Відповів російською – значить зрадник?

Величезний скандал у 15 турі завершеного сезону УПЛ. І не тільки.

Український футбол без якого-небудь скандалу – таке рідкісне явище, яке в пору порівнювати з унікальними явищами в астрономії. Не минає й декількох турів, щоб УПЛ не вибухнула якимсь черговим розбором польотів. І хто ж, думаєте, опинився в епіцентрі уваги? Я вас не здивую – знов судді. І не з аби-якої причини – яблуком розбрату стала... МОВА, якою в матчі 15 туру між "Львовом" та "Колосом" користувалися арбітри і представники тренерського штабу "Львова".  

Одразу наголошую – в даному випадку не займаю жодну із сторін, і в жодному разі не виступаю проти української мови, просто намагаюся розібратися і донести своє бачення ситуації.   

Головним арбітром цього поєдинку був призначений Віктор Копієвський – рефері досвідчений і, безсумнівно, талановитий – не дарма ж його визнали найкращим арбітром 2019 року; четвертим – людина, аж надто добре знайома вболівальникам донецького "Шахтаря" по мотивам зустрічі із луганською "Зорею" у 11 турі сезону 2018-2019 – коли за моторошний фол на 74' ПРЯМОЮ НОГОЮ Ігоря Харатіна на Тайсоні з ризиком нанесення важкої травми він показав всього лиш... жовту картку. Чим керувався рефері у тій ситуації – невідомо, проте кара не минула його стороною – Кривоносов після того матчу призначень не отримував дуже довго.

Як можна судити з наявних джерел, причиною конфлікту між резервним арбітром та екс-тренером львів'ян стало те, що Віталій Шумський запитав Кривоносова, чому в бік його команди фіксуються порушення, а в бік "Колоса" – ні, на що суддя відповів йому... "російською з неприємним тоном", після чого порадив Віктору Копієвському покарати тренера жовтою карткою.

Хоча цілком можливо, що Шумський систематично і в надто емоційній формі не погоджувався з рішеннями рефері, що зрештою було сприйнято резервним як спроба тиску - і цілком заслужено отримав свій "гірчичник".

Якщо так – виходить, що Шумський, розуміючи що неправий, просто знайшов "аргумент", яким і вирішив зіграти?

Невідомо на 100%, що ж саме відбулося в тому матчі, але інцидент набув такого розголосу, що ним зацікавився сам уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь, який ініціював перевірку за встановленим фактом недотримання четвертим арбітром матчу вимог ст. 34 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної". В результаті якої четвертий арбітр Микола Кривоносов та організатори змагань отримали попередження. Таке собі "показове покарання", помах пальчиком, бо ж чому не попереджають футболістів, тренерів інших команд (та навіть Андрія Шевченка?!), які використовують російську під час проведення матчів?!

Давайте спробуємо розібратися, що ж сталося, і хто правий більше!

Спершу дамо визначення самому поняттю "арбітр".

Так, згідно визначення, наданого Регламентом Всеукраїнських змагань з футболу УПЛ сезону 2020/2021 "Футбольний арбітр – офіційна особа, призначена УАФ для проведення матчу і якій надані виняткові повноваження щодо застосування і трактування Правил гри".

Регламентом 2020/2021 НЕ ЗАЗНАЧЕНА мова, якою ПОВИННІ користуватися арбітри, футболісти, тренери або інші учасники матчу – тобто надання інтерв'ю, коментарів або діалогу між собою та іншими учасниками гри. Якщо "мовчить" Регламент – другий за силою після Правил Гри документ, яким користується вся футбольна спільнота – то на якій підставі тренер робить зауваження арбітру у виборі мови комунікації? Чому тренер, грубо кажучи, бере на себе обов'язки, яких мають дотримуватися в першу чергу ті, хто цей Регламент складав? Оскільки вони несуть відповідальність за своїх підлеглих. І розпалює таким чином конфлікт, а то й ненависть за мовною ознакою?! Чи "мультизадачність" зараз в тренді?

Стосовно мови, Регламент 2020/2021 містить наступне:

Розділ 2 "Умови проведення змагань", Стаття 8 "Оформлення заявкової документації":

Розділ 2 "Умови проведення змагань", Стаття 14 "Вимоги до обов'язкової ігрової та тренувальної екіпіровки футболіста":

Нещодавно знайшла на Trbuna.com цікаву статтю, в якій зазначено, що "Шахтар" ніби-то порушив Закон про мову, проводячи прес-конференцію з перекладом на російську. Проте, в Регламенті 2020/2021 чітко вказано наступне (особлива увага - Розділ 6, Стаття 52):

Розділ 6 "Акредитація ЗМІ, організація трансляцій та рекламна діяльність", Стаття 50 "Проведення флеш-інтерв'ю для офіційного мовника":

Розділ 6 "Акредитація ЗМІ, організація трансляцій та рекламна діяльність", Стаття 51 "Прес-конференція перед матчем":

Розділ 6 "Акредитація ЗМІ, організація трансляцій та рекламна діяльність", Стаття 52 "Прес-конференція після матчу":

То що, пане мовний омбудсмен? ФК "Шахтар" порушував Закон, кажете? А як на мене, він усього-то виконував норми Регламенту 2020/2021, які чомусь не збігаються з нормами вашого Закону. І робити винним "Шахтар" - все одно що шукати "цапа-відбувайла". На це питання ваш автор відповіді, до речі, так і не отримала.

Лише редакція Регламенту 2021/2022 в зазначених розділах і статтях містить чітку вимогу до футболістів і організаторів по використанню державної мови. Чому цього не було до скандалу - загадка. І НЕ МІСТИТЬ вимог або ж рекомендацій до мови, яка використовується футболістами, тренерами, організаторами чи офіційними особами матчу.

Що з цього приводу каже Закон України "Про забезпечення функціонування української мови як державної"?

 А Закон каже наступне:

Виходить, що "Шахтар" просто виконував норми Регламенту 2020/2021, який не виконував вимог Закону України. Як і інші клуби, в яких співробітниками, гравцями використовується російська мова. Але вчепитися вирішили саме до "Шахтаря". Дивним не знаходите?

Тобто, як бачимо – існує розбіжність між Регламентом Всеукраїнських змагань з футболу 2020/2021, та Законом України "Про забезпечення функціонування української мови як державної". У Регламенті 2020/2021 відсутня вимога, як така, і навіть рекомендація для офіційних осіб щодо вибору мови спілкування з учасниками матчу. Чому відсутні – це вже питання до людей, які цей Регламент складали.

І я вважаю, що це дуже несправедливо – робити в даному конкретному випадку "цапом відбувайла" саме четвертого арбітра Миколу Кривоносова. Тому що, якщо вимоги до використання української мови висуваються до рефері, то ЧОМУ ТАКІ Ж ВИМОГИ НЕ ВИСУВАЮТЬСЯ до: футболістів, тренерів, їх асистентів, журналістів, стюардів і інших учасників дійства, які "сміють використовувати російську мову"?! Якщо вже так хочеться – то чому логотип ФК "ЗАря", а не "Зоря"?? Чому досі Андрій Шевченко давав інтерв'ю, настанови своїм підопічним російською, і нікому це не заважало – футболісти й інші чудово його розуміли?! Виникає логічне питання – ЧОМУ ДІЄ ВИБІРКОВА СПРАВЕДЛИВІСТЬ?!

Ще один випадок-винос-мозку стався і на Євро-2020 - коли Артем Довбик, який став героєм матчу України зі Швецією завдяки голу на 120 + 1', даючи післяматчевий коментар російською мовою, потрапив під шквал критики від "мегапопулярної письменниці" Лариси Ніцой, обізвавшої Артема "московитом". Замість підтримати людину, яка до слова, більше відома в своїй країні, аніж одна з тисяч письменників, і радіти голу, який вивів нашу збірну в чвертьфінал, зробив щасливою усю націю, та хоч би й на кілька тижнів - купа лайна. Інших слів тут не підібрати.

Як на мене, використання російської мови будь-ким, будь-де – не є проблемою. Проблемою це стає лише в тому разі, якщо УКРАЇНЕЦЬ СВІДОМО ВІДМОВЛЯЄТЬСЯ від використання рідної мови. Якщо навіть не намагається її вчити. Дуже багато людей, які зростали в російськомовних родинах, змалечку чули російську мову – у колискових, у казках, у розмовах дорослих, по телебаченню, у садочках, навіть школах... Є сім'ї, в яких українців може не бути зовсім, або одна людина, але й та відсутня через різні обставини. Я, наприклад, належу до категорії таких людей. І цілком зрозуміло, що для таких людей російська так само рідна, як і українська. Для них обирати між російською і українською, яка з них рідніша – все одно що обирати між лівою та правою рукою – яка з них більш зручна, а якої можна позбутися? Але дуже часто діти виростають щиросердними патріотами своєї країни, які прагнуть змінити її на краще. Навіть залишаючись російськомовними. І через це непотрібно ставити тавро зрадника на таких людей, хоча б через розуміння того, що дитина не має вибору обставин, в яких буде зростати.

Мова – не ознака патріотизму. Можна розмовляти українською – проте не робити для країни НІЧОГІСІНЬКО. А можна бути щирим російськомовним патріотом України – тому що ВАЖЛИВО ТЕ, ЩО В СЕРЦІ; неважливо, зовсім – якою мовою людина розмовляє; важливо те, що людина робить для своєї країни.  Звідки нам знати, що конкретно робить той же Микола Кривоносов або Віктор Копієвський для України? Може, вони роблять стільки, скільки не робить жоден з нас, просто не хочуть афішувати. Тому що не всі люблять хизуватися тим, що роблять для інших. Може, людина виросла в умовах, наближених до тих, які вже описані вище. То що тепер, засуджувати людину через мовну ознаку?!

Ще один дуже важливий момент: у людей, які зростали в російськомовних родинах, не тільки мова, а й процес мислення відбувається теж російською. Людина думає російською, а говорить українською. Можуть виникнути складнощі, в результаті яких людина просто може обрати мову, яку знає краще, якою користуватися зручніше, тому що інколи просто не спрацьовує отой синхронний переклад – з російської мови на українську. А трапляється, що досконало володіє обома мовами.

Не буду вдаватися в політику, і шукати причини, з яких в нашій країні прижилася російська, а на західній Україні – ще з десяток іноземних мов. Зрештою, не це є головною метою цієї статті. Головне те, що ми повинні розуміти межу між здоровим патріотизмом, який є цілком схвальним, і покликаний пробуджувати любов до своєї країни  і гіпертрофованим націоналізмом, який нічого доброго на меті немає – лише посіяти ворожнечу між людьми на основі мовної ознаки чи суб'єктивної оцінки "сили любові до своєї країни" однієї конкретної людини. Наостанок хочеться сказати тим, хто бере на себе роль судді і судить людину за мовною ознакою або іншими – не судіть, то й не судимі будете. А ще краще – пізнайте людину, про яку хочете щось сказати або дати їй оцінку – і тоді вже щось кажіть і робіть висновки. Залишайтеся не українцями, німцями, росіянами, бразильцями чи французами – а ЛЮДИНОЮ в першу чергу.