Сергій Синельник: «Перший матеріал на Sports.ru готував півтора місяця»

Сергій Синельник - один із найвидніших блогерів Tribuna.com та незмінний учасник усіх блогерських конкурсів на сайті. Сергій запам'ятовується тим, що однаково круто пише і про проблеми українського футболу, і про його улюблену «Формулу-1», і про НБА.

Сьогодні Сергій розказав як почав захоплюватись автоспортом, чим займається, крім блогерства, та чому голосував за Зеленського.

«Досі не пам'ятаю чи на football.ua зі мною повністю розрахувались»

- Ти вже втретє приймаєш участь у конкурсах блогерів на Трибуні. Відчуваєш себе фаворитом цього року?

- Ні, відчуття доволі схожі з тими, які я відчував при участі ще в конкурсі 2017 року – невизначеність і бажання позмагатися. Взагалі чи можливо бути фаворитом у таких конкурсах, тим більше для формульного автора? Як два роки тому сказав Сергій Болотніков, для нього дивним став взагалі прохід тематичного автора до такої стадії турніру, як півфінал. Тому пишучи здебільшого про «Ф-1» та НБА, я більше відчуваю себе андердогом, проте добре підготовленим.

- Твої високі досягнення у конкурсах (друге місце та півфінал) якось вплинули на твою кар'єру? Чи може хтось виходив, щоб писати за гроші?

- Скажемо так, писати авторські матеріали (як я тоді вважав) я почав ще на блогах iSport.ua, а це далекий 2010 чи 2011 рік. Потім плавно перейшов з блогів на основний ресурс – о диво – писати про «Ф-1». Приблизно в ті часи дізнався про Sports.ru та писав там про «Наполі» – так і познайомився з головним тіффозі неаполітанців Льохою Сімченко.

У 2013 році я потрапив на football.ua в ролі оглядача чемпіонату Італії. Тоді у сайту були величезні проблеми із фінансуванням, основний склад авторів перейшов на «Спортарену» і їм довелося латати дірки авторами з «Айспорту». Про Італію (якщо не брати до уваги Неаполь) я знав не більше, ніж могла сказати «Вікіпедія», проте хотів отримати досвід в журналістиці. За місяць роботи тоді обіцяли в районі 2000 грн, хоча як виявилося, воно того не коштувало. Часу забирало багато, платили із запізненням. Як кажуть, перший млинець, у мене він до того ж згорів, та майже до лікарні не довів. От я і пішов. З виплатами заробітної плати такі дива творилися, що я і зараз не згадаю – розрахувалися зі мною повністю чи ні.

Також варто згадати, що після фіналу конкурсу на Трибуні у 2017 році, мене помітили на Sports.ru і запропонували стати автором розділу авто-мото на сайті «великого брата». Так вийшло, що основної роботи тоді я не мав, і дуже вдало отримав пропозицію спробувати себе у новій ролі ще раз.

- Вражає, тим паче з блогів багато хто починав.

- Так, по-моєму, вони стали відправною точкою для багатьох. Так склалася доля, що коли я навчався в універі, в гуртожиток у одну кімнату поселили чотирьох фанатів футболу. Ми могли годинами сперечатися хто краще «Реал» чи «Барселона», та чому «Юнайтед» краще «Арсеналу». Більше того, на іSport.ua навіть вели інтернет журнал – «The GLORy». Переглядаючи його зараз, виникає лише одне питання: «Як таке аматорство можливо було випускати в світ?». Проте нам подобався процес. Але найкрутішим було те, що простим хлопцям із Дніпра могли дати інтерв’ю такі монстри як Андріюк, Франков чи Черданцев. І до того ж, нас навіть запрошували як ЗМІ на різні заходи.

Одного разу вдалося побувати на відкритті Андрієм Шевченко оновленого футбольного поля у своїй дитячій школі на Оболоні. Це було неперевершено для курсанта Академії митної служби України. Ті часи навчили нічого не боятися, і що навіть у маленькій кімнаті гуртожитку звичайна людина може робити гідний, як нам тоді здавалось, продукт.

Проте все це займало час, а злітати з бюджету не дуже хотілося, тому від журналу довелося відмовитись. До речі, одним із співзасновників і авторів нашого проекту був Сергій Куванжи - сьогодні відомий в України оглядач чемпіонату Іспанії. Мало хто з нас пішов працювати за фахом, але він перетворив своє захоплення в професію, за що йому величезний респект.

- Повернемося до твоєї роботи на Sports.ru. Дудь проводив співбесіду?

- Ні, хоча мені здається, що після вдалого проекту, якраз із співбесідами у Юри проблем немає. Запросив мене працювати Дмитро - основний редактор розділу авто-мото. Та і взагалі, нас там було усього 5 чоловік: Дмитро, два автори - я та Артем Рубанков, і два новинаря.

Нажаль, с Юрієм особисто поспілкуватися не вдалося, проте його повідомлення з робочих чатів серед основного керівництва надсилали і нам. Найбільше запам’яталось одне: «Хлопці, 1 квітня це День сміху. Проте не треба жартувати в кожному реченні, ми розважаємо наших читачів протягом усього року. Так що працюємо в штатному режимі».

- Скільки там платили?

- Приблизно 700-800 гривень за матеріал.

- У Сергія Барановського ти запитував про відношення до переїзду футболістів до Росії. Хоча сам деякий час працював на російський сайт. Чи вважаєш ти етичним у такі часи працювати на росіян?

- Ну по-перше, адміністрація «Спортсу» наче не була помічена в антиукраїнських настроях, тим більше у самій Росії їх вважають ліберахами і агентами Госдепу. По-друге, я ж нікуди не переїжджав і працював на фрілансі, тобто податки їм не сплачував. А по-третє, я писав про елітарний спорт західних буржуїв, а не про якийсь ісконно руський хокей з м'ячем.

- Чи продовжуєш зараз співпрацювати зі «Спортсом»?

- Ні, оскільки основна робота знайшла мене, а журналістику чомусь я такою не розглядав. Щоб ти розумів, на football.ua я міг написати матеріал за добу і вже на наступний ранок побачити, як його поливають брудом користувачі сайту. Тоді мене це дратувало, але більшість із них були праві. Перший же свій матеріал на Sports.ru я готував півтора місяця, та все одно Дмитро залишився незадоволеним. Для підготовки навіть довелося прослухати мовою оригіналу лекцію одного британця із Оксфорду на тему аеродинаміки. Усе це дуже цікаво, але це займало дуже багато часу, так що довелося самоліквідуватися. Але на даний момент я про це жалкую.

- Куди Сергій Синельник зникає між конкурсами?

- Сергій Синельник зникає на основній роботі – працюю керівником відділення Нової Пошти в Дніпрі.

Такими масштабними соціальними проектами, як у Сергія Барановського, я похизуватися не можу, проте багато часу приділяю своїм хоббі. Багато читаю. На цей рік поставив планку в 19 книг і вже 13 прочитав. Дивлюся фільми, вже набагато менше, ніж у студентські роки, проте гарне кіно зможу відрізнити від «Санти Барбари». Люблю пограти в футбол та баскетбол, останнім часом захопився спортивним покером і з двох турнірів двічі закінчив у призах.

«Спостерігати як «Мерседес» бере чемпіонство в одні ворота – особлива форма мазохізму»

- Захоплення футболом і баскетболом для нашого спортивного вболівальника звичайна справа, але «Формула-1» - це вже екзотика. Як взагалі почав слідкувати за автоспортом?

- Тяжко пояснити. Але в мене є теорія, що в період формування особистості на нас сильно впливає навколишнє середовище. Наприклад, багато моїх одноліток вболівають за «Ліверпуль» і основна причина цього, що футболом вони почали цікавитись з 2005 року. Сам я почав постійно переглядати футбол із золотих часів Серії А. Проте перший матч, який я пам’ятаю – МЮ проти «Евертону», де два голи забив чувак з дуже довгим ім’ям, а завершив розгром рудий дядько «Скулс». Вже потім я дізнався, що то були Рууд ван Ністелрой та Пол Скоулз. Звісно, я вболіваю за «Юнайтед» і по сьогодні.

Так вийшло і з «Ф-1». Ім’я «Червоного барона» завжди було на слуху, я не знав, кого він переміг і взагалі з ким боровся, проте факт 7 чемпіонств в складі «Феррарі» я міг проговорити як Отче наш. Вже потім я дізнався, що два з них Міхаель взяв з «Бенеттоном», та хіба це мало значення? А потім з’явився телеканал «Мегаспорт», перший відхід на пенсію Шумахера і неперевершені виступи Фернандо Алонсо. З того часу я палкий вболівальник Нандо і мрію, що він візьме «Потрійну Корону» чи повернеться до «Ф-1».

- У своєму блозі ти переклав книгу Марка Уеббера, але переглядів там не дуже багато. Ніколи не було відчуття, що пишеш у повітря і «Формула-1» нікому не потрібна?

- Скажемо так, я почав перекладати біографію Марка Уеббера з такими ж побоюваннями. Адже це було легко спрогнозувати. Проте, я вирішив, що не завжди маю цікаві ідеї для написання матеріалів, а тому постійні переклади частин книги Марка – гарний привід тримати себе в тонусі.

До того ж, є і інша сторона медалі. По-перше, я узявся перекладати книгу, так як перекладу українською чи російською просто не існує, а біографія Марка одна із списку «мастрід» для вболівальників автоспорту. По-друге, я завжди отримував хороший фідбек на «Спортсі», хоча якість перших глав порівняно з останніми діаметрально протилежна. І по-третє, хорошу рекламу мені в Твіттері давав український коментатор «Ф-1» Макс Подзігун, з яким я познайомився після інтерв’ю для конкурсу. Після його ретвітів число переглядів зростало значно.

- Віриш у те, що «Формула-1» може стати популярною в Україні?

- Якщо чесно, при моєму житті однозначно ні. Але гіпотетичний формульний Шевченко неодмінно притягне до себе увагу нашої громадськості і через декілька років у з’явиться перспективна когорта юнаків-фанатів автоспорту.

Але що мені з того? «Формула-1» – це телевізійний вид спорту, кататися рік світом, щоб спостерігати як «Мерседес» бере чемпіонство в одні ворота – особлива форма мазохізму, тим більше дуже дорога. Такий кайф, як при перегляді футболу чи баскетболу, зловити крайнє важко, а то і неможливо. Скорочення відстані, піт стопи, андеркат, зміна погодних умов, кількість життя шин, тип шин – ось на що звертає увагу справжній вболівальник гонок, а для цього потрібні соцмережі та інтернет.

- Як взагалі живеться вболівальникам МЮ після виходу Фергюсона на пенсію?

- Приблизно так, як і вболівальникам «Арсеналу». Хоча ні, ще гірше, тому що Суперкубок між собою розігрують «Ман Сіті» та «Ліверпуль». Проте мені вистачило мізків, щоб зрозуміти масштабність проблеми під назвою пенсія САФа, тому я не вірив в результати ні Мойєса, ні Ван Гаала, ні Моуріньо. Вважаю, що МЮ потрібен молодий тренер, який сповідує власну філософію, так як було в 80-ті роки, коли в клуб прийшов перспективний шотландець. Я був би не проти побачити у керма клубу Нагельсманна.

- У кваліфікації до конкурсу ти писав, що «Наполі» готове до чемпіонства. Тобі не здається, що таке пишуть перед кожним сезоном, але нічого не змінюється?

- Це як в ставках – неможна ставити проти своєї улюбленої команди. От і я кожного сезону пишу про те, що «Наполі» таки має шанси. І я дійсно вірю, що «Наполі» ці шанси дійсно має. «Ювентус» не зможе сидіти на своєму троні вічно, і я плекаю надію, що «Наполі» таки стане Джеймі Ланністером для Старого Таргарієна.

- Тепер до українського спорту. Ти живеш у Дніпрі, але в профілі вказано, що вболіваєш за «Шахтар» і «Кривбас».

- Все дуже просто – я родом із Кривого Рогу. А в нашому місті, якщо не «Кривбас» – то «Шахтар». А як ще пояснити факт, що в роки існування «Кривбасу» в місті знаходився лише один футбольний фан-магазин – і той донеччан.

- Твоє відношення до ситуації у Дніпрі. СК «Дніпро-1» тру чи не тру?

- Якщо зовсім чесно – фіолетово. Я підтримував «Дніпро» тільки тому, що ходив на їх матчі в період навчання. Так я збирався робити і зараз – з виступами СК «Дніпро-1». Проте дивлячись на ціни квитків та абонементів, які другі по вартості після «Динамо», виникає одне лаконічне питання – «wtf?». Можливо і відвідаю пару матчів, але з такою ціновою політикою краще буду ходити в ДК «Металургів» на виступи баскетбольного «Дніпра».

«У Китаї пропонували зарплату 2000 доларів»

- Кривий Ріг - мала Батьківщина чинного президента. Голосував за нього?

- «Кривий Ріг моє місто». Не хочу розводити політичні дискусії, проте скажу, що так. Віддав свій голос Володимиру Зеленському. Але причина не в його причетності до міста.

- А в чому ж тоді?

- Тут мав би бути довгий монолог про зміну політичних еліт та системи, але скажу так - це логічне завершення будь-якої революції. Вона пожирає своїх учасників.

- Чого очікуєш від нової влади?

- Аби гірше не стало, а там і нових виберемо.

- Ніколи не було бажання емігрувати з України?

- Невже це питання плавно витікає з попередніх? Бажання було, була і можливість, а разом з нею і плани. Рік тому я вирішив у корені змінити власне життя і переїхати до Китаю навчати маленьких китайців англійської. Заключив відповідний договір, обіцяли заробіток в районі 2к доларів (щоправда, мінус 500-700 баксів на проживання), проте все застопорилося під час отримання візи. Комуністи вирішили, що і своїх громадян їм вистачає, і набагато ускладнили процес в’їзду в країну по навчальній візі. Саме по ній я і збирався потрапити туди, так як для відкриття трудової візи потрібен рік стажу за посадою. Словом, не склалося, але я і не жалкую. Скоріше жалкував би, якби не спробував.

- Ти навчався в Академії митної служби, а працюєш на «Новій Пошті» і пишеш спортивні статті. Чому не став митником?

- Знаю одного викладача хімії який став варити мет. Звісно, до Хайзенберга мені далеко, але хотів сказати, що життя – непередбачувана річ. В АМСУ я пішов якраз по причині обов’язкового працевлаштування на митницю (проігнорував податкову в Ірпіні та Дніпропетровський національний університет), проте за п’ять років навчання все змінилося. Мене розподілили в запас Кіровоградської митниці, а дзвінка чекаю і досі.

В 2015 у зв’язку з ситуацією з Кримом відкрилось багато вакансій на Херсонській митниці і я вирішив спробувати потрапити таки в фах. І знову не війшло. Саме тоді мене і покликав один мій френд на роботу в Пошту, де за 4 місяці отримав підвищення до посади керівника, на якій я працюю і по цей день. А диплом магістра з права продовжує збирати пил у Кривому Розі.

- І наостанок. У разі перемоги, на що витратиш приз?

- Хотілося б перевести на карту Беніоффу і Вайсу кошти, аби перезняли останній сезон «Гри Престолів», але боюся, що буде малувато.