Реклама 18+
Реклама 18+
Блог Футбол 24

Джулай: Не розумію, що означає «футбол поза політикою». Може, тоді з «ДНР» зіграємо?

У березні минуло три роки з того часу, як Дмитро Джулай почав коментувати на телеканалі «Сетанта Спорт Євразія», офіс якого розташований у Дубліні. Журналіст нашого сайту дочекався повернення коментатора у Київ, де він проведе літню відпустку, і запропонував обговорити усі найпомітніші події, що сталися в українському футболі за останній сезон.

- Дмитре, розпочнемо з головної команди країни – національної збірної. Після більшої половини турнірного шляху ми лише треті – з дуже туманними шансами на пряму путівку. Які, на ваш погляд, чинники призвели до такої ситуації?

- Є один дуже простий чинник: ми набрали менше очок, ніж Словаччина та Іспанія. Та й за якістю гри – усе логічно. Словаччина дуже сильно проводить відбір, це організована команда. Іспанія стикається із своїми проблемами, але вона їх, принаймні, вирішує – як от у домашньому матчі з нами і виїзному проти білорусів. Я вже вкотре переконуюся, що не тільки у нас, а й всюди – незалежно від розміру і футбольності країни – свою збірну всі чомусь переоцінюють, вважаючи, що вона має бути на першому місці. Я не можу сказати, що десь у чомусь нам страшенно не щастило. В Іспанії хіба що, де в Ротаня були дуже хороші моменти. Тож турнірна ситуація повністю відповідає тому, що кожна команда продемонструвала на полі. А вже як до цього ставитися – питання рівня істеричності того, хто дивиться на це. Хтось може кричати: «Зрада!» А хтось може розуміти, що не відбувається нічого такого, що б не мало відбуватися.

- Тобто, ви на це реагуєте спокійно?

- Ну, спокійно важко ставитися, коли твоя команда грає. Але коли я робив домашній матч із македонцями, то намагався вимкнути у собі вболівальника і просто коментувати поєдинок двох команд. В процесі я розумів, що намагається зробити збірна України з точки зору гри і тактики. Можливо, цього було недостатньо, щоб оборону, яку виставили македонці, ефективніше здолати. Можливо, були підстави говорити, що необхідна більш гнучка тактична гра. Але саме таку гру (плюс–мінус по результату) збірна демонструвала впродовж всього циклу роботи Михайла Івановича. Зрозуміло, що були дуже яскраві результати, як от на виїзді проти Чорногорії, або в домашній грі із Францією.

Спаринги також впливають на те, скільки в тебе балів і в якому посіві ти опиняєшся перед жеребкуванням кваліфікації наступного великого турніру. Тож хотілося б бачити не лише в офіційних, але й в товариських матчах основну ідею – що команда хоче зробити, наприклад, у товариській зустрічі з Латвією. «А ми хочемо випробувати нові ігрові зв’язки!» Потім дивишся і не розумієш, в чому полягає суть цієї заяви. Насправді тема збірної – це цікава розмова, яка здатна дуже серйозно розділити точки зору. Я можу зрозуміти тих, хто кричить, що всіх потрібно негайно змінювати. Але все одно постануть запитання: на кого? що з цього вийде у циклі, який триває зараз? 

- Чого очікуєте восени?

- Звичайно, що хотілося б вийти з другого місця. От є виїзний матч проти Словаччини – важкий, звичайно, але він великою мірою буде визначальним для тренерського штабу і гравців. Ще потрібно усвідомлювати, що у нас є візуальна інформація, є матчі. Можливо, хтось з українських колег-журналістів знає більше, що там відбувається «всередині» - які стосунки між гравцями і тренерським штабом; наскільки вони є тим колективом, який прагнув певної мети у кваліфікації на ЧС; наскільки чують і розуміють один одного. Бо іноді складається враження, що вони роблять це якось «механічно».  В матчі проти Іспанії команда більше всього зробила в певних аспектах – в захисті, в грі без м’яча, в створенні моментів. Але потім були товариські ігри (з тією ж Латвією), коли складалося зовсім інше враження.

- Чи достатньо виклалися в цих іграх лідери команди – насамперед, Коноплянка і Ярмоленко? Багатомісячна трансферна сага на їх честь вас не втомлює?

- Трансферні чутки вже давно стали вагомою медійною частиною будь-якого міжсезоння, а іноді й сезону. Тут йдеться про людей, яких вже добре знають принаймні у Європі. Рівень обізнаності у європейських колег – дуже пристойний. Їм іноді може бути важко вимовити прізвище «Коноплянка» чи «Ярмоленко», зате вони чудово знають ігрові якості Андрія та Євгена. Ми говоримо про людей, які за крок від дуже важливого рішення: залишатися там, де вони є, чи все-таки наважитися на новий виклик? Якщо вони зроблять такий крок – це буде хорошим показником амбіцій людини, її бажання.

Спробуймо уявити, що було б, якби Шевченко, відігравши фінал Кубка України-1999 і забивши супергол «Карпатам», залишився в «Динамо» ще на один сезон і не поїхав у «Мілан» в 23 роки. Може б він і тоді виграв «Золотий м’яч», але в цьому є сумніви. У кожного з них був яскравий клубний сезон: у Ярмоленка, насамперед, у внутрішніх турнірах, а в Коноплянки – вихід у фінал єврокубка. Незалежно від того, як вони зіграли за збірну, ми говоримо, що люди вийшли на певний якісний рівень. Тому нічого дивного немає в цих постійних розмовах про інтерес різних клубів.

На мою думку, «Севілья» - це був би суперваріант для Коноплянки з точки зору можливості росту. Унаї Емері «зробив» Жорді Альбу – атакувального лівого захисника, який відіграв чемпіонат Європи і потім перейшов до «Барселони». Алекс Відаль прийшов, зіграв один сезон і також переходить у «Барселону». Унаї на короткий термін забув, що він тренер, і став «свинопасом», але потім повернувся до тренерської роботи, тож для Коноплянки було б дуже цікаво попрацювати із ним. Такий перехід пішов би на користь і Євгену, і збірній.

Щодо Ярмоленка, то йому потрібен стабільний клуб з певною ідеєю розвитку, як от теперішня «Севілья». Щоб не було такого, як в «Реалі»: сьогодні прийшов один, а завтра інший. Має бути команда, де Ярмоленко зосереджуватиметься суто на футбольних завданнях. Можливо, він би міг спробувати себе у Бундеслізі. Звичайно, хочеться, щоб і «Динамо» гідно виступило в Лізі чемпіонів, але потрібно усвідомлювати, що шість матчів такого високого рівня за три-чотири місяці – це мало, аби футболіст у цьому віці міг рухатися далі, а не просто повторювати вже пройдене.

- Фоменку часто закидають, мовляв, він майже не дає шансу талановитим хлопцям, які стукають у двері з молодіжних команд. Як ви оцінюєте потенціал нашої  молоді, зокрема тих, хто повернувся із чемпіонату світу в Новій Зеландії?

- Мені сподобалася робота Петракова у тих циклах, які команда пройшла. Був помітний прогрес саме у командній грі. Є Коваленко, Харатін, Бєсєдін і всі інші, але додавала команда в колективних діях у атаці, обороні – це дозволяло кожному з футболістів розкриватися. Вони всі можуть грати у першій збірній на хорошому рівні, якщо буде все те саме – спокійна, продумана робота з певною ідеєю. У Фоменка такі ідеї є, це навіть смішно заперечувати. Він ними керується, коли визначає склад. Було неприємно і навіть огидно, коли Тимощука заплювали ще ДО матчу з Іспанією і змішували з чим завгодно. А він вийшов і дуже добре зіграв, тому що це – досвід. Кого б ми там не поставили з молодих, - можна лише припускати, як би цей футболіст виглядав на цій позиції в цьому конкретному матчі. У тренера є своє бачення. Це не примхи чи забаганки, мовляв, «я не хочу молодих», адже перед ним є також конкретне завдання.

Щодо U-20, то дуже важливо, що ці хлопці потрапили на чемпіонат світу і зіграли там кілька матчів. Хотілося, звичайно, більшого – це було б просто супер. У Петракова вийшла команда у фінальну частину, у Головка колектив U-19 гратиме на чемпіонаті Європи. Це може закласти певні основи майбутньої першої збірної на кваліфікацію ЧС-2018 і Євро-2020. Для ФФУ це також виклик, щоб була певна чітка ідея – що ми хочемо бачити від команди, на кого ми робимо ставку. На своїх тренерів, чи на певному етапі вдамося до послуг іноземців. Бо в політиці, наприклад, на них розраховуєш більше, ніж на своїх (Сміється).

- Чи вірите, що в новому сезоні Луческу довірить Віктору Коваленку у «Шахтарі» набагато більше ігрового часу?

- Мені б дуже хотілося – це той випадок, коли ти такого прагнеш, незалежно від клубних симпатій. Якщо колектив у Юнацькій Лізі УЄФА виходить до фіналу, це не обов’язково означає, що всі вони мають грати в першій команді. Але це, як мінімум, дзвіночок про те, що здійснено хорошу роботу, і цих футболістів потрібно поступово вставляти у механізм вищого рівня. Йдеться не тільки про матчі національного чемпіонату, але і єврокубки. Щодо оренди в інший клуб… Людина настільки сильно має прагнути зростати, щоб навіть в оренді цей процес не припинявся. Варіант, як з Рибалкою, який поїхав у Чехію, був би цікавий. Але я сумніваюся, що в «Шахтарі» розглядають такий варіант оренди Коваленка за кордоном, до того ж у клубі, який би виступав у єврокубках. Таких футболістів, як Віктор, у будь-якому клубі потрібно захищати – створювати умови для їх розвитку.

Ми можемо зараз говорити про багатьох хлопців. Хтось із них розкривається в інших командах – не в «Динамо» чи «Шахтарі». Наприклад, Кабаєв розкрився у «Чорноморці», тому що там потрібно було ставити молодих футболістів – іншого варіанту не існувало. Він поїхав на чемпіонат світу і став одним з найцікавіших гравців збірної України. Варто зважати на те, в якому клубі футболіст зараз, і яким він бачить своє найближче майбутнє. У «Динамо» він може тинятися по орендах, а в «Карпатах», наприклад, у нього дійсно буде шанс заявити про себе. Тим паче, з тим тренерським штабом, який зараз є у львів’ян.

- Більшість українських вболівальників не побачила матчів команди Петракова через дивну позицію Першого Національного…

- Не знаю, які там причини… Я не розумію, чому національна команда – команда, що захищає честь цієї країни і робить це гідно – не повинна потрапляти на телеекрани, бо там якісь рекламні щити чи ролики в трансляції. Це за межею розуміння. Можна скільки завгодно при цьому верещати і називати всіх, хто критикує УТ-1, як завгодно, але факт залишається фактом – це неправильно. В цьому випадку не було нормальної комунікації. Спочатку оголошують, що буде трансляція. Потім вона скасовується – буквально напередодні. Дається, нібито, пояснення. А коли розпочинаються запитання, то людей просто відверто «посилають». Це ж не йдеться про забаганку подивитися якийсь там молодіжний футбол із Нової Зеландії. Йдеться про національну збірну України, у якій грають представники абсолютно різних міст, областей, і в них усіх одна мета. Розповідати, що рекламний щит є причиною відмови – це несерйозно, м’яко кажучи.

- Там ще була пропозиція для збірної – зайняти, начебто, патріотичну позицію і проігнорувати чемпіонат…

- Давайте ми не будемо скочуватися в маразм, як це роблять деякі так звані патріоти останнім часом. По-перше, там не грала збірна однієї певної держави, зате грала Україна. Те, що ФІФА бере «брудні гроші», - це не вчора стало відомо, і було зрозуміло навіть без ФБР. То чому ми не відмовлялися раніше? Чому ми не відмовилися проводити Євро у себе? УЄФА ж входить у ФІФА, правильно? Отакі безглузді «ланцюжки» можна вибудовувати ще довго. А чому ми не відмовилися від Олімпіади в Сочі? Її ж, мабуть, отримали так само, як і чемпіонат світу. Але там були наші спортсмени, які вигравали медалі всупереч усьому. Турнір не проходив «за порєбріком», він проходив у Новій Зеландії.

- Упродовж сезону одні футболісти і клуби відкрито підтримували українську армію, інші дистанціювалися – «футбол поза політикою»…

- Ну як узагалі хоча б щось може бути «поза політикою» - тим паче у такий час?! Що означає «футбол поза політикою»? Я цього ніколи не розумів. Давайте, можливо, зіграємо товариський матч із збірною «ДНР»? Якби футбол знаходився поза політикою – усе було б просто і гарно. Спорт і футбол зокрема використовувались в політичних цілях неодноразово – у цілому світі.

- Як тоді прокоментуєте трансфери наших футболістів у Росію, що відбуваються навіть зараз? Бо, наприклад, Олег Лужний рекомендує депортовувати таких гравців з України назавжди.

- Звичайно, що я читав це інтерв’ю Олега Романовича. Розумієте, такі рішення футболістів зумовлені одним – вихованням людини, розумінням того, де вона живе. Тут ще варто зважати на вік цих гравців. Теперішнє покоління, U-20 або команда Головка, виростало вже у Незалежній Україні, хоча навіть на них був цей вплив радянщини. Вони зростали на червонозоряних проспектах, на вулицях Лєніна. Кацапське телебачення у нас крутиться постійно. Культурний простір, мовляв. А чому б не культурний простір із поляками, словаками, литовцями, білорусами? От це й формує у людини сприйняття світу, своєї країни і нації. Хтось виростає нормальним, а хтось – отаким манкуртом, який може собі дозволити наплювати на те, що солдати чужої армії на території твоєї країни вбивають твоїх співвітчизників. Вони розповідають, що «футбол поза політикою». І гроші поза політикою, мабуть, теж.

Щоб краще було зрозуміло про які аспекти «культурного простору» йдеться, раджу блискучий текст Оксани Забужко про так званий «дім Булгакова». Це лише один з  «м’яких» прикладів того, як спотворювалося сприйняття світу українцями під  час кількох століть окупації.  Тож замість того, щоб національну команду не показувати, на УТ б краще подумали про альтернативу різним шустрим фальсифікаторам. 

Другу частину нашого інтерв'ю очікуйте завтра.

Олег Бабій, Футбол 24

Follow me on Twitter

Автор

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Loading...