Матч «Олександрії» було важко додивитись до кінця. Але в команди все йде за планом
Клуб рухається вперед.
Клуб рухається вперед, вважає Микола Решнюк.
Вперше цього сезону довелось писати про гру, опираючись спершу на емоції, а потім на конструктив. Нічого дивного, адже сталось те, що ми й очікували – фаворит переміг, шансів навіть на нічию було мало. І тільки натхнення гостей від дебюту в групі ЛЄ не дало матчу скотитись в журбу.
Українці бадьоро почали. Після двох підряд пропущених посеред першого тайму не втратили духу і раз за разом врізались в жорсткі єдиноборства. Старались як могли й таки заслужили історичний перший гол на цій стадії. І не здались навіть тоді, коли надія на нічию вмерла, тільки народившись.
Зарядженість врятувала «Олександрію» від розгрому. Бо надто вже легко дались господарям голи. Особливо симптоматичним вдався перший – «Вольфсбург» ще навіть як слід не притиснув команду Шарана до своїх воріт, як один непереконливий дальній постріл Арнольда та неочікувана помилка досвідченого Паньківа привели до пропущеного.
Здається, навіть самі «вовки» здивувались, що вийти вперед вдалось так легко. Вони ж готувались до занудного штурму масованої оборони.
Швидкий другий гол міг запросто вбити настрій дебютанта. Але це не про «Олександрію». Хлопці Шарана можуть не грати у вишуканий футбол, у них може не бути родзинки або Х-фактора. Але вони проста команда, яка старається добре робити свою справу. Не більше, не менше.
Гра «Олександрії» – це Лучкевич. Він помилявся, гарячкував, віддавав передачі не туди, губив позиції, зависав у напівпозиціях, обрізався, але компенсовував невдачі енергією та невпинністю у своїх спробах зіграти краще. Валерій – уособлення всієї команди.
«Олександрія» виходила в атаки, хоча не мала для цього чіткого механізму дій. Так вона забила красивий гол, хоч він і не вписувався в логіку подій. Вона оборонялась, зазнаючи пошкоджень і завдаючи їх супернику.
Хтось скаже, на такому рівні ці заслуги – не заслуги. І з ним, мабуть, варто погодитись. Матч у Вольфсбурзі було важко додивитись до кінця. Через його однотонність ще в першому таймі з’явилось відчуття, наче пройшло вже 60-70 хвилин. А ще ці напівпорожні трибуни в кадрі, які ніби промовляли: «Чувак, кому ця гра взагалі потрібна?».
Точно потрібна «Олександрії». Команда Шарана потребує цей єврокубковий досвід для виходу на новий рівень розвитку. Повільного, але впевненого розвитку, який почався ще в першій лізі й досі не зупинявся. Хіба що пригальмовував.
З цієї точки зору, в них усе йде за планом – починаючи з сезону 2012/13, «Олександрія» лише раз фінішувала у своєму дивізіоні на нижчій сходинці, ніж в попередньому розіграші.
Команда продовжує рости. Груповий раунд – новий для неї виклик, який знову може вплинути на позиції в чемпіонаті, як це було два роки тому через дебютну участь у кваліфікації ЛЄ. Але ж ми пам’ятаємо, що потім Шаран і компанія змогли конвертувати це в бронзу УПЛ.
Проблеми в «Оле» точно будуть, але саме вони рухають цю команду вперед. Здається, так і має бути.
Фото: Gettyimages.ru/Maja Hitij/Staff
