Блог КАРАТЕ

Руйную міфи

Раз вже ми почали спілкуватись про карате, то давайте поговоримо про міфи, які існують в карате! Найтиповішими і найпоширенішими я можу виділити 4.

Думаю, що вони завдячують своїй появі ряду фільмів, які знайомили увесь світ з бойовими мистецтвами протягом 80-х, 90-х та 2000-х років. Особисто мені таких фільмів зараз бракує…де сьогоднішні джекі чани, джети лі, жани-клоди-ван-дами, брюси лі, чаки норіси, дольфи лундгрени, сільвестри, ті, що сталоне, і так далі…де вони зараз? одним словом, плачу-ридаю-ностальгую…

 

МІФ №1. Каратист повинен сідати на шпагат! …бо як інакше можна "копнути" по голові?!...

Розтяжка в карате – річ, звичайно, необхідна, але не основна. Чи справді потрібно збільшувати кут між ногами аж до 180 градусів? )) хіба якщо хочеш вдарити ногою в голову самого себе! Щоб попасти ногою в голову іншій людині – можна обійтись без шпагату))

Я от сам ніколи в житті на шпагат не сідав (хоча моментами був близьким до цього), проте це ніколи не зупиняло мене від задоволення “копнути” когось по голові – на тренуванні, чи на змаганнях, чи…

      View this post on Instagram

Thanks to all my friends for congratulations and support 🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦 #teamukraine #unionteam #budonordteam #horunateam #горуна #горуна_відео

A post shared by Stanislav Horuna/Стас Горуна (@iamhoruna) on May 13, 2018 at 1:32pm PDT

 

Для технічно якісних ударів ногами важливо, щоб були добре розтягнуті (розпрацьовані) і розігріті: а) м’язи; б) сухожилля (найбільш проблемні, це, звичайно, в області колін); в) хрящ кульшового (тазо-стегнового) суглоба. Це речі, без яких ноги краще не використовувати в якості “зброї” або щоб справити вау-ефект на об’єкт своєї симпатії )))

МІФ №2. Що ж то за каратист, який не може головою/рукою/ногою/ліктем/коліном/безіменним пальцем лівої ноги/правим вухом чи нижньою губою розбити бетонну плиту/дерев’яну колоду/стопку цеглин??!!!??!?!?!?

Цей ефектний прийом і досі дуже популярний у всяких там інтернетах…та і що гріха таїти – сам інколи не раз передивляюсь чудеса сили людського тіла і безглуздість людського розуму…особисто я, щоразу при перегляді таких відео задаюсь стародавнім китайським запитанням “анахуа!” це робити?! в наші часи (а сьогодні, якщо не помиляюсь, вже 2019 рік) вміння вбити людину у військових лаштунках з одного удару до того, як та людина дістане свій меч і розрубає тебе навпіл, не зовсім актуальне. Саме з такого, згідно чуткам і легендам, зародилось карате-до (в перекладі з японської – “шлях порожньої руки (кулака)”, типу без зброї).

 

Ну так от, я такого робити не вмію і вміти не намагаюсь!! )) Зате можу «приспати» якогось негідника, влучно поціливши в підборіддя як рукою, так і ногою...так і вище згаданими твердими предметами )))

МІФ №3. Вєртушка, або як ми, каратисти, його називаємо - уширо уро маваші!!

Складна назва?! А хіба «удар ногою з розвороту в голову» простіша??? ))) Це єдиний міф, який я можу підтвердити! Смішно, якщо каратист (каратека) не може вільно бити цей удар! Під «вільно» маю на увазі «в будь-який час дня чи ночі», «не втрачаючи балансу», «як правою, так і лівою ногою».

 

Єдине виправдання - якщо ти щойно переступив поріг свого ДОДЖО в якості новачка (УВАГА!!! це виправдання не поширюється на друге, третє і всі подальші тренування!!!!). Це, в принципі, стосується усіх ударів, які є в карате!!! Ніколи не розумів (та і досі не розумію) як можна, займаючись енну кількість років, не могти виконати той чи інший удар!!! Не розумію ні спортсменів, які не працюють над собою, ні їхніх тренерів, які закривають на це очі. SHAME!!! SHAME!!! SHAME!!! От ти можеш уявити собі, що водій авто не користувався би 2 передачею, маючи авто з механічною коробкою автопередач?? Отак, щоб після 1-ої одразу переключався на 3-тю, тому що на 2-ій передачі йому їхати некомфортно!!! Чи художника, який би не використовував у своїх шедеврах тіней…? Ну бо якось це темнить картину….ШТААА???!! Ну от, а каратистів, які не можуть вдарити той чи інший удар - багато.

Так, попасти в голову по рухомому супернику, який, мало того, що захищається, так ще й, падло таке, хоче тебе вдарити, це вже майстерність і вміння, яке не всім вдасться...але вміти технічно виконувати будь-які удари - MUST!!!

 

МІФ №4. Основне!!! ЧОРНИЙ, мать його, ПОЯС!!!!

Святая святих кожного поважаючого себе каратиста!!!! Пишучи про чорний пояс я ступаю на дуже тонкий лід! Оскільки маю ризик потрапити в немилість багатьох поважаючих самих себе К-каратистів (не плутати з персоналіями - мова йде лише за образ каратиста)! Нехай пробачать мене японські боги, бо бачать вони, що я не займаюсь хейтом!

Сам я чорного поясу немаю…немаю ні білого, ні пурпурового, ні люмінесцентного, жодного! «Все з ним ясно», «так от чого він завівся - немає, от і біситься», «далі можна не читати» подумають гуру традиційного карате, ставлячи мені дизлайк! Давайте розбиратися.

Як це часто буває, багато ідей в задумці творця мають, насправді, благі наміри. Так само і у випадку з поясною системою в карате (припускаю, що і в інших бойових МИСТЕЦТВАХ! теж). Поясна система передбачає градацію рівнів підготовки спортсмена Каратиста. Первинно, з отриманням нового поясу каратист повинен знати більше і вміти краще. Навіть, склавши «екзамен», каратист може не отримати новий статус, якщо Сенсей вирішить, що його учень не відповідає рівню того поясу, на який учень претендує: погано засвоїв нові знання, слабо володіє технічними прийомами, недостатньо готовий фізично чи за іншими критеріями оцінки майстерності учня. Тому, кожен наступний пояс, а до чорного їх є аж 10 (10 к’ю, а тоді з досягненням 1-го дану каратисту присвоюється Чорний пояс)*, потрібно ЗАСЛУЖИТИ!!! В цьому і є уся цінність поясної системи - свідчення того, що ти стаєш кращим з кожним новим поясом! Саме цим, поясна система і запала у душу мільйонам послідовників по усьому світу! На цьому побудувалась ієрархія та повага серед каратистів, незалежно від місця заняття Карате-до. Така собі загальноприйнята по усьому глобусу система цінностей для усієї каратешної спільноти.

Але що ми маємо зараз?! Чи, точніше, чого ми вже не маємо?

З часом, прагнення отримати чорний пояс (попит на чорні пояса) виросло до таких масштабів, що один (а може і декілька) підприємливих японців (це ж все таки їхня «тема») ввели оплату за здачу екзаменів (або, точніше, - роздачу поясів) і почали роз’їжджати по світу приймаючи за певну плату екзамени на пояси, таким чином взявши на себе фінансову відповідальність за отримання учнем нового поясу! Відмовляти учням ставало все важче, а отримати пояс - все легше. Таку фінансову модель перейняло більшість клубів карате по усьому світу (тренеру ж теж потрібно на щось жити). Отже, за певну вартість ми продали цінність. Але Зло не в поясній системі, і не в отриманні доходів від такої комерції. Зло, як це переважно буває, у зловживанні і знеціненні ідеалів, які зафіксовані кожним К‘ю чи Даном.

Тому, а може і не тому, спортивний напрямок карате (яким я займаюсь) у своєму розвитку пішов іншим шляхом - рівень майстерності спортсменів визначається безпосередньо ними самими на змаганнях різних рівнів (на регіональних, національних, континентальних та чемпіонатах світу). При тому ж, актуальність своєї майстерності потрібно підтверджувати постійно. Замість градації по поясах змагання проводяться по вікових та вагових категоріях, і використовуються лише червоні і сині пояси, але не лише вони, а також і все обладнання червоного та синього кольору, без прив‘язки до К’ю чи Данів - виключно для позначення спортсменів під час бою.

 

Респект тим клубам, в яких на поясних екзаменах спортсмену дійсно доводиться доказувати тренеру та одноклубникам, що він став кращим в усіх планах (фізичному, технічному, ментальному)! Респект тим клубам, в яких досягнути рівня Чорного поясу може не кожен, або кожен, але не одразу, оскільки вимоги до такого рівня є були колись надзвичайно високими!

Обняв-припідняв! Всім ОСС!!! 💪😎👍

* у різних стилях карате (Ґодзю-рю, Шито-рю, Шотокан, Вадо-рю чи в численних інших) ступені градації поясної системи можуть бути різними.

Автор

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья