Процес над САSемськими відьмами

Спортивний арбітражний суд Лозанни (CAS) залишив в силі рішення Контрольно-дисциплінарного комітету УЄФА щодо скасованого поєдинку Ліги націй сезону-2020/2021 Швейцарія — Україна, який мав відбутися 17 листопада 2020 року. «Це що у нас – інквізиція, повернення середньовічних часів?» - питав прес-аташе збірної України Олександр Гливинський після рішення CAS.

З юридичної точки зору ситуація з відміною матчу Швейцарія – Україна доволі неоднозначна. Думки наших правозахисників розділились. Тому після фатального вердикту минулого року Мирон Маркевич вдало підмітив: «Я не думаю, що якби на нашому місці була б збірна Англії, або Німеччини, то їм би зарахували поразку. Це неповага до держави»

Очевидно, що сподіватися на якесь інше рішення було б наївно. Хтось серйозно вірив у те, що суд у Лозанні, яка знаходиться в Швейцарії, в неоднозначній з юридичної точки зору ситуації винесе рішення не на користь банкірів?

Так, безперечно, в даній ситуації в чомусь ми винні. Ми не були на місці сумнозвісного героя роману Франца Кафки Процес – Йозефа К., якого вбили за ніщо. Але ми не винні настільки, щоб нас так однобоко безапеляційно засуджували! Ми не винні настільки, щоб від нас так відмахувався вищий спортивний арбітражний суд! Ми не винні настільки, щоб спортивну громадськість не хвилювала ця несправедлива ситуація ні в найменшій мірі! Ми не винні настільки, щоб…

Але нас покарали. Несправедливо. Безапеляційно. Безвідмовно. Ну а Гливинський у цій ситуації нагадує головного героя (зіграного Джерардом Батлером) прекрасного фільму Законослухняний громадянин, який після несправедливого вироку суду був шокований.

І не було б так прикро, якби ми не заслужили на вихід в дивізіон А більше, ніж власники роллексів. Любителі сиру не виграли жодного матчу – три нічиї, дві з яких зі збірною Німеччини та одна з Іспанією. Ми ж обіграли і їх, і збірну Іспанії (напіврезервним складом! А через тиждень Шахтар резервним складом переграв у Мадриді Реал! Коли таке було і чи ще колись буде?)

Відповідаю на запитання Олександра. Ні! Середньовіччя в минулому: знамениті інквізитори Карлос Торквемада і Франциск Сіснерос не віддають накази про катування на дибі; в Салемі не спалюють відьом на аутодафе; католики і протестанти не влаштовують Варфоломіївську ніч; місце в раю вже не заробиш через купівлю індульгенції (хоча все ще є багато охочих поторгуватись!).

Але одне залишилось. Зневага до бідних! Як казав Бенджамін Франклін: «Не бідність не можна стерпіти, а презирство. Я можу обійтись без усього, але тільки не коли мене зневажають через те, що я бідний» Всякий, хто знайомий з творчістю Чарльза Діккенса, прекрасно розуміє, про що йде мова, коли бідність стає основоположною причиною упередженого відношення суспільства до конкретної людини чи спільноти.

Маркевич правий. Якби на нашому місці була б багата країна, її б не покарали отак. Тому основна причина такого рішення – це бідність країни. Бідних зневажають і не люблять, їхніми правами нехтують і при першій же можливості їх принижують.

Чому дурні? Бо бідні. Чому бідні? Бо дурні. Так, ми – бідні. І, мабуть, дурні. Але це не повинно мати ніякого відношення до справедливого розгляду судом конкретного випадку. І дуже прикро, що західні інституції, які при першій же можливості кричать про демократичні цінності, все ще в XXI столітті не позбулись упередженого ставлення до бідних. Таким чином, не треба жити в Середньовіччі, щоб в руках несправедливого судді закони перетворились на катування інквізиції. Якщо закон – не для всіх, тоді не треба розказувати про універсальні ліберальні цінності і нав’язувати своє бачення іншим. Сподіваюсь, колись інституції західного світу це зрозуміють і почнуть діяти виключно по законам, а не по поняттям.

A communi observantia non est recedendum. Не можна нехтувати тим, що прийнято всіма.