Tribuna/Баскетбол/Блоги/BackDoorCut/«Якщо тобі байдужий спортсмен, то ти не маєш права торкатися до нього», - засновник Української спортивної клініки

«Якщо тобі байдужий спортсмен, то ти не маєш права торкатися до нього», - засновник Української спортивної клініки

Олег Касатка про свій досвід у донецькому «Металурзі», цілі та принципи роботи клініки у Харкові, реабілітацію Іссуфа Санона, власні амбіційні плани та найбільші проблеми розвитку галузі.

Блог — BackDoorCut
Автор — Maxim Gayovyy
30 июля 2020, 17:46
2
«Якщо тобі байдужий спортсмен, то ти не маєш права торкатися до нього», - засновник Української спортивної клініки

Я вперше почув про Олега Касатку і його клініку, коли дізнався, що захисник збірної України з баскетболу Іссуф Санон проходить в стінах закладу реабілітацію. Я займався матеріалом про Санона, ми зідзвонилися з Олегом і домовилися, що при нагоді зустрінемося у Києві і він розкаже про свій проект більше. Вже на початку розмови я зрозумів, що варто увімкнути диктофон на телефоні. І не помилився. Розмова вийшла такою, якою, на мій погляд варто поділитися зі спортивними вболівальниками.

Олег розпочав з нашої спільної теми – реабілітації Санона…

Іссуф потрапив до нас в певній мірі випадково. Слава Медведенко десь про нас трохи чув, але на рівні рекомендацій. Що ми, ніби як, хороші фахівці і знаємо свою справу. Спершу Слава набрав мене і просто попросив поради. Сказав щось ніби «є один спортсмен і в нього така ось проблема. Що порадиш?» Не казав навіть, хто саме цей спортсмен…

І що ви порадили? Вас зацікавило, хто цей атлет?

Ні, мене це не хвилювало. В нашій роботі це нормальна практика. Травми кожного атлета - у великій мірі комерційна таємниця. Окрім того, прайс на наші послуги не залежить від персони спортсмена і його статків. Тож мені не було особливо цікаво розпитувати Славу про це під час нашої першої розмови.

Власне кажучи, я йому відповів, що я не можу нічого радити предметно, не маючи ніякої об’єктивної інформації. Я запропонував Славі провести аналіз випадку з його гравцем, залучивши до цього процесу мультидисциплінарну групу лікарів, до якої увійшли: спортивний лікар, ортопед, радіолог, фахівець з медичної аналітики в спорті та ортопед-хірург. Ми здійснили усі необхідні обстеження та зробили висновок після наради нашої групи. Цінність цієї групи фахівців полягає в тому, що вони практикують кожний за своїм фахом в галузі спортивної медицини і зокрема в спортивній травматології.

Фінансова сторона тут зіграла роль, як гадаєте?

Думаю, що так. Але сумніваюся, що вона була ключовою. Наскільки я розумію ситуацію, кар'єра Іссуфа дуже стрімка і перспективна, і варта таких інвестицій. Але можу сказати, що у Європі Санону коштувала б подібна консультація мінімум на 400 євро більше. А також до витрат слід додати кошти на переліт, проживання та загалом витрачений час.

Як все відбувалося далі з Іссуфом?

Ми зробили всі необхідні процедури, зібрали інформацію, і склали план, який включав хірургічне втручання та чіткі кроки реабілітаційного процесу.

Ми порадили Славі та Іссуфу оперуватися у Дмитра Скібінського  - лікаря донецького «Шахтаря».  Ми давно вже співпрацюємо з цим фахівцем, який має величезний досвід на дуже високому рівні.

Розкажіть, будь-ласка, дещо детальніше, як саме йшов процес збору інформації щодо особливостей травми Санона?

Перш за все – з відкритих джерел. Ми зробили ретроспективний аналіз подібних до Іссуфового кейсів і звичайно, передусім ми орієнтувалися на НБА, оскільки там і рівень навантажень найбільший, і технології в медицині найпередовіші.

Це, напевно, було досить важко?

Аналітична робота завжди має деякі труднощі. Так, це в нас забрало певний час, але по-перше – ми знали, де шукати. По-друге, і що більш важливо – в США все не так, як у нас. Сила західного світу у відкритості. Він відбудований так, щоб кожен міг знати більше, вчитися і ставити кращим. Навіть багатшим, зрештою.

Окрім того, ми максимально вивчили особливості та спортивну історію Іссуфа. Він заповнив досить велику анкету, де ми запитали у нього безліч важливих речей стосовно його організму. Плюс ми зробили запит до лікарів «Дніпра».

Наприклад? Можете привести конкретну історію, яка б показувала, що все інакше в більш розвинутих країнах?

Що ж, давайте простий приклад – статистика . Ви знаєте, який % спортивних травм від загальної кількості травм в Україні?

Ні, звичайно. Але ж я не лікар, і тим більше не спортивний.

Проблема в тому, що не знаю і я. А я – спортивний лікар. Такої статистики просто не існує в природі. В той же час я можу сказати вам, що кількість спортивних травм від загальної кількості в Австралії - 14%. Без достатньої бази інформації страждає медична галузь в цілому. В топ-клубах на зразок «Шахтаря» існує система, яка відображає статистику спортивного травматизму всіх гравців клубу. Електронна база даних допомагає лікарям та менеджменту клубу аналізувати та вдосконалювати роботу медичної служби. Але ж переважна більшість лікарів в Україні працюють без статистичних даних, як сліпі кошенята.

Брак інформації зараз - головна проблема спортивної  медицини?

Насправді я не знаю, як мені вибрати головну.  Знову таки, давайте зафіксуємо – отримана інформація не означає, що фахівці не матимуть помилок, але так вірогідність помилки максимально мінімізується.

Але є і інші величезні проблеми, як той же брак фахівців. Медичні університети та факультети не випускають достатньо кваліфікованих кадрів. Освітня система абсолютно деградувала і не може конкурувати, наприклад, з європейською.

За останній час?

Ні, за останній час все стало ще гірше, але цей процес почався дуже давно. Треба проаналізувати де і як навчаються майбутні спортивні лікарі, хто їх навчає. І ключове запитання – які компетенції мають ці фахівці і чи зможуть вони працювати в будь-якій країні ЄС з отриманим багажем знань та практичних навичок?

Практика – це все. Але існують базові знання, вони є фундаментом медичної науки. І ми маємо ситуацію, коли кваліфікований та затребуваний фахівець не піде викладати і вчити студентів. Бо це корупційний фон, бо низькооплачувано, бо безперспективно. Ця ситуація відображується у впливі на сесії студентів, на наукові статті, на профільні журнали та конференції. Довго пояснювати. Це все історія не про науку, а про «лівий» заробіток.

На вашу думку, кваліфікація лікарів саме у вашій клініці співставна з аналогічними у Європі?

В моїй клініці - цілком. Ми дуже ретельно підбирали нашу команду лікарів та фізіотерапевтів. Я впевнений у кожному своєму працівнику. До того ж, українські лікарі та фізіотерапевти загалом мають дуже вагому, як на мене, якість – вони переживають за спортсменів. Я не дуже люблю такі патетичні слова, але маю визнати, що у наших фахівців болить серце за здоров’я та подальшу долю атлетів.

На технічну сторону лікування це мало впливає, - хтось може сказати. Але це, на мою думку, не так... Встановлення емоційного контакту з пацієнтом прямо підвищує якість лікування, тому що так атлет більше довіряє та йде на контакт, відвертіше говорить про свої проблеми та ситуації стосовно здоров’я.

Власне, це одна з головних цінностей «Української спортивної клініки». Ми переконані, що якщо лікарю байдужий спортсмен – він не має права торкатися до нього. Вважаю, що подібним переживанням за своїх паціентів українські лікарі в цілому схожі на італійців. І до речі, саме після відвідин спортивної клініки Villa Stuart в Італії, коли я ще працював в донецькому «Металурзі», я твердо для себе вирішив, що зроблю подібне в Україні.

Також я хотів би доповнити про свою команду фахівців. Я брав молодих і розумних людей, з достатньо хорошим рівнем базових знань і бажанням рости саме в роботі зі спортсменами. Саме таких, а не іменитих лікарів з широким загальним досвідом, проте без практики саме в спортивній галузі.

Хоча в мене були спроби залучити до роботи фахівців, що мали вже успішний досвід роботи зі спортсменами. І маю визнати, що їх не привабила пропозиція гарувати рік-два на перспективу, переїздити до Харкова і кидати на тривалий час родини. До того ж, більшість цих запрошених фахівців були донеччанами і у 2015 році вони вже жили й працювали в різних містах України. А знову зриватися з нових місць не хотіли...

Але я щиро радий, що так склалося - ми отримали колектив молодих, енергійних і максимально залучених в процес людей, які живуть своєю справою.

Вам свого часу теж довелося працювати на перспективу?

Я працював на перспективу не рік, а багато років. Працювати на перспективу це особливість лікарського шляху в будь-якій країні світу. Коли я прийшов в свою першу лікарню працювати після медуніверситету, я вже мав диплом лікаря, але лікарем не був в широкому розумінні цього слова. Мені бракувало практичних знань та досвіду роботи. Як і всі молоді лікарі я багато часу проводив в лікарні, щоб вдосконалюватися та виборювати місце під сонцем. Багато коштів витрачав на медичну літературу та на стажування. Заробляти пристойні гроші я почав через багато років.

Щодо грошей. Медичні прилади та устаткування напевно теж коштують недешево. Вам було легко знайти інвестора?

На той час у мене, окрім мрії створити спортивну клініку майже нічого не було, тож знайти інвестора було майже неможливо. Але я насправді інвестора і не шукав. Я довго виношував цю ідею, і зрештою відкрив клініку у Харкові, за великим рахунком виключно на власні гроші. Якщо чесно, то навіть пишаюся тим, що не позичав на неї коштів. Хоча це робоча система і добре працює у всьому світі. Але мені вдалося уникнути цього.

Думаю, і кредит взяти саме під такий бізнес було б непросто, тим більше мені - людині, в статусі тимчасово переміщеної особи. Але в моєму випадку плюсом стало те, що я сам приймав усі рішення, нікому не був винен. На старті, в процесі становлення бізнесу не сперечатися щодо вектору розвитку – дуже важливо.

Давайте трохи повернемося назад у часі – ви ж не просто так в один день вирішили робити спортивну клініку. Як ви взагалі прийшли в спорт?

Спорт для мене - все моє життя. З дитинства займався спортом і мав не аби які здобутки, як професійний атлет. Але в професійний спорт в якості лікаря я прийшов у 2006-му. У футбол. Я вже мав певну репутацію та досвід, тож мені пощастило бути запрошеним до донецького «Металурга». Власники клубу були вражені тим, на якому рівні все влаштовано в «Шахтарі» і прийняли рішення створити повноцінну медичну службу у своєму клубі. Так я і став керівником цієї служби. Ми працювали не лише з головною командою, але й юнаками та дітьми з академії. Робота була крута, дуже відповідальна і цікава. Працював я там аж до ліквідації клубу у 2015 році.

Зараз за кого вболіваєте, коли не стало «Металурга»?

Я з дитинства, як і мій батько, вболівальник «Динамо». Все життя вболівав за них аж до 2001 року. І мені, як кожному вболівальнику легендарної київської команди болить від того, що відбувається з клубом. З кожним роком відставання від «Шахтаря» лише збільшується. Зараз в мене дуже цікавий погляд на український футбол. Під час матчів на полі можуть грати по декілька гравців в кожній команді, які проходили лікування в нашій клініці. Буває й таке, що рефері матчу теж в минулому був нашим пацієнтом. Тому на кожний матч окремо обираю команду за яку буду вболівати. Також мої симпатії на боці моїх земляків, тобто команд з Донеччини.

Чому ж власне клініку вирішили відкривати у Харкові, а не у Києві?

Сталось так, що в Харкові знайшлись люди, які повірили в мою мрію створити центр, де зможуть лікуватися спортсмени з усієї України, і запросили до співпраці. На початку моєї роботи на новому місті в Університетській клініці були створені всі умови, які дозволили швидко та якісно розвивати новий проект. До того ж, Харків - красиве та комфортне для життя місто, з великою кількістю людей, що займаються спортом.

Але ми вже давно почали працювати над створенням клініки у Києві. Зараз вже можу сказати, що інтерес від бізнесу до нашого проекту досить високий.

Іссуф Санон став, поки що найбільш статусним атлетом, який проходить лікування в Українській спортивній клініці?

Ми вже дуже багато кому з титулованих та відомих українських спортсменів допомогли повернутися до спорту. Що до Іссуфа, то він наразі найвідоміший баскетболіст, який у нас коли-небудь лікувався, я б так сказав. Власне кажучи, ми всі пройшли досить довгий шлях до того, щоб нам довірили право доторкнутися до спортсмена з таким потенціалом.

Я кажу довірили, бо багато в чому саме наша робота буде важливим фактором того, яким він повернеться на паркет. А ми маємо зробити так, щоб Іссуф повернувся не просто не гіршим, ніж був, а став сильнішим.

Він зараз повернувся до вас після тривалої роботи у Дніпрі. Чи можна зараз говорити, що з ним все в повному порядку і він буде готовий у вересні?

Все йде добре і напевно, що буде готовий, але все залежить від ступеня готовності, який кожен розуміє по-своєму. Очевидно, як і кожному атлету йому потрібно запастися терпінням. Він хлопець молодий, гарячий, дуже амбіційний. Пригадую, як ми говорили про захисний чобіт, коли його надягали йому. Ми йому кажемо – це від 4 до 6 тижнів. Ми кажемо саме так, від 4 до 6, але він чує – 4 тижні…

У вас можуть лікуватися лише професійні спортсмени?

Не зовсім так. Ми намагаємося працювати виключно зі спортивними травмами. Це наш профіль, наш фокус. В Україні досить багато хороших лікарів, але вони не спеціалізуються на роботі зі спортсменами. Тож я відповідно не бачу великого сенсу людям, травма яких не пов’язана зі спортом, звертатися до нас. Краще нехай кожен займається своїм.

Тим не менше, якщо це не професійний атлет, а просто любитель, але він ставиться до свого тіла серйозно, хоче отримати фаховий сервіс і, що дуже важливо, готовий працювати на своє здоров’я, як це роблять профі в спорті – ми лише будемо раді такій людині допомогти.  

Ваші колеги-лікарі зі спортивних клубів до вашої роботи як ставляться? Маєте якісь спостереження з цього приводу?

Та важко сказати. Думаю, тут залежить від кожного фахівця індивідуально. Не знаю, я не бачу нас конкурентами медичним службам клубів. Сподіваюся, що ті лікарі, які знають собі ціну, не бачать в нас конкурентів теж.

В нас ось нещодавно паралельно з Саноном лікувався футболіст «Інгульця» Максим Ковальов. Менеджмент клубу та лікар команди аж ніяк не були проти його відновлення в «Українській спортивній клініці». Навпаки, вони були ініціаторами того, щоб Максим приїхав до нас у Харків.

Я вище говорив про цінності вільного суспільства, тож мені взагалі не дуже приємно навіть думати про такі моменти. Ну хто може нам заборонити працювати зі спортсменом за згодою сторін? Ми живемо у вільній країні.

Якщо у клубних менеджерів, агентів спортсменів чи їх тренерів є якісь запитання щодо нашої роботи з їх атлетами, вони завжди можуть до нас звернутися і отримати будь-яку інформацію. Більше того, тільки у співпраці з колом зацікавлених осіб, що перебувають поряд зі спортсменом, можна досягти максимального результату.

Судячи з того, що я бачу в інтернеті, ви зараз стаєте більш публічними. Це природній процес, чи цілеспрямовано працюєте над цим?

Напевно, що природній. Але тут є ще такий момент - раніше я публічності не хотів. Ми дозрівали і я, як керівник, не хотів про нас зайвий раз говорити. Бо на старті краще поводити себе скромно.

Мої вчителі в професії завжди казали: «щоб кимось бути, треба спочатку кимось стати». Зараз, я вважаю, нам вже цілком є, чим пишатися.

Що у вас з довгостроковими планами? Можливо мріями?

Не знаю, чи можна це називати мрією. Але коли «Українська спортивна клініка» стане потужною в нашій країні, ми точно будемо виходити на європейський ринок зі своїми брендом.

 

 

 

Лучшее в блогахБольше интересных постов

Другие посты блога

Все посты