Севастополь – ключове місто кар’єри Маліновського. Тут заявив про себе на дитячому рівні, вийшов в УПЛ та зустрів дружину
В Криму за Руслана є кому вболівати.
В Криму за Руслана є кому вболівати.
Вперше звернув на себе увагу топ-клубів у 11 років на турнірі в Севастополі
Руслан почав займатись футболом з семи років, коли в рідному Житомирі пішов у ДЮСШ «Полісся». Але завдяки стрімкому розвитку вже за кілька років його таланту стало затісно на місцевому рівні. І на те є причини.
«Руслан ніколи не пропускав тренувань. Він був професіоналом з дитинства. Інші хлопці можуть: «Ай, дощ пішов – не піду сьогодні». А Руля – що в сніг, що в дощ, що в болото.
Тому з десяти років з Русланом стало важче в психологічному плані. Він відчув себе лідером, розумів, що за ним стежать по всій Україні», – коментував різкий ріст Маліновського його дитячий тренер Сергій Завалко.
Особливо це було помітно на великих дитячих турнірах, де змагались клуби з усієї країни та на яких став виблискувати Руслан. І після одного з таких на нього звернули увагу навіть закордонні клуби.
«Це було на великому турнірі в Севастополі, йому десь одинадцять. Пам’ятаю, туди ще було нелегко потрапити, але я якось через свої знайомства домовився про участь.
Руслан уже тоді бив і віддавав паси як дорослий. Граємо зі «Спартаком» – вони виграють 3:2, залишається п’ять хвилин. М’яч трохи за центром поля, а Руля як довбане – зрівняв, 3:3. І тренери «Спартака» кричать: «Заберіть цю підставу!». Та яка ж підстава?» – пригадував потім Завалко, наскільки вирізнявся Маліновський з-поміж однолітків.
Через багато років в Житомир приїхав бельгійський журналіст писати історію на той час лідера «Генка» Маліновського. Зустрівся він також і зі Сергієм Завалком, і тренер придумав просте пояснення того, наскільки тоді у Севастополі візуально виділявся Руслан:
«Руслан був вищим за своїх однолітків, з потужною мускулатурою і досить переконливим зовнішнім виглядом. На кшталт вашого Лукаку на фоні інших бельгійських збірників».
Після того турніру в Севастополі остаточно стало зрозуміло, що невдовзі Маліновський покине Житомир. Завалко все частіше почав отримувати дзвінки від передових футбольних клубів, а за рік Руслан уже опинився в академії «Шахтаря» в Донецьку.
Дорослу кар’єру міг розпочати саме в «Севастополі», якби не компенсація, яку вимагав «Шахтар»
За пару років до того, як перейти в «Севастополь» на правах оренди з «Шахтаря», вийти з моряками в УПЛ і заявити про себе уже на серйозному рівні у дорослому футболі, кар’єрні перспективи у Руслана раптом виявились туманними.
У 2010 році Маліновський закінчив академію гірників, але одразу в структурі клубу йому місця не знайшлося. Відтак, він повернувся в Житомир, де став підтримувати форму, виступаючи на районній та обласній першостях без розуміння, яким буде його майбутнє у футболі.
«Його не те що відрахували, але на деякий час відправили додому. Рік чи два. Я зразу взявся за нього. Повіз спочатку у вінницьку «Ниву» – їм Руслан сподобався, але ж йому було лише 17 років. Молодий, потрібен час, а тренерам треба завдання виконувати.
Після цього поїхали в Севастополь. У мене були хороші стосунки з клубом, він тільки почав тоді відроджуватись. І Руслан теж їм сподобався», – розповідав Завалко.
На відміну від «Ниви», кримський клуб зацікавився молодим талантом серйозніше. «Севастополь» уже був не проти підписати Маліновського, але...
«Але він все ще був на контракті з «Шахтарем». Подзвонили Палкіну, а він каже платити компенсацію. Не пам’ятаю суму. І «Севастополь» відмовився. Їх можна зрозуміти – пацану якомусь 17 років, а за нього гроші просять», – пригадував дитячий тренер Руслана.
Прилаштувати вихованця в дорослий клуб йому так і не вдалось. Замість нього це зробив «Шахтар» – клуб повернув Маліновського в Донецьк, де запропонував виступати за третю клубну команду, яка на той час виступала в другій лізі.
Там Руслан провів один сезон, після чого такий опинився в «Севастополі». І знову свою роль відіграла участь в товариському змаганні.
«В Севастополі був юнацький турнір. Я тоді ще грав за гірників, у ньому також брали участь кримчани, московське «Динамо» та «Олімпіакос». Наша команда взяла золоті медалі, а Олег Кононов – він тоді був ще генеральним директором «Севастополя» – звернув на мене увагу.
І коли почався новий сезон в другій лізі, а я в перших шести іграх забив п’ять голів, надійшло від нього запрошення», – говорив сам Руслан.
Доля все одно мала привести його в це місто.
В «Севастополі» Маліновський так і не зіграв у Прем’єр-лізі, проте зустрів майбутню дружину
В дорослому футболі Руслан почав стрімко. Спочатку друга ліга з «Шахтарем-3». На наступний сезон одразу перша ліга зі «Севастополем». Наступним кроком мав би бути дебют в УПЛ, куди Маліновський вийшов разом з кримчанами, але в команді змінився тренер.
«Поки командою керував Олег Георгійович Кононов, надії були. Правда, після сезону в першій лізі я очікував більшого від себе, але не показав той футбол, який хотілося б. А коли Кононов пішов, на мене вже ніхто й не розраховував.
Після «Шахтаря-3» «Севастополь» став першим серйозним клубом для мене. Можливо, настав період якогось спаду. Хоча Кононов довіряв мені», – пригадував Маліновський.
Коли влітку 2013 року «Севастополь» очолив Геннадій Орбу, Руслан опинився в дублі. Там він провів півроку, поки по закінченні оренди не покинув Крим, так і не дебютувавши в Прем’єр-лізі.
Але півострів футболіст покидав уже не самотнім парубком – в Севастополі Маліновський познайомився з дівчиною Роксаною. Через три роки вона стала його дружиною і є сьогодні, зокрема, прискіпливим дієтологом чоловіка – слідкує за тим, щоб Маліновський їв лише те, що допомагатиме його кар’єрі.
«Ми познайомились у Севастополі в кафе, де Руслан з командою святкували перемогу. Через кілька тижнів моя подруга захотіла піти на гру і попросила Руслана дати нам квитки. Ми приїхали забрати їх до Руслана додому. При зустрічі я поцілувала його в щічку. Він збентежився, був дуже скромний.
Як він пізніше зізнався, я йому сподобалася ще при першій зустрічі. Він запросив нас на чай. У нього була ідеальна чистота, ніби він готувався. Мене це вразило, тому що він жив один, батьки далеко. Руслан запропонував: «Вийдіть на балкон, подивіться, який у мене краєвид». Я зняла туфлі і пішла на носочках, я так звикла. Руслан каже: «У мене чисто скрізь, я навіть на балконі підлоги недавно мив, чому ви на носочках йдете?»
Мені він сподобався, такий щирий, добрий, простий. Після цього ми почали спілкуватися, а потім разом 9 травня дивилися салют. З цього все почалося. Можна сказати, завдяки моїй подрузі», – ділилась історією знайомства Роксана.
З того моменту життя пов’язало Маліновського зі Севастополем ще міцніше. Тепер уже не кар’єрними, а родинними вузлами. І сьогодні, за словами Роксани, коли Руслана викликають в табір збірної (а в різні збірні його почали викликати якраз з часів ігор за «Севастополь»), вона неодмінно їде в Крим до батьків.
Фото: «Севастополь»
