Зірки нашого дитинства
Блог

In Rino Veritas. Безстрашний боєць Дженнаро Гаттузо

Блог «Зірки нашого дитинства» презентує матеріал про футболіста, який своєю грою уособлював поняття «брутальний футбол» на зламі тисячоліть.

Дженнаро Іван Гаттузо народився 9 січня 1978 року в невеличкому калабрійському селищі Ск’явонея. Його батько був відомим футболістом обласного рівня, нападником однієї з команд Серії D. Як казав сам Дженнаро, у його домі усе було наповнене футболом, футбол входив в легені разом із повітрям. Першим подарком малому Дженнаро від батька були м’яч та футбольне екіпірування на Різдво.

З малих літ Дженнаро ганяв м’яча з хлопцями на вулицях, демонструючи досить зрілу гру. В одинадцятирічному віці він навіть під фальшивим іменем грав у місцевих змаганнях нарівні із значно дорослішими хлопцями. З 12-ти років під батьківським впливом і опікою, Дженнаро вирішив займатись футболом більш професійно, намагався потрапити на навчання у «Болонью», але там хлопця забракували, тож він влаштувався у спортивну школу клубу «Перуджа», яка у ті часи вела боротьбу у дивізіоні Серія С2. Влітку 1995-го Гаттузо підписав із «Перуджею» професійний контракт.

22 грудня 1996-го року Гаттузо вперше вийшов на поле в матчі Серії А. Всього у вищій лізі італійського чемпіонату Дженнаро відіграв за «Перуджу» 8 матчів, і ще до завершення сезону перейшов до шотландського клубу «Рейнджерс» із Глазго.

«Це був поворотний момент мого молодого життя, я несподівано відчув свою роль і свій талант, зрозумів, що наділений лідерськими якостями»

Вболівальники радо прийняли молодого футболіста з класичним італійським темпераментом. Сам Гаттузо також завжди приємно відгукувався про сезон, проведений в Шотландії, тамтешню атмосферу, фанатів, колег по команді. Гаттузо став улюбленцем вболівальників «Рейнджерс», які за жорсткий стиль гри і бійцівський характер прозвали темпераментного італійця «Хоробре серце».

«Після першого тренування з командою я пішов в душ, а коли повернувся, то почув незвичний запах з сумки із моїми речами. Я дістав звідти свої труси, а у них була ціла купа лайна. Уявляєте, хтось наклав в мої труси! Пізніше виявилось, що це був Пол Гаскойн. Газза – безумець, який любить отакі жарти. Він був просто психом, тільки так я можу це пояснити».

Після того, як команду з Глазго очолив Дік Адвокат, «Хоробре серце» втратив місце в основі і вирішив повернутись на Апенніни. Гаттузо став найдорожчим придбанням клубу «Салернітана». Дженнаро відіграв за цю команду 25 матчів, і звернув на себе увагу більш поважних клубів. Двожильного і потужного центрхава захотіла бачити в своїх рядах «Рома», і Гаттузо вже мало не пакував валізи до Рима, однак його перехопив «Мілан».

За 8 мільйонів євро «россо-нері» придбали гравця, який надалі зіграє за основу більше трьохсот матчів і стане однією з ключових фігур чемпіонської команди. До речі, одночасно із трансфером Гаттузо «Мілан» оформив ще один доленосний перехід – з Києва на «Сан-Сіро» прибув молодий український нападник Андрій Шевченко.

«На перших порах в «Мілані» я почувався не в своїй тарілці. Відчував тиск, вагу червоно-чорної майки і хотів більше ігрової практики» – згадує Дженнаро про перші місяці в команді. Гаттузо навіть думав покинути «Мілан», адже ним цікавилась і «Фіорентина», але вирішив доводити всім і самому собі, що він здатен грати провідну роль в гранді європейського футболу.

Команда чемпіонів мусить мати чемпіонський характер. Саме такий, як у Дженнаро Гаттузо

Несамовита боротьба і максимальна віддача на полі, агресивний характер і шалені бійцівські якості Гаттузо одразу кидались в очі. Він просто випалював центр поля, був наче пес, який зірвався з ланцюга. Безстрашно стелився в підкатах, виривав м’яч у суперника в боротьбі, нерідко ціною травм суперників, частенько закінчував матчі із жовтими картками в пасиві. «Мілан» початку нульових розпочав черговий похід за славою і титулами, а команда чемпіонів мусить мати чемпіонський характер. Саме такий, як у Дженнаро Гаттузо, який отримав від тіффозі ще одне прізвисько «Ріно» («носоріг»).

Мало хто може сказати, що Гаттузо грав вишукано і естетично. Він не міг похизуватись філігранною технікою, високоточними пасами чи надпотужними ударами, але та пристрасть, з якою він працював на полі, його самовідданість зробили із Ріно одну із легенд клубу, на рівні з такими кудесниками як Деметріо Альбертіні, Звонімір Бобан чи Кака.

Скудетто сезону 2003/04, дві перемоги в Лізі чемпіонів УЄФА, Кубок Італії сезону 2002/03, Суперкубок Італії-2004, два Суперкубки УЄФА, перемога на Клубному чемпіонаті світу – усі ці трофеї здобув міланський суперклуб під проводом Карло Анчелотті, і вклад Ріно Гаттузо у кожну з цих перемог був неоціненний.

Крім цього, в період з 2000 по 2010 роки Гаттузо був основним гравцем національної збірної Італії, зіграв 73 матчі, відзначився одним голом. Став учасником переможного для «Скуадри Адзурри» чемпіонату світу-2006.

Влітку 2012-го року ряд «сенаторів» клубу покинули «Мілан», серед них і Ріно, який в останньому матчі за «россо-нері» вийшов на поле із капітанською пов’язкою.

Після завершення контракту з «Міланом» Гаттузо ще трохи пограв у Швейцарії за місцевий «Сьон», а пізніше навіть став граючим тренером цього клубу. Стало зрозуміло, що Дженнаро таки залишиться у великому футболі, свої лідерські якості проявлятиме вже із тренерської лави.

Непоступливий, жорсткий, самовідданий і прямолінійний Гаттузо ставив перед собою амбіційні плани – в майбутньому очолити великий клуб. Вболівальники і шанувальники Ріно з цікавістю очікували на повноцінний тренерський дебют «Хороброго серця», поширюючи інтернет-мережею основні тези тактичних заготовок, які були невідємною складовою кар’єри Гаттузо-гравця.

Влітку 2013-го року Гаттузо таки повернувся до Серії А у статусі «алленаторе», підписавши контракт з «Палермо», який щойно вилетів з найвищого дивізіону чемпіонату Італії до Серії В. Однак, Ріно тренував команду зовсім недовго, після кількох поразок в чемпіонаті імпульсивний власник «Палермо» Мауріціо Дзампаріні звільнив його.

Влітку 2014-го року Гаттузо вирушив на острів Крит, де очолив клуб грецької Суперліги «ОФІ». Ось так, наприклад, новий тренер острів’ян шаленів від голів, які забивали його підопічні:

Але приводів для радості стало значно менше під час зимового міжсезоння у 2014-му році – в клубі «ОФІ» розпочались серйозні фінансові проблеми, гравцям перестали платити зарплатню, а футболісти зі свого боку – бойкотували тренування. Дженнаро подав у відставку з посади головного тренера клубу, при цьому певну частину боргів гравцям він оплатив з власної кишені.

Наразі Ріно залишається без роботи, але навряд чи надовго, в пресі ширяться чутки про зацікавленість в його послугах з боку кількох клубів, серед яких англійський «Олдхем Атлетик», чеська «Вікторія», а також добре відомий італійцеві «Рейнджерс» із Глазго.

Ну а сам Гаттузо нещодавно розповів про свою заповітну мрію: «Я покинув «Мілан», бо мій час минув, але цей клуб назавжди в моєму серці. В майбутньому я сподіваюсь стати головним тренером «россо-нері», але мені треба пройти ще довгий шлях до цього».

Рубрика "Чи знаєте ви?" із Дженнаро Гаттузо

1. У 2003-му році Дженнаро заснував фонд допомоги дітям, в рамках якого відкрив кілька безоплатних футбольних шкіл для дітей із малозабезпечених сімей. «Футбол може замінити цим дітям небезпеки вуличного життя, а це дуже важливо. Завжди є люди, які знаходяться в значно гіршому становищі, аніж я, і я відчуваю, що зобов’язаний їм допомогти» – пояснив свою соціальну ініціативу Гаттузо.

2. «Проти якого гравця грати було найважче? Безсумнівно, це Зінедін Зідан. Він творив з м’ячем чудеса».

3. Дженнаро Гаттузо був визнаний гравцем матчу ¼ фіналу чемпіонату світу-2006 проти збірної України.

4. За підсумками переможного для збірної Італії чемпіонату світу до символічної збірної 23-х зірок турніру увійшло лише три чемпіони світу – Дженнаро Гаттузо, Андреа Пірло і Франческо Тотті (непогана така компанія для «костолома» Ріно).

5. Єдиний свій гол в футболці національної збірної Гаттузо забив у товариському матчі у ворота збірної Англії.

6. Ідеальна збірна з десяти товаришів по команді, які залишили слід в житті Гаттузо:

«У воротах Крістіан Аб’ятті, він людина настрою – сьогодні добрий, а завтра псих. Далі в захисті Кафу, він завжди був веселим, я ніколи не бачив, щоб він дратувався. На протилежному фланзі Сержиньйо, він крутий гравець, який реалізував лише чверть з того, що міг за свою кар’єру – надзвичайно талановитий, але й дуже лінивий. В центрі Мальдіні і Неста. Капітан був маломовним, але коли підвищував голос, то чутно було усім. Неста – природжений чемпіон, скромний перед телекамерами, але дуже веселий і живий в роздягальні. А найкрутіший сучий син в нашій банді – звісно, Пірло. В цього хлопця унікальне почуття гумору і магнетизм, він справжній друг. Далі я би назвав Руя Кошту, Кака, Андрія Шевченка і Зейдорфа. В роздягальні ми називали Кларенса «Обамою», він аристократичний, а коли щось каже – це закон».

Юрій Гусак, «Брутальний Футбол»

Комментарии

Возможно, ваш комментарий – оскорбительный. Будьте вежливы и соблюдайте правила
  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
Loading...