Блог Його Величність Футбол

«Судити про Україну будуть по тому, яка ти людина, а не по тому, що ти виграв». Душевно поговорили з Безусом в ефірі Tribuna.com

Андрій Сеньків поспілкувався з гравцем збірної України та «Гента» Романом Безусом в прямому ефірі Tribuna.com – Микола Павлов, «Дніпро», політика та логіка.

Про журналістику та Tribuna.com

Мені важливо, щоб журналісти писали справді те, що я сказав. Також – як читається текст, легко чи нелегко. Це важливо. Конфліктів з журналістами було небагато. Були ситуації, коли вони навпаки хотіли допомогти. Задавали тренерам запитання про мене: чому не граю, чому не вийшов. Частенько потрапляв через це під гарячу руку під час прес-конференцій.

Ще бувало, що брали інтерв’ю у мого батька, а не в мене. Мені це не сильно подобалося. Я його просив, але йому, як і мені, складно відмовляти людям. Журналiсти більше шукали заголовки. Я читав, мені не завжди подобалося.

Tribuna.com і Zbirna.com – це два ресурси на кожен день, найбільше їх читаю. Не буду підмазуватися до тебе (Андрія Сеньківа – прим. Tribuna.com), але подобається, як ти пишеш, твої думки та інтерв’ю. Люблю деякі розділи. Наприклад, про Роналдо і виходи один на один, становлення Джордана. Мені подобається така інформація. Іноді навіть зберігаю, щоб дати дітям. Старший син теж починає цікавитися футболом. 

Сподобався матеріал з шахістом Павлом Ельяновим. Мені подобаються думки людей. І ретро-матеріали. Була недавно цікава інформація про спринтерські здібності Блохіна. Мені таке цікаво. 

З прямих ефірів – дивився Селезньова. Його легко дивитися. З Худжамовим цікаво. Дивився ефiр з Дмитром Підручним. Не можу сказати, що з усім згоден, але цікаво. З Цітаішвілі було цікаво. 

Про методи Миколи Павлова

Не зіграв у півфіналі кубка в 2009-му, бо мав проблеми з зайвою вагою. Там було не 300-400 грам, а кілограмчик. Тоді я дуже боровся з вагою. Вона у мене була не дуже велика – 78 кілограм. Але завжди були напряги з їжею. Доводилося мало їсти. Іноді не вип’єш води, бо вже думаєш: «Це 100 грам». Звичайно, вода швидко виходить. Але ти думаєш, що це 100 грам, а тобі на ваги вставати. Були різні методи. Брав гарячі ванни по півгодини, щоб скинути кілограм. Одягав по три курточки-болонки, бігав вранці або ввечері. У нас кожен день перед тренуванням було зважування.

Була хороша вечеря пiсля заїзду до Харкова перед півфінальним матчем. Не скажу, що багато з’їв, але повечеряв нормально. Був упевнений, що з вагою все буде нормально. Вранці прокинувся, ніби все нормально, став на ваги, а там плюс один кілограм. Отримав дуже сильно, через це не потрапив в заявку на матч з «Металістом». У матчі-відповіді зіграв кілька хвилин. 

Потім з вагою все було нормально. На фінал з «Шахтарем» Павлов мене взяв. Але були інші футболісти, які грали і в півфіналі, і в попередньому матчі. Їм потрібно було зіграти в фіналі хоча б кілька хвилин, щоб отримати майстра спорту. Павлов казав, що випустив би мене на кілька хвилин навіть з зайвою вагою, але обрав інших людей, які мали б отримати майстра спорту. Це був урок, але я не ображався ні краплі. З усмішкою це згадую. Мій майстер спорту нікуди не подівся, тому нічого страшного. В нього такі методи – і щодо ваги, і щодо фізичних навантажень. Також після кожної відпустки ходили до дантиста. Якщо в когось карієс або дірки, то він не брав на збори. Від цього справді залежить фізичний стан. 

«Кодировал игроков «Динамо». Температура 41-42, чуть не умирают». Топовое интервью Николая Павлова

Павлов мене виховав, тому мені це підходило. Це більше методи контролю. Зайвий кілограм – це десь недисципліновано. Значить, треба було стати на ваги звечора й проконтролювати. Ми якось перемогли в Маріуполі 6:2, наче все нормально. Зранку викликає мене – тиск 150, пропотів 5 разів. І він каже: «Дивись, піжон. У всіх гравців футболка заправлена, а в тебе – навипуск». Прилетіло. 

Якось програли, заходить Микола Петрович у роздягальню й починає на Кулакова сварити. Крайні захисники та півзахисники мали грати в бутсах із залізними шипами, погода була дощова. А він вийшов у пластмасових, трохи ковзав. Потім до мене: «А ти що вийшов? Гривою своєю махаєш? Інтервю дав більше, ніж Дель Пєро за всю кар’єру». Інколи перед матчами на базу приїжджав перукар – підстригти мене. Бо Павлов сказав: «Або підстрижешся, або не граєш». Ставлюся до цього нормально – якщо тренеру було видно, що воно заважає, то воно заважає. 

Про екс-президента «Ворскли» Олега Бабаєва

Він горів тим, що робив. Коли ще був малим, то грав у порваних бутсах. Це побачив Бабаєв і сказав тренерам, щоб завтра мені бутси зробили. Коли у «Ворсклі» були проблеми з фінансуванням, то він платив свої гроші, а вже потім вирішував і забирав чужі. Він завжди був в контакті з футболістами, завжди було тепле спілкування. Та й у місті він багато зробив – дав великий поштовх. Коли був похорон, зібралося 100-200 тисяч людей. Це показник.

Також не зрозумію, як такі справи можуть не розкриватися (Бабаєва вбили влітку 2014-го, – прим.Tribuna.com). Це щось неймовірне. 

Про те, чому перейшов з «Динамо» в «Дніпро»

З’явилася структура, з’явився Рауль – я намагався це зрозуміти. Може, не завжди виходило. Трохи перестав грати, працював. Можливо, помилка в тому, що не ходив, не скаржився, а просто працював. Може, думали, що я заспокоївся. Є машина, квартира. Але я з таким зіткнувся і в Бельгії. Переломні моменти завжди наступали після розмов з тренером. Тоді починав грати на іншому рівні.

Ми поговорили з Ребровим про оренду в «Дніпрі». Він сказав, щоб я пішов на півроку в оренду. А влітку повернувся – може, когось продадуть. Поїхав у відпустку з Ярмоленком. Мені подзвонив Маркевич, запитав, чи хочу я до них. Я дав відповідь. Запропонували повноцінний контракт на три роки. Я погодився – і все. 

Про гасло «На Варшаву!» та «Дніпро» 2015 року

Є що згадати, але нема чого дітям розказати. Коли тільки перейшов у «Дніпро», то виставлявся, накривав поляну. Бо в Дніпрі був сильний колектив. Сиділи в ресторані, а один з адміністраторів Женька сказав: «За Безуса!» А пацани підхопили: «На Варшаву!» І потім вже завжди, як збиралися, то так кричали. А це було за півроку до фіналу, до якого в підсумку ми і дійшли. Вийшло, що таки доїхали до Варшави. Це також повпливало. 

Спочатку не відчувалося, чого ми досягнули. Вже зараз, коли пройшов час, розумієш, що історія була неймовірною. Ми справді зробили велику справу. Пам’ятаю гол Селезньова «Наполі». Я також там пролітав, але не дотягнувся до м’яча. Підіймаю голову – гол. Дивлюся на бокового – також гол. Емоції супер. Шкода тільки, що все так з «Дніпром» закінчилося.  

Про Коломойського та власників українських клубів 

Для уболівальників Коломойський більше не молодець. Якби його не було, може, не було б ні фіналу, ні ЛЕ. Але перед цим «Дніпро» був все одно, робив славу в Союзі, Україні. Була слава і «Дніпро». З ним команда дійшла до ЛЄ, але зараз немає «Дніпра». Закінчилася історія такого клубу. 100-річна історія. Не молодець тільки в тому плані, що команди не стало. Якби він не заплатив зарплату, але зберіг клуб, просто відійшов від справ... Думаю, були моменти, коли можна було заплатити тренерам-іспанцям.

На наступний рік нас чекала ЛЧ, нам би заплатили ті ж гроші. А потім можна було продати або віддати комусь клуб. Це було його, він купив, зробив собі іграшку. Коли вона зламалася – то викинув. Шкода. Велика історія. Велика втрата для уболівальників. 

Час диктує умови. Глянь на «Ньюкасл», у його нового власника також нечиста біографія. Але футболу він може дати багато цікавого. Футбол буде в плюсі. Так само і наш футбол в плюсі від власників клубів. Задумуєшся: «Звідки гроші в цих людей?» Але з іншої сторони – вони дають футбол. 

Про дебют за збірну та матчі з Францією у 2014-му

Дебют в матчі з німцями запам’ятався. Блохін не піхав. Перед грою він сказав: «Буде шанс. Випливеш або не випливеш». Не виплив. У роздягальні Блохін завжди мотивував, підказував. 

Свій момент наприкінці київського матчу з Францією згадую нечасто (2:0, – прим.Tribuna.com). Можна було зіграти по-іншому. Селезньов мені теж про це багато говорив: «Віддай мені, я з правої вже заправлю туди». Але тоді я грав, як вважав найкращим. Згадую цей момент, але не так, що кожен день перед сном.

У команді був дуже хороший колектив, всі билися один за одного, стелилися, віддавали все на полi. Зараз теж б’ються, але й у футбол грають. Зараз футбол збірної більш симпатичний. Тоді, можливо, було більше бійцівських якостей. Була топова форма у багатьох. Думаю, Зозуля снився багатьом клубам після того матчу. Він провів фантастичну гру. Всi якось повірили, віддавалися в обороні, грали вперед. Важко говорити, яка збірна сильніша. Але та збірна сильна.

Шкода, що програли 0:3 (в матчі-відповіді, – прим.Tribuna.com). Коли у Франції тільки заїжджали в роздягальню, мені здалося, що у багатьох гравців було велике хвилювання. Ми вийшли, нас погнали з перших секунд, було складно щось зробити.

Не думаю, що вилучення Хачеріді було ключовим. Можливо, ще б постаралися відбитися, були б шанси, але не думаю, що це ключовий момент. Точно.

Я не дуже пам’ятаю, які були тоді емоції. Були приємно, що вийшов в основі в Парижі. Але після матчу я тиждень або два не дивився новини, не міг включати телевізор. Було так прикро. До сих пір не переглянув ту гру.

Про зарплати в українському футболі й те, чому наші футболісти раніше не їхали за кордон

Не шкодував, що не поїхав у Європу раніше. Все було нормально в Україні. Можливо, якби у нас була більш відкрита країна в той момент, якби на нас більше дивилися, ми могли би вільно переміщуватися, щось склалося б інакше. Грав би в європейському чемпіонаті. Але склалося – як склалося. 

У нас був прогрес всередині чемпіонату. Приїжджали топові легіонери. Молодим українським футболістам доводилося конкурувати не тільки між собою, а й з легіонерами. Був приріст в майстерності. Оберемко озвучував думки, що ми не коштували грошей, які нам платили. Можна погоджуватися чи ні. Ми все одно поступалися Німеччині по зарплатах. Але у нас був такий ринок. Приїжджали легіонери, які отримували дуже багато. Не повинно було бути прірви – один отримує мільйон, а другий 10 тисяч. Ми росли в плані майстерності, тому підвищували зарплати.

А те що футболісти багато заробляють – це вічна тема. Дискусія усього світу. Як те, що Мессі має рятувати від коронавірусу, а не лікарі. Бо він більше заробляє. Можливо, це дуже великі суми. Але на захист футболу можу сказати – не знаю, скільки зараз в Україні живе чоловіків, може 20 мільйонів. Напевно, 18 з них хоча б на якимусь відрізку часу хотіли стати футболістами. Тому конкуренція дуже висока. Космонавти в СРСР отримували більше за футболістів. Бо всі діти хотіли бути космонавтами, була велика конкуренція. 

Про дітей

Вдома спілкуємося російською мовою. Українську культуру дiти отримують з віршів та казок – читаю їх українською. Старший все розуміє, середньому важче, а наймолодший ще не розмовляє. Старший ходить в англійську інтернаціональну школу. У вересні ще не розмовляв, а зараз вчителька писала, що у нього великий прогрес. А малим ще рано – вони поки вдома з дружиною.

Люблю дітей. Iнколи буває складно й нервуюсь. Коли не слухаються або уроки не роблять. Люблю не тільки своїх дітей, завжди грався з дітьми. Тому мені не важко. 

Про порівняння дитячого футболу в Бельгії та Україні й батька

Порівняно з Україною сильна різниця – умови, поля, форми, м’ячі, ворота. В Бельгії плюс в тому, що це дуже густонаселена країна. Є невеличке село, а там дві команди. В «Генті» слідкують за дітьми з 5-6 років, а потім запрошують по 100-200 людей на тестування. Вони відбирають дітей, є конкуренція. А в нас просто набирають 15-20 людей в групу і вже добре. Добре знаю, цю ситуацію, бо батько в Кременчуці працює дитячим тренером. 

Одні діти швидко прогресують, їм треба давати вже інші вправи. Інші – повільніше, тренеру треба показувати їм елементарніші речі. Другі гальмують у розвитку перших. І одні губляться, й інші. В Україні з групою працює один тренер, в Бельгії – два. Вони ділять дітей за рівнем, працюють індивідуально. Тут кожна дитина може розвиватися. 

Мотивація працювати дитячим тренером лише одна – любов до цієї справи. І все. Якщо любиш цю справу, бачиш, як діти ростуть. Батько 30 років займається тренерською діяльністю. Уяви, скільки дітей пройшло через нього за цей час. Ти не можеш зробити всіх футболістами, але можеш виховати, дати людяність. І він до всіх з любов’ю. Сам аналізує все, змінює підходи.

До нього в місті багато хто підходить, його поважають багато людей. Хоч вони і не стали футболістами. Були і таланти, але система їх пережовувала і випльовувала. Не було в Кременчуці команди і вони не знали, куди йти. Батько доводив їх до 16 років і все – кінець кар’єри. Багато талантів пропало. Тато розповідав, що були хлопці більш талановиті та перспективні за мене, але вони так і не заграли ніде. 

Ми не жили багато, бували й скрутні часи, але батько не кидав цю справу. Бо він любив її і повністю віддавався. На цьому не заробиш. Якось відкрили приватну академію «Атлант», навіть кількох гравців продали у дубль «Дніпра». Її згодом закрили. В той період батько заробляв більше, ніж раніше. 

Про те, чому спортсменам треба себе поводити гідно 

На жаль, в політиці нормально розбираються відсотків 10%, але всi люблять поговорити.

Це добре, якщо ти говориш про це відкрито, але треба давати аргументи, розбиратися. Якщо ти даєш думку, тисяча-дві осіб приймуть її, тому що тебе поважають і люблять. Але що якщо вона неправильна? Ти їх зміниш, а думка зовсім нелогічна. Тому про це іноді краще не говорити.

Ми можемо думати, ділитися, щоб була дискусія, знаходити відповіді. Так можна розмовляти годинами, покращувати один одного в якихось думках, сперечатися. У такій ситуації можемо дійти до істини, а може і ні. Треба підтримувати, любити Україну. Але зараз багато говорять – я прославляю, я не прославляю.

Люди, які їдуть до Польщі на полуничнi поля, або зірка номер один в Україні та світі – судити тебе будуть не по тому, що ти виграв чи підняв прапор України. Судити про Україну будуть по тому, яка ти людина. Їдеш і дивишся – українські далекобійники п’ють пиво і викидають банки в Європі десь. Казатимуть – це українці. Якщо ти суперзірка, але не можеш читати, розмовляти, вульгарно спілкуєшся з людьми, ставиш себе вище за когось, то якою б зіркою ти не був, якщо ти ведеш себе некультурно, то не зможеш гідно прославляти Україну. Важливо бути людиною скрізь – удома і за кордоном.

Щоб люди бачили – це українці. Я в «Гент» переходив, і вони знали, що українці – працьовиті люди. А все тому, що перед цим Пластун і Яремчук показали, що більше всіх працюють в тренажерному залі, професійніше за всіх відносяться до справи. Ось і честь, ось і гордість. А якби вони п’яні приходили на тренування щодня, кидали сміття, похабно до людей ставилися – така слава була б про нас. 

Про те, чому не перейшов би у російський клуб

Ситуація така. Росія – напала, забрала Крим, закритий у нас Донбас через Росію. Як можна туди їхати, приносити людям радість? Це моя позиція. Я так би не зробив.

Але ця тема настільки заїлася. Всі говорять – я б не поїхав, кого не спитай. Люди потім хвалять – ось красень, не поїхав. Це піар-новина. Я так вважав і вважаю, що воно того не вартує. Можна в іншому місці заробити. 

Про двомовність

Я двомовний. Якби зі мною розмовляли російською, а я відповідав на українській – мені б різало слух. Якщо говориш українською – думаєш українською. Якщо російською – то намагаєшся думати російською. Українська для мене більш рідна. Згоден з Рустамом Худжамовим, що було це – «селюк». У Кременчуці відсотків 80 говорять російською. У селах – більше на українській, але не на чистій, а на суржику.

Коли приїжджали хлопці, говорили на суржику – йшла насмішка. Тоді люди більше намагалися переходити на російську. Так комфортніше, ти нібито крутий чувак, говориш російською. З батьками розмовляю більше українською, суржиком.

У Бельгії познайомився з чоловіком, вiн бельгієць, йому 48. У 18 років приїжджав в Україну, у нього там прадід був, вивчив українську. У мене є тепер в Бельгії практика, спілкуємося українською. Російською він не хоче нікого навіть чути.

Біблію читаю і богу молюся українською. А з Яремчуком більше російською спілкуюся. У нас в команді два грузини, вони російською говорять, ми за одним столом сидимо. 

Про те, як вмовити Андрія Ярмоленка прийти в ефір Tribuna.com

Треба запропонувати, щоб я вів ефір. Але треба дуже довго готувати питання. Жартую – я ж не журналіст, не можу так. 

«Было предложение из Рима, но не хотел менять «Днепр» даже на топ-команду». Селезнев зажег в эфире Tribuna.com

Дмитро Підручний: «Чітко зрозуміло, що на сході України йде війна, Крим анексовано, а Росія – агресор»

Фото: AFP, Getty Images, ФФУ

Автор

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Loading...