«Ще у 2000 році не відрізняв ячмінь від пшениці». Як власник «Інгульця» Поворознюк став агромагнатом
Тепер у нього 17 тисяч гектарів землі та бізнес, що працює на футбол.
Тепер у нього 17 тисяч гектарів землі та бізнес, що працює на футбол.
Ми вже звикли, що в «Інгульця» та його власника Олександра Поворознюка все в порядку з грошима. Про це нам регулярно нагадує сам 49-річний підприємець з Кіровоградщини.
– «Тільки «Динамо» і «Шахтар» можуть пропонувати гравцям кращі умови, ніж ми».
– «Якщо приб’єм «Шахтар», дам 10 млн преміальних»
– «5 млн – офіційний бюджет «Інгульця». Але гравці отримують на порядок більше»
– «Сказав хлопцям: «Хочете в УПЛ? Бачите тунель? В його кінці 10 млн. Вийдете – заберете»
– «Чуєте шум в роздягальні? Це мотивацію занесли»
Олександр не приховує, що велику частину прибутків тратить на захоплення всього життя – футбол. Успішний бізнес, що процвітає, це дозволяє.
«Почав з трьох паїв сусідських. І так пішло по чуть-чуть». Аграрництвом Олександр почав займатись випадково
Олександр Поворознюк не одразу прийшов в агробізнес. Уродженець Петровського району, де сьогодні його авторитетно звуть «Папою», до 2000-х не пов’язував себе з фермерським бізнесом взагалі.
«Коли прийшов з армії в 1990-му, працював водієм на бензовозі. З 1993 року їздив по колгоспах – домовлявся за солярку по бартеру на м’ясо, зерно. Мав свої дивіденди, мені цього хватало. Нормально заробляв, їздив на нормальних машинах.
Коли у 1997-98 роках бартери почали закриватись, мене вже знали люди. Поїхав під своє ім’я позичив одному колгоспу солярки, бензини. Там, понятно, не розрахувалися, то я почав забирати техніку, трохи землі – головне з людьми розрахуватись. З людьми розчитався, а своє треба якось вертати. Отак і пішов у землю», – розповідав два роки тому Олександр.
Поворознюк визнає – тяги до аграрного бізнесу спочатку не було. Комфортніше себе почував у посередництві. І хоч фінанси дозволяли жити й з цього, земля з часом таки стала головною його справою.
«Якби мені хтось сказав, що буду працювати на землі… В мене мозги работали по-другому, по бізнесу. Там договорився, там договорився, свої п’ять копійок прикурить – і хватало на всю сім’ю, на все.
А тут неждано-негадано мене почало затягувать. Щоб ви розуміли, у 2000 році я ячмінь від пшениці не відрізняв. Потім почало получатись. В мене по житті так – я або роблю від душі, або просто не роблю. Почав вникати, читати, не стіснявся кудись їхати розпитувати. Так і пішов».
Головне підприємницьке кредо Поворознюка – розвиватись поступово, але стабільно. Як і у футболі, де «Інгулець» впродовж майже десяти років існування дійшов від районної команди до претендента на УПЛ, так і в бізнесі.
«Почав з трьох паїв сусідських. Потім у мене було 50 га, потім 248, потім 536, 980, 1200. І коли прийшов сюди [в Петрово], тут було уже майже 6 [тисяч]. І так пішло по чуть-чуть. Я не розпилююсь на другі райони. Скупляю все в одному місці».
Аграрне дітище Поворознюка – фірма «П’ятихатська». Вона є ядром його бізнесу, який він потрохи передає дітям
Перш ніж заснувати у 2007 році агрофірму «П’ятихатська», в Олександра була інша, під назвою «АВІЛ» – абревіатура з його та близьких йому людей імен. Зараз він продовжує скуповувати агропідприємства, які стають частиною системи з «П’ятихатською» в центрі.
«На сьогодні [у мене] є в межах 15-17 тисяч га. Більше не хочу розширювати земельний банк. Пішов у переробку більше. Ми зараз відкрили бетонний завод, завод з виготовлення тротуарної плитки та шлакоблоків. Пішли в напівфабрикати, хочу зациклити це все.
Хочу завод по переробці соняшника. Щоб пшеницю переробляти на своєму млину. Щоб більше продавати готової продукції. Вважаю, що за цим майбутнє. Хочемо впроваджувати нові технології, шукати нових менеджерів. Їжджу за кордон, переймаю досвід – щоб всі новинки, які є в агросвіті, ми впроваджували у себе».
Підприємства Поворознюка займаються рослинництвом та тваринництвом. Вони вирощують озимий ячмінь, соняшник, рапс, кукурудзу, пшеницю, а також розводять свиней, птицю, овець та велику рогату худобу.
На його підприємствах працює кількасот людей. Зокрема, лише в охороні близько сотні. Не дарма, адже агромагнату доводилось відбивати рейдерські захоплення. Один з таких трапився два роки тому.
«Приїхали тітушки поле косити. Але охоронці спрацювали, почалось тра-та-та. Всі розбіглись по посадках та очеретах – 2-3 дні шукали. Результат – три розстріляні машини, 25 затриманих.
Думаю, це не остання зустріч з рейдерами. Хочу, щоб всі знали – я нікому не продавав господарство, не зраджував пайовикам і нікому нічого не винен. Я з легкістю брав автомат і стріляв – не в людей, а в нелюдів, які хочуть нажитись на рівному місці. Поки я живу, цього не буде».
Поворознюк не лише категорично відкидає можливість коли-небудь продати свій бізнес. Він уже потрохи передає справу дітям: «Дочка – юрист в мене на підприємстві. Сину дав 200-300 гектарів, зараз уже 700. Йде по стопам батька».
Але дбає Олександр не лише про сім’ю. Раз в рік він оплачує своїм працівникам поїздки на курорти в Єгипет та ОАЕ – як винагорода за добре зроблену роботу. А пайовикам магнат віддячує вливаннями у соціальні проекти – у нього є свій благодійний фонд, він проводить воду та газ в села Петрівського району, а також заснував у регіоні дитячо-юнацьку футбольну академію.
«Футбол дає екстрім в житті, якого бракує в бізнесі». Поворознюк не шкодує грошей для «Інгульця» й не вірить в його самоокупність без єврокубків
Футбол – друге єство Поворознюка, яке тісно вплетене в бізнес. Наприклад, співвласником одного з агропідприємств Олександра «Плаві і К» є зірковий воротар «Інгульця» Богдан Шуст. А на початку цього року фермер розповів про покупку ще одного господарства, яке буде працювати виключно на футбол.
Схоже, так фермер знаходить можливість компенсувати жаль від нереалізованої мрії стати футболістом.
«Я починав займатися футболом, але не склалося. Не було у батьків грошей, щоб віддати мене до спортивної школи. Мама 38 років пропрацювала дояркою, а тато 42 роки – фуражиром. Але в футбол я все ж пограв – за дубль «Кривбасу» в 1986 році, коли той грав у другій лізі радянського футболу», – згадував Олександр.
У нього навіть була можливість в юності потрапити у футбольну академію в Донецьку, але мама не відпустила.
Тому ставши успішним підприємцем, у футболі Поворознюк знайшов розраду. Ще до появи «Інгульця» у 2013 році (тоді клуб ще називався «П’ятихатськ») Олександр за борги отримав у власність чернігівську «Десну». Щоправда, займався клубом недовго – міська влада, за його спогадами, хотіла використати команду в політичних цілях, в чому брати участь фермер не захотів.
«За рік прибуток [моїх підприємств] складає 12-15 мільйонів гривень. З них 6-8 я можу витрачати на команду», – розповідав Поворознюк ще у 2009 році у Чернігові. Сьогодні ця сума однозначно більша. Згідно з декларацією за 2018 рік, лише дивідендів від своїх фірм, з яких Олександр зазвичай виплачує преміальні футболістам, він отримав 14 млн грн.
Поворознюк не проти зробити «Інгулець» самоокупним, але не вірить в можливість цього без участі в єврокубках. Тому з виходом в УПЛ у «Інгульця» буде завдання згодом кваліфікуватись в єврокубки. А поки футбол для Олександра релакс, в який він вбухує величезні гроші.
«Футбол дає екстрім в житті, якого бракує в бізнесі. Він допомагає продукувати ідеї», – пояснює фермер свій життєвий баланс, де без успішного бізнесу не буде успішного футболу і навпаки. В цьому Олександр неприховано рівняється на Ріната Ахметова, з «Шахтарем» якого минулого року сенсаційно зіграв у фіналі Кубка України.
«З Ахметовим я знайомий особисто. У нього тут в Кіровоградській області гранітні кар’єри – бачу, як він професійно налагодив господарство. Хочу за таким принципом налагодити роботу на своєму підприємстві. Хочу у всьому бути схожим на Ахметова».
Поворознюк навіть минулого року запланував як порядний олігарх похід у велику політику. Після десятиліття депутатства в Петрівській райраді Олександр балотувався у Верховну Раду, але вибори по мажоритарці програв.
«Захистити свій бізнес можна, тільки якщо піти в народні депутати. Але знаючи себе, там мене або застрелять, або посадять», – схоже, не засмутився фермер.
Фото: сторінки Олександра Поворознюка у фейсбуці та Однокласниках, «Інгулець»
