Герой Флоренції. Історія Габріеля Батістути

Для мене Габріель Батістута є еталонним форвардом. Вміння поводитись з м'ячем, гольове чуття і пристрасть на футбольному полі роблять його великим, грандіозним, неповторним. Деколи навіть доводиться заздрити фанатам "Фіорентини", що вони дев'ять сезонів насолоджувались його грою. Пишучи статтю, я згадав, що недавно (здається це було після матчу Україна - Македонія) тато Матулкіна (а ми сиділи на "Арені Львів" поруч) сказав, що я подібний на Батістуту. Звісно, що виглядом (а не футбольним талантом), і це було класне порівняння, порівняння з кумиром. І не тільки моїм кумиром, а й багатьох тисяч інших футбольних шанувальників.

Дитинство 

Невелике містечко Реконкіста (провінція Санта Фе, північ Аргентини) до Його народження не привертало до себе великої уваги й навряд чи могло похвалитись своєю історію й минулим – місто засноване 27 квітня 1872 року як військовий форт полковником Мануелем Облігадо. І тільки назва, яка відносила нас на сторінки середньовічної історії боротьби проти арабського завоювання Європи могла чимось зацікавити невелику групу туристів, які, мандручуючи вздовж Парани, хотіли знайти щось цікаве й екзотичне. І навряд би щось знайшли – в другій половині ХХ ст. Реконкіста була звичайним робочим містом, де єдиним цікавим і вільним заняттям було рибальство (рукав Парани був щедрим із місцевим населенням) та футбол... Пройшов час і вже сьогодні Реконкісту згадують в більш яскаравих кольорах: "Тут народився Він. Тут пройшло Його дитинство. Фантастика". Він – легенда. Він – Габріель Батістута.

Народилася майбутня зірка футболу в той час, в тому місці і за таких обставин, що будь-які мрії про щасливе майбутнє здебільшого так і залишались мрією (звісно, якщо ти не загублений діамант, який просто потрібно почистити й відшліфувати до блиску). Батьки Габріеля не купалась у розкоші, навпаки, Омар (працював на скотобійні) та Глорія (шкільна секретарка) Батістута часто думали, чи зможуть вони завтра прогодувати сім'ю. Незважаючи на фінансові проблеми, вони зуміли виховати сина у правильному дусі й привити йому любов до спорту – батьки Габріеля розуміли, що це є єдиним шансом вийти із цього абсолютно неперспективного містечка.

Могло так статись, що ми ніколи б не знати про Габріеля, як футболіста (і я б писав статтю про ..хм.. Сінішу Міхайловіча). У дитячому віці він любив абсолютно всі ігри із м'ячем, а найбільше – баскетбол. Глорія з Омаром бачили, як їхній син з легкістю закидує м'ячі у корзину і нероздумуючи записали сина у баскетбольну школу. Зміни відбулись у 1978 році, коли дев'ятирічний Габріель, натхненний грою Маріо Кемпеса на золотому для Аргентини мундіалі, зробив найважливіший вибір у своєму житті – поміняв баскетбольний м'яч на футбольний. Колесо історії закрутилося, його шестерні нарешті натрапили на правильний шлях і ми таки дізнались про велич Габріеля Батістути.

У Реконкісті я тренувався двічі на тиждень. Якщо йшов дощ, не тренувався взагалі.

Переписавшись у футбольну секцію, Габріель зразу відчув, що грати на позиції форварда йому не тільки подобається, а й чудово виходить. Він із великим задоволенням раз за разом відправляв м'ячі у ворота суперників. А вже у сімнадцятирічному віці, граючи за молодіжну команду "Платенсе", Габріель виграв чемпіонат провінції. Зауважу, що без юного Батістути "Платенсе" навряд би розраховував на цю перемогу, саме Габріель забив переможний дубль у ворота "Ньюеллз Олд Бойз", який і вирішив долю чемпіонства. І не тільки чемпіонства, набагато більшою перемогою для нього була зустріч із Марсело Б'єлса, який тоді тренував основну команду "Ньюеллз Олд Бойз" і вирішив взяти молодого таланта в свою команду.

Проте і тут все могло скластись по іншому – Габріель сумнівався чи варто йому покидати Реконкісту. Згодом він згадував:

Моя кар'єра могла скластися зовсім інакше. Я не відчував стовідсоткової впевненості в тому, що варто залишати рідне містечко Реконкісту. Грав з друзями, познайомився з Іриною, моєю майбутньою дружиною. Я був закоханий. Але приїхали люди з клубу «Ньюеллз Олд Бойз» і запропонували мені перебратися в Росаріо. Зрозумівши, що це може виявитися шансом всього життя, я поїхав. Там все і почалося. Непростий був час. У Реконкісті я тренувався двічі на тиждень. Якщо йшов дощ, не тренувався взагалі. У «Ньюеллз» першим, хто мене зустрів, був Марсело Б'єлса. В ту пору він був таким же, як зараз, – пристрасним тренером, роботягою, що знають про футбол майже все.

Аргентинський вояж Батістути

Провівши рік в молодіжній академії клубу, Габріеля почали залучати до основної команди. У своєму першому сезоні справжнього дорослого й професійного футболу, Батістута відзначився 7-ма голами у 24-х зустрічах. Незважаючи на успіхи, Габріелю було дуже важко адаптуватись в Росаріо із двох причин: зайва вага (Б'єлса змусив гравця вирішувати свої великі проблеми із зайвою вагою, і, крім того, Габріелю доводилося тренуватися в дуже важких умовах) та місце проживання (він жив у маленькій кімнатці на стадіоні і де вдосталь наслухався жартів про свою зайву вагу – до нього навіть приклеялось прізвисько "товстун"). Батістуті потрібні були зміни, адже, живучи у такій неприємній атмосфері, молодий форвард міг просто зневіритись у собі, закинути футбол й повернутись у рідну Реконкісту. І ці зміни прийшли.

По завершенні свого першого сезону, Габріель відправився в оренду в "Депортіво Італьяно" на період міжнародного турніру у Віареджі. Прибувши до Італії, Габріель зразу ж закокався в цю країну (у майбутньому саме у Віареджу Габріель з сім'єю буде приїжджати на відпочинок, у місці, де про еього заговорили як про майбутню зірку світового футболу). За "Депортіво Італьяно" молодий аргентинець забив три голи й потрапив у символічну збірну турніру. Бажання залишитися в Італії у Батістути було величезним, проте потрібно було повертатись на батьківщину, де на молоду зірку вже чекав "Рівер Плейт".

Здавалось, що перехід до "Рівер Плейту" має стати поворотним у кар'єрі Габріеля, проте заграти у гранді аргентинського футболу йому так і не вийшло. За сезон Батістута відзначився лише 4 рази і його результативність дуже не подобалась головному тренеру Даніелю Пасарелле. На цьому грунті між ними виник конфлікт – наставник посадив форварда у глибокий запас й не вирив у його талант, а Габріель намагався довести йому, що той помиляється. Ситуація була тупиковою і єдиним правильним рішенням для форварда була зміна команди. І Батістута наважився на нечуваний крок (і не помилився) – він перейшов у ворожий для "полосатих" "Бока Хуніорс", де Оскар Табарес побачив неймовірний потенціал Габріеля.

У складі "генуезців" Батістута провів один сезон, який зумів стати його плацдармом у Європу, в Італію, у яку він так закохався два роки тому. Під керівництвом Оскара Табареса він почав регулярно забивати й отримав виклик у національну команду від Альфіо Басіле. У 30-ти матчах за "Боку" він забив 13 голів (цим Габріель вніс свою долю у чемпіонський сезон), а також виграв Копа Амеріка '91, ставши на турнірі кращим бомбардиром, Габріель Батістута нарешті став зіркою. Зіркою, місце якої було над Флоренцією.

Флорентійська казка

У 1991 році Габріель Батістута став смачним кусочком для багатьох європейських клубів, проте найбільше його хотіла отримати італійська "Фіорентина", чиї представники неодноразово приїжджали до Аргентини подивитись на талант форварда, приїжджав і сам президент Чеккі Горі, з яким і символізується "Фіорентина" 90-х й початок її кризи нульових (взагалі, Чеккі Горі цікава особистість з точки зору сексуальних скандалів – одного разу він дізнався, що з його дружиною переспав син одного з тренерів «фіалок», і негайно цього наставника звільнив, хоча він з дружиною на той момент майже розлучився і давно зустрічався з місцевою порнозіркою Валерією Маріні). Зрештою, вся епопея завершилась і всі були задоволені – Батістута повернувся до своєї улюбленої Італії, а "фіалки" отримали одного з кращих форвардів у історії футболу. Габріель відразу з головою поринув в життя Флоренції й зрозумів, що це саме те, що йому потрібно. Він любив місто, любив стадіон, любив місцевих тіфозі, він любив "Фіорентину". Його дебют відбувся у Турині проти "Ювентуса", а свій перший гол за "фіалок" він забив вже у наступному турі проти "Дженоа". В першому сезоні за "Фіорентину" Габріель забив 13 голів і вже тоді його почали називати "Баті-гол".

Наступний сезон в кар'єрі аргентинця був дуже складним й водночас одним із найбільш визначальних у його кар'єрі. Незважаючи на те, що він наколоти в у Серії А 16 голів, "Фіорентина" вилетіла у Серію В. Лідери колективу, яких Чеккі Горі купив на початку 90-х, Лаудруп та Еффенберг покинули команду. Батістута залишився. "Фіорентина" – одне й взаємне кохання між Габріелем та клубом, тіфозі та форвардом, що зрештою і зробило Батістуту ідолом "фіалок". Повернувшись в еліту, діамант Габріеля Батістути засвітився ще яскравіше – стає кращим бомбардиром Серії А – забив 26, причому побив тридцятирічний рекорд Едзіо Паскутті, вразивши ворота суперників в одинадцятьох матчах поспіль. Рік потому Батістута завоював свій перший трофей в Італії – Кубок Італії, він забив всі чотири голи у півфіналі в матчі з «Інтером», а також забив вирішальний гол «Аталанті», а влітку 1996 року він привів команду до перемоги в італійському Суперкубку.

Після двох грандіозних сезонів проведених по поверненню з Серії В, Габріелем дуже активно цікавились усі провідні клуби світу. Проте він не хотів змінювати клуб – він був лідером й капітаном команди, улюбленцем тіфозерії (яка, до речі, у знак любові до Батістути, поставила йому прижиттєвий пам'ятник – чим не ідол?). Логіка в цьому була – якщо він залишився з командою в Серії В, то навіщо переходити в гранд, якщо є можливість виграти чемпіонат з "Фіорентиною" й виступати у Лізі Чемпіонів? Проте мрія Батістути виграти скудето з "фіалками" не здійснилась. Незважаючи на те, що разом з Руй Коштою вони творили чудеса на футбольному полі, команді бракувало стабільності й інших сильних виконавців. Це вже питання для альтернативних істориків – що було б, якби Баті-гол перейшов до тогочасного гранду світового футболу? Чи виграв би він Лігу Чемпіонів, золотий м'яч? Мабуть так, проте зразу ж в голові починає лунати мелодія Pink Floyd "Shine On You Crazy Diamond" – чи зірка (діамант) Батістути, яка так яскраво сяяла над Флоренцією сіяла б над (умовно скажемо) Мюнхеном, Мадридом чи Манчестером? Ми ніколи не дізнаємось відповідь на це питання, і я дуже радий, бо флорентійська історія Габріеля Батістути є неповторною і єдиною.

Сам Батістута про цей момент своєї кар'єри згадував так:

Я залишався у "Фіорентині", бо хотів цього. Приємно, що топ-клуби хотіли придбати мене, але перемогти в той час з "Манчестер Юнайтед" було занадто легко. Мені хотілося завоювати чемпіонський титул з маленькою командою і потрапити в історію. Я забивав голи, граючи проти кращих захисників Італії, які тоді були найсильнішими в світі. Якби я виступав за "Барселону" або "Манчестер Юнайтед", то отримав би "Золотий м'яч", але я хотів вигравати з "Фіорентиною".

Протягом дев'яти років Габріель Батістута волею і правдою служив тільки «Фіорентині». Здавалося, що більш міцного союзу не може існувати. Але позначилася криза, яка поглинала клуб, а також відсутність трофеїв, які дуже хотів завойовувати аргентинець. «Фіорентина» не могла змагатися із більш серйозними клубами з Італії: «Інтером», «Ювентусом», «Міланом» і «Ромою», часто опиняючись за межами першої четвірки. Сам Батістута фанатично прагнув виграти скудетто з «Фіорентиною», але по закінченні сезону 1999/2000 він все ж вирішив покинути Флоренцію, щоб стати чемпіоном Італії у складі іншого клубу. Наближався кінець кар'єри і терпіння голеадора попросту увірвалося. Флоренція важко переживала перехід капітана у "Рому", деякі фанати навіть проклинали Габріеля, проте все ж він залишився улюбленцем і легендою – більшість із розумінням поставились до його рішення. А як же інакше – за дев'ять років він зумів стати кращим бомбардиром команди, а це вже неабищо!

Римське скудето і завершення кар'єри

Нове тисячоліття Батістута зустрів вже у складі "Роми", куди перейшов за неймовірні 30 мільйонів доларів! Під керівництвом Фабіо Капелло у своєму першому сезоні він нарешті зумів виграти скудето! Вклад Габріеля у тріумф "вовків" був величезним – він забив 20 голів (проте кращим бомбардиром він не зумів стати, теперішній наставник "Фіорентини", Вінченцо Монтелла зумів випередити аргентинця).

Наступні два сезони Батістуту мучили травми, грав він мало й забивав вже не так багато. Не допомогла йому і піврічна оренда в "Інтер", де він у дванадцятьох матчах відзначився лише двічі. Італійська кар'єри Габріеля Батістути підходила до кінця...

Кістки боліли так сильно, що я благав лікаря ампутувати мені ноги

Після не зовсім вдалої оренди в «Інтері» Габріель серйозно розпочав думати про завершення професійної кар'єри – травми переслідували його. Але в плани аргентинця втрутився катарський клуб «Аль-Арабі», який запропонував форварду дуже вигідний контракт. У підсумку, Баті-гол відправився в Катар, де сумлінно відпрацював кожен цент, що був прописаний в його угоді й у 18-х матчах сезону 2003-04 відзначився 25 разів. Новий сезон для Габріеля став останнім, отримавши у третьому турі чергову травму, він остаточно вирішив повісити бутци на гвіздок й розпочати спокійне життя з сім'єю, й новим захопленням – гольфом та кінним поло.

Віддавши всього себе футболу, Габріель відчував, що почувається жахливо. Згодом він згадає, що задумувався над (!!!) ампутацією ніг, тому що вони його смертельно боліли:

Після завершення кар'єри я відчув, що майже не можу ходити. Кістки боліли так сильно, що я благав лікаря ампутувати мені ноги. Обнадіював приклад Оскара Пісторіуса (відомий південноамериканський паралімпієць, який використовує протези). Тоді я вирішив, що це може стати вирішенням проблеми. Але лікар відмовився робити це і назвав мене божевільним. Я почав працювати над ногами, але прогресу довгий час не було. Проблема полягала в тому, що у мене майже через травми немає хрящів і сухожиль, і мій скелет поступово розвалювався. Через кілька років ситуація трохи покращилася.

Виступи у збірній Аргентини

Габріель Батістута до сьогодні є кращим бомбардиром "Альбиселесте", забивши 56 голів (правда є доволі великі шанси у Мессі побити рекорд великого Баті-гола). Усі злети у його національній команді пов'язані насамеперд із Копа Америкою, яку Габріель вигравав двічі поспіль – у 1991 та 1993 роках. 

На чемпіонаті світу він дебютував у 1994 році. У своєму першому матчі проти Греції Батістута на пару з Марадоною зуміли розгропити еллінів, а молода зірка зуміла забити хет-трик. Проте не це досягнення найбільше припало до душі Габріелю. Як він згадував:

Найголовніше, що я грав разом з Дієго Марадоною!

Цей чемпіонат світу для Аргентини був провальним – у плей-офф вони поступлись Румунії. А на наступний мундіаль Баті-гол міг взагалі не потрапити – тоді команду очолював його "давній знайомий" Пасарелла, з яким Габріель скандалив у "Рівер Плейті". Проте наставник проявив мудрість і взяв форварда до Франції, де він заб'є переможний гол японцям, оформить хет-трик у ворота збірної Ямайки (єдиний, хто забивав хет-трики на двох мундіалях) і дасть ідею пісні для гурту «Чайф». В плей-офф Батістута засмутить англійців і допоможе своїй команді вийти в чвертьфінал, де в матчі проти Голландії ледь не зламає штангу і побачить один з двох головних шедеврів в кар'єрі Деніса Бергкампа. Але все ж програє.

Чемпіонат світу 2002 року став останнім для великого форварда, після чого він завершив кар'єру у збірній. Невдача в Японії та Кореї була грандіозною і він потім згадував, що це було одним із найбільших прикрощів у його кар'єрі і що на його останньому чемпіонаті світу такого бути не повинно.

Епілог

Завершивши кар'єру футболіста, Батістута не захотів стати тренером, проте неодноразово казав, що йому було б цікаво працювати у футбольному менеджменті. Тим не менше, зараз він продовжує відпочивати від футболу і виховує із дружиною Іриною (їх весілля відбулось у далекому 1990 році) трьох синів: Лукаса, Хуакіна и Тіаго. Деколи Габріель з'являється на італійському телебаченні, деколи його можна побачити на "Стадіо Артеміо Франкі", де він переживає за "Фіорентину". А цього року великого форварда ввели у зал стави "Фіорентини". На церемонії Баті-гол не міг приховати сліз:

З моменту своєї появи в «Фіорентині» я хотів стати частиною історії клубу і зробив це.

Це історія великого форварда, який наче з кулемету розстрілював ворота суперників. Історія великого форварда, якого суперники боялись, але й водночас поважали. Це історія Габріеля Батістути.