Василь та Мар’ян Шведи: Погорілий міг завдати дуже неприємної травми, а Кучеру - пряма червона

Їх іноді плутають – через візуальну схожість. Василь Швед закінчив професіональну кар'єру ще у 2006-му, проте досі виходить на поле в матчах за ветеранів. А Мар’ян продовжує справу батька в «Карпатах», ставши одним із головних відкриттів весняної частини сезону Прем’єр-ліги. Вмощуємося за столик, замовляємо апельсиновий сік. «Перехресний допит» розпочато!

"Мар'ян де? - Мар'ян вже на стадіоні!"

- Вже півроку про династію Шведів – багато захоплених відгуків. Чи звикли до підвищеної уваги?

Василь: Я у футболі вже давно, та й Мар’ян – з п’яти років, тому преса нас ніколи не оминала. Це звично для нас. Тим більше, що маємо друзів журналістів, часто спілкуємося.

Мар’ян: А мене увага журналістів трохи втомлює. Це відволікає від футболу.

- З чого усе розпочиналося? Коли ви вирішили, що Мар’ян піде футбольним шляхом?

Василь: Треба починати з 5-6 років… У нас не виникло ані найменшого сумніву, куди його віддавати – Мар’ян був футбольною дитиною. Але перед тим, як розпочати футбольну науку, ми його віддали на акробатику. Дивлячись як вміло Мар’ян працює з м’ячем, я хотів, щоб він пішов у групу дітей, старших на рік.  Син став одним із перших, хто записався в секцію Василя Леськіва, мого товариша і одноклубника по «Карпатах».

Мар’ян: Пригадую свій перший важливий гол. Це було на турнірі в Польщі, я забив «Мілану».

Василь: Марек дуже любив «возитися» з м’ячем. Я був форвардом, тому пристрасть до забитих голів у нього в крові. Василь Іванович Леськів одразу визначив, на якій позиції Мар’ян гратиме. Син був найменшим у групі, але при цьому мав хорошу швидкість і дриблінг. На тому турнірі у Польщі він отримав приз найкращого гравця. І це попри те, що там крім «Мілана» змагалися «Інтер», «Ювентус», «Селтік»…

- Швидкість, дриблінг… А нефутбольні таланти у Мар’яна є?

Мар’ян: Ну, я ще дуже люблю у настільний теніс зіграти.

Василь: У нього хист до спортивних напрямків. Пригадую, за один рік в акробатиці Мар’ян здобув багато медалей. Він швиденько вчився, нові елементи схоплював на льоту. В якийсь момент тренер з акробатики підійшла до нас і каже: «Ваш син буде акробатом». «Зачекайте, - відповідаю. – В акробатику я його віддав, щоб розвинулася стрибучість, розтяжка. А далі – у футбол». Після моїх слів тренер подякувала за відвертість. Вони у вихованців вкладають душу, і якщо б ми їм казали «добре-добре», а потім забрали дитину – це було б нечесно.

- Чи часто син стежив за грою батька з трибун?

Василь: Не скажу, що Мар’ян дуже часто був на моїх іграх, але іноді брав його з собою – і на тренування, і на поєдинки. Коли я грав у «Карпатах», він ще був надто малим. А от у Рогатині, коли я виступав за «Техно-Центр» у другій лізі, то Мар’ян вже стежив за мною на стадіоні.

Мар’ян: Чесно кажучи, мало що пам’ятаю з того часу (Сміється).

Василь: Це як наш 4-річний Дем’ян зараз (наймолодший із трьох синів Василя, є ще донька, -О.Б.). Він знає, що Мар’ян грає у футбол, але не більше.

- Проблем із дисципліною у Мар’яна не було?

Василь: Не можу сказати, що Марек був ідеальною дитиною. Як і всі діти – то шибку розбив, то ще щось. Повторюся, він був дуже «живим» і непосидючим. Пам’ятаю такий випадок: Мар’ян був у бабусі в селі, де собака його так прихопив іклами, що довелося колоти від сказу у животик.

Мар’ян: Ось тут мене вкусив, у голову (демонструє шрам на потилиці, - О.Б.).

Василь: Його всюди було багато. «Мар’ян де?» - «Мар’ян вже на стадіоні». Позбирав дітвору і повів зі собою грати у футбол. Я ним задоволений. Ми стараємося прищеплювати йому любов і повагу до батьків.

- Навчання у Василя Леськіва. Можливо, цей тренер «по дружбі» більше уваги приділяв Мар’яну, поблажливіше ставився?

Мар’ян: Ні, нічого подібного! Він навпаки - вимагав вдвічі більшого, ніж від інших. Особливо це було помітно в останні два роки – напосідав, казав, що я повинен грати у першій команді «Карпат». Я, бувало, не розумів цього, але зараз йому дуже вдячний за вимогливість.

Василь: Я постійно Мар’яну наголошував: «Ти повинен бути на голову вищий від інших».  Я ніколи не говорив Василю Івановичу: «Постав там Марека в склад», бо знав, що таке футбол. Щоб щось досягнути в житті, щоб вболівальники тобі аплодували, щоб стати хорошим футболістом – треба просуватися не по протекції, а працювати самому. А Леськів більше від нього вимагав, бо бачив його потенціал. І ось результат – вже два вихованці грають у першій команді «Карпат».  А в U-19 - вісім хлопців Леськіва.

- Чи були у вас домашні заняття після тренувань у Леськіва?

Мар’ян: Тато накидав мені м’яч «на щоку». А також практикували теоретичні заняття.

Василь: Марек правильно каже. Ми з ним дуже багато розборів ігор провели – не в день матчу, звісно, бо тоді хіба що «молодець» можу сказати. А вже наступного дня аналізуємо – це правильно, а це ні. Я грав нападника і можу йому щось підказати. Не те що можу, а маю моральне право. М’ячів у нас вдома є багато, по 3-4 штуки, тож постійно, тільки найменша можливість, накидав Мар’яну «на щоку», на підйом. Тримали контакт із м’ячем, наскільки це було можливо.

- Мар’яне, на твою думку, з батька був би хороший тренер?

Мар’ян: Думаю, так.

Василь: Це дуже нелегка справа. Чи готовий я для цього? Не ставлю перед собою таку мету. Я – футбольна людина, багато аналізую, дивлюся за грою свого сина і інших футболістів, які діють на його позиції. Мені цікаво, куди рухається футбол. Намагаюся стежити за трендами, щоб Мар’янові щось підказувати. Але у мене четверо дітей, треба думати про сім’ю. Тому дякую Богу, що хороші друзі мені допомогли свого часу розпочати бізнес. Про тренерство не замислююся, принаймні, у найближчій перспективі.

- Знаю, що вас обох іноді переплутує Андрій Тлумак – Мар’яна може назвати Василем. Ще якісь подібні випадки були?

Мар’ян: Із Андрієм Богдановичем часто таке траплялося. Звертався до мене «Василь», «Вася». Та я вже давно не займався з командою U-19, а інших таких випадків не пригадую.

Василь: Не пам’ятаю, хто коментував, але два або три рази я це чув під час трансляцій на «2+2». Зараз Мар’ян потихеньку починає про себе заявляти, тож думаю, що невдовзі ніхто вже нас не сплутає.

- Ти, Мар’яне, якраз закінчив школу. Як давалася наука?

Мар’ян: Оцінки – нормальні. Але фізика і математика давалися мені найважче.

Василь: Знаєте, я вчився добре. І своїм дітям завжди намагався донести думку, що вчитися – треба. Це як у футболі – отримати фундамент, а далі від нього відштовхуватися. Донька в нас добре вчилася. Мар’ян теж отримував непогані оцінки, але до певного періоду часу. Коли футбол почав переплітатися з навчанням, то він зробив акцент на футболі, наука ж відійшла на другий план.

"Перед грою ми всі помолилися"

- Дебют Мар’яна в УПЛ припав на матч із донецьким «Металургом». Які були емоції у той момент?

Василь: В день матчу намагаюся синові не дзвонити і не писати. Пам’ятаю, що перед тим я йому сказав: «Марек, спокій, швидкість, дриблінг – і це дасть свій результат». Дивлячись на його гру (а перед грою ми з дружиною і два малюки помолилися), я дійсно був задоволений. Тим паче, Мар’ян відіграв два тайми, а це означає, що Ігор Йовічевіч на нього дійсно розраховує.

Мар’ян: Додому я повернувся вночі, коли вже всі спали. Привітали мене вранці. А коли прийшов до школи, то отримав схвальні відгуки від директора. Він одразу попросив у мене сувенір – мою футболку (Сміється).

Василь: Для школи це – престиж. Там пишаються тим, що Мар’ян у них навчався. Я дуже дякую вчителям, які з розумінням поставилися до його занять футболом. Хочу додати, що після дебюту в «Карпатах» було дуже багато дзвінків із вітаннями. Після цього Мар’ян став прогресувати і тепер всі сприймають його здобутки, як належне.

- Йовічевіч будує молоду команду, а Мар’ян – одна з важливих деталей усього механізму. На ваш погляд, яких вершин можуть досягнути ці «Карпати»?

Василь: Команда будується. Хтось може піти, хтось прийде. Але те, що ця команда за рік часу, маючи в своєму складі 17-річних, 18-річних, показує футбол, який подобається вболівальникам і навіть експертам, - заслуга тренера. Помітно, що конкретно Ігор Йовічевіч хоче від гравців, а вони розуміють його вимоги. Я бачив усі матчі «Карпат» у другому колі – це була гра дуже пристойного рівня. Саме така, яку вимагає сучасний футбол: швидкий перехід в атаку, прудкі крайки, миттєвий відбір м’яча. Але коли буде максимальний результат і яким він буде – сказати важко. Все-таки процес будівництва ще триває.

Мар’ян: У нас хороша команда і хороші гравці. Тому в наступному сезоні будемо боротися за путівку в Лігу Європи.

- Читав, що ти, Мар’яне, ставиш перед собою мету «обрости м’язами і розробити праву ногу». Як успіхи?

Мар’ян: Та я вже й так накачаний. Вистачає (Сміється). А праву ногу і справді було б непогано якомога частіше залучати під час гри. Мені є над чим працювати.

Василь: Якщо Мар’ян гратиме лише лівою – його суперники будуть «читати». Володіючи ще й правою, він зможе зміщуватись вліво, начебто готуючи удар, а потім на швидкості піти по прямій. Це дає йому більше шансів загострити ситуацію. Зрештою, синові ще треба працювати над усім. В нього вдається щось краще, щось гірше. Те, що краще – треба шліфувати, те, що гірше – допрацьовувати. Йому треба трудитися на тренуванні і трішки після тренування. Але обережно, не перенаситившись, бо іноді можна «наїстися» футболу.

- Мар’яна часто б’ють по ногах – відверто грубо. Пригадуються епізоди з Погорілим, Кучером… Як ви реагуєте, коли бачите, що вашого сина брутально кривдять на полі?

Василь: Скажу чесно – коли ми побачили це зіткнення з Погорілим, знаєте, в мене ледь серце не зупинилося. Страшенно розхвилювався. Після того, як показали атаку прямою ногою, камери перемкнулися на гравців «Карпат», які побігли до судді. Я не бачив Марека в той момент. Я не думав про те – покаже арбітр червону, чи ні. Маючи за плечима великий досвід, розумів: Мар’яну могли завдати такої травми (постукаю по дереву), що все б закінчилося дуже неприємно.

Після всіх грубих епізодів проти Мар’яна я молюся про те, аби Бог вберіг його від травми. Погорілий нахабно пішов прямою ногою. А от для Кучера була програшна ситуація. Мар’ян його обіграв грамотно – «гірнику» не залишалося ніяких варіантів, окрім фолу. Але так, як він збив мого сина, - це пряма червона картка. Нога Кучера вдарила вище коліна, і це був вже не перший епізод у матчі.

- У ваші часи досвідчені дядьки теж не мали жалю до юних талантів, чи, може, діяли по-джентльменськи?

Василь: Футбол – це не балет. Тут жорстка, а іноді і жорстока боротьба – звичне явище. Це контактний вид спорту. В мене був такий епізод у другій лізі. Не пам’ятаю, з ким ми тоді грали, але я опинився біля м’яча скоріше, ніж голкіпер, і пробивав головою. А він влучив кулаком не в м’яч, а у мене. У підсумку – струс мозку і зміщення щелепи. Багато траплялося таких зіткнень. Але я – форвард, мусів терпіти.

- Мар’яне, а тебе такі зіткнення не лякають? У наступному епізоді ти знову обігруватимеш опонента?

Мар’ян: Та я до цього звик ще з дитинства. Завжди був найменшим, грати доводилося проти старших і сильніших – на цьому наполягав Василь Іванович Леськів.

- Навесні з’явилися розмови про інтерес до Мар’яна з боку Маркевича і «Дніпра». Наскільки все було серйозно?

Василь: Я можу сказати, що інтерес до Мар’яна насправді є. Але більшого сказати не можу. Мар’ян – цікавий. Мар’ян – креативний. Але я завжди кажу: ми тут народилися, виросли, тож якщо цікавитеся Мар’яном – будь ласка – звертайтеся в клуб. Для сина ж така увага (тим паче, метра українського футболу Мирона Богдановича) повинна бути стимулом для того, щоб продовжувати рости і працювати.

- Чи готові ви стати агентом для свого сина, як це, наприклад, зробив Олег Коноплянка?

Василь: Хороші слова з цього приводу сказав Ігор Дедишин: «Найкращий агент – це батько». Я Мареку раджу: «Телефонують тобі, скеровуй їх до мене». Я маю досвід переговорів, десять років займаюся бізнесом. А Мар’яна потрібно відгородити від усіх тих дзвінків. Якщо він хоче стати хорошим виконавцем – йому потрібно думати тільки про футбол. А рештою справ займатимуся я. Не кажу на сто відсотків, що буду агентом. Поки що хочу врятувати хлопця, бо від цього всього може голова обертом піти. Футбол, футбол і тільки футбол.

"Наступного року виходимо в Лігу Європи"

- Хто є футбольним кумиром?

Василь: Мені подобається, як грають Мессі, Роббен, Рібері. Це ті виконавці, які не обділені креативом, які здатні індивідуально робити гру. Серед тренерів можу виділити для себе Гвардіолу і Клоппа.

Мар’ян: Мессі і Коноплянка. Тренер – Гвардіола.

- Чи часто сниться футбол?

Мар’ян: Кожної ночі.

Василь: Коли я грав у футбол, він мені снився дуже часто. Наприклад, коли я виступав у другій лізі, то мріяв, що вийду проти певної команди і заб’ю гол. Потім мені це снилося. Зараз в мене інші завдання і клопоти. Але Мар’ян почав грати у великий футбол, тож, думаю, тепер мені снитиметься вже він (Сміється).

- Якщо була б машина часу, то в який матч ви б повернулися, щоб переграти певний епізод, вчинити по-іншому?

Василь: Дякую Богу за той шлях, який був у моїй кар’єрі. Я дивлюся тільки вперед і нічого не хотів би змінити в минулому.

Мар’ян: Я б переграв матч із «Ворсклою». Міг там забивати, але на останніх хвилинах матчу не пощастило.

- За яким заняттям вас можна побачити поза футболом?

Василь: Люблю виїхати із сім’єю на природу. Дивитися, як підростають два мої менші  синочки, як вони ганяють м’яч, як вони говорять, не вимовляючи деяких літер. Мій бізнес відбирає багато сил, а відпочинок на природі надає наснаги. А ще всі разом ходимо на домашні матчі «Карпат» - повболівати за Мар’яна.

Мар’ян: Люблю пограти на приставці або у теніс. Гуляю з дівчиною, друзями.

- Коли «Карпати» стануть чемпіонами України?

Василь: Коли побільше буде вихованців своєї спортивної школи,  таких як Кльоц, Гуцуляк, Кравець – тоді прийде результат. Сподіватимемося, що це не за горами.

Мар’ян: Якщо у нас збережеться ця команда і цей тренер, то через 2-3 роки. Наступного року виходимо в Лігу Європи, а потім настане черга золотих медалей (Сміється).

Олег Бабій, Футбол 24

Follow me on Twitter