«Я грав у футбол і пив». Тоні Адамс

Кінець ХХ століття – той період, коли футбол став невід’ємною частиною мого життя. Незважаючи на те, що змалку моє серце належить «Манчестер Юнайтед», я завжди з захопленням слідкував за суперниками «червоних дияволів». А особливо за «Арсеналом», який після «мерсисайдців» був для мене найбільш принциповим суперником.

Хтось був у захопленні від гри Бергкампа чи Війера, інші обожнювали генія Анрі. Я ж завжди любив спостерігати за тим, як взаємодіє захисна ланка. Тим паче, коли у її складі знаходяться представники «антимодерного» футболу: квартет бійців-алкоголіків на чолі з «професором оборони» Тоні Адамсом. Саме про «Колоса» захисту «канонірів» і буде сьогоднішня стаття.

Тоні Адамс народився 10 жовтня 1966 року в передмісті Лондона - містечку Ромфорд. Як і кожен хлопчина Тоні не бачив життя без м’яча і змалку мріяв зіграти на «Хайбері» за «ґаннерів».

Віслюча впертість та щоденна кропітка праця призвела до того, що досягнувши 14-ліття Адамс уже підписав так званий «шкільний» контракт з «Арсеналом», тим самим зв’язавши себе на довгі роки з мрією свого дитинства. Мрією, яку він виборював кров’ю та потом. Мрією, яку він міг втратити через неспроможність опанувати себе в тяжкі моменти…

За кілька років Тоні зумів дебютувати за головну команду лондонського «Арсеналу». Коли хлопчині виповнилось 16-ть років до нього звернувся тодішній головний тренер Дон Хоуї і запропонував спробувати себе в першій команді. Тренер ще не підозрював, що чекає на юного Тоні у майбутньому..

5 жовтня 1983 року Адамс одягнув футболку «канонірів» у матчі проти «чорних котів» з Сандерленду. Перший млинець вийшов ґлевким – поразка 1:2…

Після цього поєдинку наш герой повернувся в молодіжку: Все-таки зовсім «зеленим» був Адамс, щоб грати проти суперників, які були на порядок вищими за класом та досвідом. Але титанічна рутинна робота, яку щодня повторював захисник, дозволила йому за два сезони стати повноцінним гравцем основи. Шефство над молодим центральним захисником взяв легендарний гравець лондонців Девід О’Лірі (до речі, лише останній провів більше матчів за «Арсенал», ніж Тоні).

Переломними у кар’єрі Адамса стали сезони 1986/87 та 87/88 років. У першому згаданому сезоні «каноніри» здобули Кубок англійської ліги; у другому ж Тоні став наймолодшим капітаном в історії «gunners». Пов’язку йому вручив тодішній менеджер лондонців Джордж Грем.

Окрім того у 1988 році – на Чемпіонаті Європи - Адамс вже виступає в стартовій 11-ці «трьох левів». Щоправда, не надто вдало  - у одному з матчів Марко Ван Бастен оформив хет-трик, а на молодого Адамса повісили всіх собак. Після цього, герой статті отримав наймення «Donkey!» (Віслюк). З тих пір фанати команд-суперниць зустрічали Адамса криками «І-а-а! І-а-а!». Захисник зізнавався, що був розлюченим, коли на першій шпальті The Mirror побачив власну фізіономію з ослячими вухами. Та Адамс вчасно вирішив, що якщо ти не в змозі змінити ситуацію, то потрібно поміняти до неї ставлення. 

«Це тварина не викликає у мене ніяких неприємних асоціацій. Навпаки, воно працьовите, завзяте і добре. Як я».

Саме за капітанства Адамса команда одразу ж таки зуміла здобути кілька титулів чемпіонів Англії - сезону 1988/89 та 1990/91 років. Саме в 1991 році оборона «Арсеналу » показала свою справжню гру, дозволивши суперникам розпечатати ворота Сімена всього 18 разів у 38 іграх. Тоні знову довів, що по-праву вважався кращим захисником Англії і непрохідним стовпом оборони лондонського гранда. Як згадує сам Адамс: «мені здавалось, що це лише черговий трофей. Я був молодим, самовпевненим хлопчиною і вважав, що це лише один з титулів, які нам випаде виграти в подальшому»…

Після створення Англійської Прем’єр-Ліги усі успіхи «Арсеналу» зупинились практично на нульовій відзначці. Надзвичайно могутнім був «Юнайтед», свою лепту в історії АПЛ Та й склад в «канонірів» відверто не досягав чемпіонського рівня. Тому, лондонці перетворились в міцну кубкову команду, яка гризла усіх суперників в очних дуелях. У 1993 році Адамс привів своїх партнерів до завоювання обох англійських кубків,а рокм пізніше - Кубку володарів кубків. Таким чином Тоні став володарем усіх англійських трофеїв, підтвердивши своє реноме одного з кращих центральних захисників світу .

«Він володів харизмою та авторитетом. Він просто дивився тобі у вічі та говорив все, що він про тебе думає. Я його надзвичайно поважав.»(Іан Райт)

Тоні був для Арсеналу більше ніж гравець, більше ніж капітан. По суті, він був першим асистентом тренера, хоч неодноразово капітан Адамс казав, що повністю підпорядкований менеджеру, з яким знаходив спільну мову. Джордж Грем часто радився з Тоні з приводу будь-яких питань, а опісля вже казав команді, що Тоні дає добро на це.

Окрім того, ніхто серед гравців не мав права отримувати більшу зарплатню, ніж Тоні. Цим в свій час скористався Сімен, який хотів підняти свою зарплату – у клубі заявили що не можуть дати більше ніж Адамсу, але воротарю цього було мало. Прийшлось функціонерам піднімати зарплату обидвом легендам клубу!

«Алкоголь був моїм другом, моїм найкращим другом. В його компанії я жартував та сміявся».

Та незважаючи на те, що у Тоні все ніби складалось гаразд, у 1996 році він потрапив у лікарню, щоб залікувати одну з травм. Він вирішив зупинити вживання алкоголю, та не зміг. Єдиним виходом позбутись своєї залежності Тоні бачив у футболі…у домашньому Євро-96, де хотів себе показати з найкращої сторони, стати лідером «трьох левів» на європейському форумі. 

Пристрасть до випивки бере початок ще в 80-х роках. Тоді він був не єдиним гравцем, хто мав подібні проблеми: на одному з матчів «Арсеналу» на «Хайбері» навіть був розміщений плакат «Drunk Guards» із зображенням Адамса, Діксона, Кіоуна і Боулда. 

Одного разу, у стані алкогольного сп’яніння, Тоні впав п'яним з сходів, отримавши струсмозку і рвану рану на потилиці. А у 1991 році Адамс провів за гратами 4 місяці за водіння в нетверезому вигляді.

Надії збірної Англії стати чемпіоном Європи розбилися після схибленого пенальті від Саутгейта.

На наступний день, коли англійські таблоїди змагались у кращих заголовках ( «у президента Ніксона був Уотергейт, у президента Рейгана - Ірангейт, а у тренера Венейблса - Саутгейт»), Тоні Адамсу було байдуже - він лежав п'яним в своєму домі і нічого не хотів знати. У такому стані легендарний захисник пробув майже два місяці - ще ніколи в його житті запій не тривав настільки довго.

Переломним у своєму житті Тоні назвав 16 серпня 1996 року, день – коли, як згадує Тоні, він доторкнувся дна і пішов наверх. У той ранок, Адамс, як зазвичай, пішов перехильнути бокал-другий-третій-десятий у один з пабів. Бармен спитав в футболіста, чи він в порядку. І Тоні заплакав, як дитя, виплеснувши усі емоції і показавши білий прапор. Саме після цього, усвідомлюючи, що самому йому не видертися, Тоні прилюдно визнав себе алкоголіком.

"Щоб зізнатись в алкоголізмі, Тоні прийшлось випити для хоробрості"

Тоні заявив, що не може себе контролювати. У різних інтерв’ю він згадував, що причини його залежності є різними: особисте життя було на волосині; звільнення Грема, після якого Адамс просто злетів з котушок… Тоні заявляв, що випивав і в день матчу, тому що не міг відійти від похмілля вчорашнього дня. Єдиним «сухим» відрізком були тренування, коли він «відпочивав» від алкоголю…

Він вирішив завершити футбольну кар’єру, щоб боротись з алкоголем. Та легендарному захиснику допомогли. Відомий спортивний журналіст Британії Пітер Бетт подзвонив зневіреному Тоні і вказав єдиноможливий вихід зі даної ситуації – вступити в лави «анонімних алкоголіків». Тобто, піти по шляху психологічної терапії.

«Шлях, який пройшов Адамс, викликає захоплення. Йому було набагато важче, ніж іншим, адже його життя проходить в променях слави, в оточенні фальшивих друзів, співаючих йому дифірамби, пліч-о-пліч з товаришами по клубу і збірній, серед яких вистачає любителів пропустити стаканчик-другий. Але, що важливо, Тоні не біжить від усього цього. Він зустрічає «ворога» з відкритими обіймами і здобуває перемогу у цій битві. Адже не так-то просто піти в бар з хлопцями і спокійно пити сік, в той час, як вони п'ють дещо міцніше. Навіть характер Тоні змінився в кращу сторону. Якщо раніше він був схильний до раптових спалахів гніву, то зараз Тоні навчився розрізняти навіть у своїх ворогах беззахисні душі, які теж, можливо, ведуть боротьбу з якимись своїми власними страхами. Пройшовши цей надзвичайно тяжкий шлях Тоні отримав неоціненні знання про людську душу і психології. Мені чомусь здається, що після такого досвіду з Адамса вийде чудовий тренер».

Не останню роль в цій боротьбі зіграв і Арсен Венгер, який вніс значні корективи в режими тренувань і харчування футболіста. Адже однією з причин, по яких Адамс зловживав алкоголем, було те, що він нерідко був змушений грати через біль з незалікованими травмами.

Він не тільки вилікувався від своєї залежності, але і зміг повернутися у великий футбол. Майже ніхто й гадки не мав, що він зможе знову показувати колишню гру, проте Тоні зумів себе подолати. Легендарна «шістка» повернулась в свою улюблену команду і почала відвойовувати своє ім'я та честь. Неначе фенікс він відродився з попелу і вже через кілька сезонів побив рекорд восьмирічної давності, дозволивши забити противникам тільки 17 голів в 38 іграх.

Кульмінацією відродження Адамса став матч проти «Евертона», де Тоні забив останній гол у матчі. Поєдинку, який приніс титул чемпіона АПЛ.

Тоні повернув собі «звання» легендарного каноніра і довів усьому світові, що все ще є кращим захисником Англії.

         «Футбол врятував його життя» (Еммануель Петі) 

Адамс повністю змінився. Він вчився грі на фортепіано, вивчив французьку мову для взаємодії з партнерами, почав відвідувати різноманітні культурні заходи.

Тоні також видає автобіографічну книгу «Addicted»(автобіографічна сповідь алкоголіка Адамса).

 Книга Адамса 15 місяців трималася в десятці найбільш продаваних книг в Британії!

Та головним своїм досягненням сам Адамс вважав і вважає відкриття реабілітаційної клініки «Спортивний шанс», що спеціалізується на позбавленні спортсменів від різного роду залежностей. Утримувати лікарню Адамсу допомагає Елтон Джон, а з різним ступенем успіху тут проходили курс лікування Гаскойн, Джордж Бест, Бартон, Муту та інші діячі спортивного цеху.

«Я хотів грати у кожному матчі, викладатись на 100 відсотків, але я не хотів підводити наших уболівальників…»

Та час був невблаганним. Адамс поступово готувався до завершення своєї футбольної кар’єри. В останньому сезоні за «канонірів» «Колос» зіграв всього лиш 13 матчів у всіх турнірах. Останній матч в рамках АПЛ Тоні провів 29 квітня 2002 року проти «Болтона». У цьому сезоні «каноніри» знову стали чемпіонами. Вболівальники просили продовжити кар’єру гравця ще на рік – проте Тоні вже все вирішив та на мажорній ноті повісив бутси на гвіздок.

У травні 2002 року Адамс зіграв свій прощальний матч проти «Селтіка». До речі, всі гроші (500 тисяч фунтів) з прощального матчу Адамса були перераховані на рахунок клініки.

Про своє ставлення до легенди англійського футболу заявляв і Алекс Фергюсон: «Фергі сказав, що я гравець «Манчестер Юнайтед» в неправильній футболці – я відповів, що він тренер «Арсенала» в неправильній куртці».

Завершивши кар'єру гравця, Адамс пішов у вільне плавання. У 2003 році його покликали в «Уікомб» з League One, з яким Тоні благополучно вилетів в четвертий дивізіон. «Можливо, я ще дійсно не готовий до самостійної роботи. Треба осягати тренерську науку поступово».

Тому Тоні поїхав стажуватись в Турин, а пізніше знайшов себе в «Фейенорді» та «Утрехті». Незважаючи на плідну працю в Нідерландах, Тоні з радістю приймає пропозицію зайняти місце у структурі роботи «Портсмута», який, на жаль, швидко збанкрутував після цього.

«Я думаю, що у Адамса все вийде. Він володіє величезним авторитетом, а це одна з найголовніших складових успіху. Ця людина звикла не пасувати перед труднощами, а боротися з ними. Тільки сильний духом може зізнатися самому собі і всім «Так, я алкоголік». Цей вчинок дорогого коштує ».

Екзотики додало те, що Тоні поїхав у далекий Азербайджан, щоб тренувати тамтешню «Габалу» у травні 2010 року. Та вже через рік з хвостиком покидає тренерську лавку сучасного гранда «країни вогнів».

«Я прийшов в «Габалу» з метою створити амбітну команду і поділитися своїм досвідом. Шкодую, що мені доводиться йти, але сім'я для мене важливіше за футбол».

Це Гравець, ігровий шлях якого нагадує параболу – спершу ми бачимо феноменальні успіхи змолоду; потім Адамс досягає дна, з якого благополучно викарабкався.

Можна говорити, що гравцю такого рівня не дозволено себе так запускати. Але все-таки…його ніколи ніхто не виправдовував. Ба більше, всі ми знаємо роботу англійських таблоїдів, які готові копирсатись в будь-якій дрібниці, щоб зацікавити читача. А тут таке… Але Тоні зміг.

Ось такий він, Тоні Адамс. Суперечливий, але без сумніву легендарний, міцний духом та харизматичний "віслюк".