Віталій Сидоренко: «Коли м'яч весь в мокрому піску - для мене не в кайф»

Нещодавно в рамках церемонії "Футбольні зірки України 2020" визначили кращих гравців-пляжників: футболіста та футболістку.

Окрім цього, давно не потрапляло на очі якихось новин про пляжний футбол, а тим паче не так багато інтерв'ю з гравцями. Воно й не дивно, адже в такий період цей різновид футболу поки в сплячці, принаймні в Україні.

Спробую це дещо виправити, так як поспілкувався з легендою пляжного футболу України та гравцем топ-рівня цього виду спорту. Вашій увазі інтерв'ю з голкіпером Віталієм Сидоренко.

- Розкажіть про початок свого футбольного шляху. Коли вперше познайомились з пляжним футболом і в який момент вирішили йому повністю віддатись? У великому футболі Ви виступали переважно у Другій лізі та аматорському рівні, чому не вдалось себе сповна реалізувати?

- Починав грати у футбол біля будинку, на легендарному стадіоні «Медприбор», що на Оболоні, 214 школа. Першим тренером був Наврозіді Георгій Панайотович, після чого нас відбирав у "Зміну" 81 р.н Лабузов Михайло Михайлович, де я і провів все своє дитинство.

Познайомився з пляжним футболом в 2005 році, завдяки Залойло В.В, який мене запросив на тренування збірної. Через 2 тижні ми полетіли на чемпіонат світу в Ріо, де я закохався в цю гру і зрозумів для себе, що краще чогось добитися в пляжному футболі, ніж копирсатися в 1,2 лігах професійного футболу.

У великому футболі, на жаль, не зміг себе реалізувати повністю, на це були свої причини. В 15 років я вже їздив на збори з командою майстрів, в 16 вийшов в першу лігу з "Оболонню". В 17 дебютував у першій лізі зігравши два матчі з "Шахтарем-2", "Динамо-2" (8 гравців з цієї команди в 2006 були на ЧС) на «0». Отримав виклик в U-17 Крощенко, де пройшов три збора. За два дні до від'їзду на відбір отримав струс мозку, тим самим не поїхавши з командою, яка потім була другою в Європі і учасником ЧС, втратив місце в складі клубу.

Далі була пропозиція від "Металурга" запорізького, де я за 2 роки так і не зміг закріпитися через конфлікт з тренером воротарів (гарячий був, наговорив лишнього). Ну і "Борисфен", де все у мене складалося добре, окрім однієї гри. За тиждень до початку Вищої ліги у товариському матчі я допустив грубу помилку, після якої тренер перестав на мене розраховувати.

Далі було три спроби повернутися в команду, яку створив мій батько - "Оболонь", але мені так і не дали навіть шансу показати себе на тренуваннях. Після цього остаточно розчарувався у великому футболі і вирішив присвятити себе пляжного футболу, про що ніколи не пожалкую. Тут, вважаю, що реалізував себе сповна, інакше б не потравпляв в трійку кращих воротарів світу.

- Ви досить титулований футболіст на клубному рівні. Одразу і не пригадати всі команди, чиї ворота Ви захищали. Це команди Туреччини, Швейцарії, Росії, Польщі, Грузії... Продовжіть цей список і скільки цих клубів було?

- Дуже багато досяг саме з українськими клубами. З "Артур М'юзік" двічі був у фіналі та два 5 місця у Лізі чемпіонів, з "Гріффіном" - перший фінал Ліги чемпіонів. Слава Богу, пощастило пограти в різних місцях з кращими гравцями планети. Всі команди, де б я не грав, були як сім'я.

Ще із досягень: віце-чемпіон Швейцарії і учасник Мундіаліто в складі "Грасхоперса", 5 місце в чемпіонаті Туреччини за "Азрус", 2 місце в Греції з "Наполі Патрон", чемпіон Грузії з "Батумі", віце-чемпіон Мундіаліто з "Катаньєю (Італія), бронзовий призер Польщі та учасник World winners cup з "Бока Гданськ", бронзовий призер ("Бодон") і чемпіон Угорщини ("Голдвін"), 6 місце з ними ж на Euro winners, чемпіон Mundialito de Clubs і чемпіонату з "Локомотивом" (ще в мирний час), учасник Barcelona cup в складі "БАТЕ", 2 місце на турнірі в Юрмалі з донецьким "Шахтарем" (поступились київському "Динамо"), учасник матчу всіх зірок в Манчестері з Маджером в команді.

Може щось і забув, але часи були шикарні.

- Чи знаєте скільки матчів провели за збірну і забили голів?

- Голів 11-12. По матчах не знаю, десь біля 150. На даний момент ще поки найбільше зі всіх, здається. Але сподіваюсь, що Вовка Гладченко мене перевершить.

- В 2019 Ви оголосили про завершення кар'єри в збірній. Такої інформації щодо клубного рівня не було. Віталій Сидоренко продовжить тішити нас своїми видовищними сейвами та заряджати шаленими емоціями?

- Так, звичайно. Рішення по збірній ніяк не стосується клубного рівня. Тут я буду себе і далі реалізовувати, поки не зрозумію, що дійсно вже не тяну, як це сталося в збірній. Мені потрібно було зробити вибір на користь школи воротарів або збірної. Для того, щоб там знаходитись, потрібно викладатися на 200%, цього у мене не виходило. Поєднувати три тренування з дітьми в день і підготовкою до міжнародних змагань в моєму віці вже дуже складно. Сподіваюсь, що мій досвід і знання ще допоможуть збірній в іншій якості - тренера або функціонера.

- Який матч з Вашою участю найпам'ятніший?

- Матчів неймовірних було багато, але особливий - це з Португалією в 2016. Ми перемогли їх 2:1 і стали чемпіонами Європи.

- Враховуючи всю специфіку, де важче взяти пенальті, на траві чи піску?

- Ну тут багато факторів, і хто б'є, і на якому рівні. Думаю десь однаково. Все залежить від твого внутрішнього настрою і впевненості в своїх силах. До певного моменту це завжди була моя сильна сторона, а зараз вже ні, напевно, раз дітям на тренуваннях програю снікерси)).

- Якби була можливість щось змінити у правилах гри, що б це було?

- Навіть не знаю, головне, щоб воротарів не зачіпало. Всі зміни, в більшій мірі, завжди під нас робляться, занадто ми помітні фігури в цій грі. Кожен рік потрібно підлаштовуватись під щось нове. Є правило, коли м'яч в зоні нічий, а йде відлік вже і ти як дурник просто намагаєшся добігти і його хоч в аут викинути. Не розумію цього.

- У зв'язку зі своєю діяльністю Ви відвідали різні куточки світу. Яке місце Вам найбільше сподобалось і де мрієте побувати?

- Справді, побував в багатоьох місцях і кожне по-своєму особливе. Важко щось виділити. А мрію побувати там, де збірна України підніме кубок світу.

- За яких погодніх умов Вам комфортніше грати, в шалену спеку чи в сильний дощ, коли пісок перетворюється на кашу?

- Для мене краще в жару, навіть зараз ще мене вистачає на 3 тайма інтенсивної роботи. Так і вболівальникам краще, адже вся гра для них. Все повинно бути красиво, а коли м'яч весь в мокрому піску - для мене не в кайф.

- Розкажіть детальніше про свою школу воротарів. Я так розумію, що це додаткові профільні заняття для хлопців з різних академій.

- Після роботи в "Оболоні" тренером воротарів, почав пробувати займатися з малюками. Їздив по всьому місту і тренував дітей в командах своїх друзів. Коли Сергій Харченко запропонував тренуватися в "Місті Спорту", тоді й почався розвиток школи воротарів як такої. На даний момент - це більше 150 воротарів міста Києва і найближчих міст. До нас їздять з Ізраїлю, наприклад, та інших міст України. Наша школа - це класні тренування для різних вікових груп, збори для воротарів, воротарські батли і, найголовніше, досвідчена і сильна команда тренерів.

- Бачите когось з вихованців у пляжному футболі в перспективі?

- Зараз важко сказати. Ми робимо все можливе, щоб хлопці грали великий футбол. Зрозуміло, що у не у всіх все вийде, не всі стануть великими гравцями. Тому, цілком ймовірно, що хтось буде пробувати себе у інших видах футболу.

Усі фото взяті зі сторінки Віталія Сидоренко у Facebook