“Динамо” Київ, яке ми повинні знати

Есе про видатні моменти “біло-синіх”.  

Де мене тільки не носило по футбольному світу з моєю фантазією. Інколи дивакуватою – прямо скажу. Тим паче, футбол має здатність притягувати, і таке враження, чим більше ти йому довіряєш свого часу, тим більше втягуєшся в деталі. Такий клуб як “Динамо” Київ обзавівся за 90 років (в редакції журналу “Футбол” до хрипоти стверджують, що датою заснування є 1 липня 1928 року, от тільки на офіційному рівні їм ніхто не вірить) славетною історією, яку потрібно вивчати. Нехай не завжди можна було порадіти за улюбленців, але у житті теж не завжди все просто. Світлі періоди змінюють темні, а темні – світлі. Та й цікавіше так, коли не знаєш чого чекати від наступного дня.

Кажуть, “Динамо” Київ мало видатну команду в сезоні 1974/75, що підтвердилося здобуттям Кубка Володарів Кубків та Суперкубку УЄФА. Особистості завжди вирішували матчі, змінювали перебіг подій. Блохін, Буряк, Колотов, Коньков, Рудаков…Це в першу чергу особистості з великої букви.

Олег Блохін був зіркою світового рівня. Його швидкість виходила на передові місця серед кращих футболістів Європи. “Золотий м’яч” підсумував блискучий сезон нашої легенди. Три голи “Баварії” в двох матчах Суперкубку 1975 вражають навіть не самого досвідченого спостерігача. Нехай і склад мюнхенців був не оптимальним, та й мотивації менше, ніж у киян, та про все говорять забиті м’ячі. Прощання з футболом вийшло вкрай болючим не тільки для самого Олега Володимировича, а й для мільйонів шанувальників його таланту. Це – увесь Радянський Союз. Від нього чекали голів навіть палкі прихильники “Спартака”, коли він грав за збірну, тому що добре знали – Блохін такий один.

Широкий розголос мали “сумнівні матчі”, яких водилося у всьому Союзі, а київське “Динамо” було в лідируючій групі. Особливо гостро поставало питання -  “аби не віддати очки московським клубам”. І який матч “Динамо” Київ визнали “договірним”? Ніхто так і не довів цього попри свідчення гравців, тренерів, працівників клубів, працівників букмекерських контор… Якщо не впіймали – значить не винний.

В команді 1986-го, крім Блохіна, був ще один видатний футболіст в історії клубу – Ігор Бєланов. Чомусь здається, мізерно мало про нього говорять в Україні. Добре було б книгою завестись народним шанувальникам і не тільки народним. А володар “Золотого м’яча” – це вже марка, в незалежності від чого небудь. Перші кроки Бєланова були в рідній команді “Чорноморець”, але прославився в “Динамо” Київ. Лобановський збирав кращих українців, прагнув створити національний колектив, за який вболівала би переважна більшість громадян – чого хотів, того й досяг. Особливо в 1986-му збірна СРСР повністю стала залежною від “Динамо” Київ. Лише Київ відкривав дорогу в Європу, про що мріяв кожен. Бєланов мав прекрасну швидкість, він міг вибухнути при отриманні м’яча та нанести разючого удару по воротах суперника. Звичайно, такого форварда хотіли бачити в любому клубі…

Ще тільки-но пробивалася моя свідомість, як Шевченко з Ребровим товкли боки мадридському “Реалу” та “Барселоні”. Клубам, в яких практично не було явних провалів за сотні років. 1999-й став феєричним для клубу. Так, європейського трофею здобути не вийшло, але ж як грали?! Серед легіонерів були лише грузини, котрих язик не повертається зарахувати до “не наших”. Лобановський не горів бажанням в обов’язковому порядку турбувати керівництво, аби до Києва приїхав видатний гравець з іменем. Тоді так не прийнято було, особливо в Радянському Союзі. Команди формувалися з тих, хто був на національному горизонті. Патріотизм, запал до боротьби знаходився на максимумі, кращих забирала Європа.

Форвард, який грав разом з Мальдіні, Пірло, Зеедорфом, Індзагі повністю здійснив мрію метра. Адже, ніхто з вихованців Лобановського не заграв на високому рівні так, як це зробив Андрій Шевченко. Він є найбільш пізнаваний серед наших співвітчизників. Угу, Блохін та Бєланов позаду. Від вболівальників “Динамо” Київ кінця 90-х – початку 00-х було чутно тільки два слова – Шева і гол. Висока реалізація відокремлювала його від інших. Це не форвард, а мрія для любого клубу. “Динамо” Київ мав козирного туза в колоді, після продажу якого і близько не бачили подібного майстра. Повернення Шеви на заході кар’єри до клубу-вихованця – зовсім інша історія…    

Хоть що говоріть, але особливо вражають низькорослі гравці, які тягають кожану кулю по яскраво зеленому газону. Серед таких Сергій Ребров, котрий неначе мультяшний герой СонікХ проторював дорогу вперед. Харизма Реброва надихала партнерів, яким навіть не приходилося заступатися за свого нападника, бо йому вдавалося завжди втікати від противників. Гольова активність зробила з нього одного з кращих бомбардирів клубу.

Шевченко та Каладзе купив “Мілан”, Ребров перейшов до “Тоттенхема”, Лужний поповнив ряди “Арсенала” із Лондона. Лобановський розумів, що “Динамо” Київ ослаб, що талановитих особистостей стало значно менше, а прихід Шацьких не стане чимось подібним на найближчі років п’ять до розквіту молоді. Видатні команди Лобановського, з якими можна було підкорювати вершини: 1975-го, 1986-го, 1999-го. Отже, наступне покоління нашої гордості слід було чекати не раніше 2010-го! Що сталося без Васильовича всі й так добре знають…

Прихід Юр Палича до тренерського крісла не віяв нічим схожим на запах свіжого хлібу, а швидше – нові люди взялись за старе. Що тут скажеш, кацап же прийшов! От тільки вийшло все куди краще… Останній розіграш Кубку УЄФА (2008/09) міг пройти під знаком “Динамо” Київ, але все зіпсував…”Шахтар”. Від куди не візьмись у них також випав славний час (оце українські клуби чопи забивали в Європі!). 1:1, 1:2 в “кротів” вирішальний гол, а киянам прийшлось похнюпити голови. І “Валенсія”, якій Кравець положив два красеня, і “Металліст”, обзавівся інтернаціональним складом, і “Парі Сен-Жермен” не помітили в чвертьфіналі – сезон вдався, хоч і залишилась гірка сторінка під кінець сезону. Все ж півфіналу дісталися – безперечно, успіх.

Перейнявся відчуттями сезоном 2014/15, де команда під керівництвом Реброва та його помічником Раулем Ріанчо разом з футболістами принесли Україні нового чемпіона. П’ять сезонів “Шахтар” тримав чемпіонський кубок у себе, тому це розчаровувало від сезону до сезону. Після розіграшу 2008/09 при Сьоміні “Динамо” Київ знаходилось в тіні. На кінець – дочекалися! Ігор Суркіс влаштував феєричний концерт на НСК “Олімпійському”, який мені вдалося відвідати та порадіти з клубом. Куди ефективніше розкидатися емоціями після тривалої засухи, ніж заходити в певну регулярність. Ще й футболки чемпіонські отримали з великим задоволенням. То називалась “халява”. Динамівцям вдалося стати чемпіонами й у наступному сезоні, ура!    

Мало приємно дивує “Динамо” Київ останнім часом, ну дуже мало. Описані думки знаходяться за тридев’ять земель для команди Хацкевича. Але завжди вірили, тому й тепер віримо!