Роман Шухевич – зірка спортивного Львова 1920-х. Хотів переплисти Ла-Манш та врятував дитину, коли займався фігурним катанням
Ставив рекорди на 100 метрів вільним стилем, створював спортивні клуби.
Від редакції Tribuna.com: сьогодні 115-та річниця дня народження Романа Шухевича. З цього приводу підіймаємо в стрічці текст, який було вперше опубліковано на сайті у квітні 2021-го.
***
Місцева влада Тернополя перейменувала центральний стадіон міста (сьогодні тут зіграють «Агробізнес» та «Динамо» в півфіналі Кубка) на честь головнокомандувача УПА Романа Шухевича. Тепер його назва – «Тернопільський міський стадіон імені Романа Шухевича», що спричинило багато галасу навіть за межами України:
Слідом Львівська облрада запропонувала Кабінету міністрів перейменувати «Арену Львів» на честь Степана Бандери – щоправда, тут історія поступово стихла. Так, Бандера перетинався з футболом та іншими видами – Андрій Сеньків писав окремий матеріал про це – але швидше дотично, ніж опосередковано.
Роман Шухевич же був тісно та яскраво пов’язаний зі спортом Львова 1920-х. До повного занурення в політичне життя він встиг спробувати майже все – від футболу, баскетболу і волейболу до водного поло та фігурного катання.
Шухевич відмовився від музики заради спорту, вступив до «Пласту» у 13 років – і був там на перших ролях (на відміну від Бандери)
«Пласт» – організація, що була створена в 1911 році сином Івана Франка Петром. Він разом з Іваном Чмолою та Олександром Тисовським заснував перші гуртки нового штибу в Академічній Гімназії у Львові. Чоловіки були захоплені книгою Роберта Бейдена-Павелла про скаутський рух у США і спробували організувати щось схоже для львівської молоді.
«Пласт» із часом та збільшенням чисельності учасників почав розмежовуватися за віковими групами («уладами»), які зі свого боку розподілялися на гуртки за можливостями («курені»). Основними засадами скаутського самовиховання в новостворених організаціях було життя серед природи, допомога іншим, витривалість, спорт та патріотизм. Особливо це стосувалося останнього – фактично через «Пласт» проводилася політика виживання українськості у Львові (центрі цього руху), який побував під окупацією Австро-Угорщини, Російської імперії та Польщі упродовж одного десятиліття.
Роман Шухевич вступив до «Пласту» вже у 13-річному віці, будучи школярем, і пробув там до заборони організації владою Польщі. «Ще навчаючись у гімназії та в політехніці, Роман був активним членом різних спортивних товариств, – розповідає львівський історик Микола Посівнич. – Шухевича в пластовій обліковій картці (десь за 1921-1922 роки – прим. Tribuna.com) характеризували так: «Найліпший з гуртка, честолюбивий, войовничий, енергійний». Контраст з Бандерою, якого взяли в «Пласт» лише після довгих роздумів.
Роман Шухевич (нагорі) в 1922 році
Хоча не можна було назвати Шухевича людиною, яку в юності запам’ятовували з першого погляду. «В шкільні роки він був щуплим, сухорлявим, зовсім незамітним хлопцем, – писав однокласник Лев Ярошевський. – Ми не звертали на нього уваги. Але в дуже короткому часі Роман своїми здібностями, своєю вдачею та своєю поведінкою змусив нас визнати його першим між нами. Він усім радо помогав, а робив це в такій субтельній формі, щоби не показувати своєї вищості над іншими».
Богдан Підгайний, провідний діяч ОУН, а також близький друг Шухевича згадував: «У той час в середніх школах мали лише на показ один диск, одне ратище і пару боксерських рукавиць. Поляки на такі речі грошей не давали. Тоді на сотки наших спортовців (спортсменів – прим. Tribuna.com) лише Роман Шухевич і Юрко Старосольський мали черевики до бігання, а в мене були мешти до метання. Коли ми грали копаний м’яч (футбол – прим. Tribuna.com), то наш колега Михайло Жук завжди мав шило і дратву, і направа м’яча часто тривала довше, ніж сама гра».
Роман Шухевич (в першому ряду четвертий справа) в «Пласті»
Сам Шухевич вбачав лише користь для себе й товаришів: «Ми мусимо гартувати спортом тіло, але, що найважливіше, здобувати знання і вправляти сильну волю». Богдан Чайківський згадував, що коли був ще школярем, то старший Шухевич одним поглядом змушував обливатися разом із ним холодною водою вранці в центрі Львова. Шухевичу не знадобилося багато часу, щоби стати лідером усіх куренів, де він займався – від імені Конашевича-Сагайдачного до власноруч створених «Чорноморців».
Роман паралельно займався музикою, добре грав на фортепіано і йому пророкували непогане майбутнє, якби він зосередився на навчанні. Але коли Шухевич постав перед вибором, то обрав саме фізичну підготовку. «Роман довго студіював музику, стрийко Тарас був його вчителем, – розповідала дружина Наталя. – Він [стрийко] кричав на нього: «В тебе через спорт рука робиться тяжка. Ти не зможеш далі грати». І Роман кинув музику». Ще на початку своєї кар’єри в «Пласті» Шухевич вступив у ряди Української Військової Організації, познайомився з Коновальцем і Бандерою – і вже в 1930-ті було не до музики.
Шухевичу приписують любов до футболу. Зі зростом 170 см грав нападника, створив спортивний клуб «Русалка»
Коли історики згадують про зв’язки Шухевича зі спортом, то зазвичай перелічують стандартні види. «Футбол був улюбленим видом спорту для Романа. А ще – баскетбол та волейбол», – впевнений Микола Посівнич.
Роман Шухевич (другий зліва) після футбольного матчу
Чи був Шухевич великим фанатом футболу – достеменно невідомо. Навіть позицію на полі встановити складно. Публіцист Олег Лисяк привідкриває завісу словами, що Роман «був шукачем добутих голів», тому, ймовірніше, йдеться саме про напад. Що не дуже-то й дивно.
Коли Шухевичу був 21 рік, на нього завели медичну картку в обласному пластовому таборі на Соколі. Там йшлося, що його зріст – 168,5 см, вага – 64 кілограми. Через вісім років у протоколах польської поліції знову засвітилися його дані, відповідно до яких Шухевич підріс усього на 1,5 сантиметри. Роман очевидно не вирізнявся особливою статурою для гри у воротах чи захисті.
У 1923-му за ініціативою Шухевича на базі тієї самої Академічної гімназії, де започаткували «Пласт», створили спортивний клуб «Русалка». У ньому займалися командними видами спорту – футболом, баскетболом (кошиківкою), волейболом (відбиванкою). Цей спортивний клуб активно згадувався, допоки в гімназії навчався Шухевич (до 1926-1927 років).
«Русалка» не була на перших ролях львівського футболу – у першому серйозному матчі проти СТ «Україна» команда програла 1:8. «У другому матчі «Україна» відкрила рахунок на 10-й хвилині й далі володіла перевагою, – писав в книзі «Копаний м’яч» Денис Мандзюк. – Через п’ять хвилин голова «Русалки» (вчитель гімназії – прим. Tribuna.com) Павло Зимак попросив суддю зупинити гру. Заявив: якщо суперники не перестануть порушувати правила, він забере з поля своїх підопічних. Щойно матч відновився, як нападник Мурський збив когось із гравців «Русалки», внаслідок чого команда залишила стадіон. Вирішили зарахувати «Україні» технічну перемогу з рахунком 2:0». Хоча треба зазначити, що гравці «Русалки» викликалися у збірну Львова, а в 1926-му нарешті вперше обіграли «Україну» 4:2 (щоправда, за ту грали резервні футболісти).
Можна припустити, що Шухевич до командних видів ставився все ж дещо прохолодніше, ніж зазначають. «Роман не дуже любив такого спорту, в якому вирішувала сама фізична сила, – стверджував Богдан Підгайний. – Він волів такий спорт, у якому випробовувалася сила волі. Тому він вправляв біги на довші віддалі і плавання».
Водні види спорту – найближчі до Шухевича. Встановив перший рекорд Львова на 100 метрів вільним стилем, брав участь в естафетах з братом, до 40 років планував переплисти Ла-Манш
У 1923 році у Львові відбувся вже четвертий розіграш Запорізьких ігрищ (назва в честь козацтва) – місцевого аналога Олімпійських ігор. 73 спортсмени зі Львова та околиць змагалися два дні у вересні за основними на тоді видам спорту. Тоді уперше включили в програму плавання – стометрівку вільним стилем на місцевому озері. «Око любувалося гнучкими тілами, які з розмахом кидалися у воду й пірнали, – писали в газеті «Діло». – Побідник звернув увагу добрим стилем, тож при пильності і праці над собою зможе далеко зайти і гідно репрезентувати наш спорт у цім напрямі».
Цим переможцем був саме 16-річний Роман Шухевич. Його результат – 1 хвилина 51 секунда. Для порівняння, світовий рекорд тоді належав 19-річному американцю Джонні Вайсмюллеру (майбутньої зірки Голлівуду 1930-х), який в 1922-му проплив за 58,6 секунд. А ось чемпіон СРСР 28-річний Міхаіл Фєдяєв в 1923-му цю дистанцію пропливав за 1 хвилину 26 секунд.
Після успішного фінішу Шухевич поставив перед собою більш амбітну ціль. «Ще задихаючись від зусилля, переможець всміхався до друзів: що то сотня метрів! Я маю іншу мету: ось побачите, перепливу канал Ла-Манш! Тоді славу здобуду, – писав Олег Лисяк. – Як реакція на дружню іронію, стає заклад: до 40 року життя Роман має переплисти Ла-Манш».
На Запорізьких ігрищах того року Шухевич змагався, допоки вистачало сил. «На змаганнях юніорів Роман установив рекорд із бігу з перешкодами на 100 і 400 метрів, – розповідав Микола Посівнич. – Тоді ж він виборов призові місця в естафеті, метанні диска і ядра». Через чотири роки Шухевич став найкращим у стометрівці на першому пластовому таборі на Соколі. «Блискавичний вибіг, довгий елястичний крок, праця м’язів та ритм рухів тіла – все це вказувало на грізного супротивника. Я тоді майже виграв, але завадив цьому непередбачений довгий стрибок Шуха, що піднявши руки вгору і влету, звернувши трохи до права, лівою частиною грудей досягнув мети першим», – писав Остап Савчинський.
Хоча саме водні види спорту для Шухевича були номером один у житті. Починаючи водним поло й закінчуючи спуском на байдарках. «Маючи 5 чи 6 років, деколи тікав Роман з хати, а його улюбленим місцем перебування була велика шлюза на ставі, – згадував Семен Волосянський. – Там сидів він на висуненому над водою стовпі та годинами приглядався бурхливій масі води».
«Ходив у дитячім морцяцькім одінні, що в старшопластунських роках стало, може, і висловом його зацікавленням водним пластуванням. – вважав громадський діяч Антін Івахнюк. – Захопився українським морем і його вагою, тим то й пристав як один з перших, до гурту пластунів, що не тільки популяризували культ українського моря серед суспільства Західної України, а й дали у «Пласті» почин новій галузі пластуваня».
Йдеться про курінь «Чорноморці», з яким Шухевич проплив усі найважливіші річки Західної України. У документах тих років зберігаються дані, що Роман уже у 20-річному віці був екзаменатором із плавання для молодших пластунів. Хоча саме ініціатором створення такого куреня вважається не він, а його молодший брат Юрій.
Шухевич-молодший під кінець 1920-х – на початок 1930-х побив всі результати старшого брата в плаванні. Також вони успішно змагалися разом за «Український студентський спортовий клуб» у 4х50 метрів у довільному стилі. У вересні 1931-го в естафеті вони встановили рекорд Львова, який тримався три роки (2 хвилини 54 секунди) – і який потім побив Юрій у складі іншої команди. В 1941-му Шухевича-молодшого розстріляли у в’язниці НКВС перед відступом радянських військ.
Шухевич також любив зимові види. Створив лижний клуб, якому скоро буде 100 років, а завдяки фігурному катанню врятував хлопця на озері
Серед безлічі створених Шухевичем товариств 1920-х відокремлене місце займає Карпатський лещетарський клуб – хоча б тому, що він існує донині та скоро відсвяткує сторіччя. Роман не був зіркою в бігу на лещетах (лижах), але на змаганнях боровся до останнього.
Спогади одного з неназваних пластунів того часу: «Серед замішання і напругу перед початком змагань я не був якось свідомий того, що нам двом припало змагатися один проти одного. Заправлений у лещатарстві і в моєму молодечому запалі, я швидко зменшив віддаль між нами. Роздумувати не було коли, і я стукнув по кінцях лещат Шуха (відомий у тому часі знак «Уступися з дороги»).
Він різко обернувся, і мені мигнуло його червоне від напруги обличчя із затисненими устами – він віддихав важко, але не уступав – в його звичаю не було піддаватися... Як дивно, що саме на зборках Карпатського лещатарського клубу в Нью-Йорку в 1950 році я був тим, хто проголосив трагічну вістку про смерть Шуха. Тоді, як і тепер, наш лещетарський змаг стоїть завжди перед очима».
У ті роки традиційний хокей не був популярний у тих краях (а лише набирав силу в найбільший царині емігрантів з України), тому на замерзлих озерах займалися звичайним катанням. В один із таких днів Шухевич зумів врятувати дитину – коли йому самому ще не виповнилося навіть 15 років.
«В найкращому місці на коліні Бугу коло багера зібралися ми, старші – згадував Богдан Підгайний. – Робили вісімки, скакані і звичайні трійки, пробували танцювати. А один з найкращих на совгах був Роман. Коли і де він цього навчився, не знаю, бо я завжди разом з ним бував.
Я стояв, задивлений в його совги, щоб підхопити той спосіб, яким він робив різні фігури, коли нагло вразливий крик пронизав морозне повітря, крик, від якого мурашки пройшли за спиною. Коли я пропхався скрізь натовп, то побачив, як серединою полонки несла вода хлопця, який то зникав, то виринав. В той момент рвонувся хтось вперед, бризнула вода високо, і жилава рука вхопила втопленика за волосся. Це Роман скочив у полонку, щоб врятувати хлопця.
Останками сил вдалося Романові зловити край льоду лівою рукою. Правою держав він кріпко за риже волосся втопленика. Лице Шуха було бліде, очі прижмурені. Створився ланцюг тіл, який тягнув з цілою силою. Лід прчав ламатися, і я пірнув грудьми в холодну воду, але Романа не пустив. Ще хвилина – і ланцюг потяг нас до берега.
Другого дня я встав здоровий, а Роман ще довго мусив лежати: дістав запалення легенів. А коли вже можна було його відвідувати, прийшли до нього приятелі. Коли всі виговорилися по цьому випадку (кожен інакше бачив), питає спокійним голосом: «Скажіть мені краще, чи хлопець здоровий, чи його врятували?»
Список можна продовжувати безкінечно: шпаги, скелелазіння, планеризм. Був головним суддею на легкоатлетичних змаганнях, порівнював втечу від німців зі стрибками у висоту
Чим старше ставав Шухевич, тим більше видів спорту він перепробував. «Особливо добре Шухевич володів шпагою, якою тричі боронив честь українського студентства. Займався і планеризмом, здобув диплом пілота безмоторного літака», – розповідав історик Андрій Сова.
Роман Шухевич грає в кеглі
Також Роман непогано відчував себе, коли справа йшла до скелелазіння. Спогади Мирона Ганушевського: «На другому боці галявини маячіла між стрункими смереками височенна скеля Бубнища, немов булава велетня, а на верху, на залізному дрючку – рештки жовто-чорного австрійського прапора, що його висадили в часі Першої світової війни альпіністи-тирольці.
«А я його стягну!» – сказав твердо Шух. Устав тихо, перейшов поляну і обійшов скелю довкруги кілька разів. Дбайливо оглянув кожну тріщину, кожну розколину. З одного боку стояв довше – «рисував дорогу», вибирав місця, де може стати, де вхопитися рукою, забити кілок при спинанні вгору.
Як каміння просохло від уранішньої краси і сонце підвелося понад верхів’я смерек, Роман із Славком Карпевичем були вже на половині скелі. Підлаз був дуже важкий, але дали раду з тими перешкодами, що чекали на сміливців вище. Роман і Славко тримались за руки і виглядало, що це не живі люди, а дві постаті, викуті в камені-пам’ятнику.
По добрій годині обидва друзі здобули скелю. Як сонце схилялося до заходу – озолотило синьо-жовтий прапор, що гордо маяв на залізному дрючку».
«Одним із останніх активних виступів Романа Шухевича ще перед тим, як польська тюрма перервала його спортовий шлях, були змагання 1933 року, де він, цим разом як «старий» (27 років), веде на площі «Сокола-Батька» дефіляду всіх змагунів», – писав Олег Лисяк. Якщо точніше, то на цих змаганнях Українського спортового союзу Роман Шухевич уже був не спортсменом, а головним суддею всіх змагань. В 1938-му Шухевич на тій же площі виконував із молоддю фізкультурні вправи, придивляючись кандидатів до ОУН – це востаннє, коли Роман займався спортом привселюдно.
Але була ще одна історія – уже в 1942-му, коли Львів окупували німці. Шухевича в той час планувало затримати гестапо за непокору наказам.
«Роман побачив гестапівців, то почав тікати, – розповідав Богдан Чайківський. – Він перескочив через паркан (дуже високий, а зверху по ньому ще пару разів колючий дріт натянутий) на площу Вульку й утік поміж кущами і деревами. Німці його не наздогнали.
На другий день ми ходили дивитися на той паркан. Роман сказав: «Знаєш, я побив український рекорд зі скоків у висоту: перескочив ту сітку з дротами й навіть штанів не подер».
Фото: особистий архів Богдана Підгайного, центр досліджень визвольного руху (ЦДВР), Андрій Сова, «Укрпошта»
