Покоління «мильних опер». За усіма скандалами навколо збірної ми забули про головне – футбол

Напевно, жоден тренер в історії незалежної України не мав таку палітру відношення до себе, як Олександр Петраков. За рекордно короткий строк він пройшов шлях від простого дядька, який їздить на метро, до дитячого вчителя фізкультури, який не слідкує за язиком та повністю зруйнував атмосферу у збірній.

Останні півроку для збірної – це час постійних скандалів. Спочатку шокуюча відставка Андрія Шевченко, який не зміг домовитися із УАФ. Потім довгий пошук тренера, образа Маркевича, гойдалки із Ребровим і, нарешті, призначення виконуючим обов’язки Петракова. Але ж і це не кінець. Надмірна відкритість у висловлюваннях зі сторони Олександра Васильовича породила купу спекуляцій та скандалів у ЗМІ та інтернеті.

Спочатку стиль спілкування Петракова всі сприйняли із ентузіазмом. Нарешті з’явилась людина, яка буде рубати правду-матку, а не тактично відмовчуватися і лити воду. Але з часом всі побачили, що це вже занадто. Конфлікт із Малиновським, публічна критика Караваєва, образа на журналістів і знамениті 37 слів на конференції перед матчем із Фінляндією. І почалося. Інтернет просто вибухнув від критики методів тренера. Це ж цирк так спілкуватися із журналістами. Ну не можна всі протиріччя виносити на публіку. Петраков забув, що він вже не у дитячому футболі. Васильович банально поплив. Він же повністю зруйнував атмосферу у збірній. Відбір повністю провалений, бо гравці будуть його зливати.

Але яке взагалі відношення усе це має до футболу? Моя відповідь – жодного. Це ж у людській натурі - надавати перевагу звичайним побутовим конфліктам. А якщо ці конфлікти відбуваються не тебе і за ними можна спокійно слідкувати та ще й обговорювати з друзями, то це взагалі джекпот. Саме тому «мильні опери» та усілякі реаліті-шоу вже досить довгий час користуються космічною популярністю. А у ситуації навколо Петракова всі настільки захопилися скандалами, що забули про головне – футбол.

Наприкінці серпня Жозе Моуріньо на одній із прес-конференцій сказав: «Я сумував за італійськими прес-конференціями. Завжди це казав. В Англії журналістів цікавлять лише суперечки». Те ж саме і у нас. Навіщо запитувати про тактику, якщо можна запитати, що у тренера з обличчям? Навіщо обговорювати тактику, якщо усіх цікавить лише брудна білизна?

Зараз буде банальність, але головний тренер футбольної команди має тренувати футбольну команду. Він не зобов’язаний давати круті прес-конференції. Він має забезпечувати, щоб його підопічні перемагали. Уявіть себе власником бізнесу і ви берете собі начальника відділу продажів. Він дає прекрасні звіти з гарними презентаціями, чудово спілкується із зовнішніми замовниками, душа колективу, підопічні його обожнюють, але є невелика проблема. Він нічого не продає. Чи будете ви його тримати на роботі? Я так не думаю, оскільки його ціль продавати.

Особисто мені все одно, що і як говорить на прес-конференціях Петраков. Все одно кого він викликає чи не викликає у збірну. Все одно чи він грає у 4 чи 5 захисників. Все одно чи команда грає у стерильний дир-дир, чи у бий-біжи. Я очікую від тренера лише результат. Саме за нього він в першу чергу і відповідає. Дуже сумніваюсь, що Отто Рехагелю хтось із греків у 2004 році закидав, що він грає у примітивний автобус. Чи хтось із французів у 2018 не хотів приймати факт перемоги на Чемпіонаті світу, бо Дешам не викликав Бенезма. Чи хтось із вболівальників Челсі хейтив Тухеля через те, що він грав проти набагато слабшого Саутгемптона у 5 захисників. І лише у нас тренер, який після трьох матчів відбору проти аналогічних суперників набрав більше очок, ніж його попередник, піддається ледь не остракізму.

Зараз саме той час, коли треба відкинути увесь той навколофутбол і почати просто підтримувати свою збірну.