Tribuna/Бокс/Блоги/КАРАТЕ/Горуна про те, чому його олімпійська ліцензія – більше випадковість, аніж закономірність

Горуна про те, чому його олімпійська ліцензія – більше випадковість, аніж закономірність

Про те, чому моя олімпійська ліцензія - більше випадковість, аніж закономірність

Блог — КАРАТЕ
Автор — Стас Горуна
2 июня 2021, 20:13
8
Горуна про те, чому його олімпійська ліцензія – більше випадковість, аніж закономірність

Від редакції: ви знаходитеся в блозі «КАРАТЕ». Його автор – Станіслав Горуна, який є професійним каратистом. Нещодавно він кваліфікувався на Олімпіаду. Підтримайте блог плюсами, коментарями і підпискою.

***

Чесно кажучи, для мене самого це несподіванка – отримати олімпійську ліцензію. 

Я серед перших 4 спортсменів своєї категорії, хто отримали олімпійські ліцензії після 22 турнірів протягом майже двох років.  

1 – японець Кен Нішімура; 

2 – iранець Асгарі Бахман;

3 – азербайджанець Рафаель Агаєв;

4 – iталієць Луїджі Буса;

5 – я.  

Тільки зараз усвідомлюю нереальність цієї події, цього проміжного досягнення. Чому нереальність? 

П’єдестал Чемпіонату Європи з карате 2021, Пореч, Хорватія

Бо в ідеальному всесвіті такі речі доступні лише профікам. Атлетам, які живуть спортом і нічим більше. Спортсменам, чий робочий день розпланований під тренування, харчування і відновлення, тиждень – під певну кількість навантаження, місяць – під план підготовки, рік – під календар змагань, а життя – під спортивні цілі. 

Спортсменам, які не вилазять зі спортивних зборів, буквально! Спортсменам, які тижнями (а деякі місяцями) не бувають вдома. Спортсменам, які не займаються, окрім спортивної діяльності, жодною іншою. Не відволікаються, не розфокусовуються, лише займають свій час своїм спортом. Ну ви зрозуміли, коротше кажучи. 

Серед усіх профі спортсменів, які змагалися за рейтингову ліцензію, я точно виділяюся – і не маю на увазі поєдинками, зачіскою чи екіпіровкою. З розмов з ними маю уявлення про те, як проходить їхня підготовка, скільки вони тренуються, як планують навантаження і відпочинок, підходять до змагальної форми, працюють з психологами і іншими спеціалістами, тренерами по фізиці, тактиці і ще бозна якими, аналізують суперників і напрацьовують під них конкретні задачі. Дехто навіть підбирає собі відповідних спаринг-партнерів. Кожен з них працює за індивідуальною програмою. 

Я ж не профі, абсолютно. Випадковий любитель в п’ятірці профіків. Тренувався як і тренуюсь зараз – в середньому 4-5 разів на тиждень, за винятком кількох (4-5) тижневих/двотижневих тренувальних зборів протягом року. Тренуюсь і завжди тренувався по загальній зі всіма програмі (робив те, що і всі), без розбору польотів після змагань, без планування польотів перед змаганнями чи під конкретних суперників.

На змагання часто їздив виснажений, через що проблемно проводив 1-2 бої і повертався додому ні з чим. Часто нехтував відпочинком чи відновлювальними процедурами, не зважав на сон, доволі часто легковажив з харчуванням. Знання і розуміння багатьох процесів, включно зі згонкою ваги, її утриманням і виходу після зважування, розминкою і розтягненням м’язів, як уникати травм чи тримати необхідний баланс води в організмі, і багато іншого – це я отримував через власний негативний досвід.

Через аналіз кожних програних змагань чи невдалих виступів. Багато чого робив неправильно. I тим не менш, продовжував робити, потрохи вдосконалюючись. Рідко коли мені вдавалось щось з першого разу. Ще рідше мені щось вдавалось легко. Тому щиро не розумію, коли хтось називає мене талановитим. 

Чи хотів би я бути профіком? Ні.  

Чи можна було б показувати кращий результат протягом минулих років? Так. 

Чи могло все скластись по-іншому? Ні. 

Маємо, що маємо. А маємо Олімпійську ліцензію. Я везунчик!

Під везінням маю на увазі не лише збіг певних обставин, а і роботу багатьох людей, які доклали всіх можливих зусиль до того, щоб ця ліцензія стала українською, моєю. Зусилля і сприяння, про які мені навіть невідомо, але я точно знаю, що вони були і ще будуть. Ліцензії в нашому карате не здобуваються одноособово – лише при спільних намірах різних людей на різних позиціях. Саме тому я везунчик, бо навколо мене є такі люди.

Що би я не говорив, маю на увазі власний контекст, а не той, який може здатись з першого погляду. Я бачу і вмію бути вдячним. Просто не граю в деякі ігри, тому інколи здаюсь незрозумілим. 🙂 

#меніоднаково

Фото: iнстаграм Горуни; WKF

Лучшее в блогахБольше интересных постов