Футболіст «Ювентуса» був пристрасним порушником режиму: пиячив, курив по 60 цигарок в день, проводив ночі в борделях
Історія Ренато Чезаріні – одного з найяскравіших футболістів туринського «Ювентусу» 30-х років
Від редакції: ви знаходитеся в блозі Футбольна Солянка. Його автор пише пости на цікаві та оригінальні теми. Підпишіться на нього. А ще підтримайте плюсами і коментарями.
***
Поважний та діловитий барон Мацоніс сидів у себе в кабінеті та вдумливо проглядав якісь папери. Йому було вже 40, і все своє життя він присвятив «Ювентусу». Ще зовсім юним він прийшов до туринського клубу в якості гравця, а згодом розпочав свій кар’єрний шлях як спортивний менеджер. Тепер ж Мацоніс займав посаду генерального директора і всі справи клубу тримав під своїм контролем.
Раптовий стукіт у двері відволік барона від паперів. Мацоніс кинув коротке «Увійдіть!», і вже через секунду перед ним стояв Бенедетто Гола. Він зовсім нещодавно повісив бутси на цвях та почав працювати у клубі послом.
Барон Мацоніс відразу перейшов до справи:
«Завтра рано ти маєш бути в Генуї. Один гравець прибуде з Аргентини, і скоріше за все ми його підпишемо. Ти повинен його зустріти. Але перш за все ти маєш спитати чи має він modulo-47 (свого роду сертифікат, який стосується воєнної служби, та є доказом, що особа має італійське громадянство – прим. автора). Все зрозумів?»
Бене мовчки кивнув і поспішно вийшов з кабінету.
Наступного дня в генуезькому порту ніде було яблуку впасти. Десятки репортерів з нетерпінням чекали прибуття загадкового футболіста. І от, через деякий час з двохсотметрового лайнеру Duilioна італійську землю ступив чоловік. Він був одягнений у незвичайний для італійців спосіб: жорсткі темні брюки та куртка, розова сорочка, кольоровий галстук та невеличкий кумедний капелюх на голові. Іноземець зійшов з пароплаву з якимись коробками, гітарами та у супроводі трьох жінок. Бене підійшов до нього, перевірив наявність modulo-47 та, відбиваючись від надокучливих репортерів, провів його до клубного автомобіля.
Це був Ренато Чезаріні. Навряд чи Бене міг тоді уявити, що цей усміхнений та дивно одягнений персонаж стане одним із найвеличніших гравців в історії «б’янконері».
***
Ренато Чезаріні народився в Сенегалії у 1906 році в сім’ї шевця та домогосподарки. Юність майбутньої футбольної зірки не була солодкою. Багатодітна сім’я, яка складалася з 6 дітей, ледь зводила кінці з кінцями. У пошуках кращої долі Хуан Чезаріні, батько Ренато, вирішив перетнути океан та поселитися в Аргентині. У той час багато італійських сімей емігрували в надії знайти краще життя.
Ренато не було ще й року, коли вся його сім’я купила квитки на старезний емігрантський корабель «Мендоса». Три місяці подорожі – і родина Чезаріні прибула до Буенос-Айресу.
Там і зростав малий Ренато: ріс на вулицях міста та грав у футбол з дітьми таких же італійських емігрантів.
Але уже з тринадцяти років юному Ренато довелося різко подорослішати. Протягом двох років його три старші брати померли, двоє з них з різницею у 10 днів. Це був тяжкий удар по всій родині. Зарплати батька катастрофічно не вистачало, тому Ренато був змушений йти працювати. Він брався за будь-яку роботу, де платили хоча б якусь копійку. Спочатку допомагав батькові шити взуття, потім працював лісорубом, будівельником, продавцем та навіть працював цирковій трупі.
У вільний час Чезаріні грав у футбол. У цей час італійські іммігранти створили свою команду «Боргана Палермо», названа на честь району, з якого були всі гравці.
Потім у футбольній біографії Ренато з’явився більш солідний клуб – «Чакаріта Хуніорс». Саме тут і розкрився талант юного італійця. Ренато вивів команду з Сегунди у Примеру, дебютував за збірну Аргентину у 16-річному віці, а у 1929 сезоні за пів року забив 22 м’ячі.
Найкращий друг Ренато, Раймундо Орсі, на той час уже був відомим гравцем у «Ювентусі». Друзі часто листувалися, і Орсі постійно розповідав як процвітає футбол на Старому Континенті.
«Одного разу я отримав лист від пана Боніфаціо, аргентинця, який тоді займав посаду віце-консула в Турині. В листі йшлося про те, чи не хочу я переїхати в Турин та грати за «Ювентус». Це було в січні 1929 року. Мені запропонували двухрічний контракт з сумою в 5000 песо щороку. Уявляєте? Я відразу відклав 4500 песо й купив батькам будинок. Так з 500 песо я вирушив до Італії».
Дебют юного оріунді (так називали нащадків італійських іммігрантів з Уругваю та Аргентини, до яких належав і Раймундо Орсі) відбувся 3 березня 1930 року проти «Наполі». Головний тренер «Ювентусу» Карло Каркано саме затіяв тактичну перебудову всередині команди. Замість «перевернутої піраміди» (2-3-5) Каркано побудував систему «дубль-ве» (2-3-2-3), щоб заповнити центр поля. Чезаріні грав під трьома нападниками разом з Фераррі.
Склад «Ювентусу», 1931 рік
«Чарівник» (таке прізвисько вчепилося до Чезаріні в Латинській Америці) швидко знайшов спільну мову з партнерами по команді й став незамінною фігурою на полі. Ренато був одною з ключових фігур золотої п’ятирічки «Ювентусу» (5 чемпіонств поспіль). Аргентинець зіграв за «б’янконері» 158 матчів та забив 55 голів.
Життя Ренато Чезаріні поза футбольним полем. Шаленів від танців, полюбляв випивати та часто відвідував публічні будинки
Все ж Чезаріні пам’ятають не тільки за гру, хоча вона й була прекрасною, а за його витівки поза полем.
Головний тренер «Юве» Карло Каркано був прибічником суворої, майже воєнної дисципліни. Він тримав гравців у залізних кліщах. У разі появи руйнівників порядку – управу вдалося знайти на кожного. На кожного, крім Ренато. Дотепний та кмітливий Чезаріні частенько дошкуляв тренеру своїми витівками.
Футболіст дуже полюбляв нічне життя. Танцювати і пиячити до ранку, а потім просипати ранкові тренування – так, це про Ренато. Одного разу, після чергової нічної гульні, Ренато прокинувся (благо, у своєму ліжку) і вжахнувся: ранкове тренування от-от розпочнеться! Похапцем одягнувши плащ, Ренато вискочив на вулицю, де зловив перше таксі й помчав на тренувальну базу
Футболісти «Ювентусу», які вже вийшли на поле розминатися, побачили неймовірну картину: заспаний Ренато пулею вилітає з автомобіля й біжить до поля в плащі, під яким красується шовкова піжама.
Врешті решт терпіння Каркано і Мацоніса (який бажав контролювати все і всіх) лопнуло, й вони вирішили боротися з розгульним способом життя Чезаріні більш радикально. Спочатку Мацоніс ввів у клубі систему штрафів. За найсуворіші проступки футболісти повинні були віддавати по тисячу лір. Здавалося, це мав бути серйозний удар по кишені Чезаріні, місячна плата якого складала 4000 лір. Але й це не стало панацеєю: Ренато порушував і платив, порушував і платив. Жодного разу навіть оком не моргнув. Хоча все ж Чезаріні вмовив Мацоніса на парі: «Якщо я забиваю хоча б один гол за гру – штраф відміняється!» І майже завжди Чезаріні вдавалося уникати штрафних санкцій.
Аж потім дует Мацоніс-Каркано видумав геніальний план. Вони почали платити вуличним дітям декілька лір за те, що ті будуть слідкувати за футболістами. Дітлахи годинами пленталися біля готелей, караоке, ресторанів, борделей та слідкували за гравцями «Ювентусу». Вся зібрана інформація миттєво доходила до Мацоніса. Спантеличений Чезаріні спершу не міг зрозуміти, звідки ж у клубі знають, де він буває по ночах, при чому – в подробицях. Але незабаром нападник здогадався і завдав удар у відповідь. Він просто почав платити малим шпіонам більше, і вони перейшли на його сторону.
Ренато було не спинити. Перед особливо важливими матчами його та ще декількох любитилей нічних пригод замикали в кімнатах готелю, але й це було марно – Чезаріні зв’язував простирадла і спускався на вулицю через вікно.
Ренато мав декілька цікавих звичок: він часто любив прогулюватися містом зі своєю улюбленою мавпочкою, яка сиділа у нього на плечі. А також мав цілу колекцію різнокольорових краваток, для яких навіть спеціально придбав невелику валізу.
Ще одна пристрать Чезаріні – танці. Він міг танцювати будь-де і будь-коли. Футболіст відкрив бар у самому центрі Турину, куди запросив два оркестри і одягнув їх в стилі гаучос. Сам Ренато бував там дуже часто: одягнений в штани-кюлоти, сорочку та короткий жакет – він співав, танцював та грав на гітарі.
Там де випивка й танці – там і жінки. Харизматичний Ренато ніколи не був обділеним жіночою увагою. Частенько футболіст не ночував вдома – розважався в борделях. Говорять, що саме там він і підтягнув рівень італійської, яку знав не так добре, зростаючи в іспаномовному суспільстві.
Азарт – ще одна слабкість Ренато. Те, що він був мастаком у грі в покер – факт доволі відомий, але крім того, Че полюбляв укладати божевільні парі з друзями та одноклубниками.
Одного разу футболісти «Юве» пішли в басейн, де хвалькуватий Чезаріні взявся доводити, що без проблем стрибне у воду з найвищого трампліну. Че ніколи від своїх слів не відмовлявся, і от всі спостерігають за черговою витівкою аргентинця. Щоб справити ще більше враження, Чезаріні вирішив виконати стрибок в одязі. Ренато в плащі та капелюсі летить і занурюється у воду. Сказано – зроблено! Але вже через мить декілька гравців стрибають у басейн – виявилося, що Ренато зовсім не вміє плавати!
Укладати парі на футбольні теми Чезаріні також полюбляв. 19 березня 1930 року «Ювентус» мав зустрітися з «Амброзіаною» (саме так тоді називався міланський «Інтернаціонале»). Поєдинок мав відбутися кількома тижнями раніше, але через складні погодні умови відбувався він вже навесні.
Ренато не міг взяти участь в матчі, адже, в той день, коли матч був відмінений, Чезаріні ще не приєднався до «б’янконеррі». Розчарований Че залишився поза заявкою, а «Ювентус» той матч програв 1:2. З тих пір Чезаріні поклявся, що поки він виступає за «Ювентус» «Амброзіана» ніколи не зможе обіграти туринців.
У сезоні 1932/1933 міланська команда лідирувала в таблиці, «Юве» йшов другим. Тут-то запальний Чезаріні й підбив свого вірного друга Орсі та уклав парі з партнерами по команді: якщо протягом трьох тижнів «Ювентус» захопить лідерство в чемпіонаті – аргентинці стрижуться наголо.
Рівно через три тижні Чезаріні та Орсі стояли під перукарнею на площі Карло Феліче. Раймундо Орсі переконав Чезаріні, що першим сісти в крісло до перукаря мусив саме Ренато – його ж ідея була. А коли поголений El Tano встав з крісла, хитрий Орсі категорично відмовився змінювати зачіску. Так і залишився Ренато з чисто виголеною головою, немов більярдна куля.
Ренато, який завжди мав густе волосся, не підозрював, що нова зачіска може йому нашкодити. Це було літом і термометр показував 35 градусів в тіні. Чезаріні мусив бігати по полю і в одному з матчів чемпіонату сонце так напекло йому голову, що бідолаха отримав тепловий удар.
Не дивлячись на такий витратний та гедоністичний спосіб життя, Чезаріні зовсім не був скупим. Він завжди подавав милостиню, а знайомі, які приходили до нього позичити гроші, ніколи не йшли з пустими руками. Ренато давав по 5 лір милостині, в той час як інші давали по 25 центів.
Чезаріні був щасливою людиною і обожнював, коли люди навколо нього також ставали щасливими.
Ренато у збірній Італії. Зіграв одинадцять матчів, бився з товаришем по команді, самовільно залишав поле під час матчу
За збірну Італії зіграв лише 11 матчів – все через його невгамовну, повстанську натуру. Але навіть за такий короткий період часу Ренато встиг залишити про себе згадку.
Спочатку італійський аргентинець не знайшов спільну мову з капітаном «Роми» Аттіліо Фераррісом. Взаємні образи, сутички та справжні бійки – типова ситуація на зборах італійської команди.
«Коли команда збиралася разом після довгої паузи, всі питання йшли на другий план: головним завданням було – змусити Ферраріса і Чезаріні хоча б розмовляти один з одним», – згадував тренер Вітторіо Поццо.
Одного разу тренер вирішив взяти ситуацію в свої руки. Команда приїхала на тренувальний збір до Флоренції, Чезаріні й Ферарріс були тут як тут. І знову взялися за стару справу. До того ж, ситуацію ускладнювала подія, яка трапилася напередодні. У матчі чемпіонату Ферарріс та Чезаріні влаштували бійку прямо на полі, за що обидвох відразу ж вилучили.
Досвідчений італійський тренер знайшов спосіб як примирити двох забіяк. Ввечері він запросив їх на вечерю і там за пляшкою алкоголю вдалося вирішити всі питання. Ферарріс та Чезаріні друзями не стали, але у відкриту конфронтацію уже ніхто не йшов.
Характер Чезаріні найкраще описує ситуація, яка відбулася під час турне збірної Італії по Піренейському півострові.
Підопічні Вітторіо Поццо мали зустрітися проти грізної збірної Іспанії. В іспанців феєрив півзхисник Аггіресебала, якого називали «Чіррі». Цей баскський футболіст був справжньою проблемою для італійців. Вітторіо Поццо не був любителем захисних мір, але в цій ситуації пішов проти власних принципів. Він прикріпив за Чіррі персонального опікуна – Ренато Чезаріні.
«Ти повинен бути там, де й він. Слідувати за ним скрізь. Зрозуміло?», – все наказував й наказував тренер італійському півзахиснику.
План Поццо працював просто ідеально: Чезаріні повністю виключив Чіррі з гри. Іспанець не міг нічого вдіяти з Ренато, нервував і, не витримавши, на 70 хвилині матчу просто пішов у роздягальну. Аж раптом Чезаріні ціленаправлено попрямував за баском у підтрибунне приміщення.
Оскаженілий Поццо ледве стримувався. При рахунку 0:0 гравець самовільно покинув поле! Після гри тренер хотів дорікнути Чезаріні за такий вчинок, але аргумент футболіста був залізним: «У мене було доручення, яке я мав виконати до кінця».
Зона Чезаріні
13 грудня 1931 року збірна Італії приймає збірну Угорщини. Сніжне поле не заважає командам влаштувати гольову феєрію. Італія два рази виходить вперед, але Угорщина зусиллями Іствана Авара наздоганяє «скуадру адзурру».
Стартові склади команд
Матч підходить до свого логічного завершення. 92 хвилина. Швейцарський арбітр Рене Мерсет уже дивиться на свій годинник, але шанс на останню атаку італійці ще мають. Хтось із венгерської збірної має необережність збити Орсі – італійська команда отримує шанс виграти матч.
Штрафний швидко розіграний, м’яч отримує Рене Чезаріні і з усієї сили б’є по м’ячу. Воротар Уджварі вгадує напрямок польоту м’яча, але допомогти своїй команді уже нічим не може. М’яч влітає у лівий нижній кут воріт, і весь стадіон в екстазі – 3:2! Це була справді остання атака матчу – гості не мали часу навіть на доставку м’яча в центр поля.
Рівно через тиждень, коли відновились матчі італійського чемпіонату, «Амбросіана» перемогла «Рому» завдяки голу, який був забитий на 89 хвилині. Тоді італійський журналіст Євгеніо Данезе, згадавши недавній подвиг Чезаріні, назвав гол гравця «Амбросіани» Вісента «голом, забитим у зоні Чезаріні».
Такий неологізм швидко прижився у спортивній журналістиці. З того часу, коли команда перемагала суперника на останніх хвилинах, цей вираз регулярно з’являвся в газетах. Згодом термін «зона Чезаріні» став звичним і в повсякденному житті італійців. Зараз він використовується в політиці, культурі та характеризує доленосну дію, яка була прийнята за лічені хвилини до закінчення якогось проєкту.
А нещодавно італійська пивоварня Fidenza Toccalmatto запустила виробництво крафтового пива під назвою «Зона Чезаріні». Хоча, судячи з дизайну етикетки, власники пивоварні не особливо обізнані в історії походження терміну.
Футбольна спільнота також не забула про унікальний талант Чезаріні. В Італії, починаючи з 2016 року, щороку вручають премію Чезаріні – нагороджують гравців, які забивали важливі голи вкінці поєдинків. У 2020 році нагороду отримали Дріс Мертенс, Феліпе Кайседо і Патрік Кутроне.
Тренерська кар’єра. Був прибічником суворої дисципліни. Під його керівництвом грали Ді Стефано та Сіворі
Сезон 1934/1935 став останнім для Чезаріні в футболці «старої сеньйори». Потужна та непереможна дружина почала потроху розпадатися. Завершив кар’єру легендарний воротар Комбі, у лютому 35-го клуб покинув Каркано, а в березні на батьківщину повернувся Раймундо Орсі.
Ренато Чезаріні послідував за своїм найкращим другом і також відправився в Аргентину. Причина такого несподіваного відходу достеменно невідома: можливо він злякався чуток про початок війни з Ефіопією, можливо хотів бути поближче до хворих батьків.
В Аргентині Чезаріні прийшов на поміч своєму минулому клубу «Чакаті Хуніорс», яка переживала важкі часи. Зарплату Ренато не отримував, бо в клубі банально не вистачало грошей. Зігравши за біло-чорно-червоних 8 матчів, Че перейшов до «Рівер Плейту», де й закінчив кар’єру гравця.
Але Ренато не бажав відходити від футболу, тому охоче погодився на пропозицію тренера молодіжної команди «Рівер Плейту». А в 1939 році Чезаріні запропонували позицію тренера головної команди.
За декілька років Чезаріні створив «Los Millonarios» потужну команду, яку називали «Машиною». Говорять, що саме Чезаріні був одним із перших творців концепції тотального футболу. Але найбільше досягнення його роботи в «Рівері» – це дебют юного Альфреда ді Стефано, який з часом стане одним із найвеличніших гравців мадридського «Реалу».
У 1946 році Чезаріні вдруге переїхав в Італію – тренувати «Ювентус». Вояж вийшов не зовсім вдалим: жодного чемпіонства «б’янконері» так і не взяли. То був зірковий час інших туринців.
У 1950 році Че знову очолив молодіжний склад «Рівер Плейту», де віднайшов молодого та перспективного Омара Сіворі. Омар рано залишився сиротою, а Чезаріні ніколи не мав власних дітей, тому між ними встановився особливий зв’язок.
«Чезаріні був керівником усіх молодіжних команд, і він був точкою відліку для освіти мого характеру, як людини і як спортсмена», – згадував Сіворі.
Саме «Ель Тано» вмовив Сіворі перебратися до «Ювентусу», де гравець і став суперзіркою. У 1959 році Ренато втретє заглянув в Турин. Цього разу успішніше: команда завоювала «золотий дубль», а через рік знову взяла чемпіонство. Після «Юве» Ренато керував мексиканським «УНАМ Пумас», збірної «Аргентини» та «Ураканом».
Як би це парадоксально не звучало, але Чезаріні-тренер був абсолютною протилежністю гравцеві.
Чезаріні був жорстким та вимогливим коучем. Одного разу він сказав: «Футболіст схожий на коня. Якщо його шмагають, то він працює. Якщо попустити віжки, то він скине наїзника».
Поряд з тотальним контролем та війською дисципліною він справді дбав про атмосферу в команді та багато часу проводив з гравцями. Працюючи в «Рівер Плейті» він частенько любив водити гравців на риболовлю.
«Він був дуже розумним і завжди намагався утворити особливі відносини з футболістами. Але коли на тренуванні ти робив щось не так, то лише одним поглядом він змушував тебе почуватися тремтіти», – згадував колишній гравець «Рівера» Сільвіо Марцоліні.
Вимогливим Чезаріні був не лише до гравців, а й до себе. Він був перфекціоністом, працював постійно і часто без вихідних, перебуваючи на одному з тренувальних полів, або даючи молодим гравцям уроки теорії: «Запам’ятай. Футбол входить через очі, проходить через голову та виходить через ноги. Зворотній процес не відбувається. З ніг до голови ніколи», – любив наголошувати Ренато.
В останні роки свого життя Ренато почав часто хворіти, тому працювати тренером він уже не міг. Але своїм життєвим принципам не зраджував: «Ти здивований? Не хвилюйся, я палю за рецептом. Я починав з 3-х сигарет щодня. Тепер мені вже краще – палю шістдесят», – розповідав Ренато одному з журналістів, закурюючи чергову сигарету.
24 березня 1969 року Чезаріні не стало. Але пам’ять про нього живе: у 1978 році був створений футбольний клуб «Ренато Чезаріні», у рідній Сенегалії йому встановили пам’ятник, а крилату фразу з його прізвищем використовують мільйони італійців.
Фото: El Grafico, alchetron, tuttosport, calciopro.com
