«Чому в Пекіні може не бути результату? Проблема в тренерах та інфраструктурі». Гутцайт – про медальні перспективи на ОІ-2022, фото з росіянами і ситуацію з допінгом

Розмова Миколи Решнюка з міністром спорту.

2 февраля, 21:00
8
«Чому в Пекіні може не бути результату? Проблема в тренерах та інфраструктурі». Гутцайт – про медальні перспективи на ОІ-2022, фото з росіянами і ситуацію з допінгом

Розмова Миколи Решнюка з міністром спорту.

Стартують головні змагання 2022 року, але в України там не райдужні перспективи. Доходить навіть до прогнозів, що наша збірна не візьме жодної медалі в Пекіні. Не кажучи вже про золото, яке на двох попередніх зимових Іграх нам здобути вдавалось.

Чому в української команди настільки невтішні перспективи? Чого взагалі чекати від наших в Пекіні? У кого із українських спортсменів найкращі шанси потрапити на п’єдестал в Китаї? На ці запитання в розмові з репортером Tribuna.com Миколою Решнюком відповів міністр молоді та спорту України Вадим Гутцайт.

Крім цього міністр розповів, як саме може покращити ситуацію проведення в Україні зимової Олімпіади-2030, як на виступ наших в Пекіні могло вплинути розслідування WADA про допінг в українському спорті та чи чекати нам спільних фото українців з росіянами і на цих Іграх.

«Якщо в Пекіні не буде жодної медалі, це провал»

– Розпочинаються Ігри в Пекіні. Які у вас передчуття? 

– Завжди перед такими змаганням, як Олімпійські ігри, є хвилювання. За наших спортсменів, за команду. Дуже хочеться, щоб ми були з медалями. Чи з медаллю. Ну хто здатен.

Так, бачимо, що не дуже нас задовольняють результати сьогодні. Але у фрістайлі є шанси, та й в біатлоні як завжди – є моменти, де ми можемо розраховувати на вдалий виступ. А може десь ще якісь спортсмени прорвуться – наприклад, Гераскевич в скелетоні. Все може бути.

Тому хвилювання, бо це ж Олімпіада, а після неї завжди починається розбір – хто винен, чому немає медалей. І завжди потрібно знайти якогось посадовця чи міністра. Тому мені хочеться, щоб була медаль, а в мене було більше позитивних мотивів далі працювати. 

– Після Токіо, де було 19 медалей, міністерство ініціювало звільнення багатьох головних тренерів в літніх видах... 

– Так, ми звільнили 50% головних тренерів та взяли інших.

– Як це вплинуло на тренерів у зимових видах та підготовку до Пекіну?

– Знаєте, на жаль, в нас не стоїть черга [з тренерів] в зимових видах. Таких фахівців, які підготували б олімпійських чемпіонів чи чемпіонів світу.

У фрістайлі є Енвер Аблаєв, який підготував Олександра Абраменка. Він зараз готує команду. Було два спортсмена, а тепер — п’ять. Бачимо позитивну тенденцію. А в інших видах спорту є питання. Побачимо, як вони виступатимуть на Олімпійських іграх, а там будемо вирішувати – що треба змінити та зробити.

Я впевнений, що змінити треба інфраструктуру, бо у нас немає де готуватися до зимових Ігор. Всі спортсмени готуються за кордоном. Але ми це знаємо і робимо. Ви ж бачите, скільки уваги приділяє президент України розвитку інфраструктури. Скільки зараз будується літньої інфраструктури, вже й черга зимової. Бо є велике бажання провести у 2030 році зимові Олімпійські ігри [в Україні]. Цей момент стане поштовхом для розвитку зимової інфраструктури.

– До ОІ-2030 ще повернемось пізніше. Тобто, зараз у вас занижені очікування від виступів збірної України в Пекіні. Чому?

– Я ж тверезий чоловік, розумію шанси. З чого складаються наші прогнози? З виступів на чемпіонатах Європи та світу. Наприклад, по літніх видах на цих чемпіонатах було багато медалей. Тому, був і прогноз медалей [в Токіо]. Я передбачав, що буде 15-16 медалей, а вийшло 19.

– Чому ж тоді звільняли тренерів?

– Тому що було використані бюджетні кошти, а результатів немає, нічого немає. Тому і поплатилися [тренери]. Ми просто змінили на тих, хто зможе підготувати команду до Парижу, до якого зараз майже 2,5 роки залишилося, а не чотири, як завжди. Просто немає часу на відпочинок.

– Виходить, після Пекіну теж мають бути радикальні зміни серед тренерів. Бюджетні кошти витратили, а медалей не передбачається.

– Подивимося, все може бути. В усі види спорту, які поїхали у Пекін, вкладено багато коштів – створюються умови, закуповується обладнання, проводяться навчально-тренувальні збори. Потрібно відповідати за це.

Не тільки міністр має відповідати, коли є провал на Олімпійських іграх, а й тренери з президентами федерацій. Взагалі, тренерські склади, які готують команди. Бо коли команда чи спортсмен перемагає – всі кричать, що вони молодці. А коли програє, то хто один стоїть перед журналістами та всією країною? Міністр. Розповідає що, чому і як.

Але міністерство відповідає за спортивну політику, яку формує. Закуповує обладнання, займається інфраструктурою, надає кошти на підготовку збірних команд. Але в збірних є ще федерації, які працюють разом з міністерством. Вони взяли на себе відповідальність готувати спортсменів за бюджетні кошти.

Тому треба, щоб раділи та відповідали всі.

– Добре, який результат буде вважатись провалом в Пекіні?

– Якщо не буде жодної медалі. Ви ж розумієте, що в спорті завжди є п’єдестал. Це показник того, що хоч щось є в державі.

– У скільки державі обійшлася підготовка команди до Ігор в Пекіні?

– У 2021 році нам обійшлося в 75,5 млн гривень, а у 2022-му — 11,5 млн гривень було витрачено на підготовку наших команд. Разом — 87 млн за останні два роки. А ще ж були до цього за два роки приблизно такі ж суми.

– Цього достатньо, щоб задовольнити потреби тренерів та спортсменів у підготовці?

Все, що федерації просили у держави для підготовки до Пекіна, ми все дали. Два місяці тому я збирав всіх президентів федерації та головних тренерів. Запитував, які є проблемні питання, чого не вистачає, що не зроблено. Всі сказали, що повністю, як ніколи, були виконанні обов’язки держави надати кошти на підготовку наших спортсменів.

На 95 відсотків закупили необхідного інвентарю. Все було зроблено вчасно. Тиждень тому була ще одна онлайн-зустріч зі спортсменами та тренерами. Я ще раз перепитав, чи є якісь запитання або зауваження. Всі промовчали, сказали, що все добре. Я тоді не знаю, якщо хтось після Олімпіади скаже, що чогось не вистачило. Таке буває теж.

– То чому ж може не бути результату в Пекіні?

– Вважаю, проблема в тренерах. Я був тренером, в тому числі збірної України. У нас як – коли хтось зі спортсменів програє, всі звинувачують його. Ні. Його ж хтось готує. Напевно, немає потрібної кваліфікації у його тренерів.

Потрібно шукати інших тренерів й залучати небюджетні кошти, якщо державних не досить. Хоча на сьогодні головний тренер збірної в Україні отримує 40-50 тисяч. Плюс він і на тренувальних зборах безкоштовно. Отримує добові. Тобто, вони забезпечені.

Якщо ці тренери не тягнуть, не доводять спортсменів до п’єдесталу, то потрібно шукати інших. Можливо, з-за кордону запрошувати. Так, на це потрібні позабюджетні кошти. Всім федераціям потрібно розуміти –  не тільки на бюджетних коштах їхати. Треба залучати спонсорів і меценатів.

Або підіймати кваліфікацію своїх тренерів. Знаходити людей, які будуть приїжджати сюди й навчати наших тренерів, як потрібно працювати. Іншого шляху немає. 

Скільки часу в Китаї запрошували іноземців, поки ті не навчилися працювати самостійно. В Кореї — теж саме. Багато країн, де запрошують іноземців й ті працюють по контракту. Головне, що є результат.

Спортсмени виступають настільки, наскільки їх навчили тренери. Так, бувають іноді певні причини, коли людина йшла на медаль, а потім перенервувала чи щось інше трапилось. Є багато факторів. Але якщо результату нема системно…

Це перше. Друге, чому може не бути результату в Пекіні – за 30 років незалежності України ніхто не піклувався зимовою інфраструктурою взагалі. Всі тільки обіцяли. Я теж обіцяв. Попри те, в який час наша команда зайшла (призначили 4 березня, а 16 березня оголосили карантин), все одно маємо чим пишатися. Хоча майже півроку все було зачинено, ви ж пам’ятаєте.

Подивіться скільки роботи зроблено з інфраструктурою за два тяжких для країни роки, коли війна й ковід, все зупинилося. Так, зимова інфраструктура, на жаль, не настільки. Але не завжди на все достатньо буває.

Тому зараз наше намагання провести Олімпіаду — це розбудова зимової інфраструктури. І тільки з часом ми побачимо результати. Але комусь потрібно почати. Президент вже дав меседж, що спорт повинен розвиватися і, завдяки його підтримці, ми це робимо щоденно.

«Якщо прийматимемо ОІ-2030, частина змагань може відбутися не в Україні»

– Що на сьогодні будується і планується збудувати із зимової інфраструктури в контексті заявки України на ОІ-2030?

– Будується біатлонний комплекс в Буковелі. Ми вже там проводили українські змагання. Буковель взагалі готовий взяти багато змагань на Олімпіаді, там ще поруч потрібно побудувати декілька трас для інших видів. Все тільки розпочинається.

Як в Буковелі будують біатлонний комплекс: гроші дає держава, але невідомо, коли його закінчать

Ми ж не так давно прийняли остаточне рішення подаватись на Олімпіаду. Крім Буковелю, нічого з побудови інфраструктури для зимових видів не розпочато. Все тільки проєктується, воно в ескізних планах. Потрібно було зробити аналіз, щоб зрозуміти де можна проводити.

У Львові будемо будувати палац спорту для хокею, а в Києві буде палац для зимових видів. Але західний регіон — це те місце, де буде проходити Олімпіада, ви ж розумієте.

Наприклад, скелетон чи бобслей можемо проводити в Латвії, там є вся ця інфраструктура. Бо вона ж дорого коштує і в обслуговуванні теж. МОК рекомендує, щоб ми не будували такі дорогі об’єкти, а використовували їх в країнах поруч.

– Тобто, Україна планує подавати заявку не самостійно?

– Ні, ми самостійно подаватимемось. Але Олімпіада — це дороге задоволення. І щоб уникнути значних витрат, МОК рекомендує, якщо поруч є готові траси для, наприклад, бобслею та скелетону, проводити змагання там.

Наприклад, є траса в польському Закопане. 

– Який це матиме вигляд? Якщо ми прийматимемо ОІ-2030, то якась частина змагань відбуватиметься не в Україні?

– Так, за згодою МОК.

– То що конкретно зроблено на сьогодні в намірах прийняти зимові Ігри у 2030 році?

– Ми були в Лозанні. Там була зустріч голови НОК Сергія Бубки з президентом МОК Томасом Бахом стосовно нашої заявки. Я також їздив туди з радницею голови Офісу президента Оленою Говоровою.

Потім ми два дні працювали з комісією, яка давала рекомендації, що нам потрібно зробити, аби податися на Олімпійські ігри. Зараз ми вже розпочинаємо дивитись, де проводити ці ігри. Робимо ескізи, де які траси будуть. В такому режимі.

«В Пекін не полечу – зараз просто багато роботи. Летять фахівці, які насправді потрібні»

– В Токіо стався скандал з Мариною Килипко, тренера якої не взяли на Ігри. Яка ймовірність, що те саме станеться в Пекіні з українськими спортсменами?

– Ще раз ми повертаємося до федерацій, які беруть відповідальність на себе. Вони подають списки. У випадку з Килипко було питання до федерації легкої атлетики. Там обирали тренерів, які будуть їхати, бо місць для всіх немає. І обрали тих, спортсмени яких є в десятці світового рейтингу. А вона не в десятці.

Якщо Марина бачила, що їй потрібен тренер для здобуття медалі, чому вона до мене особисто не прийшла? Я зі спортивного середовища, мене всі знають. Всі мені пишуть і всі приходять.

Я про це дізнався тільки після її виступу. Коли я запитав президента федерації, то виявилось, головний тренер знав про її прохання. Але федерація так вирішила.

– Факт залишився фактом – людей обурило, що чиновники різного рівня поїхали в складі делегації, а потрібні тренери – ні.

– Люди завжди будуть звинувачувати чиновників. Але від міністерства поїхали лише два працівники на Ігри в Токіо. Через десять днів вони повернулися додому, і їх замінили інші двоє.

А я поїхав по квоті президента НОК Сергія Бубки, а також як суддя з фехтування. Також там були працівники олімпійського комітету, які займалися повністю всім забезпеченням наших спортсменів.

– Ви запобігли тому, щоб в Пекіні ця ситуація не повторилась?

– Запобігли. Ми запобігли всім таким питанням. Всі тренери в делегації, наскільки можна по квоті. Пропрацювали це питання з усіма федераціями та спортсменами. 

Зараз, коли розмовляв зі спортсменами, жоден не сказав, що його тренера не беруть. Ми відпрацювали разом з НОК, щоб всі потрібні тренери були в Пекіні. 

– А ви в Пекін не полетите? 

– Ні, я буду тут спостерігати, хвилюватися і тримати кулаки.

– В Токіо ви ж були.

– Так це, щоб потім не говорили, що поїхав знов міністр та забрав місце. Люди не розуміють, що міністр їде по іншій квоті. Якщо я відповідальний, то я повинен там бути чи ні? Бачити, що відбувається.

А зараз просто багато роботи, до того ж багато фахівців їдуть, які насправді там потрібні. 

– Просто перед Токіо ви казали, що їдете туди, бо спортсменам потрібна підтримка. Виходить, зимовикам вона уже не потрібна?

– Ні, підтримка потрібна. Розумієте, в Токіо інші умови були. Там все було поруч. А на зимових Іграх буде три селища, і в кожному різні за часом змагання. Добратися туди буде дуже складно і всім вселяти надію. Мабуть, мені знадобився б вертоліт, щоб літати.

«Україну могли позбавити права виступати під нашим стягом»

– Ще одна проблема з Токіо – кілька наших олімпійців не змогли виступити через антидопінгові порушення. А сьогодні питання допінгу особливо актуальне для українського спорту через розслідування WADA. Як у зв’язку з цим готувались до Пекіну?

– Цього разу такого, як в Токіо, не буде. Не повинно бути.

– Як взагалі на підготовку до Пекіна вплинуло розслідування WADA по Україні? Чим це нам загрожує?

– На жаль, а може і на щастя, ця проблема сталась в мій час, коли я тут працюю. Тому що де б я не працював — завжди якісь складні моменти беру на себе та йду їх вирішувати.

Україна в центрі гучного допінгового скандалу: спортсменів можуть відсторонити від змагань, голова НАДЦУ подав у відставку

Ми зараз повністю співпрацюємо з WADA. Провели свій аудит, відкрили все для WADA, надали всі листи та інформацію, яку вони запитували, коли все це вибухнуло.

Бо були моменти, коли нас могли позбавити права виступати під нашим стягом. Але наші разом з WADA дії забезпечили відсутність жодних наслідків для українських спортсменів за результатами розслідування.

– Тобто, нас могли дискваліфікувати як Росію?

– Це якби комісія WADA знайшла більше порушень. Слава богу, таких критичних порушень більше не було. Від початку було зрозуміло, що український кейс повністю відрізняється від російського.

– Що конкретно держава Україна та міністерство спорту робить сьогодні в боротьбі з допінгом?

– Звільнено директора Національного антидопінгового центру України та його заступника. WADA почала все контролювати самостійно, комісія ще працює. Але ми вийдемо з цієї ситуації, все у нас залишиться. Тільки потрібно буде навести лад в НАДЦУ. І ми будемо працювати.

Крім того, щоб цей весь механізм працював ефективно, розроблені відповідні законопроекти, які вже, до речі, прийняті парламентом.

– А що саме WADA сьогодні вимагає від нас?

– Що нам слід працювати згідно з законами WADA. Ми ще очікуємо остаточне рішення Всесвітнього антидопінгового агентства, яке міститиме перелік вимог, які необхідно буде виконати передусім Національному антидопінговому центру.

Але ви ж розумієте, що держава не впливає на НАДЦУ? Стовідсотково не впливає на роботу центру. 

– В теорії так, але у нас антидопінговий центр є державною структурою.

– Є державною, але має працювати згідно зі статутом, прописаним WADA.

– Виходить, всі ці роки НАДЦ не працював згідно з вимогами WADA, якщо такі претензії до нас?

– Ну так, раз такі претензії.

– Згадані нові антидопінгові закони виправляють цей нюанс. Що ще вони змінять?

– Дуже добре, що їх прийняли. Вони ще раз показують, що держава тільки за чесний та чистий спорт. Очікуємо підписання президентом.

FAQ по допінгу. Для України особливо актуальний

Ключова річ ще – це створення Національної антидопінгової лабораторії. Це контроль за нашими спортсменами, щоб все було прозоро.

– А зараз хто контролює?

– Зараз НАДЦ контролює, але – як бачите – є помилки. Буде інша структура, яка цим займатиметься. Також це буде дешевше коштувати державі, бо зараз всі ці проби українські спортсмени здають закордоном, десь в Польщі. Ще один плюс – будуть уже до нас їхати здавати ці проби.

– Ця лабораторія, яку створюватимуть знову ж таки за державні гроші, – це вимога WADA?

– Це вимога WADA. Але ж ми ще й будемо заробляти на ній. Бо не так і багато таких центрів у світі та Європі. Ми будемо однією із приблизно 30 країн з такою лабораторією. 

– Для цього ще треба, щоб WADA сертифікувала нашу лабораторію.

– Там ще багато, що треба відпрацювати. Ми ж рухаємося вперед. 

– Тобто, на сьогодні у WADA не повинно бути до нас претензій?

– Ми намагаємося так зробити, щоб їх не було. Але ми ще не отримали остаточного вердикту – що нам потрібно зробити це, це і це. Коли ми все це зробимо, то закриємо проблему.

«На змаганнях росіяни – це конкуренти. Це країна, з якою ми воюємо. Потрібно розділяти»

– Як мінспорту пропрацювало питання публічних відносин з росіянами в Пекіні, пам’ятаючи скандал за участі Ярослави Магучіх?

– Я говорив і буду говорити – спорт поза політикою. Олімпіади мають бути вищими за політику. Але зараз ми бачимо провокації, які трапляються з нашими спортсменами.

Тому ми проводили патріотичну онлайн-нараду для спортсменів та тренерів, дали рекомендації, як себе поводити. Щоб не стояли поряд з російськими спортсменами, не робили фото. 

Вісім років війна йде, зараз ще це загострення ситуації на кордоні. Тому дуже важливо, щоб наші спортсмени реально контролювали емоції в таких ситуаціях. 

– З іншого боку є позиція Олександра Абраменка, який чітко говорить – якщо потрапить на п’єдестал з росіянином, то сторонитись не буде.

– Ми лише рекомендуємо, змусити я не можу. Але якщо будуть так себе вести, то я взагалі не розумію. Як можна не розуміти, що відбувається між нашими країнами?

Мені дуже шкода, бо ми бачимо, скільки гине наших хлопців та дівчат. Я розумію, що є дружба багато років між спортсменами, тренуються разом. Але треба розуміти, що на змаганнях це конкуренти. Це країна, з якою ми воюємо. Потрібно розділяти. 

– Який загалом відгук від спортсменів на цю виховну роботу?

– Ніхто зі спортсменів не сказав, що чогось не розуміє. Всі погодилися й почули від нас цей меседж. Потрібно контролювати ситуацію, щоб не було ніяких провокацій.

– Наші спортсмени відправились в Пекін на фоні загострення на кордоні з Росію. По суті покидали Україну, не знаючи, що буде по поверненню. Як це впливає на стан спортсменів, на їхній настрій?

– Настрій — їхати на Олімпійські ігри та перемагати. Все! Нічого не буде відбуватися. Сподіваємося, що не буде ніякої війни. Все з часом закінчиться. Для нас дуже важливо, щоб наші спортсмени їхали та перемагали. 

– Як загалом зараз відстежуєте атмосферу в збірній, яка уже прибула в Китай?

– Розмовляю з тренерами та президентами федерацій. Час від часу спілкуюся зі спортсменами.

«Державі потрібні медалі. Це престиж країни»

– Сьогодні є високий ризик не взяти жодної медалі в Пекіні, але в запропонованій вами стратегії розвитку спорту вказано – на Іграх-2022 Україна повинна увійти в топ-20 збірних. Серед 91 країни.

– Я вірю в результат, немає іншого виходу. Потрібно вірити в наших спортсменів.

– Не доведеться відмовлятись від прописаних в стратегії цілей?

– Не доведеться.

– Просто навіть результат в Токіо можна двозначно сприймати. З одного боку 19 медалей загалом, з іншого – лише одна золота, звільнили купу тренерів.

– Для мене нічого двозначного. Якби ви розуміли, що таке виграти бронзу чи срібло Олімпіади… Це класно, коли є 19 нагород. Нічого страшного, що лише одна золота.

Всі ж заліки не є офіційними. В Токіо ми були 16-ті за кількістю медалей загалом, а за золотими поступились Косово, яке взяло всього дві медалі, але золоті. Це чесно? Ні.

– Але ж ви погоджуєтесь, що індустрія спорту в Україні загалом заточена на медалі як кінцевий показник успішності? 

– Так, стовідсотково. 

– Тобто, якщо мало медалей, то міністерство погано працює?

– Ні. Ви ж розумієте, спорту без перемог не буває. Потрібно, щоб була медаль. Потрібно, щоб вкладали кошти? Вони вкладаються. Державі потрібні медалі на міжнародній арені? Треба, щоб була медаль.

– Але чи потрібні державі ці медалі настільки, щоб витрачати на це шалені кошти з бюджету?

– Це престиж країни. Ви бачили взагалі, скільки людей вболіває за наших спортсменів? Як вся країна об’єднується заради спортсменів? Так, матеріально вони для себе нічого не відчувають. Але ж ми славимо державу у світі — це перше. 

По-друге, ми звертаємо увагу людей на спорт, а це здоров’я. По-третє — це приклад для нашої молоді. Не сидіти в гаджетах і десь пити пиво, а займатися спортом. І хтось потім стає чемпіоном Олімпійських ігор. 

Це дуже патріотично – коли вся країна бачить, що в Токіо чи Пекіні підіймається наш стяг та грає наш гімн. Всі бачать, що Україна є у світі. Хтось захищає батьківщину на війні, а хтось — на спортивних змаганнях.

– Як гадаєте, якщо запитати в українців на референдумі, чи потрібно державі витрачати сотні мільйонів на розвиток спорту вищих досягнень, на медалі, як проголосує більшість?

– Складно відповісти.

На зимові ОІ-2022 претендував Львів: ідею просував режим Януковича, хотіли витратити 10 млрд доларів, відмовились через війну

Фото: Оксана Васильєва

Лучшие
Новые
Старые
Денис Охрименко
Ну да нам нужно ещё больше натурализаций из-за поребрика в биатлоне. Опять нужно возить горнолыжников на сборы в Чили и на ледники в Швейцарии что бы они в слаломе проигрывали и дальше более двадцати секунд. От саночников вообще трудно что то ожидать они в корыте в Кременце тренируются. У лыжников с трамплина тем более у нас даже не существует трамплина К-120, а та рухлять которая в Ворохте то жесть полнейшая. И тот ремонт долго сколько тянули. Нет инфраструктуры, нет заинтересованности и у зрителей, кому вообще у нас интересна Олимпиада зимняя? Ну на всю страну может тысяч 300-500 будут реально следить, часть посматривать ещё. А многим вообще не интересно. Та и были Олимпиады уже без медалей тот же Солт-Лейк Сити и Ванкувер никто не умер, и особо никого это ни волновало.
Ответить
15
За Заварова!
ответил на комментарий пользователя Денис Охрименко
Кому интересна Олимпиада летняя? Такой вопрос не возникал?
Ответить
-1
Ірина Козюпа
Коля, дуже хороша робота
Ответить
9
Life
Дуже ок інтерв’ю, дякую. Єдине питання якого не вистачило це натуралізація росіян (хокей, біатлон, фігурне катання і т.п.), не просто про натуралізацію, бо різне буває (біженці і т.п.), а саме чому натуралізовані росіяни мешкають і далі в росії, тобто кошти витрачені державою везуть на росію.
Ответить
2
Sulya
Зимняя олимпиада это не наше. Золотые времена женского биатлона прошли, так что особых ожиданий от зимних игр можно не ждать.
Ответить
0
Ania37
якщо "спорт поза політикою" , то для чого країні медалі ?? не може бути "спорт поза політикою". Він суперечить сам собі. І від’####ся від тренерів , а будуйте інфраструктуру , без інфраструктури, який би не був супертитулований тренер, навіть він не зможе виховати олімпійського чемпіона без інфраструктури
Ответить
0
step1953@ukr.net
Из всего интервью мне понравилась идея с Олимпиадой в разных странах. В футболе-хоккее к этому уже пришли, почему бы такой не распространить на олимпийские виды? Особенно актуально это в зимних видах, где тяжело все проводить в одно месте из-за специфики отдельных видов. Например, общая заявка - Украина-Польша, несколько центров соревнований. Та же Польша практически не имеет шансов на самостоятельное проведение Олимпиады, а так у нее появляются шансы принять соревнования по саням/скелетону/бобслею, и в прыжках с трамплина, где они не последние люди. По хоккею /шорт-треку, /фигурному катанию будет легче, потому что нужно несколько ледовых арен, строительство/реконструкцию можно разделить между двумя странами. Остаются горные лыжи, сноуборд, фристайл, лыжные гонки, биатлон - это вообще не проблема, там один Буковель может справиться. Остается построить ледовый центр (коньки, керлинг) и все. Тогда Олимпиада не будет настолько убыточной, как она в последнее время практически постоянно является для принимающей стороны. И с точки зрения популяризации спорта - проведение в двух странах лучше, чем в одной.
Ответить
0
Hevari
ответил на комментарий пользователя step1953@ukr.net
Олимпиада - это не про популяризацию спорта, как и ЧМ по футболу, например...
Ответить
-2

Другие посты блога