Тест Купера асоціюється з «Динамо», Миколою Павловим та дикими навантаженнями. Що в ньому такого?
3,2 км за 12 хвилин.
3,2 км за 12 хвилин.
Що таке тест Купера?
Це фітнес-тест, який допомагає визначити фізичну готовність. В спорті через нього відстежують ефективність тренувань.
Купера застосовують на фоні атлетичних навантажень, тому людям без підготовки краще не випробовувати себе таким чином – він дуже виснажує.
Тест Купера буває двох видів. Популярніший з них – 12-хвилинний. За 12 хвилин людина повинна подолати якомога більшу дистанцію. Результат звіряють з таблицею, за якою визначають прийнятність показника в залежності від віку.
Наприклад, для чоловіків, віком до 30 років, норма середнього результату – 2,2-2,39 км. Для жінки такого ж віку – 1,8-2,19 км.
Другий вид тесту – півторамильний. Людині належить якомога швидше подолати дистанцію в 1,5 милі (2,42 км). Результат також звіряють з таблицею.
Для чоловіків, віком до 30 років, середня норма – це 14:30-12:01 хв. Для жінок такого ж віку – 18:30-15:55 хв.
Тест Купера рекомендують проводити на бігових доріжках, де є сприятливе покриття. Оскільки оцінують фізичну витривалість, варто обрати помірну, але стабільну швидкість. Якщо людина відчуває втому, дозволено перейти з бігу на ходьбу.
Хто такий Купер?
Американець Кеннет Купер – доктор медицини та колишній полковник Військово-повітряних сил США. В розпал Холодної війни в середині 1960-х Купер працював на військовій базі в Техасі, де займався покращенням фізичної готовності військовослужбовців (і навіть космонавтів).
В ті роки в Штатах існувала стурбованість, що американські солдати програють в атлетизмі радянським. Тому Купер в тому числі вивчав способи покращити витривалість та стійкість вояків через фізичні вправи.
В ході досліджень він розробив комплекс тренувань для розвитку серцево-судинної системи та звів їх в одну книгу. Її назва «Аеробіка» згодом посприяла тому, що Кеннета називали батьком цього виду гімнастики.
Кеннет Купер
До переліку в книзі увійшов також тест, який згодом назвали на честь спеціаліста. Він прийшов на зміну звичному на той час випробуванню на біговому тренажері, за допомогою якого визначали рівень фізичної готовності людини.
Проте в старішого тесту був суттєвий мінус – за раз можна було протестувати лише одну людину. А ще витрати на обладнання.
Кеннет взявся за розробку нового випробування, яке було б недорогим та ефективним у часі. І яке можна було б застосувати для великої кількості людей поза лабораторними умовами.
Так 1968 року з’явився тест Купера.
Як тест Купера потрапив у спорт?
Два роки тому, з нагоди 50-річчя тесту Інститут Купера (заснований 1970 року самим Кеннетом) опублікував його історію.
Першими новий тест від Кеннета на собі випробували 115 офіцерів ВПС США. Після трьох днів тестувань команда науковців підрахувала та порівняла показники з даними попередніми тестів та встановила – тест Купера краще оцінював фізичну готовність.
В січні 1968 року результати тесту Купера опублікували в журналі Американської медичної асоціації. Через рік вийшла «Аеробіка» Кеннета. Так інформація про тест вийшла в маси.
«За рік чи два до ЧС-1970 з футболу головний тренер збірної Бразилії прочитав «Аеробіку». Його зацікавив 12-хвилинний тест, тому він звернувся до Кеннета з проханням розробити комплекс вправ для своєї команди. В тому числі з тестом Купера.
За результатами тестування в ході підготовки до ЧС в Мексиці показники гравців покращились на 18%. Той мундіаль бразильці на чолі з легендарним Пеле виграли», – йдеться на сайтi Інституту.
Успіх бразильців посприяв поширенню інформації про тест Купера в спортивному середовищі. Найперше це стосується футбольних команд, але ідеєю зацікавились і в інших видах спорту. Наприклад, в американському футболі або баскетболі.
Хоча більше тест прижився там, де й народився – в силових структурах, у сфері військових, правоохоронців чи пожежників. Тут його можуть використати навіть при прийманні на роботу.
Чому тест Купера міцно прижився в нашому футболі?
Це тягнеться ще з часів СРСР. У орієнтованому на атлетичність радянському спорті тест Купера з’явився майже одразу – ще в 1970-х, що не повинно дивувати. При чому, не лише у футболі.
У книзі «Легендарний фінал 1972 року. СРСР та США» колишній радянський баскетболіст та тренер Володимир Гомельський порівнював свої тренерські методи у 80-ті з давнішими на десять років нормами:
«За більшістю показників мої команди не могли досягти того рівня, який планувався тоді в збірній СРСР. Я уже казав, що 20 метрів зходу треба було пробігти за 2,2 сек. В моїй команді таких захисників було всього двоє.
А якщо ми беремо тест Купера, то для «п’ятірки» треба було пробігти 2800-3000 метрів».
А ось уже слова колишнього захисника київського «Динамо» Стефана Решко, який виступав за клуб якраз в 70-х, про свого тодішнього партнера Євгена Рудакова:
«Коли прийшов Лобановський і збільшились навантаження, він (Рудаков – прим.) брав у всьому участь на рівні з іншими: крос так крос, тест Купера так тест Купера. Хоч і був воротарем».
Схоже, Лобановському тест особливо припав до душі. Підтверджень цьому можна знайти багато, але й цитати ще одного екс-динамівця Івана Яремчука буде досить:
«Найважча вправа у Валерія Васильовича – це тест Купера. Якщо хтось не вкладався в норматив, він змушував усіх бігти тест наново. Один тест Купера пробігти – це не подарунок, а два поспіль – справжня мука».
Щоб здати цей норматив у Лобановського, треба було пробігти за 12 хвилин 3,2-3,4 км. Саме час нагадати, що середня норма за тестом Купера – 2,2 км, а сам тест – це лише спосіб виміряти ефективність тренувань (наприклад, під час зборів), а не тренування як таке.
Але що робив сам Валерій Васильович, швидко знайшло відгомін в роботі інших радянських тренерів, а потім його послідовувачів. В команду Лобановського в кінці 90-х зірвався трансфер Олександра Глєба, коли він відмовився проходити тест:
«Я їм кажу: я не буду тест Купера бігти. А потім якийсь там турнір в залі був. Після тренування тиск міряють, а у мене таке, знаєш, з дитинства, коли кров з пальця або з вени здаєш, я ледь свідомість не втрачаю.
Мені коли міряли тиск, у мене там 145 на 80 і лікарі говорять: Ні, тобі не можна. Я кажу: Та нормально все. У підсумку я посидів на заміні, мене не поставили. І все, я поїхав», – розповідав білорус.
А як сьогодні з цим? Наші команди досі бігають Купера?
Здебільшого так, але не всі. На поточних зборах тест Купера точно проходило київське «Динамо». Минулого року Олександр Горяїнов те саме робив із «Металістом-1925». Але це, звісно, не весь перелік.
Варто розуміти, що в самому тестуванні немає нічого поганого – воно досі залишається дієвим. Навіть в мадридському «Реалі» використовують цей метод.
Але є два нюанси.
Перший – Купера слід застосовувати саме як спосіб моніторингу, а не тренувальну вправу на максимальне навантаження, як це звикли робити у нас. Серед українських тренерів розуміння тесту викривилось настільки, що Микола Павлов – мабуть, найбільший адепт Купера в українському футболі – платив гравцям за хороші показники.
«У Миколи Петровича за тест Купера по 200 доларів отримувала перша п’ятірка, а чемпіон – 300. За інші тести також заохочення було», – пригадував кілька років тому колишній гравець Павлова в алчевській «Сталі» Артем Касьянов.
Другий нюанс – у футболі потреба в тесті Кеннета поступово відпадає, бо:
а) сьогодні є дієвіші методи для фітнес-контролю;
б) бігати такі довгі дистанції в орієнтованому на спринтерську швидкість сучасному футболі немає потреби.
Тенденція очевидна й у нас – мода на тест Купера в Україні потрохи стихає. Тренери старої формації відходять від справ, їхніх послідовників стає менше, а ситуацію ще десять років тому почали покращувати запрошені іноземні фахівці:
«У кожного тренера своя методика. Містер вважає, що не обов’язково бігти цілу годину, щоб набрати хорошу форму, – говорив у 2011 році про Хуанде Рамоса Андрій Русол. – Старі методи нам замінили тестування.
Для кожного гравця склали індивідуальну програму підготовки. Виявилось, що не треба бігти тест Купера, щоб оцінити свій стан».
Фото: «Металіст-1925», Cooper Alliance, «Команда»
