Блог Ready? Play!

А король-то голий

Тут піде мова не стільки про фінал Монте-Карло, скільки про Рафаеля Надаля. Прохання до рафаглорів - проходити повз. Адекватних же фанатів Надаля ласкаво просимо.

 

Ну що ж. Уже минуло два місяці, як Рафа повернувся в Тур. І повернувся ж не просто так - здобув три титули на п'яти турнірах, переміг на суперМастерсі в Індіан-Веллсі і спричинив цілий шквал обговорень, які, по суті, зводилися до двох пунктів: "що ж це за Тур такий, у якому людина, що не грала 7 місяців, примудряєтсья перемагати на Мастерсі" та "Надаль знову на висоті".

Але - ні. Я продовжу говорити те, що говорив протягом цих двох місяців: Надаль не торт. Важко сказати, чи це сам Рафа за сім місяців відкотився назад настільки, що досі не може повернути свою колишню форму, чи це Тур а сім місяців зробив крок уперед, через що Надалю уже не вистачає його колишньої форми, але факт залишається фактом: Рафа виглядає слабко. Так, іноді проскакують його шалені банана-шоти, а зворотні кроси і досі є ефектною та ефективною зброєю, але тільки окремі не надто часті епізооди. Назагал же його гра стала блідою і неконкурентноспроможною.

Давайте з самого початку. Турнір в Чилі. Рафа впевнено перемагає Дельбоніса, Хімено-Травера та Шарді. Але ж, будьмо відвертими, невже хтось справді думав, що Надаль може дати їм шанс? Ну? Серйозно? Та навіть будучи на пенсії і на милицях, Рафа їх перебігає. Він і перебігав. І добіг аж до фіналу проти Зебаллоса. Ту гру, думаю, усі пам'ятають. Коли я казав, що Зебаллос переграє Надаля, на мене дивилися, як на божевільного. Особливо після першого сету. Але аргентинець видав матч свого життя, здобув перший титул, ставши третім гравцем після Федерера та Джоковича, хто перемагав Надаля у ґрунтовому фіналі, і дав іспанцю поживу для роздумів.

Якою той не скористався. Ні Карлос Берлок, ні, прости Господи, Мартін Аллунд, не належать до когорти гравців, які хоча б в теорії могли претендувати на виграний у Надаля на глині сет. Але це стосується колишнього Надаля, а не того, яким він повернувся. Цей же примудряється вийти у фінал, абсолютно не маючи впевненості у перемозі над Налбандяном. Він витягує цей матч на морально-вольових і на відсутності морально-вольових аргентинця, і, здається, починає вірити в себе.

На цій хвилі на одній нозі обігрує Шварцмана, бере реванш за програний тиждень тому сет у Аллунда, віддавши йому тільки чотири гейма, впевнено перемагає Леонардо Маєра, не зовсім впевнено - Ніколаса Альмагро і виходить у фінал на Феррера. 6-0 6-2 - це розгром. Це приниження. І ми починаємо кричати, що Надаль остаточно повернувся, що король ґрунту починає ходу за черговим РГ і т.д. і т.п. Чи це так? Ні, і іще раз ні.

Уже через тиждень, у наступному матчі після порки від Надаля, Феррер програє Андерсону. Висновок простий: Феррер був далекий від оптимальної форми, а отже перемога Надаля не є показовою. Як не є показовою і його перемога над Раяном Гаррісоном (хіба що у тому контексті, що вона видалася досить трудовою), не кажучи вже про перемогу над Гулбісом, де усе вийшло на тоненкього. Чвертьфінал проти Федерера - це окрема історія. Я думав, що буде велика кількість помилок з обох боків і три надзвичайно довгих і нудних сета, а на ділі вийшло, що помилявся, як і завжди у цих матчах, тільки Федерер - тому впевнені 6-4 6-2 на користь Надаля, і він іде у півфінал. І от тільки там, у матчі проти Бердиха, Надаль показав щось схоже на сильну гру. Іспанець переміг заслужено і абсолютно поділу, навіть попри те, що Бердих грав дуже непгано. А от фінал знову не був показовим. Дель Потро, який по дорозі обіграв Маррея і Джоковича, просто втомився і не витримав темпу. Звісно, це його проблеми. І, звісно це робить честь Надалю, що він після семи місяців простою зміг перебігати одного з лідерів світового тенісу. Але невже хтось сумнівається, що проведи дель Потро хоча б на сет менше у чвертьфіналі чи півфіналі, він зумів би і Надаля дотиснути, повівши з брейком у другому сеті? Ой навряд чи. І це вже пожива для роздумів їм обом.

Яку вони знову проігнорували. Абсолютно незрозуміло, чому Надаль вирішив, що він уже готовий просто виходити на корт і перемагати, як він це робив раніше. Хай з Матошевичем та Кольшрайбером цей номер іще пройшов, але уже з Димитровим виникли справжні труднощі. Болгарина можна скільки завгодно називати другим Федерером, можна пророкувати йому велике майбутнє і навіть звернути увагу на те, що він уже влетів у тридцятку рейтингу. Але ж, панове, це Димитров. Зелений юнак, який ніколи нічого не показував на ґрунті. І тут - на тобі, маєш. Григор був дуже близький до того, щоб завдати Надалю першої за 10 років поразки у МК, і, мабуть, частково підготував її до неї... Так само як і Тсонга, який відігрався з рахунку 1-5 у другому сеті та врятував потрійний матчбол на своїй подачі. Хіба це не показник того, що від Надаля зараз залишилось тільки ім'я та авторитет?

Якщо і це вас не переконало, то, напевне, переконав фінал. Можна написати окрему статтю на тему "Що сталося вперше у фіналі МК-2013". Вперше з 2005 року Надаль програв перший сет. Уперше з 2003 - програв матч. Вперше в кар'єрі програв три ґрунтових фінали одному гравцю. Вперше, вперше, вперше... І це ще диво, що утік від баранки в першому сеті. Мене не залишає відчуття, що Новак просто пожалів Рафу, не добивши його, а подарувавши шанс на продовження боротьби. Те ж саме робив і в другому сеті: відпускав, як мисливець звіра, а потім доганяв, щоб завдати смертельного удару. А хіба можна якось інакше пояснити те, що Рафа програв під нуль свою подачу, подаючи на сет? Абсурд, такого також ніколи раніше не бувало. Тим паче на глині. Тим паче у Монте-Карло.

Можна скаржитися, що Новак ввів усіх в оману зі своєю "травмою". Можна. Але чи є сенс? Очевидно, що під наявністю чи відсутністю травми він мав на увазі свою здатність чи нездатність боротися із Надалем на рівних, і, оскільки він все-таки прийняв рішення взяти участь у змаганні, то, напевне, відчував впевненість у собі. Надаль цей момент проґавив. Проґавив він і той момент, що Новак відверто грався із Южним та Монако, дозволяючи їм піти у відрив, і знищуючи у двох останніх сетах. Це ж теж робилося не просто так - без сумніву, це була перевірка власних здібностей, яку Новак з успіхом склав. Тому в матчах проти Нієменена та Фоньїні уже не було потреби займатися валідольством. Ну а в фіналі сталося те, що сталося. Король ґрунту виявився голим, на що йому тактовно вказав хлопчик із казки - Новак Джокович.

І знову, уже втретє за ці два місяці, Надаль отримує меседж, який слід взяти до уваги, і який він, мені здається, знову пропустить повз вуха. Після фіналу Рафа заявив, що у поразці немає трагедії - і це правда. Але, якщо він не зробить висновків, трагедія настане для нього через півтора місяці.

Автор
  • ivasykus

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья