Ненавижу тебя, но люблю одновременно

Особисто на мій погляд однією із причин невдач столичного клубу є так звана динамівська школа. Де кожен гравець, який в минулому яскраво себе проявив у футболці «Динамо» - згодом «вростає» в систему. По-простому, стає головним або ж тренером молодіжних команд. Як відомо, такої стратегії дотримується президент «біло-синіх». По факту це є одним із недоліків, адже не запрошуються інші спеціалісти, які можуть бути кваліфікованішими, при цьому не читаючи конспектів Лобановського. Чи не час розуміти, що феномену цього великого для історії взагалі футболу тренера досягнути неможливо, якщо бути лише в структурі «Динамо». Думаю вболівальники зі мною в цьому аспекті погодяться. Потрібно хоча б іноді виходити за рамки і пробувати щось нове – чого й бажаю Ігорю Суркісу.

Також київському клубу потрібно переглянути свій підхід у веденні трансферної політики. Деякі позитивні зрушення є, але потрібно в цьому плані ще розвиватись. Непогано було б перейняти досвід «Шахтаря», який знаходить чудових виконавців по всій Бразилії. Або вийти на такий же рівень, як «Металіст» та «Дніпро» у найкращі роки. Ніби, вже Красніков в Києві, але без особливих досягнень.

До речі, однією із найбільших проблем, яка пригнічує особисто мене є в здоровому сенсі ротація. Намагатимусь пояснити… Припустимо: Гармаш відіграє матч не найкращим чином, то чому не випустити Дуелунда (коли він не травмований і є в заявці), або когось іншого. Або ж випускати Сидорчука в центр захисту, а не дати шанс тому ж Попову. Я собі часто задаю ці питання, і хочу бачити на флангах Лєднєва та Цітаїшвілі – і це нормально! Можливо, вони не мають того досвіду, але без шансу вони ніколи не стануть рівнем «Динамо». І таких прикладів є вдосталь. Але в той же час я щиро радію за Циганкова, Шапаренка, Шепелєва, Миколенка.

Давайте поговоримо і про позитивні риси. Однією із таких є залучення власної молоді до тренувального процесу та їхньої інтеграції в основну команду. Молоді гравці значно прогресували за останні два роки в «Динамо». Отож, ставка на власних виконавців все таки спрацьовує. Молоді хлопці не бояться грати в єврокубках і впевнено себе проявляють у національній збірній, де помалу вирівнюється кількість динамівців із гравцями донецького «Шахтаря».

Відданість гравців та робота з вболівальниками знаходяться на пристойному рівні. Адже футболісти є досить відкритими у спілкуванні із фанатами та ЗМІ. Часто проводяться різні конкурси для місцевих тіфозі. А що вже й говорити про УЛЬТРАС та атмосферу на стадіоні. Перебування на матчах вживу неможливо зрівняти ні з чим. Люди по-справжньому «запалюють» гру та неабияк мотивують гравців.

І основним плюсом для мене є те, що я люблю цей клуб з дитинства і буду його підтримувати в будь-який час. Ця команда своєю грою заставляє переживати неповторні емоції від щастя до розпачу (на скільки б це пафосно не звучало).

В цьому матеріалі хотілось сконцентрувати вашу увагу на тих моментах, які хвилюють мене найбільше. Не можу сказати, що цей клуб ненавиджу, але в деяких моментах рішення керівництва просто вражають своєю нелогічністю. Можливо, у вас є інші думки щодо плюсів та недоліків «Динамо». Мені цікаво, діліться своїми враження від гри столичного клубу та стратегії розвитку вцілому.

P.S. Написати дану публікацію мене вмотивував фанат "Олімпіка", який бере участь в конкурсі від "Tribuna.ua"