Перша ліга принесла в жертву повагу до себе. І допомогла Павелку зміцнити авторитет
Колонка Миколи Решнюка.
Колонка Миколи Решнюка.
Коли демократія остаточно переможе совок в колективній свідомості українського суспільства, одними з останніх, хто опиратиметься, будуть наші футбольні господарники. Просто тому, що досі «має бути чітке рішення керівництва, а ми його виконаємо».
Просто тому, що «Павелко – сильний, потужний». Просто тому, що «Макаров не має авторитету, розвів балаган». Просто тому, що «ефективність Грімма як президента дорівнює нулю». Просто тому, що «Григорій Суркіс умів впливати».
Граючи у підкилимні ігри та змінюючи позиції на ходу, клуби першої ліги в угоду власним інтересам проігнорували, що головними в цій історії є вони. Не керівництво ПФЛ, на яке треба натиснути, чи УАФ, з яким можна по тихому порішати. І саме вони винні у тому, чому так довго не було конкретики.
Насправді, сьогоднішнє рішення ПФЛ мало чим відрізняється від двох попередніх – за 21 травня та 5 червня. Усі три є легітимними, прийнятими відповідно до статуту. Такими, які виконком УАФ має затвердити без проблем. Бо така законна воля більшості. Байдуже, що не завжди математичної – ніхто не забороняв «Руху», «Волині», «Минаю», «Авангарду», «Гірнику-Спорту» та «Балканам» приїхати на друге засідання 5 червня, щоб відстояти власні інтереси. Відстояти законним чином.
Інше питання, чому це друге засідання взагалі відбулось, хоча рішення першого було цілком конкретним. Ось тут той критичний момент, де керівництво ПФЛ дало маху. Підставилось, купившись на зміну позицій у клубів (досі невідомо, яких саме), а ті у відповідь зробили винними саме Макарова та його команду. Бо не проявив непохитність та рішучість.
Все мало закінчитись ще після першої ради ліг. Але більшість була така непереконлива, що просто прийняти її позицію – це не по-нашому. Тому меншість пішла в обхід. Тому клуби виступили на відкритий конфлікт один проти одного, попутно шукаючи союзників. Тому два табори, десятки аргументів, один поганий президент Макаров (бо не зміг догодити усім) і один хороший Павелко (бо узурпував футбольну владу).
Ця історія не про пошук компромісу, бо ніхто не збирався його шукати. Радше, навпаки – був ладен втекти від нього якнайдалі, переслідуючи власний зиск. Ця історія про дітей, які на канікулах у бабусі розійшлися так, що вилізли їй на голову, виклянчуючи цукерку – замість того, щоб заслужити її слухняною поведінкою. Вгамувати їх могли лише батьки – авторитет, підкреслений правом на обмеження та покарання за замовчуванням. У бабусі такого немає.
Тому в УПЛ досі немає реального телепулу, попри рішення більшості – бо Грімму було нічим обмежувати противників. Тому в ПФЛ зараз все перейшло у фарс, бо Макарову нічим покарати колаборантів. У обох посад просто немає відповідних інструментів. І цим часом віртуозно користаються як клуби, так і президент ФФУ/УАФ задля зміцнення власного авторитету – у нього такі інструменти є. Це не важко, якщо підім’яти під себе ключові ланки футбольної вертикалі.
Сьогодні Павелко ними скористався – на жаль, не на очах у преси, якій дивним чином закрили доступ саме на те зібрання ПФЛ, на яке прибув глава асоціації. Хоча з попередніми радами таких проблем не було. Прийняте за присутності президента УАФ рішення тепер уже буде важко не затвердити виконкому УАФ. Здається, в цій історії ми нарешті наближаємось до кінця.
Тепер боротьба за вихід в УПЛ буде видовищнішою, ніж сама УПЛ. Тепер з турнірної інтриги в першій лізі можна заварювати чефір. Тепер «Інгулець» та «Минай» зможуть з’ясувати стосунки не лише коментарями в медіа.
Шкода тільки, що репутаційно поточна версія першої ліги втратила надто багато за минулий місяць. В угоду інтересам більшість клубів принесла в жертву повагу до себе. І якщо вчора ти був скромною провінційною командою з великою мрією та вболівальницькими симпатіями, то сьогодні ти – зарозумілий клуб, який викликає негайну відразу.
Бо у футбол у нас грають не для вболівальників, крихітко.
Фото: «Металiст 1925»
