кине водій(якщо ти пасажир), або тебе кинуть пасажири(якщо ти водій). Просто будьте готові до того, що за десять хвилин до прибуття водій несподівано може відмінити поїздку, або пасажири, які бронювали місця, просто не з'являться на місці зустрічі. Так могло б бути і цього разу(ризик завжди 50\50), якби водій раптом не опинився...знайомим з сусіднього району. Досить спритна і невибаглива Шкода Рапід, з якої наш Даніель з "Таксі" витискував 140 км/год, домчала нас до першої столиці менше, ніж за п'ять годин.

Краєвиди неньки

Поки милувались пейзажами неньки і грілись під промінням осіннього сонця(раптово!), не зчулись, як рівна і приємна дорога змінилась полатаними вибоїнами. "Полтава, друже", - коментую товаришеві, який в цій частині України вперше. "Знаєш, як називається річка, на якій стоїть Полтава?". Товариш заперечно хитає головою. "А яка назва у найвідомішого полтавського клубу?" - "Ворскла!", випалює він, наче з автомату, і посміхається, явно задоволений своїми глибокими знаннями фуболу, здобутими під час гри в ФІФА07. Мовчки показую великий палець.Поки розмовляємо, на телефон приходить відповідь на сторіс: "Оо, Полтавская область, передавай привет малой родине". Така особливість сучасних часів: "корінних" киян у місті все більше і більше, але вітання умовному Миргороду передати - святе. Як не згадати анекдот про дівчину з Києва, яка на вихідних їде додому...

Харків зустрічає непривітно. Ні, не так. Харків зустрічає собачим холодом і мрякою! Кутаюсь у шарф і намагаюсь зрозуміти, куди поділось те приємне сонечко, яке світило в очі всю дорогу. Товариш розглядає Харків з цікавістю, робить багато фото: він тут вперше, йому подобається відчувати себе першовідкривачем Америки.

Харків

Поки обідаємо в Пузатій Хаті, отримую неоднозначні новини про сутички місцевих фанатів з голандцями. Чесно сказати, "по живому" новини ще не встигають долетіти, у місті не відчувається футбольного буму чи очікування матчу. Проводжу паралелі з виїздом у Львів на матч з Реалом: тоді теж було дуже холодно, бив лютий мороз, але по місту гуляло дуже багато туристів з матчевими "розами", в центральному парку місцеві торгаші цими "розами" активно барижили, афіші і матчеві плакати зустрічались майже всюди. В Харкові не було особливого буму під час матчу з Туреччиною(хіба що "вірні пиву" створювали видімість якоїсь двіжухи), немає двіжухи і зараз. Взагалі, атмосфера досить пригнічена, відчувається, що люди досі в певному шоці від нещодавної трагедії. На місці катастрофи, до речі, дуже багато квітів, перша асоціація, яка спадає на думку - алея Героїв Небесної сотні.   Взагалі, коли потрапляєш в чуже місто, не можеш не порівнювати зі своїм. Шукаєш схожості і відмінності фактично в усьому: метро, архітектура, дозвілля, транспорт, люди, атмосфера. Майже в усьому Харків, на нашу суб'єктивну думку, програє: метро не таке нове і досить пошарпане, автобуси і тролейбуси старіші, ніж в столиці, архітектура не вирізняється оригінальністю чи футуристичною родзинокою. Дуже мало української мови, що й не дивно. Але ніхто не відвертається і не кривить обличчя, коли звертаюсь українською. Більше косяться на волосся до плечей і 190-сантиметрового амбала поруч. До речі, про амбала: був дуже вражений Європейською площею, славнозвісним градусником і харківським метро. Це окрема історія: ми тричі купували квитоки(а в Харкові паперові одноразові квитки замість звичних нам жетонів) і тричі ледве нашкребали потрібну суму дріб'язком чи монетами. Чому не можна засунути купюру в 20 грн і отримати шість квиточків? Чи можна, тільки ми не знайшли потрібного автомату? Єдине, що спільне між київським і харківським метрополітенами - особливий специфічний запах гуми, який не переплутаєш з жодним у світі. Невиправний романтик в мені вважає цей запах одним з найприємніших у світі, ех...   Зупинились в типовому харківському готелі радянських часів. Як я розумію, "Дружба" - це колишній мережевик, але його поступово осучаснюють. Минулі рази зупинялись з батьком саме тут, комфортні номери, вічливий персонал, ненапряжна атмосфера. Цього разу щось явно пішло трошки не так. Варіант економ-класу обійшовся досить лояльно: півтисячі за номер на двох. Нічого особливого, сан-вузол в номері є, два односпальні ліжка, крісло, стілець, стіл і тб. Дуже засмтутила відсутність доступної кількості розеток: вільна знайшлась аж одна і не біля ліжка. Власне, дрібниці для тих, хто трошки пізніше вечерятиме канапками і бубликами перед матчем. Пару годин відпочиваємо з дороги і мандрувань містом, швидкий перекус, піддягаємо по ще одному светру, закутуємось в стяги і вирушаємо на матч.

Вид з вікна готелю 

На вулиці стало ще холодніше, товариш жартує, що ще не пізно залишитись у номері, попередньо затарившись пивом. Грізно показую кулака, товариш зітхає і плентається за мною на зупинку. В автобусі водій вітається з нами, як зі старими знайомими. "C кем играем, пацаны? Это ЛЧ? С нидерландами?" "Так, голландці", - відповідаю. Він киває головою і перепрошує: "Ну да, какие нидерландцы, голландцы же, что это я". Ховаю усмішку у шарф. Водій зупиняється на кожній зупинці і складається враження, що він дійсно знає кожного пасажира. Того питає про здоров'я, того - про жінку, тому радить не дзвонити з "емтееса на еті лайфи". Вистрибуємо з автобуса за декілька кварталів до стадіону, йдемо дворами. Натрапляємо на наряд поліціянтів, які(а, власне, чому це ви тут так тихенько зашухерились, панове?) грізно проводжають мою чуприну і фанатську "розу" поглядами. Машу їм рукою, товариш віддає честь. Картина має назву "Слабоумие и отвага". 

До стадіону поступово зтікається народ. Товариш питає про сині стійки, розповідаю історію, що стадіон носить неофіційне прізвисько "Стадіон-павук", товариш зауважує, що зі зникненням футбольного клубу у місті стало на одну масову розвагу менше. Цікаво, він людина майже нейтрально пов'язана з футболом, дійсно має рацію і це кидається навіть в неозброєне око? Про себе висловлюю сподівання, що великий футбол скоро повернеться у Харків на постійній основі, величезні постери на будинках навколо стадіону нагадують про колишню велич.    Ще одна спільна риса Харкова і Києва - велика кількість студентів-іноземців навколо. Чим ближче до матчу, тим частіше зустрвчаються фанати азіатської, індійської, африканьскої зовнішності, у кожного або фанатська "роза", або помаранчево-чорна перука чи шапка на голові. "Східноєвропейська Барселона" тримає марку. Перед стадіоном відбувається міні-концерт, музичний гурт зігріває не тільки себе, а й фанатів, граючи популярні шлягери, ведучий розігрує сувенірку, не перестає звучати фраза "Поддержим наш самый любимый и самый лучший клуб - Шааааааахтеееер!". Місцеві фанати хитають головами і закочують очі. Дотепно. Тут же, біля імпровізованої сцени, декілька лотків з напоями і їжею. Демократичні ціни: келих пива за 20 грн, склянка глінтвейну - 40, є навіть така диковинка, як алкокакао. Шашлик є в наявності, здається теж 40 грн. Вливаємо в себе по келиху пива.

півас

Раптом переді мною з'являються ворота з вивіскою "Рай". Протираю очі. Букви "рай" змінюються на "Shakhtar Fan Shop". Люди добрі, скільки ж тут усього!!! Асортимент не може не вражати: "рози", ігрова форма, м'ячі, бутси, спортивний одяг, шапки, рукавички, літній одяг, зимовий одяг, чашки, ручки, брелоки, постери, вимпели, пивні келихи, канцелярія, термочашки! Мамонько, я хочу все і одразу! Питаємо у продавця, чи працює магазин після матчу, отримуємо стверджувальну відповідь. Купляю нову "розу" і великодушно простягаю товаришу, нехай теж потішиться. На час матчу)

Фан шоп

Вкидуємо ще по келиху пива, даємо симпатичним дівчатам в синій формі "Пепсі" розмалювати нам обличчя клубними кольорами.

Кольори 

Поки випиваємо пиво, бочком підступає місцевий волоцюжка. Вітає нас фразою "Шахтер чемпион", а потім починає клянчити "залишити ковточок пивасика". Спочатку відшиваємо, але наш персонаж наполегливий, звик до труднощів. Нарешті в його очах спалахує вогник і він, відточеним жестом фокусника, дістає з кишені бойову подругу: пошарпану життям пластикову склянку і задає коронне питання "А в свою тару отольете?" Здаємось, пригощаємо наполегливого бідаку, допиваємо пиво і вирушаємо в чашу стадіону.    Черг немає, турнікети спрацьовують майже блискавично(ау, Олімпійський, як справи?), перший кордон стюартів проходимо швидко. Заскочити перед матчем у вбиральню після літру пива - свята справа: туалет чистий, мило є, специфічного запаху немає, сушки працюють(ау, Олімпійський, як справи(2)?). Перед входом в стадіон ще один кордон, на цей раз поліціянти. Огляд пильніший і трошки довший, але все одно не займає багато часу. Декілька митей  - нарешті ми в чаші!

чашка 

Людей не так багато, як могло б бути на матчі Ліги Чемпіонів. Візуально - менше половини, тому пропоную підшукати кращі місця. Цінова категорія "по 70 грн" плавно перетворюється в категорію "200 грн". Фактично, центр. Товариш задоволений: з його місця видно і сектор нашої ультри, і точка для зйомки чудова, все, як замовляв. До початку матчу стадіон заповнюється відстоків на 60-70, нарешті звучить гімн, від якого мурашить з маківки і аж до п'ят. Стартовий свисток: поїхали!   Описувати сам матч не бачу сенсу, спеціалісти вже зробили це набагато краще за мене, тому ділюсь суб'ктивними враженнями звичайного кузьміча. Тайсон - монстр, бог швидкості, мотор і енерджайзер, в першому таймі просто розриває. Улюблений фінт цього матчу - зібрати на собі трьох, а потім віддати під себе, на набігаючого партнера, яким, здебільшого, виявлявся Бернард. Марлос - МВП матчу, якісн Со, швидко, стильно, динамічно. Фред, до речі, не був  таким помітним, як в попередніх матчах, хоча декілька пасів видав таких, що Бернард міг повністю дублювати гол, забитий в Роттердамі. Сподобався Хочолава, не зіпсував каші, Бутко традиційно швидко, але не завжди точно при передачі, Чукі... Не знаю, радий, що він забиває і забиває багато і часто, але ж матінко рідна, скільки він моментів псує.. Складається іноді враження, що він абсолютно не вміє поводитись з м'ячем. Ну да нехай, рота він мені закриває голами(поки що), тому нехай. П'ятов - надійно, потужно, класно, по-капітанськи. Дивився саме на нього після пропущеного голу - кремінь, спокійний і впевнений. Ще сподобалось, як кілька разів дуже круто починав контратаки потужними вкиданнями. Якщо цікаво, не полінуйтесь знайти матеріал на Спортсі про те, що найбільшу ефективність мають саме вкидання м'яча руками. І гра ногами для голкіпера важлива, але не обов'язково "грати Нойера", щоб бути корисним не лише в захисті, а й в при початку атак. Виглядає Шахтар дуже солідно, граючись з голандцями, які, як і в першому поєдинку, абсолютно нічим цікавим не відзначились. Так, пару ударів від Йоргенсена, досить цікаві дії сьомого номера Боетіюса, а так-то й все. Скоріше непокоїло, як Ордець давав оббігти себе за спину. Наполі покарає. Але магічна атака зробила все, щоб вболівальник за моєю спиною поїхав додому щасливим. Смішний кадр, але такий є на кожному матчі, просто декілька цитат:"Даа бл*ть, Тайсон, беги за ним, откуси ему ногу, еба, кусаааай ноги и пятки!""Андрююююююшаааа, тащиииии!"Але коронною вважаю фразу, яку він видав після одного з небезпечних дальнів ударів все того ж Йоргенсена: "Да, удар, конечно, у тебя отличнейший, но иди нах*й, конечно!".   Атмосфера на стадіоні - дуже топово. Ультраси весь матч підтримували, заряд за зарядом, стадіон часто скандував "Шахтер-Шахтер!", а коли П'ятов переграв у дуелі Бергейса, то - "Пятов-Пятов!". Уже традиційно був флешмоб з ліхтариками, виглядає дуже приємно і казково, підтримували "Червону руту", яку затягнули невтомні фани, а також декілька разів намагались запустити хвилю(однак беррезультатно). Треба вчитись і вчитись у Києва, панове. 

ліхтарики 

Під кінець вже традиційно затягнули "Металлист-Металлист!". До речі, голандців був цілий сектор, однак вони не відрізнялись активністю, пораділи забитому голу - та й усе. Не знаю, це на них так вплинув напад місцевих хулів чи щось інше, не потрапляла інформація на очі. Після матчу вже традиційне "Молодці!", тримає марку Шахар, 2/3 домашніх перемог, лишилась ще одна, мабуть, найважливіша.   Ще під кінець матчу почав валити досить пристойний мокрий сніг, тому коли топали додому, то нас добряче так підморосило. Принаймні я, з мокрими патлами, декількома пакетами з фаншопу в руках, з зав'язаним стягом на спині, виглядав хоч і атмосферно, але відверто підмочено і втомлено. Втиснувшись в три погибелі в один з останніх автобусів, несподівано чую дуже неоднозначне "Девушка, вы с пакетами, присаживайтесь". Повернувшись обличчям до "свого" джентльмена, запитально дивлюсь на нього. Той, витрівщишись, бурмоче "Ааа, так тут не совсем девушка", присідає назад. Товариш вибухає сміхом.    В номері ділимось фото, враженнями і канапками. Товариш дякує, що я витяг його в таку мандірвку, я натякаю на грудневу поїздку на Ман Сіті і одним оком почитую Трибуну. Тріумфальні моменти, скажу я вам. Коли гордість і радість одночасно переповнюють. Коли відчуваєш себе частиною цієї перемоги. Коли зв'язки натякають, що на ранок сипітимеш, як пес. Коли відчуваєш, що цей день прожив недаремно. За це і любиш футбол. За це і любиш футбол.   Поснідавши, дочекались на автівку до Києва. Двоє бізнесменів, що займаються перегонкою "литовців", авто на відповідних номерах, дуже багато жартів і дуже мало водійського професіоналізму. Товариш куняв, я на телефоні намагався скласти "скелета" для огляду, вже традиційно обігнали автобуси "Футболів" з апаратурою. Автобус "гірників", до речі, бачили по дорозі в аеропорт ще по дорозі в готель. Красивий, чортяка!

З Перемгою!

Київ зустрічає хоч і мрякою, але рідною і приємною мрякою, блін! Перекурюємо на "Бориспільській", домовляємось, що треба щось думати про виїзд в західну Україну, поки молоді треба подивитись неньку. Рукостискання, розходимось: товариш - на маршрутку додому(пряму, блін, маршрутку під самий будинок), я в метро на інший кінець Києва і в маршрутку. Єдине, на що вистачає сил по приїзду - заскочити і взяти темного на вечір, сьогодні вже грають батіні улюбленці, тут без пива ніяк, не вивезуть. Далі буде, панове, далі буде...Дмитро Грищук

Автор

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья