Тактичне самогубство Скрипника позбавило нас уже звичної заруби «Шахтаря» і «Зорі»
Чи у тренера просто не було вибору?
Чи у тренера просто не було вибору?
Тур починався з центрального протистояння, у попередніх серіях якого «Шахтар» і «Зоря» привчили до видовищних і непоступливих дуелей з красивими комбінаціями та твістами. Коротше, чи не найсмачніша страва у меню УПЛ після Класичного. Всі в очікуванні.
Але на виході ми отримали абсолютно протилежне. Розгром ще в першому таймі та підсумкові 6:1. При тому, що востаннє когось у цій парі громили два з половиною роки тому. Ще в сезоні 18/19 луганці згоріли 0:3, та навіть тоді розгром Майкон оформив лише на 90-й хвилині. Після тієї зустрічі суперники зіграли ще сім матчів – три перемоги з різницею в один м’яч «Шахтаря», дві такі ж у «Зорі» і ще дві нічиї. І ось несподіванка. Насамперед від команди, що програла.
Луганці живуть у своєму дивному циклі, в якому й такі 1:6 є чим виправдати. В першу чергу кадровим питанням, яке з сезону в сезон є визначальним для команди, хто б її не тренував – Вернидуб чи Скрипник. У «Зорі» уже третій розгром у сезоні та шостий матч, в якому вона пропускає три й більше. Проблеми гри в обороні очевидні, кадри все пояснюють.
Літом Скрипник втратив трьох основних гравців оборонного плану – голкіпера Васіля, захисника Абу-Ханну та опорника Іванісеню. Компенсувати втрати покликали Імерекова, Снурніцина та Алібекова. Перші троє, якби залишились в команді, швидше за все зіграли б сьогодні у старті. З другої трійки таким виявився лише Снурніцин. Імерекова на поле вивела лише травма Вернидуба по ходу зустрічі, Алібеков за нову команду досі не дебютував.
Скрипнику не звикати викручуватись із таких обставин і все одно залишати «Зорю» третьою силою УПЛ. Але сьогоднішні викрутаси принесли тотальну шкоду. Дискваліфікація Хомченовського та травми Шевченка і Леовіжілдо перед грою з «Шахтарем» наче підштовхнули головного тренера луганців до надто буквального трактування вислову «Найкращий захист – атака».
В старті одразу все атакувальне розмаїття – і Гладкий, і Громов, і Шахаб, і Аллахяр. Тоді як в проблемному захисті дірку на правому фланзі латає опорник Казаков, а Фаворов та Імереков залишаються на лавці. В обох лініях гравці виходять в незіграних комбінаціях. «Зоря» сміливо робить ставку на високий пресинг з такою ж лінією захисту. Чого ж іще очікувати в результаті?
Дивно чути від Скрипника пояснення «потрапили під каток». Особливо після реплік, де він сам перераховує кількість травмованих чи дискваліфікованих гравців своєї основи. Невже розуміючи все це, найкращим варіантом все одно було зіграти в прогнозовано смертоносний футбол з акцентом на атаку, ще й з настільки високою лінією захисту? Невже бажання традиційно зіграти гостро здолало інстинкт самозбереження? Бо ж в результаті й цього не вдалось. Невже не знайшлось кращого варіанту?
Нічим іншим, окрім як тактичним самогубством такий вчинок Скрипника і не назвеш. Це сміливо, бо жоден інший тренер УПЛ не пішов би на таке в описаних умовах. Але це й безглуздо, особливо для тренера, якого вважають одним з найкращих серед українських фахівців. Нехай і простору для маневру у спеціліста було небагато.
В підсумку зачіпає одне – очікуючи якісну зарубу, якої в УПЛ майже не водиться, ми отримали жалюгідний погром.
Фото: «Шахтар»
