«Гол, який зняв прокляття». Предраг Міятовіч

Блог «Зірки нашого дитинства» презентує пост про югославського футболіста, гол якого подарував найкращому клубові ХХ століття за версією ФІФА перший за більш, ніж 30 років трофей Ліги чемпіонів.

Авторdjorkaeff
5 марта 2015, 11:41
17

Блог «Зірки нашого дитинства» презентує пост про югославського футболіста, гол якого подарував найкращому клубові ХХ століття за версією ФІФА перший за більш, ніж 30 років трофей Ліги чемпіонів.

Предраг Міятовіч народився 19 січня 1969 року в чорногорському місті Подгоріца (яке в час його народження називалось Тітоградом), що входило до складу Югославії. Розвиваючи своє юнацьке захоплення футболом, Предраг розпочав грати в молодіжній команді рідного міста «Ком», а пізніше перейшов до клубу «Будучность».

У цьому клубі у 18-річному віці Міятовіч дебютував в Першій лізі Югославії. До слова, перших своїх навиків майбутній нападник-бомбардир набував в середині поля, грав крайнього півзахисника та плеймейкера. Всього за «Будучность» Предраг відіграв два з половиною сезони, забив 10 голів у 73-х матчах.

Успіхи молодого півзахисника звернули на нього увагу тренерів молодіжної збірної Югославії. У 1987-му Міятовіч у складі молодіжної збірної U-21 взяв участь у чемпіонаті світу, який проводився у Чилі, та здобуває «золото» першості. Протягом того чемпіонату Предраг забив 3 голи, граючи у зв’язці з хорватом Давором Шукером, із яким він тісно потоваришував.

У 1989-му році перспективний гравець перейшов до бєлградського «Партизана». У цьому сезоні разом із «Партизаном» Міятовіч здобув перший великий трофей у своїй «дорослій» кар’єрі – Кубок Югославії.

В сезоні 1992/93 «Партизан» виграв перший чемпіонат Союзної Республіки Югославія, а Предраг встановив особистий рекорд результативності – 17 голів. Завдяки своїй феєричній атакувальній грі, Міятовіч двічі у 1992-му та 1993-му роках визнавався найкращим гравцем країни.

Успішна гра Міятовіча в «Партизані» викликала посилений інтерес щодо нього від поважних європейських клубів. Протягом літнього міжсезоння 1993-го року на молодого югослава претендували мадридські «Реал» та «Атлетико», «Ювентус» і ряд інших клубів, але із конкретною пропозицією до клубу вийшла лише «Валенсія», з якою Міятовіч і підписав контракт.

Тренер «летючих мишей» Луїс Арагонес, у зв’язку з травмами основних нападників «Валенсії», одразу висунув Предрага на позицію форварда, і дебютний сезон в Ла Лізі Міятовіч завершив із гольовим доробком у 16 забитих м’ячів. В наступному розіграші югославський нападник забив вже 28 голів, заявивши про себе на повен голос.

Такий гольовий перформенс Предрага не минув повз увагу новопризначеного головного тренера мадридського «Реала» Фабіо Капелло, який запросив в команду ряд молодих гравців, серед яких хотів бачити і найкращого іноземного гравця Примери минулого сезону Предрага Міятовіча.

Разом із ще одним новачком команди, хорватом Давором Шукером та молодою зіркою Мадрида Раулем, це атакувальне тріо забило в сезоні 59 голів, завдяки яким «Реал» здобув титул чемпіона Іспанії. Сам Предраг у першому сезоні в стані «вершкових» відзначився у воротах суперників 14 разів. За підсумками того сезону Міятовіч зайняв друге місце у голосуванні за претендентів на «Золотий м’яч» від журналу France Football, поступившись бразильцеві Роналдо.

У наступному сезоні Міятовіч дещо попсував собі відносини із керівництвом клубу. Ситуація загострилась під час бомбардувань Косово військами НАТО. Іспанія підтримувала рішення НАТО, однак Предраг виступав проти військового вирішення проблеми та збройних атак його рідної Югославії, на певний час відмовився виходити на поле за «Реал», за що його було оштрафовано. Міятовіч часто брав участь в пікетах та антивоєнних мітингах, відкрито висловлював свою позицію.

Керівництво «Королівського клубу» поставило перед Фабіо Капелло амбітне завдання – перемогти в розіграші Ліги чемпіонів, адже один з найтитулованіших клубів світу протягом 30-ти років не відчував смаку перемоги в найпрестижнішому турнірі Європи, зупинившись на позначці у 6 здобутих Кубків чемпіонів. Увесь «вершковий» Мадрид марив Септімою (сьомий кубок), і головною метою Капелло і його команди було перетворення цієї мрії в реальність.

В сезоні 1997/98 «Реал» таки дійшов до фіналу Ліги чемпіонів, суперником мадридців на амстердамській «АренА» був грізний у той час «Ювентус» (в складі якого виблискували Зінедін Зідан, Алессандро Дель П’єро, Едгар Давідс). Для Предрага Міятовіча увесь розіграш тої Ліги чемпіонів був наче жах, м’яч після його ударів вперто не йшов у ворота, тож до фінального матчу суперфорвард «Реала» підійшов із «нулем» забитих м’ячів в активі.

Однак, саме його гол у ворота Анжелло Перуцці став вирішальним і приніс «Реалу» довгождану Септіму.

«Буває, що я прокидаюсь вранці, дивлюсь на себе в дзеркало у ванній і згадую цей гол, який змінив все моє життя. Цей гол я провів у південні ворота «Амстердам Арени» і святкував його, як скажений. Потім було розкішне святкування, тріумфальне повернення в Мадрид, сотні тисяч людей вітали нас, наче римських імператорів. Ми підійнялись на Сібелес поміж багатотисячного натовпу. Ми приїхали на «Бернабеу», а фанати на весь глос співали моє ім’я» – згадує цей історичний епізод Міятовіч.

Пізніше того ж року в скарбниці трофеїв «Королівського клубу» опинився і Міжконтинентальний кубок.

У 1998-му році Предрага Міятовіча, який здобув титул переможців Ліги чемпіонів для «Реала» і став найкращим бомбардиром відбіркового турніру на ЧС-1998, втретє визнали найкращим футболістом Югославії.

Однак, сезон 1998/99 став останнім для Предрага в «Реалі». Змінились президент та головний тренер клубу, основною парою форвардів стали Рауль із Фернандо Морієнтесом, а сам Міятовіч задовольнявся хіба що виходами на заміну. По завершенні того сезону, югослав перейшов до італійської «Фіорентини» і став складовою атакувального трикутника «фіалок» разом з Габріелем Батистутою і Енріко К’єзою. У 2001-му році в складі «Фіорентини» Міятовіч виграв, як виявилось, останній трофей у своїй кар’єрі – Кубок Італії.

У «фіалок» розпочались шалені фінансові проблеми, які призвели до вильоту із Серії А і подальшого банкрутства клубу. Після того, як «Фіорентина» опинилась в Серії Б, Міятовіч в якості «вільного агента» знову повернувся на Піренеї – цього разу в клуб Сегунди «Леванте». За цю команду балканський форвард відіграв один сезон, забив 3 голи у 21-му матчі, і по завершенні чемпіонату оголосив про завершення професійної кар’єри, як на клубному, так і міжнародному рівні.

Всього за національну збірну Міятовіч провів 73 гри, забивши у них 28 голів. Брав участь в складі національної збірної Югославії у розіграшах чемпіонату світу 1998-го року (забив 1 гол) та Євро-2000.

Влітку 2006-го року, Предраг Міятовіч заступив на посаду спортивного директора «Реала», після того як президентом клубу став Рамон Кальдерон.

Протягом своєї діяльності на цій посаді «Реал» придбав гравців на сукупну суму 290 мільйонів євро (середи яких Руд ван Ністельрой, Пепе, Веслі Снейдер, Арьєн Роббен, Рафаель ван дер Варт, Хав’єр Савіола, Гонсало Ігуаїн, Габріель Хайнце, Клаас-Ян Хунтелар). Після відставки Рамона Кальдерона з посади президента клубу в кінці 2008-го року, вслід за ним попрощався із «Реалом» і Міятовіч.

«Ми повинні були провести надважку роботу: замінити ціле покоління, яке протягом трьох років не вигравало титулів, і з першого дня нашої роботи ми були оточені постійною нестабільністю, яка все більше ускладнювала цю роботу» – згадує Предраг про цей відрізок своєї кар’єри.

У 2009-му році в особистому житті Міятовіча сталась жахлива трагедія – після довгих років важкої і безуспішної боротьби помер його 15-річний син Андреа, який був хворий на гідроцефалію. Предраг довший час не міг оговтатись від цієї втрати, і майже не з’являвся на публіці.

У 2010-му році Міятовіч побував в Україні. На запрошення тодішнього тренера «Дніпра» Хуанде Рамоса, він відвідав матч дніпрян проти донецького «Шахтаря». Тоді засобами масової інформації ширились чутки, що Предрагу запропонують адміністративну посаду в дніпропетровському клубі.

Влітку 2011-го року Міятовіч став співучасником одного з найгучніших трансферів в новітній історії футболу – Предраг в якості агента представляв інтереси Семюеля Ето’О на перемовинах щодо трансферу камерунця до махачкалинського «Анжі».

Незважаючи на те, що «Реал» вже поповнив клубну скарбницю десятьма Кубками чемпіонів, у всіляких інтерв’ю Предрага Міятовіча не оминають запитаннями про той гол, яким він подарував мадридцям Септіму. Герой фіналу 98-го року не втомлюється розповідати про перипетії цього матчу, називаючи той момент найяскравішим у його кар’єрі.

«Мій гол наче зняв з нас прокляття. Септіма подарувала нам відчуття свободи»

Юрій Гусак, «Брутальний Футбол»

Лучшие
Новые
Старые
Алексей Симченко
единственное, я до сих пор не врубаю, зачем тут гипер на брут.фут? п.с. ненавижу этих пиратов, ахах)
Ответить
5
djorkaeff
ответил на комментарий пользователя Алексей Симченко
Ну це ж посилання на першоджерело, я матеріали про олдскульних зірок для "Брутального футболу" клепаю, а тут розміщую вже як перепост. Нічого особистого, хлопці, just business)
Ответить
3
samuel l jackson
Пацаны, а прикольно было бы представте, Финал ЧМ 98 СССР - Югославия. Этим сборные могли дойти до финала?
Ответить
4
djorkaeff
ответил на комментарий пользователя samuel l jackson
Ну, юги в 98-му виглядали зовсім не гірше, ніж збірна Хорватії, яка аж бронзу взяла на тому ЧМ. А збірна умовного СРСР (чи СНД, чи як би вона не називалась) з кістяком із київського "Динамо" точно би пристойного шороху наробила на Мундіалі.
Ответить
3
samuel l jackson
ответил на комментарий пользователя djorkaeff
Извини, не по теме поста, но эта сборная была бы такая, что Зидан бы плакал. Сборная СССР это сборная Украины, добавить Карпин, Мостовой, Калдзе, Хацкевич, Белькевич. На замену Саню Панова, на удачу. Взъ..ли бы всех.
Ответить
3
djorkaeff
ответил на комментарий пользователя samuel l jackson
Безперечно, по своєму потенціалу така збірна боролась би на рівних із найкращими командами того часу.
Ответить
3
Виталий Старенький
Помню, как он в Реале зажигал, один из лучших игроков Югославии. п.с. присоединяюсь к Алексею)
Ответить
4
Алексей Симченко
Ох, Педя был крутым! Да так, что я даже за Реал топил в первом матче 1/4 ЛЧ против Динамо. В ответке уже патриотизм победил, хехе
Ответить
4
djorkaeff
ответил на комментарий пользователя Алексей Симченко
Так Педя тоді ж якраз і гол за "Реал" забив, коли 1-1 в Мадриді зіграли. З штрафного, як сьогодні пам’ятаю коментар Маслаченка: "Все ждали Роберто Карлоса, а забил Миятович", хехе. Правда, в матчі-відповіді убойний тандем Ребров-Шева все розставив на свої місця)
Ответить
4
djorkaeff
ответил на комментарий пользователя Алексей Симченко
До речі, глянув в історичні записи, матч в Мадриді відбувся 3 березня 1999-го року, 16 років тому (майже).
Ответить
4
samuel l jackson
ответил на комментарий пользователя djorkaeff
А мне еще понравилась фраза Владимира Никитовича после Динамо Киев - Реал Мадрид 2:0 в 99, После великолепного заброса Реброва, разявам за шиворот, на Шевченко : ВСЕ СВОРАЧИВАЙТЕ ЛАВОЧКУ !!!!!
Ответить
4
samuel l jackson
Классный был игрок, да и человек по ходу тоже не последний. Помню в ФУТБОЛЕ, кажется в редакционке у Франкова, была фотка, Миятович после гола задрал игровую футболку, а под ней футболка с надписью NATO STOP.
Ответить
4
djorkaeff
ответил на комментарий пользователя samuel l jackson
Ага, було таке. Тоді дуже жорстке протистояння політичне було, перший великий європейський військовий конфлікт з часів Другої світової, по великому рахунку. Міятовіч ніколи не залишався осторонь цих подій, брав участь в мітингах, всі діла.
Ответить
4
Viter
Помню моя первая "футбольная" футболка была именно с Миятовичем:) Помню сильно хотелось футбольную форму, а родители не покупали, ссылаясь на то, что это "дорого и некачественно". А потом как-то на рынке, когда я в очередной раз начал клянчить купить футболку и услышав очередной отказ, сам продавец предложил футболку Реала с Миятовичем с какой-то большой скидкой, так как там на рукаве был небольшой дефект. Тут мама и отступила... :) Спасибо за воспоминания!))
Ответить
4
djorkaeff
ответил на комментарий пользователя Viter
Ах, красота, приємні спогади. А в мене в дитинстві не було жодної футбольної футболки. Колись дуже хотів модну в мої часи футболку, де Ребров із Шевою разом напринтовані. Батьки так і не купили. Футболка з Міятовічем - це ж крутота!
Ответить
2
Viter
ответил на комментарий пользователя djorkaeff
Она была очень плохого качества (ну, 1998-й год и рынок в Нежине, понимаешь), фиолетово-белая с небольшим браком на рукаве, но я, конечно же, её очень любил. Хотя тогда больше всего повезло младшему брату... Он, как это часто бывает с младшими, дома устроил истерику, мол "почему у него есть, а у меня нет?!?!) и родители вынуждены были раскошелиться на футболку и для него. Уже без брака и даже в лучшем качестве, ему купили футболку "Аякса" с Яри Литманеном на спине. Отакие дела..)
Ответить
4
djorkaeff
ответил на комментарий пользователя Viter
Жорстока доля старших братів, знаю-знаю)
Ответить
2

Другие посты блога

20 января 2015, 08:52