Блог Записки об актуальном

Історія з Зозулею – провал інформаційної політики України

Володимир Гарець не розуміє, чому наша держава на тому ж місці, що і 6 років тому.

Ви помітили, що ситуація з Зозулею повністю повторилася? Знову фанати «Райо», знову лівацькі гасла проти українського патріотизму, знову фотки Романа зі зброєю та Бандерою, знову ті самі відповіді у кожної зі сторін. Ми це вже все пройшли кілька років тому – і нічого не змінилося. Ба більше: якщо наступного року Зозуля в складі «Альбасете» відправиться у Вальєкас – отримаємо той самий скандал.

З тим самим присмаком – ось це непокоїть найбільше.

В цій війні, яка одноголосно оголошена фанатами «Райо» проти Зозулі та України, не може бути переможця. Це не той випадок, коли можна переконати якусь зі сторін. Як можна вести діалог з людьми, які вважають, що Україна напала на «волелюбний народ Донбасу»? Які аргументи навести, щоб людина, яка десятки років трималася своєї ідеології та свого телевізора, зрозуміла, що в її голові щось не так?

Відповідь – вам не допоможе жоден аргумент. Це не працює в реальному світі. Тому ця колонка не про фанатів «Райо»

Звісно, можна довго читати про цю історію і неочікувано навіть дійти до думки, що Зозуля міг поводитися тихіше. Не випинати свій патріотизм, не фотографуватися зі зброєю в руках чи (боже-боже) ходити в футболці з тризубом за кордоном. Але такі роздуми, навіть в найтемніших закутках свідомості, – це шлях, про який гидко навіть писати. Шлях, де не було 2014 року, війни з Росією, десятків тисяч загиблих. 

Зозуля – людина, яка справді допомогла військовим в роки найбільшої біди. Він не порушує закони чи норми моралі – і має право поводитися так, як зараз є. Крапка. Тому ця колонка не про Зозулю

***

Ця колонка про Україну та людей, яких можна переконати – але яких не переконують. Показовий приклад: один іспанський журналіст, який далекий від нашого сьогодення, під час матчу у твіттері запитав, чому Зозулю звинувачують в неонацизмі. У відповідь – десятки коментарів з фотографіями, колажами та гнівними вигуками. І лише поодинокі випадки підтримки, які губилися у вирі агресії та ненависті. Що подумає цей журналіст після такої аргументації? Що фанати «Райо» праві, а Зозулі з такими поглядами не місце в Іспанії.

Ще одна людина, яку, ймовірно, втратила наша країна. Бо стратегічної інформаційної політики України в Іспанії (Європі, світі) немає. 

Давайте чесно. Україна не може пояснити одразу всім на світі, що в нас до біса такого страшного відбувається. У нас немає дієвих методів, які б працювали за кордоном, немає навіть найменшого поняття, як відпрацьовувати такі інформаційні приводи. Влітку президент Зеленський заявив, що треба створити телеканал, який би транслювався за межі України та допомагав би розповідати про Україну для іноземців. Вибачте, але ж такий телеканал вже існує, існує роки! І фінансується він за бюджетні наші гроші (і ми про це навіть не здогадуємося). Інструмент для пропаганди, про який ніхто не знає, навіть президент – це фіаско.

Чи давайте згадаємо, що у нас 5 років навіщось існувало Міністерство інформаційної політики, одна з останніх помітних дій якого – карта України без Криму в Борисполі. Перед вами інсталяція, чому в народі немає йому іншої назви, ніж МінСтець. Тому що реальних дій ми від цього міністерства так і не дочекалися.

Тому зараз ми дійшли до стану, коли наші люди, які живуть за кордоном – це єдиний інструмент пропаганди. Зозуля з відривом найвідоміший українець, який зараз проживає в Іспанії. Роман, скоріше за все, проведе сам прес-конференцію чи просто публічно виступить по цій ситуації – і для іміджу нашої країни в конкретній Іспанії це буде більш вагомо, ніж всі потуги держави. 

Все, на що здатна країна зараз – це заява посольства з 12-годинним запізненням, два коментарі МЗС та пост Зеленського в соцмережах. Хоча загалом це не допоможе, як і не допомогла, наприклад, зустріч посла України з президентом Ла Ліги ще два роки тому. Хтось взагалі про це пам’ятає? І як, дієво? І це ми навіть не згадуємо, що в ситуації з Зозулею взагалі треба було працювати на випередження, бо ця історія читалась за тиждень, місяць і навіть рік. Така робота – недосяжний космос.

***

Але це не все. Інформаційна політика України... в Україні – також дно. Мова про ту фотографію з Зозулею і рахунком 14:88 – яка остаточно доповнила для багатьох іспанців портрет Романа в усіх цих колажах на неонацистську тематику.

Хтось сумнівається, що Зозуля сфотографувався так тільки тому, що це був для нього веселий кадр? Дуже і дуже смішно. «В футбол играть не бросим». Чи задумувався в той момент Роман, що 14 – це код чотирнадцяти слів ідеолога білого націоналізму Девіда Лейна, а 88 – це посилання до привітання Гітлера? Звісно, що ні. Ніхто не задумується. 

Ми навіть не засуджуємо такі прояви. Ми співаємо гімн всім стадіоном на 88-й хвилині, ніби це взагалі нічого не означає, а просто прикольна традиція. Люди, камон. 

Це не та тема, яку з посмішкою треба тягти в публічний простір. Але чи хтось у нас пояснює це? Десь розповідають про найтемніші сторінки всесвітньої історії, чому, зокрема, під цими цифрами взагалі заховані сотні та тисячі вбивств? Окрім, звичайно, сторінок старої книжки по історії України за 11-й клас, яку більшість школярів закинули на полицю і ніколи до неї не повернуться.

Подібні теми потрібно максимально засуджувати в нашому суспільстві – і тоді не буде таких фотографій. Потрібно доносити, чому це погано – і нормальні люди не будуть так робити, тому що це (сюрприз-сюрприз) погано. Але розуміння всіх подібних процесів в нашому суспільстві закінчується навіть на темі, чому мавпячі вигуки образливі для темношкірих людей.

І це знову повний провал української освіти та інформаційної політики – і нікого іншого.

Повірити в брехню завжди легше, ніж в правду. Правда повинна все пояснити, а брехні достатньо бути переконливою. І дуже страшно, коли країна, яка знаходиться в стані війни, цього не хоче розуміти.

«Зозуля плакал в перерыве». Новый виток войны с ним от фанатов «Райо»

Фото: ФФУ, особистий архів Романа Зозулі

Автор

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Loading...