Ідеальна гра збірної України або роздуми про вічне

Так вже завелося в природі, що вболівальники - народ вибагливий і вимогливий. А коли мова заходить про рідну національну Збірну - то і поготів, погодити фактично неможливо.

От був у нас тренер - Михайло Іванович Фоменко. Гра головної команди країни була відверто тьмяною, всі кричали, що король - голий і тільки хороші результати і вихід на Євро - 2016 рятували тренера від відвертої люті та вимог звільнити Фоменка. Головним лейтмотивом від вболівальників тоді було посилання, що у нашої Збірної є достатній підбір виконавців і вона може грати в набагато кращий та сучатніший, зрештою, просто приємніший оку футбол.

Що було на тому Євро краще пропустимо (з етичних міркувань)... і вже маємо нового тренера, з сучасними європейськими поглядами на футбол і обіцянками побудувати команду європейського штибу і в збірній України.

І насправді, українська збірна змінилася до невпізнаваності, заграла в зовсім інший футбол, намагається контролювати м'яч та діяти з позиції сили, діяти за всіма канонами "Барселони" кількарічної давності або, простіше кажучи, грати у всім до болю у вухах відому "тікі - таку".

Але що ми бачимо на виході? Відбір на Мундіаль провалено, а для гри в такий футбол, який хоче бачити Андрій Миколайович, нашій збірній очевидно бракує майстерності виконавців і виходить просто контроль заради контролю, який , у випадку втрати дорогоцінного м'яча, перетворюється на справжнісіньку "пожежу" Та і взагалі, я не впевнений, чи варто і надалі тренерському штабу пропагувати таку модель ведення гри, адже окрім того, що нашим футболістам бракує рівня виконання, то для успішності таого вектору гри потрібна неабияка зіграність, досягти якої на рівні збірної - майже неможливо і тому виходить лише те, що зараз маємо - контроль заради контролю.

І в багатьох вболівальників знову є добрячий мішечок з претензіями на адресу головного тренера. Та, враховуючи те, що результат незадовільний, а спроб щось змінити немає, з часом він лише збільшуватиметься.

А якою вона була б - ідеальна збірна України, яка б не викликала нарікань? На мою думку, одним з "козирних" вмінь такої команди повинне бути вміня обирати манеру гри, залежно від суперника. От зараз збірна України не полишає намагань у кожному матчі нав'язувати супернику свою гру супернику. Звичайно, це добре. Але добре це тільки тоді, коли цей задум вдається втілити в реальність, тобто,прпоти команд досить посереднього європейського рівня, бо Іспанія, Німеччина ітп. такого зробити не дозволять і проти них краще підійде стиль, який проповідував Фоменко. Але в нас останнім часом все переходить з крайності в крайність і навряд найближчим часом щось зміниться.

Ще одним утопічним фактором є думка, щоб всі гравці нашої національної дружини показали себе у всій красі. От наприклад, Олександр Зінченко в останніх товариських матчах виглядав скуто і тьмяно в порівнянні з матчами в клубі (напевне, через недостатню кількість часу перебування з м'ячем).

Іншим гравцем, найкращих якостей якого так бракує, є Євген Хачеріді. Зараз актуальна, як ніколи, проблема захисту власних воріт при стандартних положеннях (найкраще цю проблкму описує пропущений гол з "другого поверху" після стандарту від японців. Японців, Карле!!!). От якби Женя поборов усіх своїх тарганів, то захист нашої Збірної напевне, став би набагато надійнішим.

Ну і ще одне... Не зовсім про збірну, але про український футбол; от якби ФФУ змінилася в кращий бік, бо риба, кажуть, гниє з голови.