«Святі» та їх заступники. Про вплив Папи римського та інших на успіхи «Сан-Лоренсо»
Вислів «мета виправдовує засоби» (лат. Finis sanctificat media) приписують засновнику ордену єзуїтів Ігнасіо де Лойолі. У 2013 році аргентинський єзуїт Хорхе Бергольо був обраний Папою римським Франциском. Через шість місяців його улюблений клуб став чемпіоном Аргентини, а наступного року – володарем Кубку Лібертадорес. Вища сила, змова чернечого ордену чи вдалий менеджмент власників клубу стали запорукою успіху – в історії про еволюцію «Сан-Лоренсо» та його заступників.
****
Релігія і футбол мають багато спільного та тісно пов’язані між собою. Вони можуть розділяти та об’єднувати людей, починати та зупиняти війни, доводити до розпачу та змушувати вірити у надприродну силу. Заради досягнення позитивного результату футболісти «перед каждою ігрою ходять в церкву», забивають вирішальні голи за допомогою «Божої руки», користуються послугами шаманів та проводять різноманітні релігійні ритуали. Представники церкви також активно співпрацюють з футболом, благословляють гравців та протегують цілі команди, виконуючи функції футбольних агентів у відносинах з вищою силою.
Лоренсо Масса: від майданчика в церкві до найкращої команди у світі.
Впродовж всього періоду свого існування аргентинський «Сан-Лоренсо» (повна назва – ісп. Club Atlético San Lorenzo de Almagro) знаходився під опікою церковних служителів. Історія створення клубу теж має релігійний підтекст. На початку XX століття футбол набував популярності в Аргентині. Одного разу католицький священик Лоренсо Масса проходив однією з вулиць району Альмагро Буенос-Айреса, де бавилися у м’яча місцеві хлопчаки. Падре став свідком того, як юні футболісти, захопившись грою, ледь не потрапили під колеса трамваю. Задля безпеки священик дозволив дітям влаштувати футбольний майданчик на території свого молитовного дому в обмін на відвідування ними недільних проповідей. Поступово падре Лоренсо сам захопився грою та став наставником не тільки в церкві, а й на футбольному полі.
1 квітня 1908 року підопічні Масси провели зібрання з метою створення власного клубу. Першим запропонованим варіантом його назви був «Силачі з Альмагро» (Los Forzosos de Almagro). Після заперечення цієї та ще декількох варіацій гравці вирішили назвати клуб ім’ям свого наставника. Священик запропонував власну версію «Сан-Лоренсо» – на честь Святого Лаврентія Римського (ісп. San Lorenzo) та битви біля Сан-Лоренсо, яка мала вирішальне значення у боротьбі за незалежність Аргентини з іспанськими колонізаторами. Інший учасник заходу доповнив до назви місцевий район, в якому проживала більшість команди.
Клубними кольорами було обрано темно-синій та темно-червоний, як основні кольори Богородиці. Через це "Сан-Лоренсо" в Аргентині має прізвисько «Синьо-гранатові» (Azulgrana). Також релігійне підґрунтя мають інші назви клубу – «Святі» (Los Santos) та «Ворони» (Los Cuervos), імовірно через чорний колір одягу падре Лоренсо Масси.
З 1908 по 1911 рік «Сан-Лоренсо» змагався на місцевому рівні, в 1914 році увійшов до асоціації футболу Аргентини та за підсумками змагань в другому по силі дивізіоні відразу здобув право виступати у Примері. Перші успіхи до клубу прийшли в 1920-ті роки, коли було виграно три чемпіонати Аргентини, який тоді ще мав любительський статус. Після створення професійної футбольної ліги в 1931 році «Святі» разом з «Рівер Плейт», «Бока Хуніорс», «Расингом» та «Індепендьєнте» входили до еліти аргентинського футболу. В 1933 році клуб вперше виграв чемпіонство вже на професійному рівні. Після здобуття титулу чемпіона Аргентини в 1946 році «Сан-Лоренсо» здійснив поїздку до Європи, де провів десять матчів з кращими командами Іспанії та Португалії. В європейському турне «Ворони» посупилися лише мадридському Реалу, тричі зіграли внічию, а решту матчів виграли, в тому числі двічі – в збірної Іспанії, за що отримали від місцевої публіки визнання кращої команди у світі.
Незважаючи на активну релігійну та викладацьку діяльність, за розвитком та тріумфом клубу продовжував уважно спостерігати його засновник. До «Сан-Лоренсо» він ставився з великою пристрастю та батьківською турботою до кінця свого життя. Преподобний отець Лоренсо Масса помер в 1949 році. В цей час за «Святих» вже активно вболівав юний Хорхе Бергольо, якого в 2013 році буде обрано Папою римським Франциском.
Хорхе Бертольо: від прибиральника до кардинала із стражданням за "Сан-Лоренсо"
Як і засновник "Сан-Лоренсо", Хорхе Маріо Бергольо був вихідцем з родини італійських емігрантів. Він народився в Буенос-Айресі, в дитинстві постійно грав у футбол, але майстерністю серед однолітків не відзначався. Одного разу, під час зустрічі з дітьми в італійському спортивному центрі понтифік зізнався, що в основному він грав на позиції воротаря та мав прізвисько «негнучка нога» через відсутність належної техніки поводження із м’ячем.
Щодо свого вболівальницького стажу Франциск стверджував, що підтримує «Сан-Лоренсо», поки себе пам’ятає. Про відданість малого Хорхе «Святим» свідчить історія про те, що у дев’ятирічному віці він не пропустив жодного домашнього матчу команди у сезоні. В юності хлопець встиг попрацювати прибиральником, лаборантом і навіть охоронцем в нічному клубі. Майбутній понтифік змінював місця роботи, але «Сан-Лоренсо» залишався єдиною командою, заради якої він жив, сміявся… і навіть плакав, оскільки в ті часи «Синьо-гранатові» перемогами своїх вболівальників не тішили.
В 1958 році Хорхе Бергольо вступив до ордену єзуїтів, а вже наступного року святкував довгоочікуване після тривалої перерви чемпіонство своїх кумирів. В 1960 році «Ворони» були одним із головних фаворитів першого розіграшу Кубку Лібертадорес, але поступилися у півфіналі у триматчевій боротьбі майбутньому переможцю уругвайському «Пеньяролю». В період з 1968 по 1974 роки, коли в Аргентині за сезон проводилося по два чемпіонати, «Сан-Лоренсо» виграв чотири чемпіонських титули. В цей час відданий вболівальник «Святих» тільки починав свою кар’єру священика та стрімко піднімався щаблями єзуїтської ієрархії.
Наступного чемпіонства «Синьо-гранатовим» довелося чекати аж до 1995 року. В цей час Хорхе Бергольо, завдяки чину єпископа Буенос-Айреса, був настільки близькою до команди особою, що йому дозволяли перебувати в роздягальні перед кожною грою та налаштовувати гравців. Але щастя єпископа було невічним: в 1998 році головний тренер «Сан-Лоренсо» Альфіо Басіле змусив президента клубу заборонити візити священика, якого він вважав причиною невдач команди.
Нові перемоги «Святих» припали на стик тисячоліть. Після чемпіонату Аргентини у 2001 році вони виграли Кубок Меркосур, який розігрувався лише чотири роки серед клубів країн з південної частини континенту. Через рік «Сан-Лоренсо» став переможцем першого розіграшу Кубка Південної Америки (другого за значенням клубного турніру). За успішними звершеннями команди Хорхе Бергольо спостерігав уже з Ватикану у сані кардинала, який йому надав папа Іоанн Павло II, теж завзятий вболівальник зі стажем.
Столітній ювілей «Святих» майбутній понтифік зустрічав в якості одного з найбільш авторитетних кардиналів Ватикану та почесного власника клубної карти.
Як і більшість звичайних вболівальників («сосіос»), він вчасно платив членські внески та не вимагав будь-яких привілегій. Інший відданий фанат «Воронів» архітектор Оскар Луччіні назвав життя Хорхе Бергольо на той час постійним стражданням за «Сан-Лоренсо». До його обрання понтифіком та найбільшого успіху клубу у своїй історії залишалося близько п’яти років.
Ламменс-Тінеллі: від зони вильоту до чемпіонства.
Сезон 2012/2013 в Аргентині проходив у реформованому вигляді. Його першу частину (Торнео Інісіаль), «Сан Лоренсо» розпочав у стані хаосу. В серпні 2012 року все керівництво «Воронів» на чолі з президентом Карлосом Абдо подало у відставку. За наявності значних фінансових проблем, у розпал страйку працівників клубу важелі управління у свої руки взяла тимчасова рада директорів на чолі з 32-річним юристом та бізнесменом Матіасом Ламменсом. Разом з іншим відомим шанувальником «Святих», медіа-зіркою Марсело Тінеллі він створив організацію «Сан-Лоренсо 21 сторіччя» та ініціював процес істотних перетворень в структурі клубу і моделі його розвитку. На виборах за дует реформаторів віддали свої голоси понад 80 відсотків «сосіос». Зрештою, Ламменс став президентом, а Тінеллі – віце-президентом з повноваженнями відповідального за залучення інвестицій.
В жовтні, коли «Святі» знаходилися серед аутсайдерів чемпіонату, було проведено заміну головного тренера. Замість Рікардо Ломбардо, який не відповідав амбіціям нового керівництва, «ентренадором» було призначено аргентинця Хуана Антоніо Піцці, який хоч і встиг пограти за збірну Іспанії, значного тренерського досвіду не мав. Новому тренеру відразу вдалося досягнути прогресу: чотири перемоги в шести останніх матчах дозволили фінішувати всередині турнірної таблиці Торнео Інісіаль.
Після чорної смуги невдач «Сан Лоренсо» настала пора великих перемог.
Першим досягненням стало рішення влади Буенос-Айреса про повернення «Святим» їх історичного дому – місця на проспекті Ла-Плата, де був побудований перший стадіон клубу «Viejo (Старий) Gasоmetro».
В 1979 році під тиском військової диктатури керівництво «Воронів» виставило земельну ділянку на аукціон. Після експропріації влада перепродала землю французькій фірмі «Carrefour», яка у 1983 році знесла стадіон та побудувала на його місці свій супермаркет. Впродовж наступних п’ятнадцяти років «Сан-Лоренсо» грав на різних аренах столиці Аргентини і лише в грудні 1993 року отримав свій «Nuevo (Новий) Gasоmetro».
З 1998 року «сосіос» розпочали кампанію з повернення «Воронів» до свого рідного гнізда. З цією метою фанатами було створено спеціальну організацію, яка займалася вирішенням всіх юридичних питань. В 2010 році в Аргентині був прийнятий закон про реституцію, відповідно до якого всі території, що підлягали експропріації, могли бути повернуті їх першим власникам. Після цього рух за повернення на Ла-Плата розгорівся з новою силою. У березні 2012 року близько 100 тисяч вболівальників із символікою «Воронів» пройшли мітингом з гаслами про повернення клубу на місце «Viejo Gasоmetro», і вже в листопаді парламент Буенос-Айреса прийняв бажане «Святими» рішення. Через декілька днів «Carrefour» і «Сан-Лоренсо» домовились про умови угоди. Сума була кругленькою, але знову допомогли фанати: в рамках оголошеної керівництвом клубу кампанії вони могли символічно придбати квадратний метр території, а потім передати його «Синьо-гранатовим».
Іншою знаменною подією шляху «Воронів» до свого Олімпу стало обрання 13 березня 2013 року кардинала Хорхе Бертольо Папою римським Франциском. Керівники клубу відреагували на такий подарунок долі миттєво. В якості піар-ходу портрет нового Папи було розміщено на футболках «Синьо-гранатових», в результаті чого обсяги їх продажу зросли в декілька разів. Зображеннями Франциска було стилізовано спеціальний автобус, який в якості пересувного офісу рухався територією Аргентини та збирав бажаючих отримати клубну карту «Святих». Кількість «сосіос» стрімко зростала і за рахунок іноземців, щойно їм стало відомо, за який клуб вболіває новий понтифік.
Здобуваючи популярність в католицькому світі, «Сан-Лоренсо» продовжував прогресувати на внутрішній арені. В другій частині сезону (Торнео Фіналь) «Ворони» тривалий час знаходилися серед претендентів на чемпіонство, але на фініші загальмували та зайняли четверте місце.
В Торнео Інісіаль-2013 «Сан-Лоренсо», який зберіг основних гравців та добре попрацював на трансферному ринку, вважався одним з фаворитів. Команда грала на рівні минулого чемпіонату, але його основні конкуренти («Ланус», «Велес Сарсфілд», «Ньюеллз Олд Бойз») з різних причин також не показували чемпіонської гри. Турнір видався специфічним, оскільки його більшу частину лідери билися не за перемоги, відверто граючи у закритий футбол. У трьох заключних турах «Святі», які мали два очки переваги над конкурентами, всі матчі зіграли внічию, але їх переслідувачі своїми шансами не скористалися.
В останньому турі «Ворони» грали в гостях у «Велеса», який відставав лише на два очки. «Ньюеллз» та «Ланус» проводили матч між собою і теж претендували на чемпіонство за умов свої перемоги та втрати очок «Сан Лоренсо». В підсумку «Святі» зіграли без голів, а в паралельній зустрічі було зафіксовано результативну нічию, причому «Ланус» двічі в другому таймі виходив вперед та пропустив вирішальний гол за 15 хвилин до кінця. Так сталося, що цей гол «Ньюеллз» подарував «Синьо-гранатовим» давно омріяне чемпіонство.
Через декілька днів понтифік приймав у свої резиденції керівництво та деяких гравців «Сан-Лоренсо», які засвідчили причетність головного вболівальника клубу до здобуття 13-ї в історії титулу врученням символічного чемпіонського кубку, клубної футболки з написом «Франциск – чемпіон» та одного з предметів релігійного одягу засновника «Воронів» Лоренсо Масси.
Мабуть, в приватній розмові з Папою представники «Сан-Лоренсо» просили про його заступництво перед вищою силою під час майбутнього виступу в Кубку Лібертадорес, щоб зняти з себе закляття єдиного з Великої аргентинської П’ятірки клубу, який не перемагав в найпрестижнішому континентальному турнірі.
Вища сила та зняте прокляття Кубку Лібертадорес.
Початок 2014 року ошелешив вболівальників «Святих» новиною про зміну головного тренера. Хуан Піцці не міг відмовитися від пропозиції очолити іспанську «Валенсію». Новий «ентренадор» Едгардо Бауса відразу заявив, що пріоритетом на майбутній сезон буде Кубок Лібертадорес. Звичайно, щоб не образити «сосіос» він запевняв, що «Сан Лоренсо» буде боротися за чемпіонство, але невдачі в перших матчах Торнео Фіналь-2014 підтвердили, що змагатися на двох фронтах одночасно команда не збирається.
У найпрестижнішому клубному турнірі Південної Америки «Ворони» стартували з другого етапу. Після трьох турів групового раунду у «Сан-Лоренсо», бразильського «Ботафого» та еквадорського «Індепендьєнте дель Валлє» було по чотири очки, «Уніон Еспаньола» з Чилі відставав на один пункт. Поразка чилійцям в наступному турі відкинула «Святих» на останнє місце. У наступному матчі на виїзді в Еквадорі «Сан-Лоренсо» потрібна була лише перемога. Здавалося, після забитого в другому таймі голу необхідний результат буде досягнуто, проте наприкінці компенсованих до основного часу хвилин арбітр зустрічі призначив спірний пенальті, який був реалізований гравцем «Індепендьєнте». Відразу після цього пролунав фінальний свисток, після якого розлючені «Ворони», намагаючись дістатися до суддів, прямо на полі влаштували сутичку із поліцейськими.
Після втрати очок «Сан-Лоренсо» мав мізерні шанси вийти у плей-офф та сподівався на диво у вигляді поразки «Ботафого» від «Уніон Еспаньола». І диво таки сталося: в останній третині матчу чилійська команда забила єдиний гол у грі з пенальті, завдяки чому завчасно забронювала за собою перше місце у групі.
В останньому турі групового раунду знову не все залежало від «Синьо-гранатових». «Сан-Лоренсо» необхідно було обов’язково вигравати у «Ботафого» та сподіватися на те, що немотивований «Уніон Еспаньола» не програє «Індепендьєнте». «Ворони» забили два голи всередині кожного з таймів, але перебіг подій матчу в Чилі перетворив боротьбу за вихід у наступний раунд в справжню драму. Еквадорці, яким потрібна була перемога, на старті пропустили першими, але відразу забили гол у відповідь. На початку другої половини гри «Індепендьєнте» після двох голів нетривалий час зберігав потрібний результат, але отримав у свої ворота три голи впродовж п’ятнадцяти хвилин. За 120 секунд ситуація знову кардинально змінюється: команда з Еквадору забиває два голи, що не влаштовує вже «Сан-Лоренсо», який за таких умов не проходить далі за гіршою різницею м’ячів. За хвилину до кінця основного часу поєдинку один з лідерів «Святих» Ігнасіо П’ятті забиває рятівний гол у ворота «Ботафого». Після фінального свистка команда залишилася на полі очікувати завершення матчу в Чилі. Драма виявилася із щасливим кінцем для клубу з Аргентини, оскільки еквадорська команда на шостий гол не спромоглася.
В першому раунді на виліт «Сан-Лоренсо» зійшовся із грізним «Греміо». У груповому раунді бразильська команда виступила дуже впевнено, здобула чотири перемоги та два матчі звела до нічиї, пропустивши за шість поєдинків лише один гол. В першому матчі «Святі» здобули мінімальну перемогу: на початку другої половини гри влучним ударом з меж штрафного відзначився Пабло Корреа, якого ще під час гри в молодіжній команді неодноразово благословляв на той час єпископ Хосе Бергольо.
У матчі-відповіді в Порту-Алегрі «Ворони» тривалий час втримували необхідну безгольову нічию, проте за десять хвилин до завершення основного часу поєдинку відзначився колишній київський динамівець Дуду, який виступав за «Греміо» на правах аренди. Переможець серії визначався після додаткового часу та серії пенальті. Тренер «Сан-Лоренсо», напевно за прикладом Олега Блохіна під час матчу збірної України із швейцарцями на Чемпіонаті світу-2006, перед «лотереєю» пішов під трибуну та не бачив тріумфу своїх підопічних.
Далі за сумою двох матчів був подоланий бразильський чемпіон Крузейро. «Святі» знову виграли вдома завдяки єдиному голу Сантьяго Джентілетті в другому таймі, хоча мали солідну перевагу та могли забивати більше. У другому матчі Пьятті забив швидкий гол, після чого «Сан-Лоренсо» сів в оборону. Після перерви бразильська команда несамовито атакувала, декілька шансів відзначитися мав колишній нападник Шахтаря Марсело Морено, однак м’яч у відповідь забив не він, а Бруно Родріго. П'ятнадцять хвилин наприкінці матчу «Синьо-гранатові» грали в меншості через вилучення Леандро Романьолі, проте команда змогла вистояти перед навалою «Крузейро».
В півфіналі «Ворони» зустрічалися із сенсацією турніру болівійським «Боліваром» та ще в першому матчі вдома зняли всі питання щодо визначення переможця протистояння, забивши супернику п’ять сухих м’ячів. Матч-відповідь перетворився на формальність, «Болівар» виграв завдяки єдиному голу вже у компенсований час.
У фіналі «Сан-Лоренсо» протистояв парагвайський «Насьональ», для якого вихід до заключної стадії турніру вже був історичною подією. Перед вирішальними матчами «Святі» вважалися фаворитом, хоча у його суперників був успішний досвід протистоянь з аргентинськими командами: в перших раундах плей-офф парагвайці вибили з турніру «Велес Сарсфілд» та «Арсенал».
У першій грі, яка проходила в низькому темпі та за малої кількості небезпечних моментів, суперники забили по одному м’ячу у грі, Більше атакували «Ворони», і на 65-ій хвилині їм вдалося забити. Відігралися господарі вже під кінець компенсованого часу.
14 серпня 2014 року у матчі-відповіді на своєму полі «Cан-Лоренсо» міг пропустити вже на першій хвилині, але м’яч після удару гравця «Насьоналя», влучив у штангу. І далі дебют поєдинку був за гостями. Всередині першого тайму «Святі» заграли активніше і на 36-ій хвилині заробили пенальті: після стандарту м’яч влучив у руку парагвайському захиснику. За іронією долі «точку» у ворота аргентинського воротаря «Насьоналя» Ігнасіо Дона виконував парагвайський легіонер «Сан-Лоренсо» Нестор Ортігоса. Розбіг, удар, м’яч в одному куті, голкіпер в іншому, ГОООООЛ!!! Решта матчу відверто розчарувала, оскільки проходила майже без моментів. Крім реалізованого пенальті у грі був лише один удар в площину воріт. Парагвайська команда одного разу мала шанс зрівняти рахунок, але на шляху можливого гольового удару став захисник «Воронів».
Після гучного святкування в Аргентині команда в повному складі відвідала Ватикан, де під час аудієнції подарувала Папі Франциску копію кубка Лібертадорес, вочевидь в нагороду за його численні молитви. Ще одним визнанням значення голови католицької церкви для «Сан-Лоренсо» стало рішення про присвоєння його ім’я майбутньому стадіону, який будується на відвойованому історичному місці.
Наприкінці 2014 року «Синьо-гранатові» виступили на клубному чемпіонаті світу. Команда стартувала з півфіналу, де у додатковий час був обіграний новозеландський "Окленд Сіті". А у фіналі "Сан-Лоренсо" поступився двома сухими м’ячами мадридському "Реалу" з Касильясом, Рамосом, Роналдо та іншими «галактікос» у складі. У 2015 році на хвилі минулорічних звершень «Святі» здобули Суперкубок Аргентини, який поки що залишається останнім титулом у їх історії.
Замість епілогу: в 2019 році Папа Франциск в інтерв’ю каталонському журналісту Жорді Еволе зауважив, що не вважає Лео Мессі богом. Напевно, він так сказав, тому що Мессі ніколи не грав за «Сан-Лоренсо»…