Tribuna/Футбол/Блоги/Стыдно Говорить/Чому я ходжу на футбол

Чому я ходжу на футбол

Не тільки на єврокубки, а й на УПЛ. Владислав Дунаєнко за перегляд матчів вживу.

18 ноября 2018, 10:34
36
Чому я ходжу на футбол

Відповідь на пост Олександра Сажка.

Нещодавно Олександр опублікував дуже резонансний пост, про те, чому він не ходить на футбол. Точніше на стадіон, споглядати гру мільйонів наживо. Матеріал викликав багато питань, негативу та підтримки: багато хто підтримував автора, хтось наводив контраргументи, дехто вирішив не сперечатись і просто поставив «-». У мене таке зізнання також викликало певні емоції, але я сперечатись із Сашею не буду. Вважаю за потрібне розповісти власні переконання, можливо, хтось підтримає.

Не менш важке зізнання — я один із тієї невеликої кількості людей, хто ходить на кожен матч улюбленої команди. Так-так, навіжений. Попри можливість ходити на стадіон за посвідченням спортивного журналіст, відтепер і за акредитацією, я відвідую ігри як звичайний глядач.

Я варюсь у казані футболу кожного дня зранку до вечера майже 10 років. Спочатку це було просто захоплення, пізніше став працювати спортивним аналітиком, а тепер майже за професією. Іноді голова вибухає від великої кількості новин про гру мільйонів. Той забив, ті пропустили, вони виграли, ми програли. ААА! І як не дивно, ні це, ні погана погода, ні той факт, що я живу за містом, не заважають мені проводити на стадіоні свій дорогоцінний час.

Можна виправдовуватися чим завгодно: нецікавий чемпіонат, незручно добиратись, довго триває матч. Але, як підмітив один із коментаторів, хтось шукає можливості, а хтось виправдання. Не можна порівнювати похід до кінотеатру або в ресторан із походом на футбол.

По-перше, той, хто прагне емоцій і має бажання активно провести час, ніколи не віддасть перевагу ресторану або бару. Це зовсім інший вид відпочинку. По-друге, різна цінова політика. Фінансовий чинник пустих стадіонів точно безглуздий. Навіть якщо брати найсильніші команди й найпрестижніші турніри. Найдешевший квиток на звичайний матч «Динамо» в чемпіонаті коштує від 30 гривень (якщо не менше), на Лігу Європи — від 50. Відвідування кінотеатру в не прем’єрний день, навіть без попкорну й напоїв, обійдеться щонайменше у 70–80 гривень. І це фільм, який не викликає великого ажіотажу. Про ресторан або бар годі й говорити. 2 келихи пива вже мінімум 100 гривень, а ще закуска, щось поїсти. Кожен рахує за власними можливостями, але гастропохід точно найдорожче задоволення.

Щодо тривалості матчу, знову ж таки, порівнюючи із запропонованими варіантами відпочинку. За підрахунками Сашка, для відвідування футбольного матчу потрібно витратити щонайменше 5 годин. Сперечатися не буду, але, можливо, трохи менше. Похід на концерт займає приблизно стільки ж часу, або, навіть більше. Година на дорогу, якщо ви живете в спальному районі. Мінімум півгодини на вхід: черга, яку потрібно вистояти, здати верхній одяг, якщо холодна пора року, зайняти своє місце чи знайти комфортне. Хвилин 40 очікування артиста, може й годину, уже залежить від того, на чий концерт ви йдете. Дві, або дві з половиною години самого виступу. Усе у зворотному порядку, тільки на вихід часу буде витрачено більше, 100 %. У сумі мінімум 6 годин.

Найвигіднішим, з погляду витраченого часу, є похід у кіно. Кінотеатри є в кожному районі. Але теж виходить приблизно 3 години. Не набагато менше, чесно кажучи. Відвідини місць гастрономічної насолоди за часом не обмежені. Це може бути як година, так і вся ніч. Але в цьому випадку, витрачений час прямо пропорційний кількості витрачених грошей. Тож «за часом», усе ж таки, сумнівна арифметика.

Наступним важливим пунктом стало використання фанатами нецензурної лексики та їхню неконтрольовану поведінку. Давайте будемо відверті. Нецензурні вислови — проблема, яка трапляється всюди, а не тільки на стадіоні. Особисто я вперше дізнався про матюки в школі від однолітків, класі в четвертому. Навіть за жорсткого контролю від батьків, діти зараз розвиваються набагато швидше. У них є доступ до мережі інтернет із раннього віку, але фільтрувати контент вони не в змозі. Розмови на вулиці, нахабні однолітки, інтернет — ваша дитина швидше тут почує нецензурщину, ще й розкаже вам про її багатогранність. Тому стадіон є точнісінько таким же середовищем, де можна почути слова невихованих людей. Це не означає, що потрібно дозволити їхнє використання в обличчі фанів, або п’яних «кузмичів», це означає, що не варто на цьому так загострювати увагу.

Поведінка фанатів — справа інша. Залишу без коментарів. Зрозуміло, що не все піддається культурно-моральним нормам, але знов таки, у повсякденні це трапляється не рідше. Це вже вирішує загальнонаціональний менталітет, потрібно починати із себе. Виродки та неадеквати зустрічаються всюди. Нехай вони будуть прикладом, як робити не варто. Мінус у тому, що якщо, навіть їх повністю прибрати зі стадіону, люди не повалять натовпом. І на матчах не буде, навіть тієї тисячі, яка є. Неоднозначна ситуація.

Пункт, щодо якого я цілком згоден — комфортне перебування на стадіоні. Але варто зазначити одну річ. Я застав ті недалекі часи, коли матчі з «Металістом», «Дніпром», «Шахтарем», «Чорноморцем» збирали на НСК «Олімпійський» 40–45 тисяч фанів. Тоді працювали вбиральні на кожному ярусі, ще й на підземному поверсі. Біля кожного сектору працювали пункти продажу їжі та напоїв. Можна зрозуміти, що немає сенсу відкривати все задля 5 чи, навіть 10 тисяч людей, вистачає однієї треті. Але хоча б прибирати в цій невеликій кількості вбиралень, варто.

Про традиції образливо. Вони є, але в кожного свої. Для мене стадіон рідної команди це святе місце. Коли я приходжу на матч, усі свої проблеми та негаразди полишаю поза ним. Мені не важливо який курс долара, скільки коштує проїзд у метро, або що там казала купити бабуся. Я частина атмосфери. Головне — перемога команди. Зірваний голос, потріскані від холоду руки і сльози радості. Усе це вартує походу на стадіон. У нашому житті й так мало приводів для щирої радості, нехай це буде один із них.

Якщо в мене буде син, я його обов’язково відведу на стадіон. Нехай до того часу ми вже будемо одні на тих трибунах. Головне в цьому житті емоції, я йому їх подарую. Гроші заробляються і витрачаються, машини купуються і продаються, а час проведений із близькими й емоції, отримані від улюбленої гри, запам’ятовуються. Не настільки важливий результат, скільки відчуття єдності з однодумцями й отримання кайфу від атмосфери.

Тому я закликаю кожного ходити на стадіон до улюбленої команди. Не ходіть дивитися на приїзжих іноземців, приходьте підтримувати своїх. І нехай це буде УПЛ, друга ліга чи аматорський чемпіонат. Попри всі складнощі та незгоди, не жалкуйте часу для емоцій.

Накопичуйте позитивні емоції!

Лучшее в блогахБольше интересных постов

Другие посты блога

Все посты