Tribuna/Футбол/Блоги/Ноу Баланса/Як президенти України впливали на футбол: Кравчук привів у «Динамо» Суркісів, Ющенко не заважав олігархам

Як президенти України впливали на футбол: Кравчук привів у «Динамо» Суркісів, Ющенко не заважав олігархам

І впливають досі.

Блог — Ноу Баланса
10 мая 2022, 21:00
32
Як президенти України впливали на футбол: Кравчук привів у «Динамо» Суркісів, Ющенко не заважав олігархам

І впливають досі.

*Текст було вперше опубліковано у 2020 році. 10 травня, стало відомо, що помер перший президент України Леонід Кравчук. 

Наказ будь-що відновити «Кривбас», візит на дебютний матч команди, контроль реконструкції стадіону «Металург» у Кривому Розі – Володимир Зеленський незвично глибоко як для глави держави зайшов на територію українського футболу. Також у колишнього кварталівця багато знайомих серед динамівців, а сам київський клуб називають його другим улюбленим – після «Кривбасу», звісно.

Але Зеленський – не перший президент України, який прямо впливає на наш футбол та є його суб’єктом. Кожен з попередньої п’ятірки або досі мають прямий інтерес в індустрії, або свого часу зробили помітний внесок в неї.

Леонід Кравчук: володіє часткою «Динамо», привів у клуб Суркісів

Першого президента України інколи називають найважливішим вболівальником «Динамо». Доля пов’язала його зі столичним клубом ще в радянські часи, задовго до епохи Суркісів. За часів Володимира Щербицького – знаного протектора динамівців – на посаді першого секретаря ЦК КПУ Кравчуку довірили курувати діяльність столичного клубу.

На той час Леонід Макарович працював у штаті ідеологічного сектору КПУ. Він вів життєзабезпечення «Динамо», а відвідування матчів клубу було його прямим обов’язком.

«Пропустити гру можна було або через відрядження, або через серйозну хворобу, – згадував потім Кравчук. – В день матчу і напередодні в ЦК всі розмови так чи інакше крутилися навколо футболу. Будь-яке питання забезпечення головної команди республіки безпосередньо контролював перший секретар. Щербицький мав знати про все, що стосувалося динамівського клубу».

Кравчук, втім, запевняє, що не сприймав це як обов’язок, бо вже давно був вболівальником клубу. Його історія прихильництва почалась замолоду, коли він приїхав до Києва на навчання в середині 50-х.

«Скільки живу, стільки й вболіваю за «Динамо». У мене таке враження, що я народився разом з клубом. Але вперше побачив його гру в матчі з індійською командою – я в той час навчався в університеті. Індійці грали босими, мені не сподобалася така гра на босу ногу, тому схилився до киян. Хоча до цього ні за кого не вболівав. Відтоді все моє життя пов’язане з «Динамо», так що розділити нас вже неможливо», – розповідав Кравчук.

Дійсно, навіть розпад СРСР та президентство не відвернуло Леоніда Макаровича від «Динамо». Навпаки, за його словами, саме він на початку 90-х посприяв приходу в клуб Суркісів, коли клуб опинився в скрутному фінансовому становищі.

«Тоді все розвалювалося, і «Динамо» не було винятком. Я був стурбований, попросив підлеглих вивчити питання. Мені доповіли, що є група людей на чолі з Григорієм Суркісом, яка готова залучити потрібні ресурси. Тоді я доручив голові кабінету міністрів, яким був Леонід Кучма, всебічно вивчити проблему. І його підлеглі поклали мені на стіл купу матеріалів, в якому доводів «за» було стільки ж, скільки й «проти». Ситуація вимагала оперативного втручання, і я прийняв вольове рішення, про яке не шкодую досі».

Надалі Кравчук став добрим соратником Суркісів – не лише в політичній площині. Коли восени 95-го «Динамо» вляпалось в шубний скандал та заробило дворічну дискваліфікацію від єврокубків, уже екс-президент України Леонід Макарович застосував свій весь дипломатичний хист та капітал, щоб відмазати клуб.

Він очолив так звану опікунську раду «Динамо», в яку ввійшли чимало тогочасних представницьких персон України. На меті було відбілити репутацію біло-синіх. Дійшло навіть до компліментарного сюжету в ефірі російського телебачення США, в якому Кравчук пояснив свою роль:

Зрештою, «Динамо» виправдали, а Кравчук заслужив статус особливо важливого фаната киян. І близької до Суркісів людини. Це підтвердили нещодавні події, коли він спочатку ініціював зустріч екс-президентів України з чинним Петром Порошенком, щоб «обговорити корупцію в ФФУ», а потім направив до УЄФА листа з месиджем «Президент ФФУ хворий на корупцію».

Сьогодні Леонід Макарович залишається близькою до «Динамо» людиною й регулярно відвідує матчі киян. Наприклад, нещодавно у роздягальні вітав команду та Мірчу Луческу з перемогою в Суперкубку України.

Промовистим символом цієї відданості є частка «Динамо» розміром 0.66%, якою досі володіє Кравчук. Людина однієї команди, не інакше.

Леонід Кучма: покровитель «Дніпра» та президент, з якого почалось Євро-2012

У порівнянні з Кравчуком Леонід Данилович менше занурювався у футбол. Особливо, за часів свого президентства. Бо до цього як генеральний директор «Южмашу» Кучма на стику 80-х та 90-х опікувався дніпропетровським «Дніпром». Щільно опікувався. Ось що про це розповідав тодішній тренер дніпрян Микола Павлов.

«Я допомагав Кучеревському в «Дніпрі», а Кучма працював на «Южмаші». Леонід Данилович приїжджав перед іграми, ми зустрічалися, а я був як ад’ютант – поїсти приніс, по сто грам вони випивали, а я поряд сидів. Вони ж за віком набагато старші були».

Пізніше, коли в 1992 році Кучеревський покинув клуб, Кучма особисто представляв Павлова команді як нового головного тренера. Сам Леонід Данилович й запустив ланцюжок подій, який привів до переходу клубу в руки компанії «Приват». Покинувши «Южмаш» на користь посади в уряді України, він спровокував занепад заводу і, як наслідок, скорочення видатків на «Дніпро».

Щоправда, вплив на «Дніпро» Кучма зберігав і після переїзду в Київ. Про це свідчить історія переходу з «Дніпра» в «Динамо» Дмитра Михайленка, яка відбулась у 1994 році.

«Моїм переходом займався особисто Леонід Кучма, усе відбувалось під його контролем. Ми готувалися до сезону в Криму, і тут мене знаходить Павлов. Треба їхати в «Динамо», таке прохання Леоніда Даниловича.

Якщо Григорій Михайлович Суркіс хотів запросити гравця в «Динамо», то Кучмі достатньо було зателефонувати Павлову або знайти інший ланцюжок, щоб владнати будь-яке питання».

Трохи пізніше за тим же маршрутом відправились Коновалов, Максимов, Похлєбаєв, Беженар і сам Павлов. Ймовірно, без участі Кучми знову не обійшлось. Ймовірно, це був наслідок особистих домовленостей між ним та Суркісом. Наприклад, могло йтись про підтримку Кучми з боку «Динамо» як найпопулярнішого клубу країни.

На посаді президента України зв’язок Леоніда Даниловича з Суркісами та «Динамо» лише поміцнішав. Окрім матчів киян, Кучма відвідував їхню базу, вітав із визначними перемогами й відвідував клубні урочистості. Зрештою, саме за Кучми Суркіс-старший очолив ФФУ.

Символічно, що саме Кучма став президентом, який підтримав намір Григорія Суркіса провести в Україні Євро-2012. У квітні 2004 року Леонід Данилович підписав указ «Про заходи з підготовки проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу». Цим указом Кучма підтримав пропозицію ФФУ Суркіса взяти участь в тендері на право прийняти турнір, який Україна в результаті виграла, але уже не за Кучми.

Та навіть за підтримкою «Динамо» та Суркісів Леонід Данилович не забував про рідний «Дніпро». І навіть наголосив на цьому на святкуванні 85-річного ювілею київського клубу у 2012 році:

«Ви мені не повірите, якщо скажу, що завжди вболівав за «Динамо». У мене був «Дніпро», команда мого заводу. Але говорячи правду, більшість жителів України завжди вболівало за «Динамо», це був зразок футболу».

А вже у 2016 році, коли від дніпрян відвернувся їхній власник Ігор Коломойський, в ЗМІ ходили чутки – Кучма разом зі своїм зятем, олігархом Віктором Пінчуком представляють ініціативну групу, яка хоче підібрати клуб та використати його як майданчик для повернення в політикум. Чутками це й залишилось.

Ющенко: пасивний у футболі президент, правління якого ознаменувалось найбільшими футбольними успіхами країни

Віктор Андрійович – найменш цікавий футбольний персонаж в цьому переліку. В його президентській біографії просто немає промовистих історій про цей зв’язок. Якщо не враховувати те, що його колишній зять Олексій Хахльов колись займався відродженням рівненського «Вереса», а зараз очолює обласну футбольну асоціацію.

Натомість Ющенко дістались вершки розквіту футболу в Україні. Легендарна кваліфікація збірної Блохіна та історичний дебют на ЧС, одразу чвертьфінал в Німеччині, перемога заявки України та Польщі на проведення Євро-2012, тріумф «Шахтаря» в Кубку УЄФА. До усіх цих сюжетів Ющенко був причетний, але лише номінально – як президент і не більше.

Навіть коли він полетів у складі спільної українсько-польської делегації до Кардіффа презентувати заявку на проведення Євро-2012, це швидше мало вигляд посадового обов’язку. Але й це справило враження на комісію.

«Футбол – частина нашої культури, частина історії, це частина серця кожного українця, – виступав тоді Ющенко. –  Ми усвідомлюємо, що нам важко конкурувати з державами, в яких футбольні традиції не порушувалися історичними катаклізмами, де вже існує інфраструктура, яку ми тільки будуємо.

Але запевняю вас: за п’ять років Україна та Польща зроблять те, чого за іншими обставинами не спромоглися зробити і за півстоліття. Ми вже почали зводити у різних містах суперстадіони завтрашнього дня. Заради цієї ідеї об’єдналися всі – прості люди, бізнесмени, політики».

Основне, чим Віктор Андрійович повпливав на український футбол, – він просто не надто заважав олігархам. Навпаки, зібрав деяких із них – Коломойського, Ахметова, Таруту – в одному оргкомітеті з підготовки проведення Євро-2012, який сам і очолив.

Згодом він їздив на відкриття «Дніпро-Арени», яку збудував Коломойський. Вітав «Шахтар» Ахметова у Стамбулі після перемоги в фіналі Кубка УЄФА. Також спеціально літав до Німеччини на чвертьфінал ЧС-2006 з Італією – цього разу не на фарт. Грубо кажучи, як президент нічим у футболі не запам’ятався.

Хоча симпатії до «Динамо» та легендарних команд Лобановського у нього все ж були. І вже в статусі екс-президента Віктор Андрійович відвідував допрем’єрний показ фільму «Лобановський назавжди» кілька років тому.

Віктор Янукович: давав преміальні «Шахтарю», був почесним президентом у «Севастополя», обіцяв допомогти Конькову в ФФУ

Янукович – це Донбас, а Донбас – це «Шахтар». Зв’язок Віктора Федоровича з гірниками схожий до стосунків Кравчука з «Динамо» – без відомих історій порятунку, але з більшими фінансовими можливостями. Як говорив колись президент донеччан Рінат Ахметов, вітаючи Януковича з днем народження: «В найважчі хвилини ви завжди були поруч».

Важко сказати, про які найважчі хвилини говорив Ахметов, але грошима Віктор Федорович дійсно допомагав «Шахтарю». Правда, швидше символічно і після єврокубкових ігор.

«У нас завжди були хороші преміальні. Янукович частіше заходив після єврокубкових матчів, разом з Рінатом Ахметовим. У нас були преміальні від клубу, а він додавав», – згадував Олексій Бєлік.

Те, що Янукович та Ахметов були в добрих футбольних стосунках, всі ми знаємо зі знаменитого відео:

Та не лише «Шахтарю» допомагав Янукович. У 2006 році він зненацька став почесним президентом «Севастополя», який тоді виступав ще в другій лізі.

«Коли Віктор Федорович перший раз був прем’єр-міністром і балотувався на пост президента, він допомагав нам у Севастополі з проблемами наших стадіонів.

Члени команди мені сказали: «Це шанована людина, багато нам допомагав. Ми були б раді, якби він погодився стати нашим почесним президентом». Я кажу: «Ви вирішуйте, а я з Віктором Федоровичем зустрінуся, чи дасть він згоду». Так і сталося», – розповідав тодішній голова севастопольського відділення «Партії регіонів» Вадим Колесніченко, який був близький до клубу.

Як президент Янукович природно збільшив свій вплив на футбол, як і на весь спорт загалом. Зокрема, саме за його президенства Григорій Суркіс після декади роботи зійшов з посади очільника ФФУ, а замість нього прийшов Анатолій Коньков. Останнього називали ставлеником президента.

«А скажіть мені, хто тоді не був його ставлеником? Причому тут футбол взагалі? Я Віктора Федоровича знаю, як вас. Побачилися – привіталися. Програму запропонував – сподобалася. Допомоги багато від нього не дочекались, хоча обіцяв», – заперечував потім Коньков.

Ще до Конькова в Україні відбулось Євро-2012, інфраструктурою якого займався Борис Колесніков з команди Януковича. Про це є окрема історія з боргами, які досі висять на державі. Звісно, роль Віктора Федоровича в ній також не варто применшувати.

Янукович любив футбол, і часто відвідував його як президент. Окрім матчів «Шахтаря» це, звісно, були ігри збірної України. Найяскравіший спогад з таких – його радість на матчі України з Францією у плей-офф кваліфікації на ЧС-2014.

Але в фаворі завжди був донецький клуб. Окрім рядових матчів у чемпіонаті чи єврокубках, Янукович був і на відкритті «Донбас Арени», і на святкуванні 75-річчя «Шахтаря». Навіть в останні тижні на посаді, в розпал Революції гідності Віктор Федорович не забув привітати рідний клуб з перемогою на Об’єднаному турнірі в Ізраїлі.

А за пару днів до втечі Янукович підсумував свій зв’язок з українським футболом та спортом загалом тим, що оголосив 20 лютого днем трауру та скасував, зокрема, усі спортивні заходи в Україні. Щоправда, деякі з них таки відбулись – наприклад, «Дніпро» таки зіграв вдома з «Тоттенгемом» (1:0), а «Чорноморець» прийняв «Ліон» (0:0).

Петро Порошенко: завів у ФФУ Павелка, позбавив Суркісів грошей, син займався в академії «Динамо»

Як і Ющенко, Петро Олексійович тісних зв’язків не мав з жодним з українських клубів. Навіть попри те, що його молодший син Михайло – той, що фоткався у футболці з написом «Russia», – у свій час займався в академії столичного «Динамо».

«Так, є такий хлопець. Грає і тренується в групі U-14, яку ведуть відомі в минулому гравці Олег Венглинський і Олександр Радченко, – розповідав у 2015 році директор динамівської академії Олександр Іщенко. – Міша грає на позиції плеймейкера, і не випадає з обойми. Серйозно ставиться до справи, уважно слухає тренерів і від вправ не ухиляється.

У спілкуванні з ровесниками теж простий і відкритий, не помічалося за ним симптомів зоряної хвороби. Потурань йому, як і іншим, не робимо. Виховуємо бійців, допомагаємо їм розвивати талант».

Але біло-синім клубом, точніше його власниками, у Порошенка стосунки з часом зіпсувались. Все через націоналізацію «Приватбанку» за його влади, через яку брати Суркіси досі намагаються відсудити у держави близько 260 млн доларів.

«Ви знаєте, що сталося у 2016 році з клубом, коли у сім’ї нахабно відібрав гроші наш п’ятий президент. Ми потрапили у важку фінансову ситуацію, – говорив Ігор Суркіс про «Динамо» минулого літа. – Багато хто на нашому місці закрили б на замок цей проект, але ми стали боротися і розвивати ДЮСШ.

Сьогодні, як і раніше важко. Ми судимося. За своє, а не чуже. Я суджуся за гроші своїх дочок, за гроші онуків свого брата. П’ятому президенту захотілося забрати у нас гроші, щоб нас же тримати в заручниках. Якщо мені не вдасться це довести в наших судах, доведу це в інших. Нікому не дозволено когось грабувати».

За два роки до цього була ще історія з обіцянкою Петра Олексійовича відновити колонаду стадіону «Динамо» імені Лобановського після сумнозвісних подій на Грушевського на початку 2014 року. Але потім з’явилась інформація з «Динамо», що клуб виконує роботи за свій кошт.

Порошенко не приховував, що не є великим шанувальником гри мільйонів. «Не можу назвати себе футбольним фанатом, але інші види спорту люблю», – казав Петро Олексійович, в якого є чорний пояс з дзюдо. Даремно, наприклад, до нього звертались вболівальники вінницької «Ниви» по порятунок – ще до його президентства.

Проте успіхи наших грандів та збірної Порошенко не пропускав, часто вітаючи через соцмережі.

 Через військове втручання Росії період президентства Порошенка припав на загострену політизацію футболу. При ньому відбувся переїзд сімферопольської «Таврії» в Херсонську область, яким керував однопартієць президента Сергій Куніцин. При ньому йшла боротьба ФФУ та РФС в УЄФА за Крим. Сам Порошенко відвідував провідні футбольні матчі в компанії воїнів АТО.

Петро Олексійович закликав світових лідерів не допустити проведення ЧС-2018 в Росії. А ще просив главу ФІФА Інфантіно зняти дискваліфікацію з «Арени-Львів». За його влади відбувся фінал ЛЧ в Києві, коли сам президент обіцяв поселити в себе іноземних фанатів через кризу з орендою житла в столиці. Він особисто їздив на той самий матч «Маріуполь» – «Динамо», коли спецслужби глушили інтернет на стадіоні.

Зрештою, завдяки його владі та протекторату до керма ФФУ прийшов ще один його однопартієць Андрій Павелко й там укріпився. В тому числі завдяки політиці політизації обласних футбольних асоціацій, які теж стали очолювати члени БПП. Як усім нам тепер добре відомом, це і є той найбільший вплив Петра Порошенка на український футбол за часів його президентства.

Фото: Reuters; Facebook\Святослав Цеголко.

Лучшее в блогахБольше интересных постов

Другие посты блога

Все посты